36. Охарактеризувати поняття та шляхи зниження собівартості.

Собівартість продукціі - це виражені в грошовій формі сукупні витрати на підготовку і випуск продукції (робіт, послуг). Собівартість характеризує ефективність усього процесу виробництва на підприємстві, оскільки в ній відображаються рівень організаціі виробничого процесу, технічний рівень, продуктивність праці та ін. Чим краще працюе підприємство, ефективніше використовує виробничі ресурси, тим нижча собівартість продукції (робіт, послуг).

При обчисленні собівартості важливе значення має склад витрат, які до неї входять. Собівартість повинна включати до свого складу витрати необхідної праці, тобто витрати, що забезпечують процес відтворення всіх факторів виробництва (предметів і засобів праці, робочої сили і природних ресурсів), і не включати витрат додаткової праці, що відшкодовуються за рахунок прибутку.

Згідно з зазначеним до собівартості продукції (робіт, послуг) входять витрати на підготовку, освоення та обслуговування виробництва, охорону праці й безпеку праці, оплату праці та підготовку кадрів, інші витрати.

Витрати на підготовку та освоєння виробництва включають витрати на виготовлення нових видів продукції в період їх освоєння, і витрати, пов'язані з освоенням нових виробничих цехів, технологічних ліній, удосконаленням технології й організації виробництва.

Обслуговування виробництва містить витрати на забезпечення підприємств сировиною, матеріалами, паливом, енергією, водою, інструментами, іншими засобами та предметами праці. До ціеі групи належать витрати, пов'язані з раціоналізацію та винахідництвом, амортизаційні відрахування на відновлення основних фондів, витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції (робіт, послуг).

Охорона праці та техніка безпеки потребують витрат на створення необхідних санітарно-гігіенічних умов праці; на охорону та протипожежну безпеку, підтримання чистоти та порядку на підприємстві, обладнання кімнат відпочинку і прийому їжі; витрати, пов'язані з охороною навколишнього природного середовища.

До витрат на оплату праці та підготовку кадрів входять виплати працівникам, які беруть безпосередню участь у виготовленні продукції (наданні послуг), витрати пов'язані з найманням робочої сили та підготовкою кадрів для підприемства.

До інших витрат відносять відрахування на соціальні заходи, плату за оренду тощо.

Слід зауважити, що з різних причин на практиці немае повної відповідності між справжніми витратами на виробництво та собівартістю продукції. Так, наприклад, до собівартості включаються витрати на оплату часу працівникам, які залучаються для виконання державних або громадських обов'язків, якщо ці обов'язки виконуються в робочий час; оплата працівникам-донорам днів обстеження, здавання крові та відпочинку та ін. Разом з тим до собівартості не входять загальногосподарські (адміністративні) витрати та витрати на збут продукції (робіт, послуг).

Склад витрат, які входять до собівартості, не є незмінним, він може з тих чи інших практичних міркувань змінюватись. Та за всіх умов собівартість має найповніше відображати витрати на виробництво продукції (робіт, послуг).

Залежно від часу розрахунку розрізняють: планову собівартість, яку визначають перед початком планового періоду на основі прогресивних норм витрат ресурсів та цін на ресурси, що склались на момент складання плану; фактичну собівартість, яка відображає фактичні витрати на виробництво продукції за даними бухгалтерського обліку; нормативну собівартість, що відбиває витрати на виробництво та реалізацію продукції, розраховані на основі поточних норм витрат ресурсів; кошторисну собівартість, яка характеризує витрати на окремий виріб або замовлення, що виконується в разовому порядку.

Залежно від обсягу витрат, що входять до собівартості, розрізняють технологічну, цехову, виробничу собівартість.

Технологічна собівартістъ включає витрати, пов'язані з технологічним процесом виготовлення продукції. Цехова собівартістъ охоплює витрати цехів на виготовлення продукції. Виробнича собівартістъ -це витрати підприємства, пов'язані з процесом виробництва продукції. Фактично виробнича собівартість збігаеться з цеховою собівартістю.

