5) Наслідки змін у дозвільній системі
Вчора, 7 квітня Верховна Рада ухвалила Закон України «Про внесення зміни до Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» (реєстр. № 7176 від 28.09.2010 р., внесений Кабінетом Міністрів України).
Тепер, абсолютно безальтернативно, видача документів дозвільного характерумісцевими дозвільними органами буде здійснюєтися за принципом організаційної єдності тільки через Єдиний дозвільний офіс (центр). Суб"єкт господарювання за одержанням документів дозвільного характеру (переоформлення, видача дублікатів, анулювання), що видаються місцевими дозвільними органами, має звертатися лишедо державного адміністратора в дозвільному центрі.
До прийняття Закону діяла норма, відповідно якої заявник мав право звертатися на вибір або безпосередньо до дозвільного органу, або, якщо це було необхідно – то до Єдиного офісу (центру). Закон «про дозвільну систему», прийнятий у 2005 році надавав право місцевому самоврядуванню поліпшувати роботу Єдиних офісів, зокрема у напрямку забезпечення «організаційної єдності», забезпечувати в офісі присутність усіх дозвільних органів міста. Проведений нами аналіз роботи Єдиних офісів свідчить, що далеко не усі українські міста ефективно справлялися із цією задачею. У кращому випадку, принцип працював на 50%. Тобто ініціатива «знизу» не прижилась.
Відтак, а суб’єктом законодавчої ініціативи виступив КМУ, місцевим владам, дозвільним органам, і що саме головне – суб’єктам господарювання, згідно чинного законодавства прийдеться пристосовуватися до нового порядку. А зробити це буде досить складно, оскільки, ще восени 2010 року, Головним науково-експертним управлінням Верховної ради, за результатами розгляду у першому читанні проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності»пропонувалося відхилити. Зокрема, у висновку експертного органу ВР йдеться про те, що сам державний адміністратор відповідні дозвільні документи не видає, він згідно з частиною 8 ст. 7 Закону України «Про довільну систему у сфері господарської діяльності» лише передає заяву про його видачу та документи, що додаються до неї, до місцевих дозвільних органів, які безпосередньо приймають рішення про видачу відповідного дозвільного документу або про відмову у його видачі. Отже державний адміністратор за природою своєї діяльності є посередником у відносинах між суб‘єктами господарювання та довільними органами. При цьому загальновідомим є те, що участь посередника у будь-якому ланцюгу діяльності означає, принаймні, збільшення як часу, так і витрат, необхідних для отримання результату. Крім цього, монополізація видачі дозвільних документів в однієї особи, на думку експертів Верховної ради, може призвести до збільшення рівня корупції при оформленні таких документів.
Ми вважаємо, що проголосований депутатами документ все ж-таки має свої позитиви, зокрема:
Документ концентрує відповідальність за дозвільну сферу цілого міста на одній єдиній особі – державному адміністраторі, який є, згідно Закону безпосередньо є підпорядкованим міському голові.
Документ, напевно загострить ті внутрішні протиріччя, які є у багатовідомчому дозвільному законодавстві, і які за власний кошт приходилось узгоджувати заявнику.
Серед показників ефективності роботи, що впливатимуть, на преміювання державного адміністратора, тепер можна буде встановити показник витрат часу та грошей заявників на проходження дозвільних процедур.
Виконання Закону, зокрема адміністратором ЄДО, дасть змогу заявнику спланувати свою діяльність і свої витрати на повне проходження всього комплексу дозволів.
Труднощі, що безперечно виникнуть у підприємців та дозвільних органів, у зв’язку із прийняттям зазначених вище змін щодо реформування роботи Єдиних офісів або спонукатимуть владу до поліпшення ситуації, або, вплинуть на зростання протестних настроїв у суспільстві. У будь-якому разі для набуття чинності Закону необхідний підпис Президента.
Пріоритети: Більшість дозволів втратили чинність. Що далі? |
|
|
|
|
"Пріоритети"
No. 6(32)/2006
Український
незалежний центр політичних досліджень
6
жовтня 2006 р. набула чинності ст. 4 закону
"Про дозвільну систему у сфері
господарської діяльності". Це
призвело до значних змін у підприємницькому
середовищі та до виникнення додаткових
ризиків. Утратили чинність близько
900 актів дозвільного характеру, бо
вони не передбачені жодним законом
України. За даними Держкомпідприємництва,
277 дозволів введено в дію законами,
однак усім вимогам ст. 4 відповідає
тільки закон "Про карантин рослин".
Це означає що видача всіх інших дозволів
може породити великі проблеми і навіть
конфлікти між підприємцями і органами
влади.
Усвідомлюючи складність
ситуації, Кабінет Міністрів України
ухвалив 3 жовтня 2006 року постанову №
1376. У документі наголошується, що
термінового втручання потребує
ситуація, що склалася з нормативно-правовим
забезпеченням реалізації Закону
України "Про дозвільну систему у
сфері господарської діяльності" №
2806-15. Оскільки центральні органи
виконавчої влади до цього часу не
завершили відповідної роботи, всупереч
вимогам законодавства видача значної
кількості документів дозвільного
характеру продовжує здійснюватися
на основі підзаконних актів. Відтак
кількість дозволів, необхідних для
провадження підприємницької діяльності,
майже не змінилася. Крім того, місцевими
органами виконавчої влади не налагоджено
належної роботи дозвільних центрів,
у зв'язку з чим процедура видачі
дозволів залишається обтяжливою для
підприємців. Насамперед це стосується
Вінницької, Київської та Хмельницької
областей.
