Охарактеризувати суть та методику планування фоп.
Поелементний розрахунок заробітної плати здійснюється за категоріями працівників. Найбільш трудомістким є визначення планового фонду оплати праці робітників. Його планування здійснюється за такими напрямами: планування годинного, денного і місячного (квартального, річного) фондів. Годинний фонд охоплює всі види оплат за фактично відпрацьований час і складається із заробітної плати за відпрацьований час за відрядними розцінками, тарифними ставками, з премій відрядникам і погодинникам, доплат за умови та інтенсивність праці, за роботу в нічний час, незвільненим бригадирам за керівництво бригадою, за навчання учнів і надбавки за професійну майстерність.
У денний фонд, окрім годинного фонду заробітної плати, входить доплата підліткам за скорочений робочий день і оплата перерв для годування дітей.
Місячний (квартальний, річний) фонд складається з денного фонду заробітної плати, оплати чергових і додаткових відпусток, оплати за час виконання державних і громадських обов'язків, доплати за вислугу років і вихідної допомоги, заробітної плати працівників, відряджених на інші підприємства або на навчання.
Планові фонди заробітної плати відрізняються від звітних, оскільки останні передбачають виплати, пов'язані з недостатнім рівнем організації праці і відхиленням від нормальних умов роботи (оплата внутрішньозмінних простоїв і понаднормових робіт, оплата цілоденних простоїв та ін.).
Основними етапами визначення планового фонду заробітної плати є:
розрахунок фонду прямої заробітної плати;
розрахунок доплат у годинний, денний і місячний фонди за робітної плати.
До фонду прямої заробітної плати робітників входять суми коштів, нараховані за відрядними розцінками робітникам-відрядникам і за тарифними станками — робітникам-погодинникам.
Фонд прямої заробітної плати основних робітників-відрядників можна визначити виходячи з виробничої програми і витрат на заробітну плату на одиницю продукції. На підприємствах часто застосовується метод визначення прямого фонду заробітної плати основних робітників-відрядників за трудомісткістю запланованої продукції. При цьому трудомісткість необхідно визначати з урахуванням відсотка її зниження у результаті здійснення організаційно-технічних заходів. Помноживши кількість нормо-годин по окремих видах робіт і розрядах на відповідну тарифну ставку і підсумувавши результат, одержуємо основний фонд заробітної плати робітників-відрядників.
Прямий фонд заробітної плати допоміжних робітників-відрядників розраховується так само, як і основних робітників-відрядників, але при ньому враховується обсяг допоміжних робіт. Розрахунок прямого фонду робітників погодинників здійснюється за показниками чисельності робітників, їх тарифної ставки і кількості робочих днів у плановому періоді.
Крім основного фонду заробітної плати робітників, необхідно також визначити премії, доплати, що входять до складу годинного, денного і річного фондів.
Охарактеризувати напрямки планування та структури планових органів підприємства.
Описати суть, напрямки та принципи організації праці на АТП.
Процес матеріального виробництва – це інтегрована єдність трьох основних його елементів, а саме: праці, тобто, доцільної діяльності людей, спрямованої на видозміну і пристосування предметів природи до їхніх потреб; предметів праці на які спрямована праця і знарядь праці, за допомогою яких люди впливають на предмет праці, видозмінюючи їх для досягнення основної мети виробництва.
Процес праці, як основна складова процесу виробництва має, характерні особливості. Вони проявляються при здійсненні впливу людей на предмети праці. Так, в процесі праці люди витрачають фізичну і нервову енергію, що засвідчує про фізіологічний аспект процесу праці. В процесі праці люди впливають на природу і вступають в певні відносини між собою. В цьому проявляється соціально-економічна сутність процесу праці. Тобто, процес праці постає як суспільне явище.
В процесі матеріального виробництва людина здійснює вплив на предмети праці шляхом використання сукупності різноманітних знарядь праці. Особливості та відмінності у використовуваних знаряддях праці, а також у предметах праці обумовлюють формування конкретного змісту діяльності учасників трудового процесу, тобто, організацію їх праці.
Організація праці людей на будь-якому підприємстві є обов'язковою умовою ефективного його функціонування. Це пояснюється тим, що досконала організація праці дає змогу раціонально використовувати працівників (персонал) і є важливою запорукою ефективного використання у виробничому процесі виробництва речових його елементів, тобто, засобів виробництва.