За тривалістю розрахункового періоду розрізняють собівартість місячну, квартальну, річну, а також індивідуальну собівартість і середньогалузеву. Індивідуалъна собівартість відбиває витрати на виготовлення продукції в умовах окремого конкретного підприємства, середнъо-галузева — відображає витрати на виготовлення однотипної продукції в середньому по галузям._.

Індивідуальна собівартість використовується для планування, аналізу та порівняння витрат виробництва окремих підприємств, середнъогалузева — головним чином для ціноутворення [15, 51].

Джерелами зниження собівартості продукції є ті затрати, за рахунок яких знижується собівартість продукції, а саме:

• затрати уречевленої праці; які можуть бути знижені за рахунок покращення використання засобів і предметів праці.

• затрати живої праці; які можуть бути скорочені за рахунок росту продуктивності праці;

• адміністративно управлінські витрати.

Основними шляхами зниження собівартості продукції є скорочення тих витрат, які мають найбільшу питому вагу у її структурі.

Факторами зниження собівартості є:

• підвищення технічного рівня виробництва, зокрема впровадження нових прогресивних технологій, підвищення рівня механізації та автоматизації виробничих процесів; розширення масштабів використання і удосконалення техніки та технологій, що застосовується; краще використання сировини та матеріалів.

• Поліпшення організації виробництва та праці, тобто вдосконалення управління виробництвом і скорочення витрат на нього; впровадження наукової організації праці; поліпшення використання основних виробничих фондів; поліпшення матеріально технічного забезпечення; скорочення транспортно – складських витрат, тощо.

1. Визначають затрати на 1 грн. ТП в базовому році:

В_{1грн.тп.} = коп./грн. (3.1)

37. Описати вартісні показники виробничої програми.

38. Охарактеризувати зміст та етапи стратегічного планування.

39. Описати особливості складання виробничої програми по ТО і ЩО в натуральному і трудовому виражені.

40. Охарактеризувати суть і види цін.

41. Описати суть та заходи маркетингу.

42. Охарактеризувати елементи тарифної системи.

43. Описати життєвий цикл продукції та матрицю БКГ.

44. Охарактеризувати методику планування матеріально-технічних ресурсів автотранспортних підприємств.

45. Описати методику розборки бізнес-плану.

В останні роки в українське господарське життя стрімко впроваджується поняття бізнес-плану. Бізнес-план є важливим документом по обґрунтуванню дій, які забезпечують досягнення мети фінансово-економічної діяльності.

Призначення бізнес-плану полягає в слідуючому:

1. цей документ майже завжди готується для використання зовнішніх джерел фінансування інвестицій: запозичених фінансових коштів від кредитера (банківських та інших кредиторів, облігаційних займів), залучення фінансових коштів інвестора (від продажу акцій, пайових та інших внесків), бюджетних інвестиційних асигнувань;

2. виконує функцію планування всієї господарської діяльності фірми і розробляється для того, щоб допомогти підприємцям в оцінці своїх можливостей, визначитися у місткості і перспективі майбутнього ринку, оцінити необхідні витрати й порівняти їх з цінами реалізації продукції для визначення прибутковості справи.

Бізнес-план – це документ, на основі якого інвестор чи кредитор складають свою думку про фірму і приймають рішення про надання їй коштів. Тому при складанні бізнес-плану потрібно, перш за все, уявити, кому він буде адресований: кредитору чи інвестору, оскільки у цих двох груп займодавців різні цілі, а отже, й різні принципи оцінки бізнес-плану.

При складанні бізнес-плану керівництву необхідно керуватися встановленою методикою складання даного документу комерційної діяльності.

Успішна підготовка бізнес-плану починається з правильного оформлення титульного листа, який обов’язково має містити викладені нижче компоненти:

1. Повна офіційна назва фірми, під якою вона зазначена в реєстраційних документах. Якщо у фірми є фірмовий знак, то слід також розмістити його на титульному листі після назви фірми.

2. Організаційно-правова форма підприємства.

3. Юридична адреса фірми, тобто адреса, вказана в реєстраційних документах підприємства.

4. Поштова адреса, яка може відрізнятись від юридичної.

5. Телекомунікаційні реквізити: номери телефонів, факсів, електронної пошти.

6. Прізвища та посади працівників фірми, які будуть виступати як контактні особи. При цьому бажано вказати декілька контактних телефонів, включаючи домашні.

