Історичні пісні — це твори героїчного епосу, які розповідають про конкретні, типові для певної історичної епохи події, про дії відомих в історії осіб, що виступають під власним або вигаданим ім'ям. В історичних піснях нерідко йдеться і про безіменних героїв, які, проте, пов'язані з характерними подіями того чи іншого періоду суспільного життя, з подіями, конкретність яких з бігом часу стерлась і набрала узагальнення.

Героїко-патріотичним характером народні історичні пісні близькі до дум, але в них йдеться переважно про конкретні історичні події і явища, про історичних осіб, які виступають під своїм власним ім'ям (Хмельницький, Кривоніс, Нечай, Довбуш, Кармалюк тощо). На відміну від дум пісні мають чітку строфічну (куплетну) ритмомелодичну будову, правильне римування. Елементи епосу і лірики в історичних піснях поєднуються то з перевагою розповідного начала, то ліричного. Епічність зближує історичні пісні з думами.

Виконуються історичні пісні і соло, і хором.

Історична пісня являє собою особливий жанр, відмінний від дум. У формальному відношенні її характеризують такі риси: куплетна побудова; рими, віршовані розміри, властиві українським пісням.

Українські історичні пісні виникли в XV ст. У них широко використані поетичні традиції героїчного епосу Київської Русі та ліричної пісні.

Історичні пісні, як і думи, часто виступають своєрідним художнім історичним документом окремої епохи, бо лише з нього можна скласти реальне уявлення про ту чи іншу подію. До кращих належать такі з них: «Зажурилась Україна, що нічим прожити», «Гей, не дивуйтесь, добрії люди», «Чи не той то хміль».

Так, наприклад, пісні про боротьбу з турками і татарами майже з літописною дбайливістю змальовують перед нами картини лихоліття в Україні XV століття («Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш», «За річкою вогні горять», «Ой, Морозе, Морозенку» тощо). Не менш майстерно складено пісні про боротьбу з польською шляхтою, знайомлячи нас 3 уславленими історичними особами, героями: Максимом Кривоносом, Іваном Богуном, Данилом Нечаєм та іншими. Але з особливою любов'ю і повагою створили невідомі автори образ Богдана Хмельницького, що став символом визвольної боротьби українського народу 1648-1654 років:

Чи не той то хміль, що коло тичин в'ється?

Гей, той то Хмельницький, що з ляхами б'ється.

Гей, поїхав Хмельницький і к Жовтому Броду,

Гей, не один лях лежить головою в воду.

Суть подій в історичних піснях висвітлюється з точки зору народних мас. Народні маси в піснях по-своєму оцінювали відомих в історії осіб, славили подвиги кращих синів народу у боротьбі проти всякого гніту, за вільне, щасливе життя, опоетизовували їх віддане служіння батьківщині.

Спільним для всіх історичних пісень, по-перше, є те, що ідейно-тематичний зміст їх більше, ніж інших жанрів народної поезії, збагачується відображенням історичних подій, фактів, явищ і процесів, по-друге, те, що основу їх змісту становить багатовікова героїчна боротьба народу за незалежність батьківщини, за звільнення від соціального і національного гноблення.

Нев'януча краса української пісні

Із давніх-давен уславилась земля українська піснями, які передавалися від покоління до покоління, від матері до дітей бережно, як найцінніші реліквії. Пісні розкривали духовний світ народу, його прагнення і сподівання, горе і радощі, давали сили в труді і боротьбі за визволення.

"Українська народна пісня, - писав М. Стельмах, - увібравши в себе і грозовий, і барвінковий ласкавий світ, історію і побут, болючі роздуми і найніжніші почуття, воістину геніально поєднала пристрасне й емоційне слово з незбагненним чаром, з незбагненними таємницями мелосу..."

Доля української пісні сумна і велична. Незважаючи на перешкоди і лихоліття, вона вистояла і продовжує чарувати красою нові покоління. Кожна пісня, мов іскра, викресана з душевних глибин, проникає в саме серце, бо, як сказав укладач збірки "Найкращі пісні України" Михайло Шевченко: "Вона має те велике, єдине, що не вмирає, що гукає, об'єднує, паморочить жагучим почуттям духовності - має дух!"

Народна пісня - це насамперед історія України та невмирущість душі народної, це світ життя і боротьби, надій і сподівань, які не покидають людину і в найтяжчі часи.

Минають століття, змінюються суспільні устрої, потрясають світ війни і голодомори, на зміну одним поколінням приходять інші зі своїми смаками й уподобаннями. А народна пісня залишається, даруючи свою красу та неповторність.

