4. Шляхи подолання девіантної поведінки

Сутність і діагностика девіації (відхилення) підказують ефективні шляхи її подолання. При цьому важливо виходити з категорії правової поведінки з урахуванням її норми і патології. Ця поведінка є складовою людської життєдіяльності загалом, її об'єктивних факторів (середовище — потреби) та факторів суб'єктивних (усвідомлення об'єктивних потреб у вигляді інтересів, цін­нісних орієнтацій, мотивів, цільових установок та реалізації їх у вчинках, поведінці, діяльності).

Отже, поведінці як кінцевому елементові у ланцюгу зазначених фак­торів людської діяльності передують інші — середовище, потреби, інте­реси, цінності, мотиви, цілі. Звідси висновок: шляхи удосконалення по­ведінки людини означають невпинне поліпшення навколишнього при­родного (екологічного) та соціального (економічного, політичного, культурного) середовищ, задоволення життєвих потреб кожної люди­ни, що детермінують збіг її особистісних інтересів, цінностей, мотивів і цілей із загальноприйнятими, суспільно значущими.

Такий загальнометодологічний висновок конкретизується різно­плановими науковими дослідженнями, важливе місце серед яких по­сідають соціологічні, взаємопов'язані з усіма іншими, насамперед з тими, що стосуються правової системи.

Комплексно-системне дослідження правової системи України у її теоретико-правовому вимірі включає найгострішу проблему — бо­ротьбу із злочинністю, подолання правопорушень і девіантної пове­дінки в цілому. Важливе місце у вирішенні актуальних питань зміцнення законності і правопорядку займає соціологія, соціологіч­не забезпечення правоохоронної діяльності, що втілюється у взає­мозв'язку соціології і кримінології. Це багато в чому визначає шля­хи подолання девіантної поведінки, матеріалізуючи механізм цієї важливої роботи.

Подолання девіантної поведінки починається із запобігання їй. Вва­жається, що запобігання девіації складається з тріади: 1) профі­лактики; 2) власне запобігання; 3) запобіжних заходів. На початковій стадії визрівання злочину потрібна профілактика (виховні заходи, а можливо, й профілактичні засоби примусу). Коли ж (за відсутності ре­зультатів) з'явився задум злочину (рішення і процес його прийняття), то центр запобіжної роботи переноситься на власне запобігання. Запобіжні ж заходи є. припиненням протиправного посягання.

Профілактика правопорушень має такі основні цілі: 1) обмеження впливу негативних факторів; 2) вплив на причини злочинних проявів; 3) вплив на мікросередовище; 4) вплив на особистість, здатну на злочин.

Девіантна соціологія вивчає також суб'єктно-об'єктні стосунки що­до проведення індивідуальної і загальної профілактики, застосування всіх форм її забезпечення, включаючи інформаційне — внутрішнє і зовнішнє. Ідеться про характеристику сукупності зареєстрованих на певній території злочинів за відповідний період; характеристику осо­бистості злочинця; дані про злочинність щодо різних категорій (реци­дивна, неповнолітніх тощо); показники правопорушень незлочинного характеру; відображення географії злочинності та інших правопору­шень, відхилень тощо.

Форми профілактичної роботи серед населення різноманітні. Це профілактичні бесіди, шефство, обговорення поведінки правопоруш­ників у трудових колективах, громадських організаціях, залучення пра­вопорушників до суспільно корисних занять. Переконання поєднуєть­ся з примусом. Крім кримінального покарання застосовуються різні адміністративні засоби впливу.

Подолання девіантної поведінки потребує знання суті, причин, ознак злочинності та особистості злочинця. Злочинність — динамічне со­ціально-правове явище, яке включає сукупність усіх злочинів, що здійснюються у суспільстві на цьому етапі і характеризуються певними кількісними та якісними показниками (стан, рівень, динаміка, структура, характер). Ідеться про зареєстровану і приховувану (латентну), незареєстровану, злочинність, про її детермінанти — об'єктивні й суб'єк­тивні, головні й другорядні.