7. Дата, місяць і рік складання і розсилки плану.

8. Порядковий номер екземпляру. (банкіри і інвестори, займаючись з бізнес-планом, часто цікавляться, кому ще був направлений цей документ. В цих випадках допомагає список розсилки).

9. Гриф конфіденційного характеру документа. (Гриф містить (Формулировку) про те, що всі ідеї, розрахунки та ін. матеріал, викладений в бізнес-плані, являються власністю його укладачів і без письмової їх угоди не можуть бути не використані, ні відтворені цілком чи частково в інших документах та друкованих виданнях).

Резюме. Роль виконавчого резюме (короткого викладення бізнес-плану на 2-3 сторінках) близька до ролі змісту: воно повинно привернути увагу читача. Враховуючи, що це перший розділ, якій читає кредитор/інвестор, виконавче резюме, можливо, являється самим головним елементом бізнес-плана. У виконавчому резюме автори документу повинні коротко і стисло розповісти про підприємство, його продукцію (товар чи послугу), ресурси, постачальників і клієнтів, а головне, про його ринкові можливості і перспективи, намалювавши повну фінансову картину з розрахунком очікуваного прибутку і його використання. При цьому весь матеріал потрібно донести до читача так, щоб у останнього обов’язково виникла зацікавленість до запропонованої угоди.

Структура і зміст бізнес-плану не регламентовані. Він може мати 6,7,8,9,12 чи18 розділ. Оптимальним за структурою і змістом вважається бізнес-план, який включає такі розділи:

Розділ 1. Мета і завдання підприємницького проекту.

Головна мета підприємницького бізнесу – одержання прибутку та задоволення потреб споживача з урахуванням чинника часу. Поряд із головною метою необхідно відобразити іншу мету і завдання: подолання дефіциту товарів та послуг; поліпшення економічної ситуації; розвиток науково-технічного і творчого потенціалу; розширення ділових контактів та міжнародних зв’язків; розвиток і поліпшення економічного потенціалу; розвиток контактів, вступ до асоціацій та інших організацій; благодійність тощо.

Розділ 2. Опис фірми.

Для кредиторів важливо отримати якомога більше даних про під-во, тому вони проявляють великий інтерес до його історії. Їх, як правило цікавить все: почали підприємці нову діяльність чи купили готове під-во (фірму), розширюють вони виробничу діяльність чи відокремились від більш крупної материнської фірми. Має бути вказаний статус фірми (акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю і тому подібне), дата і місце заснування (реєстрації) фірми, її власники і управлінський персонал зі всіма змінами вказаних позицій за останні п’ять років. Одобрюється навіть викладення досягнень і аналіз помилок (зрозуміло виправлених) фірми за весь чи оглядовий період її діяльності.

Розділ 3. Опис бізнесу.

На початку основного розділу бізнес-плану дається короткий опис бізнесу: напрямок діяльності (виробництво, торгівля, послуги); стан галузі в цілому, і як дана фірма вписується в галузь, і яке місце в ній займає; хто являється споживачем результатів діяльності фірми; чи являється бізнес сезонним, чи орієнтований на виробництво невеликої кількості високоякісних товарів (послуг) чи на масове виробництво дешевих. Тут зазвичай коротко викладаються цілі бізнес-плану: які кошти хоче отримати підприємиць, на які цілі і в які строки, який очікується прибуток від вкладень. Автори плану мають пояснити чому вони впевнені в успіху фірми і її прибутковості. Цей розділ дає ще один шанс звернути увагу інвесторів на найбільш привабливі риси даного підприємства.

Розділ 4. Опис товару чи послуги.

В цьому маленькому але важливому розділі підприємець повинен розповісти про продукцію свого підприємства (фірми): описати її фізичні властивості, пояснити, які потреби задовольняють його товари чи послуги, що виділяє даний товар чи послугу серед інших, які є на ринку, які його переваги і недоліки і що виграє споживач, придбавши саме цей товар чи послугу. Важливо вказати в даному розділі, якою інтелектуальною власністю володіє підприємець: патенти, ліцензії, секрети виробництва.

Розділ 6. Маркетинговий план.