Постановою КМУ від
3 жовтня 2006 року № 1376 міністерства
та інші центральні органи виконавчої
влади зобов’язуються завершити роботу
з приведення законодавчих актів у
відповідність із Законом України "Про
дозвільну систему у сфері господарської
діяльності" до 1 грудня 2006 року.
Закон
України "Про дозвільну систему у
сфері господарської діяльності"
Стаття
4. Основні вимоги до дозвільної системи
у сфері господарської діяльності
1.
Виключно законами, які регулюють
відносини, пов'язані з одержанням
документів дозвільного характеру,
встановлюється:
необхідність
одержання документа дозвільного
характеру;
дозвільний
орган, уповноважений видавати документ
дозвільного характеру;
платність
або безоплатність видачі документа
дозвільного характеру;
строк
прийняття рішення про видачу або
відмову у видачі документа дозвільного
характеру;
вичерпний
перелік підстав для відмови у видачі
та анулювання документа дозвільного
характеру;
можливість
набуття суб'єктом господарювання
права на провадження певних дій щодо
здійснення господарської діяльності
за декларативним принципом.
Закон
про внесення змін до закону, який
регулює відносини, пов'язані з одержанням
документів дозвільного характеру,
стосовно вимог, установлених цією
частиною, набирає чинності не раніше
ніж через тридцять днів з дня його
офіційного оприлюднення, якщо інше
не передбачено самим законом.
2.
Порядок видачі документів дозвільного
характеру центральними органами
виконавчої влади установлюється
Кабінетом Міністрів України за поданням
відповідного дозвільного органу,
погодженим з уповноваженим
органом.
Такий
порядок має передбачати, зокрема,
вичерпний перелік документів, які
необхідно подати суб'єкту господарювання
для одержання документа дозвільного
характеру, та строк дії документа
дозвільного характеру або необмеженість
строку його дії.
3.
Видача документів дозвільного характеру
місцевими дозвільними органами
здійснюється за принципом організаційної
єдності, що передбачає наявність
адміністратора, у порядку, встановленому
цим Законом.
4.
Суб'єкт господарювання має право
вибору способу отримання документів
дозвільного характеру:
безпосередньо
за зверненням у відповідні місцеві
дозвільні органи, представники яких
здійснюють прийом суб'єктів господарювання
в одному приміщенні; або за зверненням
до адміністратора.
Порядок
взаємодії представників місцевих
дозвільних органів, які здійснюють
прийом суб'єктів господарювання в
одному приміщенні, затверджується
відповідною місцевою радою (її
виконавчим комітетом) або районною
державною адміністрацією.
5.
У разі надання на підставі договору
оренди чи інших договорів у тимчасове
користування приміщень та обладнання
за умови збереження виду діяльності
і стану цих приміщень та обладнання
від орендаря або іншого користувача
не вимагається одержання документа
дозвільного характеру на їх використання
(експлуатацію), крім потенційно
небезпечних об'єктів та в разі
використання машин, механізмів,
устаткування підвищеної
небезпеки.
Відповідальність
за використання (експлуатацію) приміщень
та обладнання покладається на особу,
визначену відповідним договором.
6.
Розмір тарифів, у тому числі їх граничні
розміри, на проведення дозвільними
органами обстежень (експертиз), які є
підставою для видачі документів
дозвільного характеру, затверджується
Кабінетом Міністрів України.
Розмір
тарифів на проведення суб'єктами
господарювання обстежень (експертиз),
які є підставою для видачі документів
дозвільного характеру, не може
перевищувати граничних розмірів,
установлених для дозвільних органів.
На
прес-конференції, що відбувалася 2
жовтня 2006 року, бізнес-спільнота почула
такі коментарі з приводу цієї
проблеми:
|
Ксенія
Ляпіна, народний депутат України,
голова Ради підприємців України при
Кабінеті Міністрів України
Реальною
загрозою для бізнесу є "проблема 6
жовтня". Як відомо, закон про дозвільну
систему містить деякі відкладені
норми. Приймаючи рік тому цей закон,
м ми знали, що він потребує відповідної
роботи для приведення у відповідність
із ним інших законів. Планувалось і
прогнозувалося, що за рік уряд виконає
цю роботу. Хочу вам доповісти, що
реально така робота не проводилася
або проводилась абияк чи натикалася
на протидію. В результаті ми прийшли
до 6 жовтня з фактично нереформованими
законами.
Наслідком цього є
те, що дозволи, прямо не передбачені
законами України, 6 жовтня буквально
зникають з лиця землі. Не буду зараз
їх перелічувати, тому що наша влада,
особливо місцева вводила дуже
різноманітні дозволи: деякі діють у
якихось містах чи навіть областях,
але в решті населених пунктів України
про них і не здогадуються. Але є один
дуже резонансний дозвіл, на який
реагують сьогодні всі. Це дозвіл на
розміщення об’єктів торгівлі,
громадського харчування і послуг.
Наголошую: цей дозвіл не передбачується
прямо законами України, де згадується
виключно збір за видачу дозволу на
розміщення. А оскільки жодному органові
влади прямо не надано повноважень
видавати цей дозвіл, відповідно, і
збір немає з чого збирати, бо об’єктом
збору був саме дозвіл.
