6. Спеціальні техніки пропаганди.

Інститут аналізу пропаганди виділив декілька ключових технік, які можуть при цьому використовуватися, в тому числі:  Маніпуляція громадською думкою  Пропагандистське кліше  Модні слова  Промивання мізків  Демагогія  Велика брехня  Навішування ярликів Пропагандисти використовують техніку навішування ярликів для того, щоб викликати у публіки страх або упередження з якогось приводу. Метою цього є створення негативної думки про певну групу або певних ідеях. За допомогою цього методу провокуються висновки, не засновані на неупередженому аналізі фактів.  Блискуча невизначеність Термін "Блискуча невизначеність" позначає використання по відношенню до чого-небудь емоційно привабливих слів, які не є при цьому конкретних аргументом або аналізом.  Перенесення При використанні цієї техніки позитивні чи негативні якості людини або речі переносяться на когось або щось інше. Прикладом візуального використання цієї техніки є накладення будь-яких символів на сторонні зображення.  Посилання на авторитети При використанні техніки "посилання на авторитети» цитуються (частково поза контекстом) висловлювання, що підтримують або відкидають певну політику, програму, особистість і т. Д. При цьому експлуатується репутація людини, яка є джерелом цитати. Метою цього є ідентифікація публіки з авторитетом і прийняття пропонованого думки.  Гра в простонародність При використанні "гри в простонародність" виробляється спроба переконання публіки в тому, що промовець -. Це людина, якій ця публіка може довіряти, і що говорить бореться за її інтереси Для цього мовець використовує в своїй промові типовий стиль даної цільової аудиторії.  Фургон з оркестром Техніки "фургона з оркестром» і «неминучої перемоги» є спробою переконати цільову аудиторію приєднатися до тієї групи, від імені якої висловлюється пропагандист і діяти "так, як діє кожен". При використанні техніки "неминуча перемога" публіку закликають приєднатися до тих, хто вже знаходиться на шляху до вірної перемоги. Ті, хто вже приєднався до пропагованої групі, додатково затверджуються у вірі в те, що вони діють правильно. Техніка "Влийся в натовп" використовується для переконання публіки в тому, що пропагують вислів є вираженням волі нездоланного масового руху, і що в її власних інтересах влитися в цей рух.

7. Політична пропаганда як засіб становлення та функціонування політичних режимів.

Політична пропаганда як засіб утвердження та функціонування тоталітарного режиму.

Особливості впливів політичної пропаганди у демократичних режимах.

1. Політична пропаганда як засіб становлення і трансформації існує у всіх політичних режимах незалежно від їх типів та етапів розвитку. Виходячи із сутності та типології політичних режимів визначено специфіку тоталітарної і демократичної політичної пропаганди.

Тоталітарна пропаганда має такі характерні риси:

• залежність від єдиного суб’єкта влади;

• максимальна централізація;

• сувора регламентація напрямків та засобів;

• заборона всіх альтернативних джерел інформації,

• глушення зарубіжних радіостанцій тощо.

Демократична політична пропаганда характерна такими основними рисами:

• багатовекторністю;

• поліцентричністю;

• наявністю багатьох джерел впливу;

• відсутністю цензури;

• наявністю альтернативних впливів.

Пропаганді, що за своєю суттю, є нейтральним процесом, політичною елітою, яка хоче зберегти і утвердити владу, надається постійний, цілеспрямований вплив на населення. У демократичних режимах громадяни переконуються в успішності політики за допомогою відкритих дебатів, плюралістичного обговорення різних точок зору, результативної внутрішньої та зовнішньої діяльності – тоталітарні режими для нав’язування своєї політики використовують переважно агресивну тотальну пропаганду.

Політична пропаганда включає такі форми і засоби впливу: масові заходи; організація державних і професійних свят; виступи лідерів; безпосереднє звернення до населення; мистецтво; архітектуру; музику; радіо; телебачення; друковану продукцію; насадження специфічної політичної мови.

Основні ознаки політичної пропаганди тоталітарного режиму: максимальна централізація пропагандистської діяльності, чітка регламентація, вироблення стратегії і тактики впливу на державному рівні, заборона всіх альтернативних джерел інформації, ввозу іноземної літератури, глушення зарубіжних радіостанцій тощо.

Для тоталітарної пропаганди характерна примусова участь громадян у масових заходах, наказовість, силовий тиск, відверті маніпуляції. В результаті у тоталітарній державі пропаганда спрацьовує ефективніше, ніж у демократичній. Централізована влада, величезний адміністративний апарат і постійний контроль силових структур дозволить швидше сформувати бажані погляди на суспільні проблеми і відповідну політичну поведінку.

Аналіз тоталітарної радянської політичної пропаганди дозволяє зробити висновок, що вона пройшла ряд послідовних етапів розвитку:

Перший етап, становлення радянської пропаганди, охоплює 1917  середину 20-х років. Величезна увага тоді надавалася друкованій продукції і здійснювалася її жорстока централізація.

Другий етап, охоплює період з кінця 20-х до середини 50-х років, на якому тоталітарна пропаганда досягає свого найвищого розквіту. Для того часу характерне завершення монополізації політичної пропаганди та остаточне формування її спеціалізованих структур. При цьому, як свідчить аналіз, спостерігався все більший розрив між реальною дійсністю та інформуванням про неї.

Третій етап – 6080-і роки – це час “відлиги і застою”, коли розвиток СРСР був пов’язаний із іменами М. Хрущова і Л. Брежнєва. Відрив від реальності, стагнація політичного життя, відсутність конструктивних новацій привели до посилення догматизму політичної пропаганди.

Аналіз тоталітарної пропаганди дозволяє визначити такі її головні особливості:

• підпорядкування інформаційних потоків ідеолого-пропагандистським завданням владної еліти;

• централізація пропагандистської діяльності і створення спеціалізованих державних і партійних структур;

• повна заборона всіх альтернативних джерел інформації, обмеження ввозу зарубіжної літератури, глушення закордонних радіостанцій;

• обов’язкова участь громадян у пропагандистських заходах, наказовість, тиск, маніпуляції;

• створення особливої “політичної мови”, у якій лінгвістичні засоби трактування дійсності були у компетенції ідеологічного апарату. Контроль охоплював всі сфери: від розмовно-побутової до наукової мови.

Аналіз впливу політичної пропаганди на проблеми розвитку демократичного режиму дозволив зробити такі висновки:

• демократична політична пропаганда є багатовекторною і поліцентричною, оскільки суб’єктів влади залишається багато. Серед них –політичні партії, громадсько-політичні рухи та організації, політична еліта, держава, засоби масової інформації тощо;

• у демократичній політичній пропаганді можна виділити таку типологізацію:

а) за морально-етичними критеріями: “чорну”, “сіру”, “білу”;

б) за суб’єктом впливу: державну, партійну, громадську;

в) за об’єктом впливу: зовнішню, внутрішню;

г) в залежності від типології демократична пропаганда використовує широкі засоби впливу: агітацію, маніпулювання, переконання, міфотворчість, стереотипи тощо;

• сучасні новітні технології призводять до того, що політична пропаганда отримує все більші ресурси і можливості.

Розвиток демократичного режиму залежить від політичної свідомості і культури населення, а це визначається у значній мірі пропагандистською і освітньою роботою.