1. Описати предмет, завдання науки «Планування та організація підприємства», зв'язок з іншими дисциплінами.

2. Описати методику розрахунку показників оцінки персоналу.

3. Охарактеризувати суть, види, методи та етапи планування.

4. Описати поняття та методи визначення продуктивності праці.

Продуктивність праці відбиває ступінь ефективності процесу праці. У її визначенні вихідною категорією є праця.

Продуктивність праці – показник, який характеризує ефективність використання персоналу підприємства.

Продуктивність праці – це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за оди­ницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції. Зростання продуктивності праці означає збільшення кількості продукції, виробленої за одиницю часу, або економію робочого часу, витраченого на одиницю продукції.

Фактори продуктивності праці

Розглядаючи сутність праці як процес споживання робочої сили і засобів виробництва, всі фактори, що визначають підвищення продуктивності праці, можна об’єднати в три групи:

матеріально-технічні;

організаційно-економічні, котрі характеризують ступінь розвитку організації та управління суспільного виробництва;

соціально-психологічні, що пов’язані з роллю людини в суспільному виробництві і характеризують ступінь використання робочої сили.

Продуктивність праці як економічна категорія характеризує ефективність трудових витрат і показує здатність праці створювати за одиницю часу певну кількість матеріальних благ.

Рівень продуктивності праці визначається кількістю продукції (обсягом робіт чи послуг), що виробляється одним працівником за одиницю робочого часу (годину, зміну, добу, місяць, квартал, рік), або кількістю робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції (виконання одиниці роботи чи послуги).

Продуктивність праці розраховується прямим або оберненим методами, залежно від чого маємо два показники: виробіток і трудомісткість.

Виробіток –це кількість виробленої продукції (обсягу робіт чи послуг), що припадає на одного середньооблікового працівника за певний період. Він визначається методом прямого розрахунку:

В=О/Т, або В=О/Ч (1.1)

О – обсяг виробленої продукції (виконаних робіт чи наданих послуг); Т – затрати робочого часу;

Ч – середньооблікова чисельність працюючих.

Трудомісткість – це показник, що характеризує затрати часу на одиницю продукції (тобто обернена величина виробітку):

Тр=Т/О , (1.2)

де Т_р — трудомісткість на одиницю продукції (робіт чи послуг).

Методи вимірювання продуктивності праці залежать від специфіки виробництва та способу визначення обсягів виробничої продукції. Розрізняють натуральний, трудовий і вартісний (грошовий) методи.

Сутність натурального методу полягає в тому, що обсяг виробленої продукції і продуктивність праці розраховуються в натуральних одиницях (штуках, тоннах, метрах тощо).

Цей метод має широке застосування всередині підприємства: на робочих місцях, у бригадах, на окремих дільницях тих галузей, які виробляють однорідну продукцію (електроенергетика, видобувні галузі промисловості).

Трудовий метод найчастіше використовується на робочих місцях, у бригадах, на виробничих дільницях і в цехах, де обсяг виробленої продукції або виконаних робіт визначається в нормо-годинах. Разом із тим, трудові показники вимагають досконалої нормативної бази, а в умовах динамічного зовнішнього середовища цього досягти складно.

Найпоширенішим методом вимірювання продуктивності праці є вартісний (грошовий), який ґрунтується на використанні вартісних показників обсягу продукції (валова, товарна, реалізована та чиста продукція).

Перевага даного методу полягає в можливості порівняння різнорідної продукції із витратами на її виготовлення як на окремому підприємстві або в галузі, так і економіки в цілому. У зв’язку з цим вартісний метод застосовується на всіх етапах планування і обліку.

Вартісний метод вимірювання продуктивності праці має і певні недоліки. Вони полягають у тому, що рівень виробітку більшою мірою обумовлений затратами минулої (упредметненої) праці, ніж затратами живої праці. На величину виробітку і його динаміку побічний вплив мають зміни асортименту продукції, її матеріаломісткість і трудомісткість, зміни обсягу поставок, обсягу незавершеного виробництва, відмінності і динаміка цін на продукцію. Під час обчислення валової або товарної продукції часто має місце повторюваність розрахунку у зв’язку з тим, що вартість продукції підприємства, яке постачає цю продукцію, впливає на величину продуктивності підприємства. Яке її використовує.

