2.4. Сократ

Сократ (469-399 до н. е.) – визначний мислитель Греції, що залишив слід у світовій історії як мудрець, що своїм розумом і моральною позицією впливав на сучасний йому світ. Основою його філософії й етики стали доброчесність і благо та засудження зла, які він вважав підґрунтям людського буття. Навчання і пізнання світу через освіченість – це пошук доброчесності і блага.

Головним жанром Сократа були усні бесіди. Він нічого не писав, тому мудрість його вченні успадкувалася нащадками через тексти діалогів його учня Платона „Протагор” і „Горгій” та „Апології Сократа”. На думку Сократа, істинне красномовство повинне піклуватися про душу громадян, промова достойного оратора завжди має бути спрямована на вище благо для людей.

Сократ збагатив практичну риторику своїми розробками політичної полеміки (гр. - військовий, ворожий) та еристики (гр. – сперечатися, змагатися) – суперечки в процесі пошуку істини, спору, а точніше – такої бесіди, в якій міркування розвивається шляхом зіткнення протилежних думок і кожний відстоює свою думку.

Основною ознакою еристики Сократа була іронія (гр. – прикурювання, вдавання) – прихований глум, прикидання таким, який нічого не знає, щоб на незнанні впіймати співбесідника. Сократ дотепною системою запитань заганяв суперника у глухий кут, коли той починав сам собі заперечувати. Проте робив він це не злостиво, а добродушно, бо не прагнув образити, а тільки показати, що суперник мислить неправильно.

Для бесід Сократа головним було дотриманні логічного принципу, щоб у бесіді чи промови наступне випливало з попереднього. Будь-яка промова має бути побудована чітко, логічно, „ніби жива істота, у неї повинно бути тіло з головою і ногами, до того є тіло і кінцівки мають підходити одне до одного і відповідати цілому” („Федр”).

Сократ категорично виступив проти релятивізму софістів. Він стверджував, що софісти Протагор і Горгій люди нещирі. Протагор обіцяє з кожним днем вдосконалювати своїх учнів у мистецтві управління домашнім господарством і громадськими справами. Завдяки його мистецтву можна стати сильнішим від усіх у вчинках і в державних промовах. Горгій стверджує, що його наука дає свободу і владу над іншими. Важливо, що вивчаєш тільки це одне, а не поступаєшся майстрам будь-якого іншого.

Сократ заперечує такі погляди, вважаючи, що хибна думка - найнебезпечніше для людини. Софістика – це влада невігласа над невігласом. Мудрість полягає в тому, щоб знати і розуміти зміст доброчинності.

Своїм учням Сократ запам’ятався великим скептиком. Будучи наймудрішою людиною свого часу, він не побоявся сказати: „Я знаю, що нічого не знаю”. Йому належить також думка про те, що людину можна пізнати через її мову, яку він вмістив у афоризмі: „Заговори, щоб я тебе побачив”. Зі спогадів сучасників відомо, що Сократ був бідним, про не хотів витрачати час на платних учнів; він бесідував лише з тими, у кого „працювали” розум і душа.

2.5. Платон

Учень Сократа Платон (427-347 до н. е.) продовжив ідеї свого вчителя і став відомим у риториці тим, що вимагав від неї знання об’єкта, який вона обслуговує. І це знання мало бути не легким поверховим знайомством з предметом розмови, а вмінням осягати глибинну суть предмета (визначати його рід і вид з погляду цілого і частини, аналіз його складу і взаємозв’язків).

Релятивізму софістів Платон протиставив онтологію як вчення про буття, опановане розумом. Він одним з перших звернув увагу риторів на психологію слухачів і розробив теорію сприймання, пов’язавши логіку в образі діалектики зі знанням душі. На реакцію слухача і раніше звертали увагу, але Платон вимагав її вивчати й систематизувати, і не тільки помічати її як невловиму суб’єктивність, а й пізнавати її причинну зумовленість. Софісти прагнули вправно говорити про одне й те ж саме по-різному, дуже часто протилежне. Істинність речей не була їхньою метою. Платон же віднайшов критерій правильності висловлювань у процесі логічних міркувань про предмет.

Велике значення для історії риторики мають праці про видатних ораторів, його попередників та сучасників. Він транспонував усний діалог Сократа в жанр писемної мови і ввів діалогічну прозу у грецьку літературу.

З аналітичної ідеї Платона розвинулися пізніше наукові методі аналізу і синтезу. Багато його думок про риторику й актуальними й сьогодні: риторика – найбільше для людей добро; риторика – джерело влади. Якщо хтось вирішив оволодіти красномовством по-справжньому, він перш за все має бути людиною справедливою.

У заснованій ним Академії (від імені грека Академа, у саду якого школа була розташована), превага надавалася усним формам викладання, писемна мова вважалася художнім відгуком живої усної мови.