Формування попиту та встановлення рівноваги на монополістичному ринку
Монополія характеризується наявністю одного-єдиного продавця конкретного товару або виду послуг на ринку, а також неможливістю вступу на ринок інших фірм. Прикладом монополії може бути "Поларойд" (миттєве фото) або єдиний гастрономічний магазин у невеликому поселенні. Місцевий телефонний зв'язок і енергопостачання забезпечується монопольно, але ціни, що встановлюються цими продавцями, регулюються державними установами.
У реальному житті монополія - це завжди питання міри (влади над ринком). Справжній монополіст не має суперників, яких можна було б ідентифікувати. В суспільних науках є багато різноманітних тлумачень монополії: економічне, організаційне, правове тощо. Економічна теорія розглядає монополію в економічному контексті, тобто в повновладді ринку. Розміри підприємства, тип товару або послуги в даному випадку - неважливо.
Основні види монополії випливають з основних причин, з яких вони виникають, а саме:
1. Природна монополія.
2. Найважливіші ресурси.
3. Державні обмеження входу нових фірм у галузь.
Саме завдяки економії від масштабу виробництва багато галузей є природними монополіями, бо концентрація виробництва на цих ринках породжується конкуренцією та природними законами ринкової економіки.
Якщо виробництво будь-якого обсягу продукції однією фірмою обходиться дешевше, ніж його виробництво двома або більше фірмами, то галузь називають природною монополією. Отже, природна монополія є продуктом вільних ринкових цін.
Друга причина існування монополії - це ситуація, при якій одна фірма може володіти контролем над деякими рідкісними і надзвичайно важливими ресурсами або у вигляді сировини (наприклад, природний газ), або знань (патент, як у випадку із ксероксом). [7, c. 36]
Третя причина існування монополії - це державні обмеження надходження нових фірм у галузь. Прикладом цього може виступати надання державою виняткової ліцензії на певні види економічної діяльності одній фірмі, діяльність місцевої електричної компанії тощо.
Продавець володіє монопольною владою або владою над ринком, якщо він може підвищувати ціну на свою продукцію шляхом обмеження свого власного обсягу випуску. Чим більше робить монополіст, тим менша ціна, чим менше виробить монополіст, тим більша ціна. Графічно це зображено на рис.2.1.
Спочатку нам потрібно з'ясувати: як монополії обирають обсяг випуску, що дозволятиме їм максимізувати прибуток. Оскільки монополіст сам визначає ринкову ціну, він не може свідомо поводити себе як досконалий конкурент і приймати ціну як незмінну. Замість цього він приймає за незмінну всю спадаючу ринкову криву попиту.
Якщо виробництво додаткової продукції збільшить дохід більше, ніж витрати, то випуск продукції треба підвищувати. Це правило ми позначали, як МR>МС (граничний дохід перевищу є граничні витрати).
Якщо зменшення виробництва продукції на додаткову одиницю призводить до зменшення витрат на величину, що перевищує зменшення доходу, то випуск продукції треба зменшувати. Це правило ми позначили як МR<МС (граничні витрати перевищують граничний дохід).
Тому оптимальним випуском продукції для монопольних уі#ов є обсяг випуску, при якому граничний дохід дорівнює граничним витратам (МR = МС). Для повністю конкурентної фірми граничний дохід (величина зміни сукупного доходу внаслідок виробництва і продажу додаткової одиниці товару) завжди дорівнює ціні: МК = р, оскільки така фірма може продавати скільки завгодно за діючою на даний момент ціною (це правильно тільки для повністю конкурентного ринку, де фірма зустрічається з горизонтальною кривою попиту).
Для монополіста, який стикається зі спадаючою кривою попиту, граничний дохід завжди менший від значення ціни (МК<р). Основна причина цього в тому, що якщо крива попиту спадаюча, то обсяг продажу може зростати тільки за рахунок зменшення ціни. Тому графічний вираз кривої попиту і кривої граничного доходу на монопольному ринку набуватиме такого вигляду, де крива попиту одночасно характеризує рівень ціни при кожному обсязі продукції, а ціна при будь-якому обсягу продукції перевищує граничний дохід (р > МК) (рис. 2.2).
