2. Характеристика основних теорій і концепцій девіації

Залежно від підходів до розуміння сутності девіації (відхилення) існують різні теоретично-концептуальні пояснення цього явища їх систематизацію подано в таблицю.

Девіація, як вже зазначалося, є результатом протидії нормам будь-якого суспільства. Теоретичний огляд основних концепцій девіації за­свідчує їх комплексно-системний характер. Адже біологічний, психоло­гічний та соціологічний підходи органічно взаємопов'язані, тобто інтег­ровані в єдину, комплексну системну цілісність. Причому соціологічний аспект виступає системоорганізуючим чинником, у якому синтезуються біолого-психологічні характеристики. Адже людина — біосоціальна істота. Соціальна суть людини визначає її як особистість за врахуван­ня біологічних і психологічних ознак. Саме в цьому полягає глибинний зміст соціології людської поведінки, включаючи її відхилення від норм на рівні правопорушень чи злочинності.

Біологічні теорії девіації (Ломброзо, Шелдон) трактують безпосе­редню фізичну структуру людини (фізичні риси, тілесну будову) як пря­мий детермінант її девіації (фізичні особливості — причина девіантної поведінки).

Психоаналітична теорія Фрейда доповнює біологічну, наголошуючи на внутрішньо притаманній особистості конфліктності, яка спричиняє девіацію.

Соціологічний підхід враховує біопсихологічні фактори для уза­гальнення і втілення в інтегрально-соціальному обсязі. Згідно з соціо­логією девіації остання настає як наслідок різних форм аномії (відсутність норм — Дюркгейм; розрив у системі «цілі — засоби» — Мертон), соціальної дезорганізації (відсутність, послабленість, супереч­ливість норм — Шоу, Маккей), культурної дезорганізації (Селлін, Міллер, Сатерленд, Клауард, Охлін), групової дезорганізації (між владною гру­пою та іншими — Беккер), кримінологічної дезорганізації (Турк, Квінні, Тейлор, Уолтон, Янг).

Соціологія девіації виходить з того, що в суспільстві завжди наявні різні форми девіації. Тому вміння виявляти причини соціальних відхи­лень, розробляти шляхи їх подолання є постійно актуальним і безпосе­реднім завданням правоохоронних органів. Міліція України, записано в законі, захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Протиправні посягання — це і є девіація. Розуміння її сутності сприяє соціальному контролю та управлінню. Таке розуміння дають кримінологія, правова статистика, соціологія та інші науки. Соціологія виявляє найзагальніші причини і наслідки девіації, її деструктивний вплив на суспільство, шляхи викорінення негативних явищ.

Свого часу французький соціолог Е. Дюркгейм розробив концеп­цію поведінки, що відхиляється від норми, приділяючи особливу увагу причинам як порядку, так і безладу в суспільстві. Його головна теза — про колективну свідомість, що являє собою сукупність переконань і поглядів, яких додержуються всі члени суспільства. При існуванні со­ціальної інтеграції, коли члени суспільства, його структурні підрозділи додержуються спільних норм, керуючись ними у своєму житті, причин для девіації немає. Без такої інтеграції, коли індивід або група ігнору­ють соціальні норми, настає аномія.

Аномія — це такий суспільний стан, при якому значна частина лю­дей знає про існування зобов'язальних нормативів, але нехтує ними, ставиться до них негативно або байдуже. Така ситуація виникає за різких змін соціальної структури, різного роду кризових потрясінь.

Девіація є відхиленням від норм. Проте слід зауважити, що є твор­че, конструктивне відхилення — з метою поліпшити існуючі норми, вдо­сконалити їх у комплексі загальних позитивних перетворень. Але уста­лене значення девіації пов'язане саме з деструкцією, дезорганізуючими відхиленнями, антисоціальними вчинками.

Очевидно, категорія девіації органічно пов'язана з категорією нор­ми. Соціальна норма є характеристикою таких явищ і процесів, що внутрішньо притаманні, істотно закономірні й необхідні як об'єктивна потреба суспільної системи. Відхилення від соціальних норм такого змісту є деструктивною девіацією. Вчинки, поведінка, діяльність людей або соціальних підрозділів, що не відповідають, а ще гірше — активно протистоять загальносуспільним, зокрема правовим нормативам, є про­типравними посяганнями.

Слід розрізняти індивідуальні й соціальні відхилення. Перетворен­ня перших у другі відбувається за таких умов: 1) однакова спрямова­ність таких відхилень у схожих груп людей в однакових умовах; 2)близькість або навіть єдність причин, за яких вони виникають;3)наявність певної повторюваності, стійкості названих явищ. Зазначені аспекти детермінують перетворення індивідуальних відхилень у со­ціальні. Останні виступають не випадковими фактами, а процесами, що набули певного поширення в суспільстві або виявляють тенденцію до цього.

Наступна актуальна проблема — критерій девіації. Він має комп­лексний характер. Визначаючи і реалізуючи його, слід ураховувати такі фактори: 1) релятивну природу девіації; 2) невизначеність сподівань; 3) розбіжності у питаннях щодо правил і норм.

Релятивна природа девіації означає відносність характеристик людських вчинків (наприклад, у роки війни).

Невизначеність сподівань від людських вчинків свідчить про те, що їх остаточні наслідки можуть спростувати очікувані результати.

Розбіжності щодо законності та правильності існуючих норм у різних людей.

Наведені тези свідчать про неприпустимість навішування ярлика девіантної поведінки без урахування всіх обставин, норм окремих лю­дей, груп, суспільства в цілому, притаманних йому загальноприйнятих типів реакції на реальну дійсність. На цьому ґрунтується підхід до діаг­ностики різних форм девіації (відхилення).