В цьому розділі фірмі необхідно роз’яснити потенційним партнерам, як вона сподівається вплинути на ринок і споживача, щоб забезпечити збут своєї продукції. В залежності від товару, регіону, розміру бізнесу та інших факторів маркетинг-план може виглядати по-різному, але, як правило, в ньому містяться слідуючи розділи: маркетингова стратегія; аналіз ринку; ціноутворення; система просування товарів.

Розділ 7. Фінансовий план

Тут ми підійшли до самого, напевне, складного розділу бізнес – плану. У фінансовому плані викладене у попередніх розділах словами знаходить цифрове вираження, що дозволяє оцінити вигідність підприємства у конкретних категоріях ефективності.

46. Охарактеризувати суть та елементи комунікаційної політики.

47. Описати суть реклами, її види і засоби поширення.

48. Охарактеризувати економічну суть та види стратегій.

49. Описати методику планування потреби і запасів матеріально-технічних ресурсів.

50. Охарактеризувати основні категорії персоналу підприємства та методику визначення потреби в працівниках.

51. Описати структуру плану збуту та методику аналізу показників збуту.

52. Охарактеризувати форми і системи оплати праці.

53. Описати методику планування податку на прибуток підприємства.

54. Охарактеризувати поняття та різновиди кадрового планування.

55. Описати поняття та види трудомісткості.

56. Охарактеризувати методику розрахунку показників ліквідності підприємства.

57. Основні поняття, основні функції та типову структуру бізнес-плану.

В останні роки в українське господарське життя стрімко впроваджується поняття бізнес-плану. Бізнес-план є важливим документом по обґрунтуванню дій, які забезпечують досягнення мети фінансово-економічної діяльності.

Призначення бізнес-плану полягає в слідуючому:

3. цей документ майже завжди готується для використання зовнішніх джерел фінансування інвестицій: запозичених фінансових коштів від кредитера (банківських та інших кредиторів, облігаційних займів), залучення фінансових коштів інвестора (від продажу акцій, пайових та інших внесків), бюджетних інвестиційних асигнувань;

4. виконує функцію планування всієї господарської діяльності фірми і розробляється для того, щоб допомогти підприємцям в оцінці своїх можливостей, визначитися у місткості і перспективі майбутнього ринку, оцінити необхідні витрати й порівняти їх з цінами реалізації продукції для визначення прибутковості справи.

Бізнес-план – це документ, на основі якого інвестор чи кредитор складають свою думку про фірму і приймають рішення про надання їй коштів. Тому при складанні бізнес-плану потрібно, перш за все, уявити, кому він буде адресований: кредитору чи інвестору, оскільки у цих двох груп займодавців різні цілі, а отже, й різні принципи оцінки бізнес-плану.

При складанні бізнес-плану керівництву необхідно керуватися встановленою методикою складання даного документу комерційної діяльності.

Успішна підготовка бізнес-плану починається з правильного оформлення титульного листа, який обов’язково має містити викладені нижче компоненти:

10. Повна офіційна назва фірми, під якою вона зазначена в реєстраційних документах. Якщо у фірми є фірмовий знак, то слід також розмістити його на титульному листі після назви фірми.

11. Організаційно-правова форма підприємства.

12. Юридична адреса фірми, тобто адреса, вказана в реєстраційних документах підприємства.

13. Поштова адреса, яка може відрізнятись від юридичної.

14. Телекомунікаційні реквізити: номери телефонів, факсів, електронної пошти.

15. Прізвища та посади працівників фірми, які будуть виступати як контактні особи. При цьому бажано вказати декілька контактних телефонів, включаючи домашні.

16. Дата, місяць і рік складання і розсилки плану.

17. Порядковий номер екземпляру. (банкіри і інвестори, займаючись з бізнес-планом, часто цікавляться, кому ще був направлений цей документ. В цих випадках допомагає список розсилки).

18. Гриф конфіденційного характеру документа. (Гриф містить (Формулировку) про те, що всі ідеї, розрахунки та ін. матеріал, викладений в бізнес-плані, являються власністю його укладачів і без письмової їх угоди не можуть бути не використані, ні відтворені цілком чи частково в інших документах та друкованих виданнях).