Крива МR перетинає горизонтальну вісь у точці, в якій сукупний дохід досягає максимуму. У тих випадках, коли граничний дохід більший від нуля (МК > 0), сукупний дохід (ТК) може бути збільшеним за рахунок зростання обсягу продажу. У тих випадках, коли граничний дохід менший від нуля (МК < 0), то сукупний дохід може бути збільшеним за рахунок зменшення обсягу продажу. Так, сукупний дохід фірми (ТК) набуватиме максимального значення тільки в тому випадку, коли граничний дохід дорівнює нулю (МК = 0), тобто в точці перетинання кривої граничного доходу й осі (ОО). [7, c. 51]
Щоб максимізувати свій прибуток, монополіст дотримується такої ж двокрокової процедури, що й повністю конкурентна фірма: визначення оптимального позитивного випуску, що дозволяє максимізувати прибуток, якщо фірма буде взагалі виробляти, а також визначення чого, чи варто взагалі виробляти, чи припинити виробництво.
Як і для повністю конкурентної фірми, оптимальний випуск монополіста буде відповідати рівню обсягу виробництва, при якому граничний дохід дорівнює граничним витратам (МR=МС) (рис. 2.3).
Рис 2.3 - Оптимальний випуск продукції фірми на ринку чистої монополії
Ми бачимо, що коли фірма випускатиме обсяг виробництва менше Q*, то в цьому випадку граничний дохід перевищує граничні витрати (МR>МС), тому фірмі треба збільшувати випуск продукції, бо зростання випуску зумовлює зростання прибутку. Якщо ж фірма випускає обсяг виробництва більше Q*, то в цьому випадку граничні виграти перевищують граничний дохід (МR<МС), тому фірмі треба зменшувати випуск продукції, бо зростання прибутку зумовлюється зменшенням випуску продукції.
Отже, загальна величина монопольного прибутку монополії при оптимальному випуску продукції Q* становитиме: (р* - АТС*) Q*. Тобто, якщо монополіст вирішує щось виробляти, то він максимізує прибуток, піднімаючи ціну вище рівня граничних витрат (р < МС).
Фірма-монополіст може отримувати монопольний прибуток тільки в чому випадку, якщо крива попиту на її продукцію розташована вище кривої її середніх витрат при оптимальному продукції, тобто якщо р*>АТС при Q*. Фірма може маги монопольний прибуток необмеженим до чого часу, доки жодний з інших виробників-продавців не може вийти на цей ринок. [8, c. 65]
Аналіз монопольного ринку дає можливість зробити деякі висновки щодо економічних наслідків монополії. Перш за $се, монополія в порівнянні з досконалою конкуренцією обмежує випуск продукції і підвищує ціни. Монополіст не може підвищувати прибутки за рахунок задоволення усіх запитів споживачів, тому що для зростання випуску він змушений буде зменшувати ціни для всіх покупців. По-друге, існування монополії породжує втрати суспільства, які пов'язані з обмеженням випуску монополістами і дорівнюють нагромадженій сумі перевищення граничної цінності над граничними витратами при русі від монопольного обсягу виробництва до конкурентного. По-третє, поява цінової дискримінації, яку здійснює фірма-монополіст, коли визначає ціни для різних категорій споживачів на основі різниці в еластичності їх попиту.
Проблема максимізації прибутку фірми монополіста розглядається трохи іншим способом, ніж у випадку з конкурентною фірмою. Головна відмінність полягає в тому, що монополіст повинен прийняти рішення як щодо обсягу випуску, так і щодо ціни, у той час як конкурентна фірма визначає тільки обсяг.
Монополіст максимізує прибуток, виробляючи таку кількість продукції, при якому граничні витрати дорівнюють граничному доходу. Ціна, яку фірма встановлює на свою продукцію, визначається висотою кривої попиту , а не висотою кривої граничного доходу в точці випуску, що дає максимум прибутку.
