3.3. Християнське красномовство у Київській Русі

Після прийняття християнства Київською Руссю наші предки стали причетними до нового духовно-культурного середовища, в якому вже майже тисячоліття перебувала переважна більшість європейських країн, що оточували Київ. Християнську культуру слід було наполегливо поширювати серед народу за умов, коли не було в ужитку достатньої кількості книг Святого Письма, а християнську освіту могли отримати лише одиниці. Тим більш важливими були проповіді і промови, з якими виступали перед віруючими нечисленні тоді священнослужителі.

Іларіон, митрополит Київський (11 ст.) зіграв визначну роль у становлення християнського красномовства. Він походив із русичів, а навчався в Константинополі, у школі при соборі Сорока Мучеників Іларіон був надто ерудованим мислителем, глибоко знав Святе Письмо, твори отців Церкви, канонічну та апокрифічецу літературу, літературу європейських країн. Серед відомих творів, що належать перу Іларіона, найбільш відоме „Слово про закон і благодать”. Ось що він промовляв до своїх сучасників:

„І ми вже не називаємось ідолопоклонниками, а християнами; не залишаємося далі безнадійними, але надіємося на життя вічне.

І вже капища сатанинського не будуємо, а споруджуємо церкви Христові; вже більше один одного не приносимо в жертву бісам, але Христос приноситься в жертву за нас і стає приємною жертвою Богу Отцю. І вже більше, споживаючи жертовну кров, не погибаємо, а причащаючись Пречистої Крові Христової – спасаємось.

Добрий Бог наш усіх кінців світу нас не забув; захотів – і спас нас, і до правдивого розуміння привів...

А ми сліпими були і світла правди не бачили, й блудили в омані ідольській, і глухі були до спасенної науки; але Бог помилував нас і засяяло нам світло розуміння, бо ми пізнали Його згідно з пророцтвом: „Тоді відкриються очі сліпим і вуха глухих почують” (Іс. 35, 5) ...

І так, чужими бувши, людьми Божими назвались, ворогами бувши, ми дітьми його прозвались; і вже не по-юдейському знеславимо, а по-християнському благословляємо. Не розпинаємо Спасителя, а до Нього руки простягаємо; не пробиваємо ребер Його, а п’ємо з них джерело нетління; не тридцять срібняків вимагаємо за Нього, але один одного й усе життя наше Йому поручаємо; не затаюємо Його воскресіння, а по всіх своїх домах взиваємо: Христос воскрес із мертвих!..

Хвались же похвальними голосами Римська країна Петра і Павла, що через них увірувала в Ісуса Христа, Сина Божого; Азія, Ефес і Патмос - Іоанна Богослова; Індія – Фому; Єгипет – Марка; всі краї, міста і люди шанують і прославляють кожне свого учителя, що їх навчив Православної Віри. Похвалім же і ми, по силі нашій, малими похвалами, що великі і дивні діла доконав, нашого учителя й наставника, великого кагана нашої землі Володимира...”

З того, як побудоване „Слово про закон і благодать”, які тропи і стилістичні фігури використано, можна судити про те, що київським авторам були відомі секрети античної риторики, очевидно, через переклади грецької богослужебної літератури. Одночасно можна стверджувати також, що наші предки вже мали самобутній розвинений поетичний фольклор, свою традиційну тропіку. „Слово...” Іларіона читалося по церквах в день пам’яті Святого Володимира.

До найдавніших пам’яток періоду Київської Русі належить „Ізборники Святослава” 1073 і 1076 рр. Хоч основна частина „Ізборників” є перекладною з болгарського оригіналу, вони відзначаються високою художністю та стилізацією до східнослов’янського мовного ґрунту: „Слово про читання книг”, „Слово одного батька до свого сина”, „Поради для заможних”, „Яка має бути людина” та ін. Тексти сповнені риторичними фігурами, прислів’ями, мудрими сентенціями: ногами ступай тихо, а духом хутко до воріт небесних; радість цього світу плачем кінчається, як можна бачити в світі цьому на двох сусідах: у цих відправляють весілля, у тих за мерцем плачуть; матір’ю злого є лінощі; не той багатий, хто багато має, а той, хто небагато потребує; якщо ступаєш на стезю подвигу, душу від розслаблення звільни.

