31. Співучасть у злочині

Злочин може бути скоєний однією особою або завдяки зусиллям декількох осіб. В останньому випадку мова йде про співучасть у скоєнні злочину. Кримінальний закон визначає співучасть як навмисну спільну участь двох чи більше осіб у вчиненні злочину.

Безперечно, що скоєння злочину групою осіб є більш небезпечним, ніж скоєння його однією особою. Тому скоєння злочину групою осіб закон відносить до обтяжуючих обставин.

Деякі злочини можуть бути скоєні лише у співучасті: бандитизм, масові безпорядки та деякі інші.

Характерними ознаками співучасті є:

а) участь у скоєнні одного й того ж злочину двох і більше осіб;

б) сумісність дій усіх співучасників, направлених на досягнення злочинного результату:

в) наявність причинного зв’язку між діями співучасників та діями виконавців злочину.

Крім того, з точки зору суб’єктивної сторони всі співучасники діють тільки навмисно.

В окремих випадках під час скоєння злочину особи можуть розподіляти між собою різні ролі. Тому закон виділяє такі види співучасників: виконавці, організатори, підмовники, пособники.

Виконавцем злочину визнається особа, яка безпосередньо повністю або частково виконує об’єктивну сторону складу злочину. Відсутність виконавця означає відсутність співучасті.

Організатор злочину – це особа, яка організувала скоєння злочину або безпосередньо керувала ним. Дії організатора злочину визнаються найбільш суспільно небезпечними, бо саме він організовує і спрямовує злочинні дії всіх співучасників злочину. Він може підшукувати учасників злочину, розробляти плани злочину, давати інструктаж і таке інше.

Підмовником визнається особа, яка схилила до вчинення злочину іншу особу шляхом прохання, умовляння, погрози, підкупу, шантажу, насильства тощо. Тобто визначальним є те, що внаслідок активних дій впливу підмовник схиляє іншу особу на скоєння злочину.

Пособником визнається особа, яка своїми активними діями або бездіяльністю сприяла скоєнню злочину. Це можуть бути поради, вказівки, надання засобів для скоєння злочину, усунення перешкоди, попередня обіцянка приховати злочинця, знаряддя і засоби вчинення злочину або предмети, здобуті злочинним шляхом.

Безпосередньо ні організатор, ні пособник, ні підмовник не беруть участі у скоєнні злочину, але останнє стає можливим саме завдяки зусиллям всіх співучасників.

Не обов’язково, щоб у кожному випадку співучасті у скоєнні злочину мали місце всі види співучасників. У скоєнні злочину можуть брати участь, наприклад, організатор і виконавець, підмовник і виконавець, пособник і виконавець

32.Поняття і ознаки множинності злочинів.

Термін „множинність злочинів” у чинному КК не використовується. Щоб скласти уявлення про „множинність злочинів” необхідно чітко розмежовувати два головних різновиди можливої злочинної поведінки: одноразова ( одинична) та багаторазова злочинна поведінка, коли особою вчинено більше ніж один злочин.

Множинність злочинів – це вчинення особою (або особами-співучасниками) двох або більше злочинних діянь, кожне з яких утворює ознаки самостійного складу злочину. Множинність злочинів – це родове поняття, яким охоплюються усі різновиди неодноразово вчинених особою злочинів.

Множинність злочинів враховується при кваліфікації злочинів, її також враховує суд, призначаючи покарання.

Видами множинності є:

1) повторність (ст32 КК) – вчинення особою одного і того ж злочину повторно;

2) сукупність (ст.33 КК) – вчинення кількох (однорідних, тотожних чи різнорідних) злочинів, описаних у різних статтях ОЧ КК;

3) рецидив (ст.34 КК) – вчинення особою нового злочину після засудження за раніше вчинений злочин.

33.Серед цих заходів відповідне місце посідає покарання. Його місце в системі заходів кримінально-правового впливу, що засто-совується в межах кримінальної відповідальності особи: а) покарання є заходом кримінально-правового впливу, що застосовується в межах кримінальної відповідальност особи; б) воно є основою кримінальної відповідальності особи; в) за своїм змістом покарання мае бути найбільш суворою формою кримінальної відповідальності особи.

Покарання по кримінальному праву України - це особлива форма державного примусу, яка застосовується згідно з вироком суду до особи, яка винна в скоєнні злочину, з метою його виправ-лення і запобігання новим злочинам зі сторони як засудженого, так і інших осіб і вираження від імені держави негативно!' мора-льно-політичної оцінки виновного і скоєнного ним злочину.

Цілі покарання «Покарання не мае на меті завдавати фізичних страждань або принижувати людську гідність». Таким чином, безпосередньо зі змісту ст. 50 випливають такі цілі покарання: а) виправлення і перевиховання засудженого; б) запобігання вчиненню нових злочинів самим засудженим; в) запобігання вчиненню нових злочинів іншими особами.

34.Система і види покарань в кримінальному праві. Cистема покарань - це встановлений кримінальним законом обов'язковий для суду вичерпаний перелік покарань, розміщених у відповідному порядку залежно від їх тяжкості - від найлегших до найтяжчих. Характерні ознаки системи покарань:

-встановлення її виключно кримінальним законом;

-її вичерпний, замкнутий характер;

-обов'язковість для органів судової влади;

-наявність співвідношення між окремими видами покарання;

-побудова за принципом «від найлегших до найсуворіших»;

-можливість при застосуванні покарання переходу в межах замкнутої системи від більш суворих до менш суворих покарань за наявності відповідних підстав (ст. 69 КК).

Система покарань встановлена у чинному законодавстві в ст. 51 КК, яка визначає; «До осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі види покарань:

1) штраф;

2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;

3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;

4) громадські роботи;

5) виправні роботи;

6) службові обмеження для військовослужбовців;

7) конфіскація майна;

8) арешт;

9) обмеження волі;

10) тримання в дисциплін