Рівень продуктивності праці на підприємстві можна характеризувати показниками трудомісткості продукції. Трудомісткість відображає суму затрат праці промислово-виробничого персоналу (живої праці) на виробництво одиниці продукції вимірюється в людино-годинах (нормо-годинах).

В залежності від складу затрат праці, які формують трудомісткість продукції розрізняють такі її види:

1. Технологічна трудомісткість, яка включає всі затрати, праці основних робітників – як відрядників, так і почасовиків.

2.Трудомісткість обслуговування виробництва включає всі затрати праці допоміжних робітників.

3.Виробнича трудомісткість – це всі затрати праці основних і допоміжних робітників:

4.Трудомісткість управління виробництвом включає затрати праці керівників, спеціалістів, службовців.

5.Повна трудомісткість – це трудові затрати всіх категорій промислово-виробничого персоналу. За характером і призначенням розрізняють нормативну, фактичну й планову трудомісткості.

Нормативна трудомісткість визначає затрати праці на виготовлення одиниці продукції або виконання певного обсягу робіт, розраховані згідно з діючими нормами.

Фактична трудомісткість визначає фактичні затрати праці на виготовлення одиниці продукції або виконання певного обсягу робіт.

Планова трудомісткість характеризує затрати праці на виготовлення одиниці продукції або виконання певної роботи з урахуванням можливої зміни нормативної трудомісткості шляхом здійснення заходів, передбачених комплексним планом підвищення ефективності виробництва.

5. Пояснити суть поняття «точка беззбитковості» та методику її визначення.

6. Охарактеризувати суть заробітної плати, форми та системи оплати праці.

Ефективність функціонування та соціальний розвиток суб’єктів господарювання забезпечується передусім формуванням належних індивідуальних і колективних матеріальних стимулів, провідною формою реалізації яких є оплата праці різних категорій персоналу

Відповідно до Закону України “Про оплату праці” заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому вигляді, що його за трудовим договором власник або вповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу або надані послуги.

Заробітна плата як соціально-економічна категорія, з одного боку є основним джерелом грошових доходів працівників, тому її величина значною мірою характеризує рівень добробуту всіх членів суспільства. З іншого боку, її правильна організація зацікавлює працівників підвищувати ефективність виробництва, а відтак безпосередньо впливає на темпи й масштаби розвитку країни.

Заробітна плата як елемент ринку праці є ціною робочої сили, а також статтею витрат на виробництво, що включається до собівартості продукції, робіт (послуг) на окремому підприємстві.

Під час визначення заробітної плати як ціни робочої сили необхідно врахувати єдину міру оплати праці, критерієм якої є реальна вартість життя працівника та його сім’ї. Як ціна робочої сили заробітна плата формується на ринку праці і є зовнішньою відносно підприємства.

Як елемент ціни виробництва заробітна плата має визначатися часткою у створеній підприємством вартості. Під час формування частки заробітної плати необхідно не допускати відшкодування надлишкових затрат праці і забезпечувати її підвищення тільки у зв’язку зі збільшенням кількості випущеної продукції, ефективнішим використанням ресурсів, зростанням продуктивності праці.

Дійовість оплати праці визначається тим, наскільки повно вона виконує свої основні функції — відтворювальну, стимулюючу, ре­гулюючу й соціальну.

Реалізація відтворювальної функції заробітної плати передба­чає встановлення норм оплати праці на такому рівні, який забезпе­чує нормальне відтворення робочої сили відповідної кваліфікації та водночас дає змогу застосовувати обґрунтовані норми праці, що гарантують власнику отримання необхідного результату господарсь­кої діяльності.

Функція стимулювання зводиться до того, що можливий рівень оплати праці спонукає кожного працівника до найефективніших дій на своєму робочому місці.