Дозвіл
умирає 6 жовтня. Отож якщо до когось
прийдуть і почнуть вимагати отримання
цього дозволу, ми пропонуємо роздрукувати
статтю 4 закону про дозвільну систему,
повісити її десь поряд із рекламним
плакатиком і показувати на нього
пальчиком кожному, хто звертатиметься
з приводу цього дозволу. Натомість
треба вимагати від представника цього
органу показати пальчиком статтю
закону, якою йому надається повноваження
видавати такий дозвіл. Оскільки такого
закону немає й оскільки немає жодної
статті, якою місцевим органам було би
надано такі повноваження, ви можете
спокійно працювати, захищаючи себе
статтею 4 закону.
Якщо місцева
влада подасть на вас до суду, ви спокійно
його виграєте. Ми зі свого боку
організуємо “гарячу лінію” для
підтримки тих підприємців, які стануть
на боротьбу з дозволами, котрі насправді
вже стали нелегітимні. Відразу
повідомляю - наш номер 256-71-01.
Ми будемо консультувати тих підприємців,
які хочуть дізнатися, чи потрібно їм
отримувати той чи інший дозвіл чи ні.
По кожному зверненню ми будемо проводити
ретельний аналіз і доводити, що такий-то
дозвіл передбачений такою-то статтею
такого-то закону, а отже, маємо
рекомендувати його отримати, а ось
такий-то - не передбачений, і тоді
будемо подавати перелік відповідних
законів, якими він не передбачений.
На
сайті Держкомпідприємництва
(www.dkrp.gov.ua)
розміщено наразі, за що ми їм дуже
вдячні, інформацію про 277 дозволів, де
або зазначається, якими законами вони
передбачені, або вказується, що немає
законів, якими вони передбачені, а
відтак їх не обов’язково отримувати.
Але це далеко не весь масив дозволів,
що їх наплодили наші чиновники. Адже
можуть бути й інші дозволи, які тут не
вказано, але від вас вимагають їх
отримувати. Звертайтеся на “гарячу
лінію”. Думаю, це буде найбільш
ефективно. Наші консультації, які ми
надаватимемо конкретному підприємцеві,
ми будемо щоразу розміщати на сайті
для того, щоб кожен, хто потрапить в
аналогічну ситуацію, міг скористатися
цією рекомендацією. Ось таку боротьбу
ми розпочинаємо.
Але є й інші
категорії дозволів. Після 6 жовтня всі
дозволи взагалі буде розподілено по
трьох категоріях. Перша - це дозволи,
що прямо не передбачені законами. Їх
однозначно можна не отримувати. Друге
- це ті дозволи, що передбачені законами,
але не відповідають усім вимогам
статті 4 закону про дозвільну систему,
яка не тільки визначила, що дозвіл має
бути прямо передбачений законом, але
й сформулювала деякі формальні ознаки
їх “легітимності”. Зокрема в ній
сказано, що порядок видачі цього
дозволу має бути затверджений органом,
що стоїть над тим органом, який його
видає. Можу вам доповісти, що половина
дозволів, які навіть прямо передбачені
законами, не відповідають цим
вимогам.
Тут
окреслюється окрема проблема. З одного
боку, дозволи передбачені законом, з
іншого - вони не відповідають усім
належним вимогам. Моя порада тим
підприємцям, які не бояться, відчуваючи
за собою певну силу: гостро ставити
це питання перед органом державної
влади, який вимагає такий дозвіл
одержати, заявляти, що ви відмовляєтеся
його отримувати, доки він не буде
відповідати всім вимогам закону про
дозвільну систему, тобто доки вони не
приведуть свої підзаконні акти у
відповідність із законом.
Отже,
можливий такий спосіб спротиву. Я
розумію, що не всі підприємці на це
здатні. Я розумію, що багато хто не
відчуває в собі сили. Зі свого боку,
ми будемо тут також усіх підтримувати,
надавати консультації. Однак, безумовно,
кожен має сам зважити свої сили і
зрозуміти, чи здатен він так різко
виступити. Я переконана, що якщо в нас
накопичиться критична маса підприємців,
які так посядуть жорстку позицію,
органи державної влади нарешті почнуть
приводити свої акти у відповідність
із законодавством.
А сьогодні
ми маємо констатувати, що фактично
90% органів державної влади зірвали
роботу з реформування власного
законодавства для приведення його у
відповідність зі статтею 4. Звучить
дуже бюрократично, але що це значить?
Це значить, що їхній дозвіл надається
за процедурою, ними самими встановленою,
або ж узагалі за не встановленою
процедурою - як хочу, так і надаю. Або
ж не подано вичерпного переліку
підстав, за яких можна відмовити у
видачі дозволу. Це ж дуже важливо.
Дозвіл - це не спосіб маніпуляції. Це
дуже важливий державний документ. І
якщо не передбачено вичерпного переліку
підстав для відмови у його видачі, це
значить, що дозвіл буде видаватися на
підставі корупційних дій, а зовсім не
на підставі реальних аргументів. Таким
чином, органи влади просто блокували
приведення своїх актів у відповідність
із законодавством.
Тому
підприємці мають повне моральне і
повне законодавче право, яке передбачене
статтею 4, відмовлятися отримувати
такі дозволи, які не приведені у
відповідність з вимогами.
Нарешті,
третя категорія дозволів - це ті, що
повністю відповідають вимогам. Такі
дозволи треба отримувати за встановленою
процедурою. Але чесно скажу, що дозволів,
які відповідають усім вимогам, на
жаль, дуже мало.
Тому
6 жовтня починається кампанія з
примушення органів влади діяти за
законом. Дуже непроста кампанія.