Правило оптимального випуску для усіх видів ринкових структур:
MR=MC (2.1.)
Тобто, монополіст нарощує виробництво продукції до такого обсягу, при якому граничний дохід дорівнює граничний витратам. [9, c. 54]
У зв'язку з тим, що в монополії граничний дохід нижче ціни , тому умови максимізації прибутку для монополії:
MR=MC <P (2.2)
Рис. 2.4 - Вибір оптимального обсягу виробництва і ціни продукції .
Графічно PM можна визначити, провівши перпендикуляр від точки QM вгору до кривої попиту, а досягнувши її, повернути на 90°і провести до вертикальної осі. Якщо ринкові умови несприятливі, то монополія буде не в змозі досягати прибутку у межах короткострокового тимчасового інтервалу. [7, c. 36]
Рис 2.5 - Короткострокові збитки монополії
У цьому випадку крива попиту знаходиться нижче кривої середніх сукупних витрат. Найкраще, що залишається в цій ситуації фірмі-монополісту, це мінімізувати збитки. Для цього виробництво повинне обмежитись обсягом випуску, що відповідає точці перетину кривих граничного доходу і граничних витрат (MC=MR).
Незважаючи на те, що випускаючи 10 одиниць продукції фірма несе збитки, вони все ж таки мінімальні. Ціна, рівна 4 гривням більш ніж достатня для компенсації середніх змінних витрат. Монополія, (як і досконало конкурентна фірма) буде продовжувати випуск доти, поки ціна продукції буде більше середніх змінних витрат. Якщо падіння ціни фірма не зможе компенсувати навіть середні змінні витрати, єдиним варіантом короткострокової стратегії мінімізації збитків буде тимчасове припинення діяльності підприємства. [8, c. 69]
При аналізі поводження монополіста в довгостроковому періоді виходимо з особливостей чистої монополії – наявності лише одного постачальника продукції й існування вхідних бар'єрів у галузі для фірм-новачків. У довгостроковому періоді фірма вибирає масштаби виробництва, а не тільки обсяги використання змінних факторів. Якщо вважати, що фірма розробляє кілька сценаріїв свого перспективного розвитку в залежності від обсягів використання фіксованих ( у короткостроковому періоді) факторів, тоді для кожного варіанта вона може знайти оптимальний обсяг виробництва і ціну, що максимізують її прибуток. Звичайно, при цьому фірма повинна мати також довгострокові прогнози щодо ринкового попиту на свою продукцію.
У довгостроковому періоді, максимізуючи прибуток, фірма – монополіст збільшує масштаб виробництва доти, поки не досягне обсягу продукції, що відповідає рівності граничного доходу і довгострокових граничних витрат:
MR= L MC (2.3)
Довгострокова рівноважна ціна буде дорівнює висоті кривої довгострокового попиту в цій точці. Про таку довгострокову рівновагу варто сказати наступне: в умовах довгострокової рівноваги фірма повинна функціонувати принаймні беззбитково. Ситуація мінімізації збитків, представлена на малюнку, не може бути довгостроковою рівновагою: фірма просто піде з ринку, якщо вона буде не в змозі компенсувати свої довгострокові середні витрати. [9, c. 54]
Рис 2.6 - Максимізація прибутку в довгостроковому періоді
Ціна, що максимізує довгостроковий прибуток фірми, буде нижче, ніж ціна, що максимізує короткостроковий прибуток. Це відбувається в зв'язку з тим, що попит на будь-який продукт більш еластичний на довгострокових тимчасових інтервалах, ніж на короткострокових. Починаючи з точки довгострокової рівноваги, фірма монополіст може тимчасово збільшити прибуток, піднімаючи ціни і скорочуючи випуск продукції, зміщаючись тим самим вгору вздовж менш еластичної кривої короткострокового попиту. Однак, стикнувшись з більш високою ціною, споживачі скорегують довгострокову структуру споживання, зменшуючи величину пропонованого попиту до рівня кривої довгострокового попиту. При більш високих цінах прибуток монополіста буде менший, ніж при вихідній ціні довгострокової рівноваги. [5, c. 54]