Регулююча функція оплати праці реалізує загальновживаний принцип диференціації рівня заробітку за фахом і кваліфікацією відповідної категорії персоналу, важливістю та складністю трудових завдань.

Соціальну функцію заробітної плати спрямовано на забезпечення однакової оплати за однакову роботу; вона має поєднувати державне й договірне її регулювання, а також реалізовувати принцип соціальної справедливості щодо одержання власного доходу.

Повна та ефективна реалізація цих головних функцій оплати праці можлива за умови формування й послідовного здійснення науково обґрунтованої її політики як на макрорівні (держава, регіон), так і на мікрорівні (підприємство, організація).

Сьогодні заробітна плата виконує такі функції, а саме:

• збереження зайнятості, запобігання безробіттю ціною заниження заробітної плати;

• забезпечення соціальних гарантій;

• збереження попереднього статусу, пов’язаного з попереднім місцем роботи;

• стримування інфляції (через затримку виплати заробітної плати);

• перерозподіл зайнятих по галузях і сферах економіки;

• поширення нелегальної діяльності та вторинної економіки;

• посилення мобільності робочої сили

Оплата .праці складається з основної заробітної плати й додаткової оплати праці, заохочувальних та компенсаційних виплат. Розміри оплати найманого працівника залежить від результатів його праці з урахуванням наслідків господарської діяльності підприємства.

Основна заробітна плата працівника залежить від результатів його праці й визначається тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами, а також надбавками й доплатами в розмірах, не вищих за встановлені чинним законодавством.

Рівень додаткової оплати праці здебільшого залежить від кінцевих ре­зультатів діяльності підприємства. Зазвичай до додаткової оплати праці відносять премії, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, а також надбавки й доплати, не передбачені чинним законо­давством або встановлені понад розміри, дозволені останнім. За розрахунками середньої структури середньомісячного заробітку персоналу на виробничих підприємствах України протягом кількох останніх років, основна заробітна плата й додаткова оплата праці становлять відповідно 70—80 і 20—30% від заробітної плати.

Заохочувальні та компенсаційні виплати – це винагорода за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові та матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які здійснюються понад установлені зазначеними актами норми.

Розрізняють також номінальну і реальну заробітну плату.

Номінальна заробітна плата (грошова) – це сума коштів, яку одержують працівники за виконання обсягу робіт відповідно до кількості і якості затраченої ними праці, результатів праці.

У зв’язку з тим, що предмети споживання надходять трудівникам через обмін заробітної плати на товари, заробітна плата має грошову форму.

У ринкових умовах у будь-які періоди і в різних районах країни ціни на товари різні, тому на однакову заробітну плату можна придбати різну кількість товарів. Точнішою характеристикою доходів працівника є реальна заробітна плата. Вона відображає сукупність матеріальних і культурних благ, а також послуг, які може придбати працівник на номінальну заробітну плату. Розмір реальної заробітної плати залежить від величини номінальної заробітної плати і рівня цін на предмети споживання і послуги. Цю залежність можна виразити так:

де І_р.зп, І_р.зп - відповідно індекси реальної і номінальної заробітної плати;

І_ц – індекс цін.

Якщо ціни на товари зростають швидше, ніж мінімальна заробітна плата, то реальна заробітна плата знижується.

Підвищення рівня реальної заробітної плати та забезпечення стабільних темпів її зростання, а отже і підвищення купівельної спроможності населення, може бути досягнуто лише двома способами:

• суттєвим підвищенням номінальної заробітної плати;

• стримуванням зростання цін на споживчі товари та послуги, запровадженням ефективного механізму індексації заробітної плати з метою підтримання її купівельної спроможності, а також грошових доходів і збережень громадян.

Ефективність праці певною мірою визначається діючою системою заробітної плати. Заробітна плата як соціально-економічна категорія, з одного боку, є основним джерелом грошових доходів працівників, тому її величина характеризує рівень добробуту всіх членів суспільства. Заробітна плата як елемент ринку праці є ціною робочої сили. Водночас вона є найбільш дійовим інструментом активізації людського фактору і використання трудового потенціалу.