41. Пакт Бріана-Келлога та його міжнародне значення

Можна сказати, що підготовка даного пакту розпочалася ще в 1927 році, коли міністр закордонних справ Франції Бріан звернувся до США з пропозицією укласти дво­сторонній договір «про вічну дружбу і заборону звернення до війни як знаряддя національної політики», розраховуючи цим договором підняти авторитет Франції.

Державний секретар США Келлог спочатку не звер­нув уваги на цю пропозицію, але потім вирішив використати ідею Бріана задля посилення впливу США на світову політику й створення нового політичного об'єднання держав на противагу Лізі Націй. Він послав ноту-відповідь Франції з пропозицією укласти не двосторонній, а багато­сторонній договір між «головними державами світу» про недопустимість війни між ними. Келлог познайомив уряди ряду держав з цим листуванням.

Всі країни схвалили таке рішення, але кожна намагалася зробити деякі виключення. Так, Англія обумовлювала собі “право самозахисту” і одночасно заперечувала проти участі держав, які ще не набули світового визнання (йшлося насамперед про СРСР). Франція, Японія та Італія також настоювали на законній самообороні.

В результаті тривалого вдосконалення цей пакт було підписано 15 державами на чолі із США та Францією 27 серпня 1928 року в Парижі. Загалом до цього пакту приєдналося 69 країн.

Цей договір безперечно мав позитивне значення:

Важливим був факт колективного проголошення державами “права на мир” та відмови від війни як інструменту державної політики.

Універсальна форма пакту відкривала можливості приєднання до нього залежних та напівколоніальних країн.

Цей пакт поклав певні зобов’язання на держави перед громадською думкою.

Разом з тим пакт мав і ряд недоліків:

Відмова від “права на війну” не підкріплювалася жодними зобов’язаннями про роззброєння чи хоча б обмеження гонки озброєнь.

Невизначеність формулювань, зокрема про заборону війни.

Радянський Союз також приєднався до цього пакту і ратифікував його 29 серпня 1928 року, хоча і відзначив публічно недоліки цього пакту. Вже на початку 1929 року Радянський Союз і деякі сусідні держави підписали протокол про негайне набрання сили пакту Бріана-Келлога.

Загалом пакт Бріана-Келлога не справдив надій людства. Відсутність гарантій та двозначність формулювань підривали його ефективність, і такі держави-агресори, як Японія, Німеччина та Італія вже на початку 30-х років грубо порушили його.

42. Дії союзних військ проти країн фашистського блоку 1942-43

Поразки німецької армії на Східному фронті упродовж 1942-1943 рр. прискорили наростання кризи у фашистському блоці держав і внутрішніх протиріч у самій Німеччині. 13 січня 1943 р. Гітлер видав наказ про перехід до тотальної війни: тотальна мобілізація німців, тотальне використання економічного потенціалу для вирішення завдань війни. Все це відбувалось під гаслом: "Тотальна війна - найкоротша війна". Обмеження прав і свобод громадян у Німеччині досягло небачених масштабів.

Процес концентрації державно-монополістичної влади досяг нового статусу після наказу Гітлера про передачу управління виробництвом міністерству озброєнь, яке очолив Шпеєр. До роботи на заводах були залучені практично усі дорослі громадяни Німеччини, ще 2 млн. чол. були привезені з окупованих територій. У цілому, ці зусилля привели до посилення німецької воєнної могутності. Воєнної продукції за один рік було вироблено стільки, що її вистачило б для озброєння 225 піхотних і 45 танкових дивізій.

Американо-англійське командування в травні 1943 р. затвердило план висадки своїх військ в Італії. Режим Муссоліні переживав глибоку кризу. Висадка була намічена на острові Сицилія. Там було до 200 тис. чол. італійсько-німецького війська.

10 липня 1943 р. почалась операція, яка повсюди пройшла успішно. Італійські війська майже не чинили опору. 25 липня 1943 р. в Італії був повалений фашистський режим Муссоліні. Німецькі війська евакуювались з острова Сицилії на континентальну територію Італії. Плани Гітлера щодо здійснення контрзаходів проти англо-американського десанту в Сицилії так і не були реалізовані через ускладнення воєнної обстановки на Східному фронті.

Рух Опору фашизму в Італії зародився одразу ж після початку окупації Італії Німеччиною. Політичним органом Руху Опору були Комітети національного визволення. У них входили комуністи, соціалісти, партія дії, Християнсько-демократична і Ліберальна партія. Мета Руху Опору полягала в тому, щоб повалити владу Муссоліні.

Тим часом впливові італійські промисловці почали шукати контактів з Англією і США для того, щоб довести до їх відома, що Італія, Угорщина і Румунія готові війти із фашистського блоку і приєднатися до Англії і США і полегшити тим самим операції держав антигітлерівської коаліції на Балканах і не допустити вступу туди Червоної Армії. Однак повалення влади Муссоліні не дозволило реалізувати ці плани.

24 липня 1943 р. велика фашистська рада висловила вотум недовіри Муссоліні, лишивши його права одноосібно керувати збройними силами. Ці функції були передані королю Італії Віктор Еммануїлу. 3 вересня 1943 р. Італія підписала перемир'я з Англією і США. Італійські війська припинили бойові дії. Німеччина втрачала свого воєнного союзника. Однак без бою вона не була готова вивести свої війська з Італії. Навпаки, Німеччина активізувала свої воєнні зусилля на Апеннінському півострові, її війська під керівництвом Роммеля заволоділи Римом. Король Італії Віктор Еммануїл утік у Бриндизі.

12 вересня 1943 р. спецзагін німецьких парашутистів звільнив Муссоліні з під арешту. 18вересня Муссоліні оголосив про створення держави фашистсько республіканського типу. Прем'єр-міністр Бадольо закликав італійців до боротьби за звільнення країни від німців. 13 вересня 1943 р. Італія оголосила війну Німеччині.

Американо-англійські війська, які здійснили висадку в Південній Італії, 3 вересня почали просуватися на північ країни. Німці відступали, ведучи оборонні бої.