Організація праці – це певний порядок побудови і здійснення трудового процесу, завдяки якому забезпечується формування й функціонування системи ефективної взаємодії працівників із засобами виробництва та одного з одним для досягнення заздалегідь поставленої цілі трудової діяльності.
Основна мета організації праці на підприємстві полягає у створенні найбільш сприятливих умов праці, збереженні і підтримці на високому рівні працездатності людей, підвищенні ступеня привабливості й престижності праці.
Вперше наукова теорія праці знайшла відображення в тейлоризмі (понад 100 років тому), і подальший її розвиток полягав у переході до концепцій “збагачення праці”, “автономних груп”, “гуманізації праці”, які потім продовжили свій розвиток у складі більш широких економіко-соціологічних і політично-ідеологічних теорій “демократії в промисловості”, “соціальної інтеграції” та ін [9, 113]
Організація праці на підприємстві має забезпечити розв'язання надзвичайно важливих і тісно пов'язаних між собою складних завдань:
економічного, що полягає в забезпеченні економії живої праці;
психофізіологічного, що зводиться до створення працівникам здорових і безпечних умов праці, спрямованих на досягнення і підтримання їх високої працездатності у трудовому процесі;
соціального, спрямованого на створення умов для постійного підвищення культурного професійного-кваліфікаційного рівня працівників.
Організація праці повинна ґрунтуватися на матеріалах наукових досліджень, які проводяться в у сіх сферах трудової діяльності з урахуванням впливу на трудові процеси досягнень науково-технічного прогресу, матеріалізація результатів якого знаходить своє відображення в підвищенні технічного рівня виробництва на підприємствах.
Для того, щоб поліпшити організацію трудових процесів необхідно забезпечити розв'язання комплексу організаційно-технічних завдань на конкретному підприємстві. При цьому повинні бути враховані його галузева приналежність і тип організації виробництва.
На підприємствах обробних галузей промисловості організацію праці можна представити рядом узагальнених напрямів. Основними серед них вважають такі:
1. Розробка та впровадження раціональних форм розподілу і кооперування праці:
2. Раціональна організація і обслуговування робочих місць:
3. Вивчення і впровадження передових прийомів і методів праці:
4. Удосконалення організації підбору, підготовки і підвищення кваліфікації працівників:
5. Удосконалення нормування праці:
6. Поліпшення умов праці:
Виходячи із суті цих найважливіших напрямків, висвітлених у науковій і навчальній літературі, формуються основні завдання організації праці:
1. Економічні завдання – забезпечення раціонального використання живої праці, а разом з нею - засобів виробництва. Цим самим створюються умови для підвищення продуктивності праці та зростання ефективності виробництва.
Психофізіологічні завдання – забезпечення сприятливих умов праці, охорона праці, підтримання високого рівня працездатності працівників, запобігання передчасної втомлюваності їх в процесі праці, створення умов для нормального відтворення робочої сили. Все це сприяє в кінцевому рахунку збереженню здоров’я людини, яка є головною продуктивною силою суспільства.
Соціальні завдання – підвищення рівня соціальної значимості, привабливості, змістовності праці, надання праці творчого характеру, перетворення її в першу життєву потребу.
Описати економічну сутність та методику визначення показників рентабельності.
Рентабельність – це показник , що характеризує економічну ефективність . економічна ефективність – відносний показник, який порівнює отриманий ефект із витратами або ресурсами використаними для досягнення цього ефекту.
Існує безліч коефіцієнтів рентабельності, використання кожного з яких залежить від характеру оцінки фінансово-господарської діяльності підприємства. Від цього в першу чергу залежить вибір оціночного показника (прибутку), використовуваного в розрахунках. Найчастіше використовуються чотири різні показники: валовий прибуток (ряд.050 форми №2), операційний прибуток (ряд. 100 форми №2), прибуток до оподаткування(ряд.170 форми №2), чистий прибуток (ряд.220 форми №2).
Залежно від того з чим порівнюється обраний показник прибутку, виділяють три групи коефіцієнтів рентабельності:
Рентабельність інвестицій (капіталу);
Рентабельність продажу;
Рентабельність виробництва.
Рентабельність інвестицій (капіталу)
У цій групі коефіцієнтів рентабельності розраховується два основних коефіцієнти: рентабельності сукупного капіталу та рентабельність власного капіталу.
Рентабельність сукупного капіталу (ROA) – це коефіцієнт який розраховується так:
Показник рентабельності власного капіталу становить інтерес, насамперед для інвесторів.