Проводити її доведеться силами
підприємців. Якщо ми переможемо і
змусимо органи влади привести свої
нормативно-правові акти у відповідність
із законом і діяти за ним, я зможу
сказати, що ми зробимо великий крок
уперед. А підприємці насправді відчують
велике полегшення.
Сергій
Іголкін, заступник голови
Держкомпідприємництва
Реформування
дозвільної системи є однією зі складових
регуляторної реформи, яка триває.
Поряд з іншими регуляторами, такими
як регулювання виходу на ринок з боку
держави, використовуються також і
засоби надзвичайно розгалуженої
дозвільної системи, яка створювалася
вже в незалежній Україні впродовж 15
років. Багато чого в цій галузі
накручено, скажемо так. Коли був
прийнятий закон "Про дозвільну
систему у сфері господарської
діяльності", він “накрив” велику
масу законодавства. Тож зараз маємо
клопіт з його впорядкуванням, оскільки
належить виконати величезну роботу
з реалізації такої реформи.
Вперше
було зроблено спробу провести комплексну
роботу з упорядкування організаційних
засад функціонування цього гігантського
регулятора та забезпечення системності
й узгодженості тих чи інших нормативних
актів, виходячи з принципів державної
регуляторної політики. Дозвільна
система має одержати нарешті ознаки
системи, тобто бути не просто сукупністю,
а мати певні взаємозв’язки, ієрархічну
побудову і бути відповідною
законодавству.
Що
стосується організаційних засад
дозвільної системи, то ми маємо сказати,
що загалом ситуація в країні непогана.
На сьогодні вже призначено 984
адміністратори. На 502 райони (а саме
на цьому рівні відбувається така
робота на місцях) призначено 512
адміністраторів, а на 185 міст, де
обов’язки адміністрування покладено
на місцеве самоврядування, - 260.
Адміністратори - це посадові особи,
які допомагають підприємцям одержувати
дозволи: через них відбувається цей
процес, через них дозвільні органи
проводять свою роботу. Ці посадові
особи наділені певними правами й
обов’язками.
675
дозвільних центрів, рішення про
створення яких в Україні на сьогодні
прийнято, вже діють. На жаль, маємо
констатувати, що не в усіх областях
вони функціонують належним чином.
Деякі спроможні сьогодні лише надавати
певні консультації. Але деякі працюють
фактично в повному обсязі і надають
величезну номенклатуру передбачених,
діючих у нормативно-правовому полі
дозволів.
Відтак за 8 місяців
2006 року суб’єкти господарювання вже
одержали 145 тисяч консультацій, 95 тисяч
дозволів за схемою, яка передбачена
законом. Для порівняння потрібно
вказати, що минулого року підприємцями
відповідно було отримано 64 тисячі
консультацій і 40 тисяч дозволів, і це
не враховуючи ліцензій на торгівлю
тютюном та алкогольними виробами.
Але
найскладнішою проблемою наразі є
друга складова дозвільної реформи -
нормативно-правове поле. Вимагає
приведення у відповідність із
законодавством, за різними оцінками,
до 1200 документів.
Ми
можемо сказати, що нині маємо 179
дозволів, необхідність одержання яких
суб’єктами господарювання передбачена
безпосередньо законами. Це одна позиція
з тих, що їх вимагає закон. Про 130
дозволів містяться лише окремі згадки
в законах. Говориться загально, що
видається такий-то дозвіл і більше
нічого. Є також і дозволи, запроваджені
рішеннями органів місцевого
самоврядування або нормативно-правовими
актами міністерств та відомств. Отже,
сьогодні ми маємо таку проблему.
Рада
підприємців та суб’єкти господарювання
неодноразово надсилали міністерствам
і відомствам інформацію про те, що
рано чи пізно настане жовтень цього
року, коли буде введена в дію в повному
обсязі стаття 4 закону, яка передбачає
низку вимог до законодавчого регулювання;
це безпосередня необхідність одержання
документа дозвільного характеру,
обумовлена законом, зазначення
дозвільного органу, уповноважений
видавати його (органу виконавчої влади
або органу місцевого самоврядування),
платність чи безоплатність видачі,
строк прийняття рішення про видачу
та вичерпний перелік підстав для
відмови.
Але
для того, щоб остаточно впорядкувати
нормативно-правову базу, треба внести
зміни та доповнення до 50 законів.
Сьогодні ми маємо лише один закон,
який повністю відповідає закону про
дозвільну систему. Це закон "Про
карантин рослин". Окрім того, ми
маємо 4 підготовлені міністерствами
та відомствами законопроекти про
внесення змін і доповнень до 20 дозволів.
Ці документи погоджені вже з
Держкомпідприємництва, яке погоджує
такого роду проекти з огляду на їх
відповідність закону "Про засади
державної регуляторної політики",
де є ціла низка вимог, та законодавству
про дозвільну систему. Ми проводимо
щотижневий моніторинг, і Кабінет
Міністрів активізує цю роботу, змушуючи
міністерства та відомства швидше
надавати відповідні зміни та доповнення,
однак, за нашою інформацією, решта
перебуває на різних стадіях розробки.
Що
відбуватиметься починаючи з цього
часу? Наразі ми готуємо для надання
місцевим адміністраціям, органам
самоврядування, а також центральним
органам виконавчої влади інформацію
про те, як саме мають діяти в даній
ситуації адміністратори чи дозвільні
органи. Ви теж можете ознайомитися з
цією інформацією, вона розміщена на
сайті Держкомпідприємництва.