Резюме. Роль виконавчого резюме (короткого викладення бізнес-плану на 2-3 сторінках) близька до ролі змісту: воно повинно привернути увагу читача. Враховуючи, що це перший розділ, якій читає кредитор/інвестор, виконавче резюме, можливо, являється самим головним елементом бізнес-плана. У виконавчому резюме автори документу повинні коротко і стисло розповісти про підприємство, його продукцію (товар чи послугу), ресурси, постачальників і клієнтів, а головне, про його ринкові можливості і перспективи, намалювавши повну фінансову картину з розрахунком очікуваного прибутку і його використання. При цьому весь матеріал потрібно донести до читача так, щоб у останнього обов’язково виникла зацікавленість до запропонованої угоди.

Структура і зміст бізнес-плану не регламентовані. Він може мати 6,7,8,9,12 чи18 розділ. Оптимальним за структурою і змістом вважається бізнес-план, який включає такі розділи:

Розділ 1. Мета і завдання підприємницького проекту.

Головна мета підприємницького бізнесу – одержання прибутку та задоволення потреб споживача з урахуванням чинника часу. Поряд із головною метою необхідно відобразити іншу мету і завдання: подолання дефіциту товарів та послуг; поліпшення економічної ситуації; розвиток науково-технічного і творчого потенціалу; розширення ділових контактів та міжнародних зв’язків; розвиток і поліпшення економічного потенціалу; розвиток контактів, вступ до асоціацій та інших організацій; благодійність тощо.

Розділ 2. Опис фірми.

Для кредиторів важливо отримати якомога більше даних про під-во, тому вони проявляють великий інтерес до його історії. Їх, як правило цікавить все: почали підприємці нову діяльність чи купили готове під-во (фірму), розширюють вони виробничу діяльність чи відокремились від більш крупної материнської фірми. Має бути вказаний статус фірми (акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю і тому подібне), дата і місце заснування (реєстрації) фірми, її власники і управлінський персонал зі всіма змінами вказаних позицій за останні п’ять років. Одобрюється навіть викладення досягнень і аналіз помилок (зрозуміло виправлених) фірми за весь чи оглядовий період її діяльності.

Розділ 3. Опис бізнесу.

На початку основного розділу бізнес-плану дається короткий опис бізнесу: напрямок діяльності (виробництво, торгівля, послуги); стан галузі в цілому, і як дана фірма вписується в галузь, і яке місце в ній займає; хто являється споживачем результатів діяльності фірми; чи являється бізнес сезонним, чи орієнтований на виробництво невеликої кількості високоякісних товарів (послуг) чи на масове виробництво дешевих. Тут зазвичай коротко викладаються цілі бізнес-плану: які кошти хоче отримати підприємиць, на які цілі і в які строки, який очікується прибуток від вкладень. Автори плану мають пояснити чому вони впевнені в успіху фірми і її прибутковості. Цей розділ дає ще один шанс звернути увагу інвесторів на найбільш привабливі риси даного підприємства.

Розділ 4. Опис товару чи послуги.

В цьому маленькому але важливому розділі підприємець повинен розповісти про продукцію свого підприємства (фірми): описати її фізичні властивості, пояснити, які потреби задовольняють його товари чи послуги, що виділяє даний товар чи послугу серед інших, які є на ринку, які його переваги і недоліки і що виграє споживач, придбавши саме цей товар чи послугу. Важливо вказати в даному розділі, якою інтелектуальною власністю володіє підприємець: патенти, ліцензії, секрети виробництва.

Розділ 6. Маркетинговий план.

В цьому розділі фірмі необхідно роз’яснити потенційним партнерам, як вона сподівається вплинути на ринок і споживача, щоб забезпечити збут своєї продукції. В залежності від товару, регіону, розміру бізнесу та інших факторів маркетинг-план може виглядати по-різному, але, як правило, в ньому містяться слідуючи розділи: маркетингова стратегія; аналіз ринку; ціноутворення; система просування товарів.

Розділ 7. Фінансовий план

Тут ми підійшли до самого, напевне, складного розділу бізнес – плану. У фінансовому плані викладене у попередніх розділах словами знаходить цифрове вираження, що дозволяє оцінити вигідність підприємства у конкретних категоріях ефективності.

