1.3. Основні розділи класичної риторики

Із самого початку свого існування та розвитку риторика взяла на себе місію всебічно описати характер взаємозв’язку між світом речей та світом слів. Саме риторика демонструє перехід-трансформацію предмета в слово. Тому риторика контролює усі стадії цього процесу, які відомі як інвенція, диспозиція, елокуція, меморія, акція та релаксація.

Інвенція (лат. inventio – винахід, вигадка) – перший розділ КЛ, початок процесу переходу предмета в слово. У цьому розділі послідовно демонструється процедура добору матеріалу для повідомлення, з яким бажають виступити. Тут йдеться, насамперед, про предмети реальної дійсності, частину з яких належить обрати з усієї сукупності предметного різноманіття. Вибравши належні предмети, їх слід відокремити від усіх інших. Потім обрані предмети слід розглянути як цілісну сукупність відносно інших, а також розглянути їх зсередини.

На цій стадії підготовки до виступу передбачається, що оратор систематизує свої власні знання стосовно вибраних ним предметів, зіставляє їх з тими знаннями, якими володіють у даний момент інші учасники та визначає, які з них і в якій кількості мають бути представленими у майбутньому повідомленні. Таким чином, завдання інвенції – забезпечення високої якості предметного змісту промови.

Диспозиція (лат. dispositio, від dispono – розташовую, розміщую) – другий розділ КЛ. Маючи вже відібраний предмет промови, диспозиція перетворювала його на поняття і розміщувала серед інших понять. Так поняття ставали об’єктом логічних та аналогічних процедур. Поняття визначались, поділялись, поєднувались між собою, ставились поряд і протиставлялись. Завдання диспозиції – гарантувати чистоту використовуваних оратором понять і дотримуватись правил оперування поняттями. Усілякого роду зловживання регулювались численними законами і правилами. Порушення їх могли призвести до логічних помилок. Від цього й застерігає диспозиція. Вона також пропонує моделі розташування понять у складі єдиної промови, щоб від початку і до кінця повідомлення поняття коректно переміщувалося із однієї частини цілісного виступу до іншої. Саме таким чином диспозиція гарантує високу якість поняттєвого апарату промовця.

Елокуція (лат. eloquor – висловлююсь, викладаю) третій розділ КЛ, завершальна частина підготовки промовця, де розкриваються закони мовного вираження предмета спілкування. Саме елокуція надає можливість широко використовувати різноманітні фігуральні вирази, що доповнюють прямі, пропоновані диспозицією. Саме елокуція відкриває перед промовцем галузь пара логіки, що допускає використання слів і виразів у переносному (фігуральному) значенні. Такі порушенні суворої логіки утворюють нові смисли і часом викликають ефекти неймовірної сили. Ці ефекти було систематизовано у вигляді численних тропів (трансформацій значень) і фігур (трансформацій структур), вивченням яких займається елоквенція – підрозділ елокуції.

Використовуючи багаті можливості природної мови, пара логіка суттєво розширила логічну практику. Елокуцію прийнято вважати античним ученням про стилі. Повідомлення, побудоване на законах мистецтва, передбачає присутність особистості, яка використовує всі поетичні і риторичні можливості мови. Таким чином, саме навколо слова і будується елокуція. Тут слово починає жити самостійним життям як один із елементів вербального світу.

Меморія (лат. memoria - пам’ять, згадка) – наступний розділ риторики. Це запам’ятовування, тренування пам’яті оратора, що також є важливим етапом підготовки до публічної промови. На цьому етапі розроблено складні техніки, які допомагають оратору спиратись не лише на оперативну пам’ять і характерну для кожного сукупність енциклопедичних знань, але й на особливі прийоми запам’ятовування матеріалу. Такі прийоми допомагають оратору контролювати всі структуру і весь хід виступу, а у потрібний момент ще й демонструвати у порядку імпровізації застосування матеріалі із відомих йому галузей знань. Практика оволодіння меморією забезпечувала оратору постійний доступ до його особистого „банку даних” і швидку застосування будь-яких із цих знань.

Акція (лат. action – дія, дозвіл) - п’ятий розділ КЛ, зовнішня і внутрішня підготовка оратора до виступу. Це найважливіший і найвідповідальніший етап риторичної діяльності промовця, оскільки зовнішній вигляд оратора, його манера мовної поведінки визначають рівень позитивного враження у слухачів. Промова повинна бути гармонійною, продуманою з т. з звучності, рівня висоти тону, кількості і тривалості пауз, а також супроводжуватись відповідними жестами і позою оратора. Таким чином, постановка голосу і тренування осанки – необхідні умови для успішного публічного виступу.

Після виступу, виголошення промови настає етап релаксації (лат. relaxatio – зменшення, ослаблення), тобто спадає фізичне й інтелектуально-психологічне напруження. Гарний оратор обов’язково використає цей стан для аналізу свого виступу, виділення вдалих і невдалих місць, їх пояснення, висновків і застережень на майбутнє, чого не слід казати.