6. Закон оптимального співвідношення цілей і стилів керівництва

Стиль керівництва — це спосіб прийняття рішень і передачі завдань підлеглим. Найкращим є стиль, що забезпечує необхідні результати для досягнення поставлених завдань і відповідає при цьому домінуючим у суспільстві цінностям. Наприклад, при авторитарному стилі керівництва рішення приймаються одноосібно, а розпорядження надходять у вигляді наказів, які не обговорюються і не піддаються сумнівам. Протилежним до авторитарного стилю є ліберальний, а ще далі в «розгвинчуванні гайок» йде анархічний стиль управління, який може досить швидко призвести до цілковитої дезорганізації. Між двома протилежними стилями авторитарності-анархічності перебуває ще (крім ліберального стилю) так званий демократичний, або кооперативний, колегіальний стиль. У вирішенні управлінських завдань він передбачає широку участь членів організації, керівництво здійснюється у співробітництві, що в цілому сприяє підвищенню мотивації персоналу.

Стилі керівництва безпосередньо пов'язані із цілями організації і способами їхнього досягнення:

• авторитарний стиль орієнтується тільки на завдання управління й забезпечення високого рівня виробництва (завданняцентричне управління);

• ліберальний стиль орієнтується насамперед на членів організації й забезпечення високого рівня міжособистісних стосунків (антропоцен-тричне управління);

• демократичний стиль орієнтується як на високий рівень виробництва, так і на високий рівень відповідальності у стосунках між співробітниками, тобто на оптимальний результат у досягненні цілей організації (розділене, або оптимально-результативне управління) [3; 14].

Звідси закон: унікальність роботи керівника зумовлена різноманіттям поєднання цілей організації й стилів керівництва, що передбачає завжди певну ситуативність і комбінованість стилю управління відповідно до цілей організації.

7. Закон співвідношення рівнів управління із цілями й персоналом організації

Цілі організації утворюють певну ієрархію, у якій розрізняють стратегічні, тактичні й оперативні цілі управління. Стратегічних цілей досягають керуючі найвищої ланки за допомогою стратегічного планування й керівництва всією організацією, тактичні цілі — керуючі середньої ланки за допомогою тактичного планування й керівництва основними підрозділами й функціями організації, нарешті, оперативні цілі є часткою керуючих низової ланки, які за допомогою оперативного планування й керівництва окремими працівниками виконують свої функції управління.

Отже, ієрархія цілей організації відповідає ієрархії її організаційної структури, а також ієрархії керуючих. При цьому кожен керуючий має у своєму безпосередньому підпорядкуванні певну кількість людей, що називається нормою (діапазоном) управління (або сферою контролю): коли в підпорядкуванні у менеджера перебуває багато людей, тоді він має високу норму управління; коли ж ця кількість невелика, то й норма управління менеджера низька. На формування норми управління впливає низка факторів: можливості керівника, рівень кваліфікації й культури працівників, види їхньої мотивації й рід професійної діяльності. Зазвичай висококваліфіковані працівники мають потребу в керівництві в меншій мірі, ніж менш кваліфіковані. Норма управління визначається також кількістю ієрархічних рівнів в організації: «висока», багаторівнева структура має нижчу норму управління, а «плоска» — вищу. «Високі» структури вимагають більше засобів на своє утримання, сповільнюють ді­лову комунікацію й прийняття рішень, ускладнюють чітке визначення обов'язків і відповідальності [9].

Важливим моментом в оптимізації управління є також планомірний посадовий рух керуючих по «горизонталі» й «вертикалі» ієрархічних рівнів організації, оскільки надто тривале перебування на одній посаді негативно позначається як на менеджері, так і на результатах діяльності всієї організації. Критичні періоди роботи на посадах середнього рівня управління є такі: входження в посаду (перші півроку роботи), перехід до стадії оптимальної продуктивності (2,5–3 роки), поява ознак її зниження (через 6–7 років роботи). Тобто необхідно забезпечити розробку й впровадження в організації моделей планомірного професійно-посадового росту управлінських кадрів для того, щоб якнайкраще використати керівників на різних рівнях управління.

Звідси закон: при визначенні ієрархії цілей організації необхідно прагнути до її оптимізації, оскільки від неї залежать ієрархічність структури й величина норми управління. При цьому для досягнення поставлених цілей потрібно тим менше керівників, чим вищі норми управління, а норми управління тим вищі, чим вища кваліфікація персоналу організації.