7.3 Азот (Нітроген)

Цей газ, як відомо тепер, є однією з двох основних складових повітря. Але це встановлено лише в кінці XVIII ст.

1772 року англієць Даніель Резерфорд установив, що повітря, яке залишалося під дзвоном, де декілька днів жила, а потім згинула миша, після відділення СО₂, не підтримує ні дихання, ні горіння. Він назвав його "отруйним повітрям". У тому ж році Прістлі отримав азот іншим шляхом і назвав його "флоґістованим повітрям". Нарешті, у 1773 р. шведський аптекар Карл Шееле встановив, що повітря − це суміш двох газів. Той з них, який не підтримував горіння і дихання, він назвав "поганим, або зіпсованим повітрям".

І лише 1776 року Антуан Лавуазьє, порівнявши всі ці гази між собою, встановив, що вони тотожні і дав назву "азот": "а" (заперечення) "зоос" - життя. Пізніший символ N походить від "породжуючий селітри" (Нітрогеніум).

7.4. Кисень (Оксиген)

Ось витяг з опису експерименту, який залишив англієць Джозеф Прістлі.

"Роздобувши лінзу діаметром у 2 дюйми і з фокусною віддалю 20 дюймів, я почав досліджувати, який вид повітря виділяється з різних речовин, природних чи штучно отриманих. Після ряду дослідів у серпні 1774 року я спробував добути повітря зі ртутної окалини, і це легко вдалося за допомогою лінзи. Це повітря не поглиналося водою. Яке ж було моє здивування, коли я виявив, що свічка горить у цьому повітрі надзвичайно яскраво. Я даремно шукав пояснення цьому явищу."

Лавуазьє назвав цей газ (це був кисень) життєвим повітрям", а потім оксигеніум "народжуючий кисле".

Незалежно від Прістлі, кисень майже водночас був відкритий Шееле і природодослідником Байєном.

7.5. Алюміній

1827 року видатний німецький лікар і хімік Фрідріх Велер отримав раніше незнаний метал: він нагрівав алюміній хлорид − відому вже сіль − з калієм. У результаті отримав сірий порошок, який при розтиранні ставав зовсім блискучим. Але отримати з цього порошку злиток ніяк не вдавалось. Велеру це вдалося лише 1845 року − він отримав крупинку металу величиною з головку від голки. Тоді це викликало велике здивування, бо цей метал, хоча й подібний на срібло, був учетверо легший, а від заліза − втричі. Оскільки цей метал був отриманий з галунів (по-латині "алюмен") то й назвали метал алюмінієм. Спочатку він цінувався дорожче від золота і йшов тільки на прикраси. Цікаво, що імператор Франції Наполеон III хотів одягти солдатів своєї армії в алюмінієві доспіхи, але метал був надто дорогим. Так що їх отримала тільки особиста охорона імператора.

Тільки 1886 року американський студент Чарльз Гопп і французький інженер П'єр Еру розробили спосіб виділення А1 електролізом глинозему, розчиненого в розтопленому кріоліті. Але й кріоліт був дефіцитом, тому А1 залишався дефіцитним металом, поки в 1900 р. не був розроблений синтетичний спосіб отримання кріоліту.

7.6. Фосфор

У пошуках еліксиру молодості та способу виготовлення золота алхімік Геннінг Бранд з Гамбурґа намагався 1669 року добути філософський камінь з сечі. Для цього він випаровував її, отримавши своєрідний густий залишок. Його він став сильно прожарювати в суміші з піском та деревним вугіллям. У результаті Бранд отримав речовину з незвичайними властивостями: вона світилася в темноті, кинута в киплячу воду виділяла пару, яка самозагоралася на повітрі з виділенням білого диму, який, розчинившись у воді, давав кислоту. Це був фосфор. Бранд вирішив на своєму відкритті заробити гроші. Спосіб отримання фосфору він тримав у глибокій таємниці і продавав невеликі його кількості тільки за золото. Через деякий час він продав свій винахід хіміку з Дрездена Крафту, який їздив по графських і королівських дворах, показуючи фосфор за гроші, що зробило його дуже багатим. Потім секрет виготовлення фосфору він повідомив знаменитому Лайбніцу та іншим.

Цікаво, що фосфор був отриманий ще в 1680 р. в Англії також Робертом Бойлем, який повідомив про це свого асистента Гауквіца. Після смерті Бойля Гауквіц організував виробництво фосфору і теж збагатився.