Розробляючи шляхи подолання девіантної поведінки, треба виходи­ти і з того, що безпосередньою психологічною причиною окремого злочину є намагання індивіда задовольнити свою потребу всупереч і на шкоду суспільним інтересам. За соціальним змістом потреби по­діляються на життєво необхідні (їжа, одяг, житло та ін.); нормальні, що соціально схвалюються; деформовані; спотворені. Після середовища потреби є другим важливим об'єктивним фактором людської життє­діяльності, поведінки, включаючи її відхилення.

Криміногенне середовище, негативні обставини інтенсифікують злочинну дію, деформують потреби і, відповідно, їх усвідомлення та практичне задоволення. Це стосується як окремого індивіда, так і пев­них груп індивідів. Звідси — групова, організована злочинність, учас­ники якої спілкуються в умовах кримінологічної ситуації.

Структура особистості злочинця включає: 1) соціально-демо­графічні ознаки; 2) кримінально-правові ознаки; 3) соціальні прояви у різних сферах життя; 4) моральні властивості; 5) психологічні особли­вості. Ці риси мають соціально негативну спрямованість: спотворені потреби, які багато в чому залежать від несприятливого середовища, усвідомлюються злочинцем у власних інтересах, орієнтаціях, мотивах і цілях, які суперечать загальноприйнятим.

Антисуспільна спрямованість суб'єктів девіантної поведінки харак­теризується негативно-зневажливим ставленням до людини, її цін­ностей; корисливими, егоїстичними намірами; нехтуванням соціальних норм; легковажно-безвідповідальним ставленням до свого місця в суспільстві.

Шляхи подолання девіантної поведінки, тим більш у її злочинному варіанті, повинні визначатися з урахуванням названих специфічних рис особистості злочинця, впливаючи на середовище (обставини, ситуацію), формування здорових потреб, насамперед потреб у самовдосконаленні, на процес усвідомлення цих потреб та їх активного задоволення че­рез творчість. Деформація особистості починається саме з втрати жит­тєвої мети як цільової установки творення самого себе і обставин сво­го життя. Ця внутрішня робота особистості потребує великого напру­ження і зусиль, але тільки таким шляхом людина може подолати свої негативні риси, розвинути свій потенціал. Суспільство зацікавлене у такому самовдосконаленні кожного члена суспільства і покликане всіляко допомагати розвиткові особистості.

Працюючи над перевихованням злочинців, долаючи їх опір суспіль­ним інтересам, соціальні структури розрізняють такі типи злочинців:

1. найнебезпечніші (активно антисоціальні, «професіонали», рециди­вісти);

2. небезпечні (пасивно асоціальні);

3. нестійкі, втягнуті у злочинне середовище;

4. ситуативні, які діють залежно від ситуацій, у які вони потрапляють. Сім'я, школа, система освіти, засоби масової інформації, громадська думка, трудові колективи, ще ширше соціальні інститути, соціальні спільноти, відносини між ними, суспільство загалом — такий перелік суб'єктів (носіїв) цілеспрямованого впливу на людей, які тяжіють до деформацій особистості, що призводять до правопорушень і злочинів, задля їх удосконалення, позбавлення негативних рис.

1. Соціологія девіантної поведінки є спеціальною со­ціологічною теорією, яка соціологічними методами досліджує сутність соціального явища девіації — відхилення в діях і поведінці окремих людей або груп та організацій.

2. Об'єкт соціології девіантної поведінки — соціальні суб'єкти девіан­тної поведінки: окремі люди, групи людей та соціальні організації.

3. Предметом вивчення цієї соціологічної теорії середнього рівня є сутнісні характеристики девіантної поведінки як специфічного виду соціальних відносин.

4. Соціологія девіантної поведінки зосереджує увагу насамперед на розкритті сутності девіацій (відхилень) у поведінці людей на основі комплексно-системного підходу, який включає біологічний, психоло­гічний та соціологічний (інтегральний) аспекти. Актуальним є вивчення індивідуальних і соціальних відхилень, їх взаємозв'язку, комп­лексного критерію девіації. Все це дає можливість забезпечити справді наукову діагностику девіантної поведінки, її причин і про­явів (правопорушень, злочинів, різних форм соціальної патології).

5. Соціологія девіантної поведінки допомагає чітко визначити і реалі­зувати шляхи подолання девіантної поведінки стосовно середовища-потреб, їх усвідомлення й діяльного задоволення задля утвердження законності та правопорядку.