Тема 3. Народний епос

Жанри героїчного епосу українського народу - думи та історичні пісні - з’явилися орієнтовно в середині XV ст. Вони уславлювали високий громадянський обов’язок козаків, їх мужність і вірність Батьківщині в умовах боротьби з поневолювачами («Козак Голота», «Самійло Кішка», «Маруся Богуславка», «Втеча трьох братів з Азова», «Перемога під Корсунем» та ін.).

Історичні пісні

«Українська пісня - це бездонна душа українського народу, це його слава»

(О. Довженко).

Історична пісня може бути визначена як жанр малої епіки. Вона відрізняється хронікальністю, тяжіє до уважного стеження за історичними подіями, за долями конкретних героїв.

Історичні пісні - це народні ліро-епічні твори про важливі історичні події та конкретних історичних осіб.

Уперше термін «історична пісня» увів в українську фольклористику Микола Гоголь.

Як окремий жанр історичні пісні з’явилися в XIV - XV ст., коли Україна опинилася беззахисною перед грабіжницькими набігами татар. Формуючись спочатку спонтанно в лоні інших жанрів пісенної творчості, історична пісня (як і дума) досягає кульмінації у XVII - XVIII ст. - в добу козаччини. Як і думи, історичні пісні відображають історичне минуле українського народу і своїм змістом охоплюють події з XIV ст. до найновіших часів.

Для історичних пісень характерним був гуртовий багатоголосий спів.

Основні теми історичних пісень:

- змалювання важкого періоду в житті українського народу - звитяжної боротьби козаків із турецько-татарськими ордами, наприклад, «Пісня про Байду» («В Цареграді на риночку»);

- показ страхітливих спустошень і насильства;

- зображення подій Національно-визвольної війни 1648 - 1657 pp. під проводом Богдана Хмельницького (героїчні постаті: Богдан Хмельницький, Максим Кривоніс, Іван Богун, Данило Нечай, Іван Сірко, Морозенко);

- рух опришків на західноукраїнських землях (XVIII - XIX ст.) (Олекса Довбуш);

- повстання проти кріпосницького гніту на Буковині (Лук’ян Кобилиця) та ін.

«Чи не той то хміль...» (Пісня про Богдана Хмельницького)

У цій історичній пісні згадуються події Національно-визвольної війни 1648 - 1657 pp. під проводом Богдана Хмельницького (бій під Жовтими Водами). Народ звеличує свого улюбленого ватажка Богдана Хмельницького. Його змальовано як справжнього народного героя, мужнього і відважного воїна, мудрого діяча й політика, захисника поневолених, «козацького батька». У творі уславлений гетьман порівнюється з дужим і буйним хмелем, який швидко росте, набирається сили й оповиває все своїми листками та стеблом:

Чи не той то хміль, що коло тичин в’ється?

Гей, той то Хмельницький, що з ляхами б'ється.

Так і очолювана Хмельницьким Національно-визвольна війна ширилася по всій Україні, піднімаючи народ на боротьбу за свободу.

«Ой Морозе, Морозенку»

У XIV- XVI ст. більша частина українських земель була захоплена Польщею. З того часу наш народ боровся за своє визволення, а вже в середині XVII ст. боротьба переросла в народну війну проти іноземних поневолювачів. Очолив це повстання Богдан Хмельницький. У роки визвольної війни кримські татари часто вступали у воєнний союз із козаками проти Польщі, однак, як і раніше, вряди-годи робили грабіжницькі набіги на міста й села України. Загони Богдана Хмельницького карали нападників. У гострих сутичках гинуло багато і татар, і козаків.

Пісня «Ой Морозе, Морозенку» розповідає про один з таких боїв. Хто ж такий Морозенко, про якого склали пісню? Можливо, це один із соратників Богдана Хмельницького - полковник Станіслав Морозенко або осавул Кропивнянського полку Нестір Морозенко.

Багато татар обступило козаків. До «ночі глухої» тривав нерівний бій. Татари втратили втроє більше, ніж козаки. Морозенко потрапив у полон, проте мужньо переносить катування (з вирваним живцем серцем герой споглядає Україну із Савур-могили). В останню хвилину життя Морозенко думає не про себе, а про свою сплюндровану батьківщину:

Вся ти еси, Україно,

Славою покрита,

Тяжким горем, та сльозами,

Та кров'ю полита!

І поки над білим світом

Світить сонце буде,

Твої думи, твої пісні

Не забудуть люди.

Тема: оспівування боротьби козаків під керівництвом Морозенка з татарами.

Ідея: возвеличення мудрості, мужності козацького ватажка; засудження жорстокості, підступності татарських поневолювачів.