До проповідників та письменників давньоукраїнської доби належить і князь Володимир Мономах (1053-1125). Був високоосвіченою людиною, талановитим воєначальником і авторитетним проповідником християнства. Його „Повчання”, звернені до власних дітей і молоді, а також молитви та лист до князя Олега і сьогодні є досить актуальними, оскільки в них сформульовані народні моральні засади; вони містять також значний риторичний потенціал:

„Справді, діти мої, зрозумійте, який до тебе человеколюбивий Бог милостивий і пре милостивий. Ми, люди, грішні і смертні, і якщо нам хтось зло робить, то хочемо стерти його і кров його пролити негайно; а Господь наш, володіючи життям і смертю, безмірні гріхи наші терпить і аж до кінця життя нашого. Як люблячий батько б’є дитя своє і знову пригортає до себе, так і Господь наш показав нам, як ворогів перемагають, ак трьома добрими ділами позбутися від них і перемагати їх: покаянням, сльозами і милостинею. І це вам, діти, не тяжка заповідь Божа, як тими ділами трьома позбутися гріхів своїх і царства небесного не лишитися. І бога ради, не лінуйтеся, умоляю вас, не забувайте тих трьох діл: не тяжкі вони, ні усамітнення, ні чернецтво, ні голод, що інші добродійні терплять, адже й малими ділами можна заслужити милість Божу...

А понад усе – гордині не майте ні в серці, ні в розумі, але скажемо: смертні ми, сьогодні живі, а завтра – в гріб; все це, що ти нам дав, не наше, а твоє, доручене нам тобою на мало днів. І в землю не ховайте скарбів, то нам великий гріх. Старих шануйте, як отця, а молодих – як братів. У домі своєму не лінуйтеся, а все помічайте... Лжі остерігайтеся, і п’янства, і блуду, бо в них гине душа і тіло. Куди б ви не йшли і якими шляхами по своїх землях, не давайте отроками чинити пакості ні своїм, ні чужим, ні в селах, ні в житлах, щоб не почали вас проклинати. Куди не підете, і де не станете, напійте і нагодуйте страждущого. А найбільше шануйте гостя, звідки б він до вас не прийшов, чи простий чоловік, чи знатний, чи посол... Хворого відвідайте, покійного проведіть, бо всі ми смертні. І чоловіка не минайте, не привітавши, доброго слова не сказавши. Жінку свою любіть, але не давайте їй над собою влади...

Не забувайте того доброго, що вмієте, а чого не вмієте, тому навчайтеся, як батько мій, дома сидячи, вивчив п’ять мов, у тому честь мав від інших країн. Лінь-бо – мати всьому: що уміє, то забуде, а чого не вміє, того не навчається. Добро діючи, не лінуйтеся ні на що добре...”.

Глибока мудрість, точність і стислість виразу, мовне вміння зробили багато висловів афористичними.

До найвизначніших проповідників-ораторів належить і єпископ із турова Кирило Туровський (1130-1182). Він є автором численних повчань, послань, молитов. За свій надзвичайний ораторський і поетичний талант народ прозвав його другим Златоустом. У проповідях використовував яскраві образні засоби: епітети, метафори, паралельні порівняння, антитези. Відоме його „Слово в новий тиждень після Пасхи”:

„Нині сонце, красуючись, на висоту сходить і, радіючи, землю огріває, - бо нам од гробу праведне сонце Христос і всіх, хто вірить у Нього, спасає.

Нині місяць з вишнього зіступивши щабля, більшому світилу честь воздає; вже бо Старий Закон, як каже Святе Письмо, із суботами бути перестає, і пророки Христовому закону честь воздають.

Нині зима гріховна покаянням припинилася і льод невір’я богопізнанням розтопився...

Сьогодні весна красується, оживляючи земне єство, і бурхливі вітри, повіваючи, плоди множать, і земля, насіння живлячи, зелену траву родить. Весна бо красна є віра Христова, яка хрещенням одроджує людське єство.

Нині дерева парості випускають, і квітами пахощі процвітають, і сади вже солодкі видають пахощі, і робітники, з надією трудячись, плододавця Христа прикликають.

Нині орачі слова, словесних телят до духовного ярма приводячи, і хресне рало в мислених борознах заглиблюючи, і борозну покаяння прокладаючи, сім’я духовне всипаючи, надіями майбутніх благ веселяться”.

Кирило Туровський був не тільки оратором та письменником, а й учителем риторики, радив бути уважним до слова, шукати відповідні слова у рідній мові для прикрашання достойних діянь.