58. Охарактеризувати види і методику визначення показників прибутку.

Прибуток - це частина доходу, що залишається на підприємстві після відшкодування усіх витрат, пов'язаних з виробництвом, реалізацією продукції (робіт, послуг) та іншими видами діяльності.

Прибуток характеризує ефективність господарювання підприємства за всіма напрямами його діяльності: виробничої, збутової, постачальницької, фінансової та інвестиційної. Він становить основу економічного розвитку підприємства, відображає довгострокову мету його діяльності. Стабільний і стійкий рівень прибутку - це:

• основа удосконалення матеріально - технічної бази підприємства, забезпечення всіх форм інвестування;

• головне джерело зростання ринкової вартості підприємства;

• гарант виконання підприємством своїх зобов'язань;

• індикатор конкурентоспроможності та кредитоспроможності.

Крім цього, прибуток є найвагомішим джерелом централізованих ресурсів держави: у доходи бюджету здійснюється відрахування від одержаного доходу підприємства, значною частиною якого є прибуток. Це означає, що доходи підприємства повинні задовольнити не тільки його фінансові потреби, а й потреби держави на фінансування суспільних фондів споживання, розвиток науки, освіти, охорони здоров'я, проведення екологічних заходів тощо.

Згідно з П (с) БО № 3 "Звіт про фінансові результати" розрізняють такі види прибутку:

• валовий прибуток - різниця між чистим доходом (виторгом) від реалізації продукції і собівартістю реалізації продукції;

• фінансові результати від операційної діяльності - валовий прибуток плюс інші операційні доходи, мінус адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати;

• фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування - фінансові результати від операційної діяльності плюс дохід від участі в капіталі (дохід, одержаний від інвестицій в асоційовані дочірні чи спільні підприємства), інші фінансові доходи (дивіденди, проценти та інші доходи, одержані від фінансових операцій), інші доходи (від реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів, дохід від неопераційних курсових різниць та інші доходи, не пов'язані з операційною діяльністю),,мінус фінансові витрати (витрати на проценти та інші витрати підприємства, які пов'язані із залученням капіталу), втрати від участі в капіталі (збиток, нанесений інвестиціями асоційованим, дочірнім чи спільним підприємствам), інші втрати (собівартість реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів, втрати від неопераційних курсових різниць, втрати від оцінки фінансових інвестицій і необоротних активів, а також інші витрати, які не залежать від операційної діяльності підприємства);

• фінансові результати від звичайної діяльності – фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування мінус податок на прибуток від звичайної діяльності;

чистий прибуток - фінансові результати від звичайної діяльності плюс надзвичайні доходи мінус надзвичайні витрати та податки з надзвичайного прибутку.

Управління формуванням прибутку від реалізації про­дукції (товарів, робіт, послуг) передбачає розрахунок його плано­вого обсягу.

На підприємствах виробничої сфери можуть бути використані три методи розрахунку прибутку від реалізації продукції: прямого розрахунку, за показником витрат на одну гривню продукції, економічний (аналітичний) метод.

Метод прямого розрахунку. Прибуток розраховується за окре­мими видами продукції, що виробляються і реалізуються. Для розрахунку необхідні такі вихідні дані.

1. Перелік і кількість продукції відповідної номенклатури (асортименту), що планується до виробництва і реалізації.

2. Собівартість одиниці продукції.

3. Ціна одиниці продукції (ціна виробника).

59. Описати економічний зміст та методику визначення показників рентабельності.

Рентабельність – це показник , що характеризує економічну ефективність . економічна ефективність – відносний показник, який порівнює отриманий ефект із витратами або ресурсами використаними для досягнення цього ефекту.

Існує безліч коефіцієнтів рентабельності, використання кожного з яких залежить від характеру оцінки фінансово-господарської діяльності підприємства. Від цього в першу чергу залежить вибір оціночного показника (прибутку), використовуваного в розрахунках. Найчастіше використовуються чотири різні показники: валовий прибуток (ряд.050 форми №2), операційний прибуток (ряд. 100 форми №2), прибуток до оподаткування(ряд.170 форми №2), чистий прибуток (ряд.220 форми №2).

