37 Гуманізм: сучасні інтерпретації та перспективи / Відп. Ред. B.C. Пазенок. — к., 2001.

змістовної диференціації поняття «політична людина» і «політична особистість». У найзагальнішому вигляді під політичною людиною розу­міється будь-який громадянин, суспільна поведінка якого безпосередньо чи опосередковано пов'язана з участю у політиці (вибори, політичні рухи, демонстрації тощо). Звичайна політична людина — це конкретний індивід, людська окремішність, що виступає як своєрідний «соціальний атом».

У сучасному гуманітарному пізнанні «особистість» — категорія, яка визначає спрямованість людського буття, надає світоглядним знанням онтологічного сенсу. Особистість являє собою «єдність її фундаменталь­них комунікацій: діяльності, спілкування, творчості — через її ставлення до об'єкта, іншого суб'єкта, до самої себе»³⁸.

З поняттями «політична людина», «політична особа» співвідноситься поняття «політична особистість». Незважаючи на близькість цих кате­горій політичної філософії, за своїм змістом вони досить істотно відріз­няються. Особистість, по-перше, відбиває індивідуально-неповторне в людині. Не існує «масової особистості», є «масова людина» — термін, що широко вживається теоретиками політики. В історії політичної науки поняття «політична людина» і «політична особистість» виникали дисин-хронізовано. За Аристотелем, кожний вільний громадянин полісу був політичною істотою. Чимало філософів та політологів вважають, що антична філософія взагалі не користувалася поняттям «особистість». Грецька мова, визначаючи людину, використовувала терміни «проюпон» (зовнішній вигляд людини), або «гіпостасіз» (характер лиця). «Великі язичницькі мислителі античності, насамперед Платон й Аристотель, а також стоїки, не мали поняття «особистість». Специфічне людське для них було просто причетністю до чогось божественного, через що унікаль­ність людини не одержувала вираження»³⁹, — пише німецький філософ Н. Лобковец. За його переконанням, особистість — це людина, свідомість якої «сама себе констатує», «... ми є особистостями, остільки і наскільки ми сприймаємо себе як особистість». Характерна ознака особистості — її розвинута самосвідомість, здатність до саморефлексії, потреба уважно «вдивлятися» в саму себе. Не менш суттєвою ознакою особистості є її вміння цінувати і визнавати якість особистості в інших людях.

Як влучно зазначив Романо Гвардіні, «особистість» означає, що у своїй самоті «Я» у кінцевому підсумку не може бути керована ніякою іншою інстанцією, особистість належить тільки самій собі. У новітній філософ­сько-політичній літературі ми зустрічаємо приклади справжнього культу особистості. Право особистості стало важливіше за право істини. Ніяка людська інстанція не має права заважати людині вірити у те, що відкриває

____________

38 Логунова л. Исток и тайна персональности // Высшее образование в России. — 2001. — №6. — с. 60.

39 Лобковец h. Что такое «личность»? // Вопросы философии. — 1998. - №2. - с. 55.

її совість, і діяти у відповідності з цією вірою: особистісне буття кожної окремої людини і є те, що реалізує для неї це право⁴⁰.

Політична особистість, таким чином, є означення розвинутої, мислячої та відповідально діючої політичної людини. Якщо масова політична людина може брати участь в політичному житті стихійно, діючи імпульсивно або ж ангажовано, то вже політична особистість діє усвідомлено і цілеспрямовано. Саме тому її роль як суб'єкта політичної дії значно вагоміша і помітніша.

Теоретична думка здійснила класифікацію типів особистості. Залежно від критерію, така типізація здійснюється у психологічний або ж у соціаль­ний спосіб. У відповідності з останнім, а саме зважаючи на характер діяльності, можливості і міри впливу на перебіг соціальних та політичних подій, виділяють, зокрема, звичайну (рядову), історичну та видатну осо­бистість. Звичайна, або рядова особистість — це представник народу, який живе «родовим», спільним життям, але в силу власних здібностей свідомо виражає інтереси спільноти. Історична особистість — це людина, яка справила помітний вплив на історію держави і суспільства. Як правило, це державні чи громадські діячі, реформатори, політики, які очолюють політичні партії та політичні рухи, є відомими урядовцями. Видатна особистість — це людина, яка завдяки своєму таланту, вольовим зусиллям багато в чому визначає хід історії, спрямованість суспільно-політичного поступу. Тому справжня політична культура має оцінювати дії політичної особистості як у стратегічному, так і в тактичному аспектах. Формування такої культури — справа політичної соціалізації та політичного виховання.

В чому полягають особливості залучення людини до політики, форму­вання її політичної культури (політична соціалізація)?

З'ясування цих та інших побіжних питань потребує врахування кількох положень методологічного порядку. А саме — є насамперед необхідність розглядати зазначені питання в загальному контексті політичного знання. Адже проблема політичної людини є наскрізною для політології. Ситуації, що характерні для політичних реалій молодої української держави, багато в чому зумовлюють конкретний зміст таких понять, як «політична особистість», «політичний лідер» або «конфлікт політичних цінностей». Методологічної значимості у зв'язку з цим набуває вміння збагнути взає­мозв'язок загальнополітичних норм, вимог, уявлень та їх національно-специфічних проявів, персоніфікацій, втілень. Будь-яке загальнолюдське (вселюдське) завжди існує в певній національній конкретності, державній специфіці, народній самобутності. І навпаки, національне-особливе, непересічне в політичному чи іншому відношенні завжди виявляє свою

_____________