Відповідно
до прикінцевих положень закону про
дозвільну систему закони та
нормативно-правові акти, що приймалися
до його прийняття, діють у частині, що
не суперечить цьому закону. Таким
чином, ми вважаємо, що з моменту набуття
чинності цієї норми дозвільні органи
і посадові особи втрачають право
вимагати від суб’єктів господарювання
одержання тих дозволів, необхідність
яких безпосередньо не передбачена
законом. Ця ж норма фактично позбавляє
органи влади і права застосовувати
до суб’єктів господарювання будь-які
санкції в разі, якщо вони не виконують
вимог стосовно отримання дозволу,
необхідність одержання якого не
передбачена законом.
Таким
чином, у разі звернення суб’єкта
господарювання до адміністратора
останній відповідно до своїх посадових
обов’язків поінформує його про стан
справ з певним дозволом, з приводу
одержання якого той звертається до
нього. Те само повинні робити і посадові
особи дозвільних органів, бо це вони
видають дозволи безпосередньо. Але
суб’єкт господарювання все-таки має
право звернутися до адміністратора
чи органу влади, які не вправі відмовити
йому.
Тепер виникає колізія,
пов’язана з порядком розгляду таких
документів, а саме з платністю або
безоплатністю видачі дозволу. Оскільки
такі дозволи не передбачені законом,
дозвільні документи видаються
безплатно.
Щодо
строку прийняття рішення, то відповідно
до статті 7 закону про дозвільну систему
відтепер на місцевому рівні будь-який
дозвіл має бути виданий впродовж 5
робочих днів. До цього часу діяла інша
норма - “якщо інше не передбачене
законом”. Тож оскільки в законі не
передбачено інших термінів, відповідним
чином належить і діяти.
Що
стосується відмови у видачі дозволів,
то жодний чинний сьогодні закон не
містить вичерпного переліку підстав
для відмови у видачі того чи іншого
дозволу. Отже, фактично дозвільний
орган має надати певний дозвіл в
будь-якому випадку або ж відмовитися
від розгляду цього питання взагалі.
На наш погляд, суб'єкт господарювання
фактично отримує індульгенцію в цьому
питанні.
Я маю повторитися,
що переліки на сьогодні існують, вони
весь час доповнюються інформацією,
що надходить, та оптимізуються, але
навколо них постійно виникають
дискусії.
І
щодо “гарячої лінії”, яка запроваджується,
то Держкомпідприємництва запровадив
"гарячу лінію" для підприємців,
які хочуть отримати консультацію про
необхідність та порядок отримання
дозволів. Вона буде аналогічна тій,
що її має Рада підприємців. Фахівці
будуть працювати скоординовано в
цьому питанні. Я хочу назвати номер
телефону “гарячої лінії”, за яким
можна буде звертатися до нас: 254-43-78.Криза - найкращий час для довгострокових економічних реформ Чи є криза найкращим часом для довгострокових економічних реформ, обговорюватиметься під час дебатів, які проводить Фонд «Ефективне Управління» разом з Intelligence Squared (Лондон) 15 квітня 2009 року в Києві. Структурні реформи економіки України перебувають на порядку денному влади й бізнесу з кінця 90-х років. Важливість проведення довгострокових економічних реформ підтверджують думки українських експертів і авторитетних світових організацій. Комплекс реформ та їхнє спрямування відомі: прийняття податкового кодексу, спрощення дозвільної системи, реформування держапарату, земельна реформа тощо. Однак економічна криза змусила багатьох замислитися про доцільність реалізації цих реформ зараз. Світовий досвід не дає однозначної відповіді на запитання про те, чи варто проводити фундаментальні реформи під час економічного спаду. З одного боку, криза - унікальна можливість реалізувати давно назрілі перетворення як заходи з порятунку країни. З іншого боку, криза у багато разів підвищує ризики, властиві серйозним перетворенням: невдача може призвести ослаблену економіку до катастрофи. Аргументи на користь невідкладної реалізації реформ ґрунтуються на переконанні, що перетворення, спрямовані на поліпшення бізнес-клімату та підвищення конкурентоспроможності українських підприємств, є єдиною діючою зброєю проти кризи. Саме в умовах гострого дефіциту бюджетних коштів на перший план виходять негрошові заходи щодо стимулювання бізнесу - реформи. Крім цього, складна економічна ситуація оголює найгостріші проблеми, приховані у сприятливий час, допомагаючи подолати політичний опір перетворенням. Відтермінування реформ до кращих часів загрожує довгим застоєм після кризи: в умовах підсиленої конкуренції між країнами за здрібнілий потік інвестицій, виживуть найбільш реформовані економіки. Так, залишаючись на одному з останніх місць щодо привабливості у сфері податкової та дозвільної системи, Україна не зможе розраховувати ні на залучення нових інвесторів, ні на збереження існуючих. Інвестиції, які будуть життєво необхідні для відновлення економіки України від наслідків рецесії, підуть у привабливіші країни. Аргументи проти глибоких довгострокових перетворень під час кризи ґрунтуються на думці, що ослаблена економіка подібна до пацієнта в критичному стані, якому радикальне втручання категорично протипоказане до досягнення мінімальної стабілізації. Невдале проведення реформ у момент украй важкої та нестабільної ситуації може призвести до незворотних наслідків. Наприклад, лібералізація ринку землі в умовах низького попиту може призвести до скупки земель за заниженими цінами. У свою чергу, негайна податкова реформа може призвести до значного зменшення надходжень до бюджету, що вже скоротилися. Також, адаптація до нових правил податкового обліку збільшить навантаження на підприємства в той момент, коли всі зусилля спрямовані на виживання. Ще одним аргументом «проти» є висока ймовірність невдалої реалізації реформ через відносну слабкість державних інституцій, які самі потребують глибокого реформування. Крім цього, проведення термінових тактичних антикризових заходів вимагає максимальної уваги й ресурсів влади, звичайно, відсуваючи будь-які довгострокові завдання на другий план.