Залежно від того з чим порівнюється обраний показник прибутку, виділяють три групи коефіцієнтів рентабельності:

• Рентабельність інвестицій (капіталу);

• Рентабельність продажу;

• Рентабельність виробництва.

Рентабельність інвестицій (капіталу)

У цій групі коефіцієнтів рентабельності розраховується два основних коефіцієнти: рентабельності сукупного капіталу та рентабельність власного капіталу.

Рентабельність сукупного капіталу (ROA) – це коефіцієнт який розраховується так:

Показник рентабельності власного капіталу становить інтерес, насамперед для інвесторів.

Рентабельність власного капіталу (ROE) розраховується за формулою:

Цей показник становить інтерес для існуючих і потенційних власників та акціонерів. Рентабельність власного капіталу показує який прибуток приносить кожна інвестована власниками капіталу грошова одиниця.

Рентабельність продажів

При оцінці рентабельності продажів на підставі показників прибутку і виручки від реалізації розраховується коефіцієнти рентабельності в цілому, або для окремих її видів. Як і у випадку з рентабельністю капіталу, існує безліч показників оцінки рентабельності продажів, різноманіття яких зумовлене вибором того чи іншого виду прибутку. Найчастіше використовується валовий, операційний або чистий прибутку. Відповідно розраховуються три показники рентабельності продажів.

Валова рентабельність реалізованої продукції розраховується за формулою:

Коефіцієнт валового прибутку показує ефективність виробничої діяльності підприємства, а також ефективність політики ціноутворення.

Операційна рентабельність реалізованої продукції розраховується за формулою:

Операційний прибуток – це прибуток, що залишається після вирахування з валового прибутку адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат. Цей коефіцієнт показує рентабельність підприємства після вирахування витрат на виробництво та збут товарів.

Показник операційної рентабельності є одним з кращих інструментів визначення операційної ефективності і показує здатність керівництва отримувати прибуток від діяльності до вирахування затрат які не стосуються операційної ефективності. При розгляді цього разом з показником валової рентабельності можна скласти уявлення про те, чим викликано зміни рентабельності. Якщо, наприклад, протягом декількох років валова рентабельність істотно не змінювалась, а показник операційної рентабельності поступово знижувався, то причина криється, найімовірніше, у збільшені витрат за статтями адміністративних і збутових витрат.

Чиста рентабельність реалізованої продукції розраховується за формулою:

У вітчизняній практиці найчастіше використовується показник чистої рентабельності реалізованої продукції. Незмінність протягом якого-небудь періоду показника операційної рентабельності з одночасним зниженням показника чистої рентабельності може свідчити, або про збільшення фінансових витрат і одержання втрат від участі в капіталі інших підприємств, або про підвищення суми сплачуваних податкових платежів. Цей коефіцієнт показує повний вплив структури капіталу та фінансування компанії на її рентабельність.

Рентабельність виробничої діяльності

Тут можна виділити два основних показники – чиста рентабельність виробництва та валова рентабельність виробництва. Ці показники показують, скільки підприємство має прибутку з кожної гривні, витраченої на виробництва продукції. Вони розраховуються так.

Валова рентабельність виробництва розраховується за формулою:

Валова рентабельність виробництва являє собою відношення валового прибутку до собівартості продукції, й показує, скільки гривень валового прибутку припадає на гривню витрат, що формують собівартість реалізованої продукції.

Чиста рентабельність виробництва розраховується за формулою:

Показник чистої рентабельності виробництва показує скільки гривень чистого прибутку припадає на гривню реалізованої продукції. З аналогією з показниками рентабельності продажів, із двох названих вище показників рентабельності виробничої діяльності більше жорстким тестом прибутковості підприємства є показник чистої рентабельності виробництва, адже при його розрахунку застосовується чистий прибуток підприємства.

Як і стосовно інших показників рентабельності, щодо цих можна сказати, що бажаною є їхня позитивна динаміка.

У процесі аналізу необхідно вивчити динаміку перелічених вище показників рентабельності й провести їхнє порівняння зі зазначенням аналогічних коефіцієнтів по галузі, а також з показниками рентабельності конкурентів.

60. Охарактеризувати структуру виробничої системи підприємства.