Основним стилістичним прийомом Кирила Туровського була ритмізована антитеза, зокрема протиставлення божої і людської природи в образі Христа:

„Пан наш Ісус Христос розп’ятий, як людина, - але як Бог – сонце затьмарив, місяць зробив кривавим, і було темно по всій землі. Як людина, він крикнув та віддав дух, - але як Бог – струсив землю, і каміння розпалося. Як земного царя, стерегла Його сторожа та лежав Він запечатаний у могилі, - але як Бог – з ангельськими воїнами в твердині пекла бісівським силам наказував... тому Він з небес зійшов і втілився, і став людиною – щоб трухляве оновити і на небеса вивести. Списом пробито Йому ребра, - щобВвін відвернув полум’яну зброю, яка забороняє людині вступити до раю. Кров свою виточив із ребер – та тим очистив тілесні плями й душу людську освітив. Зв’язано Його та тернами увінчано – щоб від кайданів диявольських людей звільнити та терня омани бісівської викорінити. В гріб покладено Його, як мертвого, - щоб Він усі віки померлим життя дарував. Камінням з печаткою заперто, - щоб Він пекельні ворота та вереї дощенту розбив. Для всіх, видно, стерегла Його сторожа, але незримим зійшов Він до пекла і зв’язав сатану...”.

4. КРАСНОМОВСТВО У ВІТЧИЗНЯНІЙ ДУХОВНІЙ КУЛЬТУРІ

4.1. Магістр Юрій Котермак з Дрогобича (бл. 1448-1494). Наш видатний співвітчизник, мислитель епохи італійського Відродження був знаним доктором філософії і доктором медицини свого часу. Протягом свого недовгого життя був він ректором Болонського університету, і деканом Ягелонського університету в Кракові, і навчав основам астрономії та астрології Миколу Коперніка, і залишив глибокий слід в історії європейської науки. Перу Юрія Дрогобича належить перша книжка, яку надрукував наш співвітчизник у Римі в 1483 році і яка є зразком риторичного мистецтва тих часів.

4.2. „Риторика” Макарія

Найбільш рання з відомих нині риторик Давньої Русі належить до початку 17 ст. Автором її вважають митрополита Новгородського і Великолуцького Макарія (вм. 12.09.1626 р.). Дослідники вважають, що „Риторика” Макарія походить від польського джерела, або є перекладом з латинської мови. Латинське джерело нині встановлене. Це новолатинська риторика видатного німецького мислителя, філософа, астролога, богослова, філолога, ритора Філіпа Меланхтона (1497-1560).

Жанр риторики як навчального посібника був усталений і традиційний. Усі європейські риторики середніх віків, а також і російські 17 ст. спирались на античну риторики, цитували Ісократа, Демосфена, Аристотеля, Цицерона, Квінтіліана та інших теоретиків, використовували греко-латинську термінологію. Поділ кожної промови, озвученої чи писаної, процесі її розробки на п’ять частин: знаходження матеріалу, розташування, словесне визначення, запам’ятовування і вимова – був обов’язковим. Цей поділ визначає традиція риторичного мистецтва, він був незаперечною істиною для оратора і слухача, письменника і читача, вчителя і учня. У „Риториці” Макарія викладач масово використовував терміни латинської поетики і риторики, які перекладав за допомогою грецьких слів і відповідних російських кальок. Так, латинське translatio, якому відповідає грецьке метафора, автор подає як перенесення слова.

Автор зазначеної „Риторики” вважає, що риторика в житті суспільства виконує великі соціально-культурні і просвітницькі функції. Вона дає поради стосовно побудови промови, рекомендує взірці життєвої поведінки. Високі вимоги ставляться і до автора. Визнано три джерела авторського красномовства (дарування, навчання і вправляння), і три його мети (переконати, утішити і схвилювати слухачів). Ритор повинен біти чесною і чуйною людиною. Він повинен відгукуватися на важливі життєві суспільні події, вчинки людей.

Автор визначає три види „глаголания”: смиренний, високий і помірний. Смиренний вид – це промова, якою користується народ у повсякденному житті. Високе „глаголання” – це риторично прикрашена промова, далека від повсякденної. Тут слід застосовувати метафори й інші приємні речі. Помірний вид – це літературно-писемні промови: послання, грамоти, публіцистичні твори, віршовані жанри.