Криза - найкращий час для довгострокових економічних реформ Чи є криза найкращим часом для довгострокових економічних реформ, обговорюватиметься під час дебатів, які проводить Фонд «Ефективне Управління» разом з Intelligence Squared (Лондон) 15 квітня 2009 року в Києві. Структурні реформи економіки України перебувають на порядку денному влади й бізнесу з кінця 90-х років. Важливість проведення довгострокових економічних реформ підтверджують думки українських експертів і авторитетних світових організацій. Комплекс реформ та їхнє спрямування відомі: прийняття податкового кодексу, спрощення дозвільної системи, реформування держапарату, земельна реформа тощо. Однак економічна криза змусила багатьох замислитися про доцільність реалізації цих реформ зараз. Світовий досвід не дає однозначної відповіді на запитання про те, чи варто проводити фундаментальні реформи під час економічного спаду. З одного боку, криза - унікальна можливість реалізувати давно назрілі перетворення як заходи з порятунку країни. З іншого боку, криза у багато разів підвищує ризики, властиві серйозним перетворенням: невдача може призвести ослаблену економіку до катастрофи. Аргументи на користь невідкладної реалізації реформ ґрунтуються на переконанні, що перетворення, спрямовані на поліпшення бізнес-клімату та підвищення конкурентоспроможності українських підприємств, є єдиною діючою зброєю проти кризи. Саме в умовах гострого дефіциту бюджетних коштів на перший план виходять негрошові заходи щодо стимулювання бізнесу - реформи. Крім цього, складна економічна ситуація оголює найгостріші проблеми, приховані у сприятливий час, допомагаючи подолати політичний опір перетворенням. Відтермінування реформ до кращих часів загрожує довгим застоєм після кризи: в умовах підсиленої конкуренції між країнами за здрібнілий потік інвестицій, виживуть найбільш реформовані економіки. Так, залишаючись на одному з останніх місць щодо привабливості у сфері податкової та дозвільної системи, Україна не зможе розраховувати ні на залучення нових інвесторів, ні на збереження існуючих. Інвестиції, які будуть життєво необхідні для відновлення економіки України від наслідків рецесії, підуть у привабливіші країни. Аргументи проти глибоких довгострокових перетворень під час кризи ґрунтуються на думці, що ослаблена економіка подібна до пацієнта в критичному стані, якому радикальне втручання категорично протипоказане до досягнення мінімальної стабілізації. Невдале проведення реформ у момент украй важкої та нестабільної ситуації може призвести до незворотних наслідків. Наприклад, лібералізація ринку землі в умовах низького попиту може призвести до скупки земель за заниженими цінами. У свою чергу, негайна податкова реформа може призвести до значного зменшення надходжень до бюджету, що вже скоротилися. Також, адаптація до нових правил податкового обліку збільшить навантаження на підприємства в той момент, коли всі зусилля спрямовані на виживання. Ще одним аргументом «проти» є висока ймовірність невдалої реалізації реформ через відносну слабкість державних інституцій, які самі потребують глибокого реформування. Крім цього, проведення термінових тактичних антикризових заходів вимагає максимальної уваги й ресурсів влади, звичайно, відсуваючи будь-які довгострокові завдання на другий план.Криза - найкращий час для довгострокових економічних реформ Чи є криза найкращим часом для довгострокових економічних реформ, обговорюватиметься під час дебатів, які проводить Фонд «Ефективне Управління» разом з Intelligence Squared (Лондон) 15 квітня 2009 року в Києві. Структурні реформи економіки України перебувають на порядку денному влади й бізнесу з кінця 90-х років. Важливість проведення довгострокових економічних реформ підтверджують думки українських експертів і авторитетних світових організацій. Комплекс реформ та їхнє спрямування відомі: прийняття податкового кодексу, спрощення дозвільної системи, реформування держапарату, земельна реформа тощо. Однак економічна криза змусила багатьох замислитися про доцільність реалізації цих реформ зараз. Світовий досвід не дає однозначної відповіді на запитання про те, чи варто проводити фундаментальні реформи під час економічного спаду. З одного боку, криза - унікальна можливість реалізувати давно назрілі перетворення як заходи з порятунку країни. З іншого боку, криза у багато разів підвищує ризики, властиві серйозним перетворенням: невдача може призвести ослаблену економіку до катастрофи. Аргументи на користь невідкладної реалізації реформ ґрунтуються на переконанні, що перетворення, спрямовані на поліпшення бізнес-клімату та підвищення конкурентоспроможності українських підприємств, є єдиною діючою зброєю проти кризи. Саме в умовах гострого дефіциту бюджетних коштів на перший план виходять негрошові заходи щодо стимулювання бізнесу - реформи. Крім цього, складна економічна ситуація оголює найгостріші проблеми, приховані у сприятливий час, допомагаючи подолати політичний опір перетворенням. Відтермінування реформ до кращих часів загрожує довгим застоєм після кризи: в умовах підсиленої конкуренції між країнами за здрібнілий потік інвестицій, виживуть найбільш реформовані економіки. Так, залишаючись на одному з останніх місць щодо привабливості у сфері податкової та дозвільної системи, Україна не зможе розраховувати ні на залучення нових інвесторів, ні на збереження існуючих. Інвестиції, які будуть життєво необхідні для відновлення економіки України від наслідків рецесії, підуть у привабливіші країни. Аргументи проти глибоких довгострокових перетворень під час кризи ґрунтуються на думці, що ослаблена економіка подібна до пацієнта в критичному стані, якому радикальне втручання категорично протипоказане до досягнення мінімальної стабілізації. Невдале проведення реформ у момент украй важкої та нестабільної ситуації може призвести до незворотних наслідків. Наприклад, лібералізація ринку землі в умовах низького попиту може призвести до скупки земель за заниженими цінами. У свою чергу, негайна податкова реформа може призвести до значного зменшення надходжень до бюджету, що вже скоротилися. Також, адаптація до нових правил податкового обліку збільшить навантаження на підприємства в той момент, коли всі зусилля спрямовані на виживання. Ще одним аргументом «проти» є висока ймовірність невдалої реалізації реформ через відносну слабкість державних інституцій, які самі потребують глибокого реформування. Крім цього, проведення термінових тактичних антикризових заходів вимагає максимальної уваги й ресурсів влади, звичайно, відсуваючи будь-які довгострокові завдання на другий план.Криза - найкращий час для довгострокових економічних реформ Чи є криза найкращим часом для довгострокових економічних реформ, обговорюватиметься під час дебатів, які проводить Фонд «Ефективне Управління» разом з Intelligence Squared (Лондон) 15 квітня 2009 року в Києві. Структурні реформи економіки України перебувають на порядку денному влади й бізнесу з кінця 90-х років. Важливість проведення довгострокових економічних реформ підтверджують думки українських експертів і авторитетних світових організацій. Комплекс реформ та їхнє спрямування відомі: прийняття податкового кодексу, спрощення дозвільної системи, реформування держапарату, земельна реформа тощо. Однак економічна криза змусила багатьох замислитися про доцільність реалізації цих реформ зараз. Світовий досвід не дає однозначної відповіді на запитання про те, чи варто проводити фундаментальні реформи під час економічного спаду. З одного боку, криза - унікальна можливість реалізувати давно назрілі перетворення як заходи з порятунку країни. З іншого боку, криза у багато разів підвищує ризики, властиві серйозним перетворенням: невдача може призвести ослаблену економіку до катастрофи. Аргументи на користь невідкладної реалізації реформ ґрунтуються на переконанні, що перетворення, спрямовані на поліпшення бізнес-клімату та підвищення конкурентоспроможності українських підприємств, є єдиною діючою зброєю проти кризи. Саме в умовах гострого дефіциту бюджетних коштів на перший план виходять негрошові заходи щодо стимулювання бізнесу - реформи. Крім цього, складна економічна ситуація оголює найгостріші проблеми, приховані у сприятливий час, допомагаючи подолати політичний опір перетворенням. Відтермінування реформ до кращих часів загрожує довгим застоєм після кризи: в умовах підсиленої конкуренції між країнами за здрібнілий потік інвестицій, виживуть найбільш реформовані економіки. Так, залишаючись на одному з останніх місць щодо привабливості у сфері податкової та дозвільної системи, Україна не зможе розраховувати ні на залучення нових інвесторів, ні на збереження існуючих. Інвестиції, які будуть життєво необхідні для відновлення економіки України від наслідків рецесії, підуть у привабливіші країни. Аргументи проти глибоких довгострокових перетворень під час кризи ґрунтуються на думці, що ослаблена економіка подібна до пацієнта в критичному стані, якому радикальне втручання категорично протипоказане до досягнення мінімальної стабілізації. Невдале проведення реформ у момент украй важкої та нестабільної ситуації може призвести до незворотних наслідків. Наприклад, лібералізація ринку землі в умовах низького попиту може призвести до скупки земель за заниженими цінами. У свою чергу, негайна податкова реформа може призвести до значного зменшення надходжень до бюджету, що вже скоротилися. Також, адаптація до нових правил податкового обліку збільшить навантаження на підприємства в той момент, коли всі зусилля спрямовані на виживання. Ще одним аргументом «проти» є висока ймовірність невдалої реалізації реформ через відносну слабкість державних інституцій, які самі потребують глибокого реформування. Крім цього, проведення термінових тактичних антикризових заходів вимагає максимальної уваги й ресурсів влади, звичайно, відсуваючи будь-які довгострокові завдання на другий план.Криза - найкращий час для довгострокових економічних реформ Чи є криза найкращим часом для довгострокових економічних реформ, обговорюватиметься під час дебатів, які проводить Фонд «Ефективне Управління» разом з Intelligence Squared (Лондон) 15 квітня 2009 року в Києві. Структурні реформи економіки України перебувають на порядку денному влади й бізнесу з кінця 90-х років. Важливість проведення довгострокових економічних реформ підтверджують думки українських експертів і авторитетних світових організацій. Комплекс реформ та їхнє спрямування відомі: прийняття податкового кодексу, спрощення дозвільної системи, реформування держапарату, земельна реформа тощо. Однак економічна криза змусила багатьох замислитися про доцільність реалізації цих реформ зараз. Світовий досвід не дає однозначної відповіді на запитання про те, чи варто проводити фундаментальні реформи під час економічного спаду. З одного боку, криза - унікальна можливість реалізувати давно назрілі перетворення як заходи з порятунку країни. З іншого боку, криза у багато разів підвищує ризики, властиві серйозним перетворенням: невдача може призвести ослаблену економіку до катастрофи. Аргументи на користь невідкладної реалізації реформ ґрунтуються на переконанні, що перетворення, спрямовані на поліпшення бізнес-клімату та підвищення конкурентоспроможності українських підприємств, є єдиною діючою зброєю проти кризи. Саме в умовах гострого дефіциту бюджетних коштів на перший план виходять негрошові заходи щодо стимулювання бізнесу - реформи. Крім цього, складна економічна ситуація оголює найгостріші проблеми, приховані у сприятливий час, допомагаючи подолати політичний опір перетворенням. Відтермінування реформ до кращих часів загрожує довгим застоєм після кризи: в умовах підсиленої конкуренції між країнами за здрібнілий потік інвестицій, виживуть найбільш реформовані економіки. Так, залишаючись на одному з останніх місць щодо привабливості у сфері податкової та дозвільної системи, Україна не зможе розраховувати ні на залучення нових інвесторів, ні на збереження існуючих. Інвестиції, які будуть життєво необхідні для відновлення економіки України від наслідків рецесії, підуть у привабливіші країни. Аргументи проти глибоких довгострокових перетворень під час кризи ґрунтуються на думці, що ослаблена економіка подібна до пацієнта в критичному стані, якому радикальне втручання категорично протипоказане до досягнення мінімальної стабілізації. Невдале проведення реформ у момент украй важкої та нестабільної ситуації може призвести до незворотних наслідків. Наприклад, лібералізація ринку землі в умовах низького попиту може призвести до скупки земель за заниженими цінами. У свою чергу, негайна податкова реформа може призвести до значного зменшення надходжень до бюджету, що вже скоротилися. Також, адаптація до нових правил податкового обліку збільшить навантаження на підприємства в той момент, коли всі зусилля спрямовані на виживання. Ще одним аргументом «проти» є висока ймовірність невдалої реалізації реформ через відносну слабкість державних інституцій, які самі потребують глибокого реформування. Крім цього, проведення термінових тактичних антикризових заходів вимагає максимальної уваги й ресурсів влади, звичайно, відсуваючи будь-які довгострокові завдання на другий план.Криза - найкращий час для довгострокових економічних реформ Чи є криза найкращим часом для довгострокових економічних реформ, обговорюватиметься під час дебатів, які проводить Фонд «Ефективне Управління» разом з Intelligence Squared (Лондон) 15 квітня 2009 року в Києві. Структурні реформи економіки України перебувають на порядку денному влади й бізнесу з кінця 90-х років. Важливість проведення довгострокових економічних реформ підтверджують думки українських експертів і авторитетних світових організацій. Комплекс реформ та їхнє спрямування відомі: прийняття податкового кодексу, спрощення дозвільної системи, реформування держапарату, земельна реформа тощо. Однак економічна криза змусила багатьох замислитися про доцільність реалізації цих реформ зараз. Світовий досвід не дає однозначної відповіді на запитання про те, чи варто проводити фундаментальні реформи під час економічного спаду. З одного боку, криза - унікальна можливість реалізувати давно назрілі перетворення як заходи з порятунку країни. З іншого боку, криза у багато разів підвищує ризики, властиві серйозним перетворенням: невдача може призвести ослаблену економіку до катастрофи. Аргументи на користь невідкладної реалізації реформ ґрунтуються на переконанні, що перетворення, спрямовані на поліпшення бізнес-клімату та підвищення конкурентоспроможності українських підприємств, є єдиною діючою зброєю проти кризи. Саме в умовах гострого дефіциту бюджетних коштів на перший план виходять негрошові заходи щодо стимулювання бізнесу - реформи. Крім цього, складна економічна ситуація оголює найгостріші проблеми, приховані у сприятливий час, допомагаючи подолати політичний опір перетворенням. Відтермінування реформ до кращих часів загрожує довгим застоєм після кризи: в умовах підсиленої конкуренції між країнами за здрібнілий потік інвестицій, виживуть найбільш реформовані економіки. Так, залишаючись на одному з останніх місць щодо привабливості у сфері податкової та дозвільної системи, Україна не зможе розраховувати ні на залучення нових інвесторів, ні на збереження існуючих. Інвестиції, які будуть життєво необхідні для відновлення економіки України від наслідків рецесії, підуть у привабливіші країни. Аргументи проти глибоких довгострокових перетворень під час кризи ґрунтуються на думці, що ослаблена економіка подібна до пацієнта в критичному стані, якому радикальне втручання категорично протипоказане до досягнення мінімальної стабілізації. Невдале проведення реформ у момент украй важкої та нестабільної ситуації може призвести до незворотних наслідків. Наприклад, лібералізація ринку землі в умовах низького попиту може призвести до скупки земель за заниженими цінами. У свою чергу, негайна податкова реформа може призвести до значного зменшення надходжень до бюджету, що вже скоротилися. Також, адаптація до нових правил податкового обліку збільшить навантаження на підприємства в той момент, коли всі зусилля спрямовані на виживання. Ще одним аргументом «проти» є висока ймовірність невдалої реалізації реформ через відносну слабкість державних інституцій, які самі потребують глибокого реформування. Крім цього, проведення термінових тактичних антикризових заходів вимагає максимальної уваги й ресурсів влади, звичайно, відсуваючи будь-які довгострокові завдання на другий план.Начало формы