Рентабельність власного капіталу (ROE) розраховується за формулою:
Цей показник становить інтерес для існуючих і потенційних власників та акціонерів. Рентабельність власного капіталу показує який прибуток приносить кожна інвестована власниками капіталу грошова одиниця.
Рентабельність продажів
При оцінці рентабельності продажів на підставі показників прибутку і виручки від реалізації розраховується коефіцієнти рентабельності в цілому, або для окремих її видів. Як і у випадку з рентабельністю капіталу, існує безліч показників оцінки рентабельності продажів, різноманіття яких зумовлене вибором того чи іншого виду прибутку. Найчастіше використовується валовий, операційний або чистий прибутку. Відповідно розраховуються три показники рентабельності продажів.
Валова рентабельність реалізованої продукції розраховується за формулою:
Коефіцієнт валового прибутку показує ефективність виробничої діяльності підприємства, а також ефективність політики ціноутворення.
Операційна рентабельність реалізованої продукції розраховується за формулою:
Операційний прибуток – це прибуток, що залишається після вирахування з валового прибутку адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат. Цей коефіцієнт показує рентабельність підприємства після вирахування витрат на виробництво та збут товарів.
Показник операційної рентабельності є одним з кращих інструментів визначення операційної ефективності і показує здатність керівництва отримувати прибуток від діяльності до вирахування затрат які не стосуються операційної ефективності. При розгляді цього разом з показником валової рентабельності можна скласти уявлення про те, чим викликано зміни рентабельності. Якщо, наприклад, протягом декількох років валова рентабельність істотно не змінювалась, а показник операційної рентабельності поступово знижувався, то причина криється, найімовірніше, у збільшені витрат за статтями адміністративних і збутових витрат.
Чиста рентабельність реалізованої продукції розраховується за формулою:
У вітчизняній практиці найчастіше використовується показник чистої рентабельності реалізованої продукції. Незмінність протягом якого-небудь періоду показника операційної рентабельності з одночасним зниженням показника чистої рентабельності може свідчити, або про збільшення фінансових витрат і одержання втрат від участі в капіталі інших підприємств, або про підвищення суми сплачуваних податкових платежів. Цей коефіцієнт показує повний вплив структури капіталу та фінансування компанії на її рентабельність.
Рентабельність виробничої діяльності
Тут можна виділити два основних показники – чиста рентабельність виробництва та валова рентабельність виробництва. Ці показники показують, скільки підприємство має прибутку з кожної гривні, витраченої на виробництва продукції. Вони розраховуються так.
Валова рентабельність виробництва розраховується за формулою:
Валова рентабельність виробництва являє собою відношення валового прибутку до собівартості продукції, й показує, скільки гривень валового прибутку припадає на гривню витрат, що формують собівартість реалізованої продукції.
Чиста рентабельність виробництва розраховується за формулою:
Показник чистої рентабельності виробництва показує скільки гривень чистого прибутку припадає на гривню реалізованої продукції. З аналогією з показниками рентабельності продажів, із двох названих вище показників рентабельності виробничої діяльності більше жорстким тестом прибутковості підприємства є показник чистої рентабельності виробництва, адже при його розрахунку застосовується чистий прибуток підприємства.
Як і стосовно інших показників рентабельності, щодо цих можна сказати, що бажаною є їхня позитивна динаміка.
У процесі аналізу необхідно вивчити динаміку перелічених вище показників рентабельності й провести їхнє порівняння зі зазначенням аналогічних коефіцієнтів по галузі, а також з показниками рентабельності конкурентів.
Охарактеризувати напрямки раціональної організації робочого місця та умов праці.
Робоче місце є первинним виробничим осередком, в якому здійснюється процес виробництва матеріальних цінностей.
Для ефективного функціонування цього процесу за окремим працівником, бригадою повинна бути закріплена частина виробничої площі підприємства, на якій розташовані знаряддя праці (устаткування), при допомозі яких здійснюється виконання певної частини виробничого процесу.
Під робочим місцем слід розуміти частину виробничого простору дільниці, цеху, підприємства або відділу, оснащених засобами праці для виконання певної частини виробничого (управлінського) процесу одним або декількома робітниками (працівниками) [12, 25].
Кожне робоче місце має свою специфіку, обумовлену типом організації виробництва на підприємстві та різновидностями конкретної праці, яка використовується в умовах певного виду виробництва. На формування робочих місць підприємства впливає цілий ряд факторів. Серед них основними є такі:
тип виробництва;
рівень розподілу та кооперування праці;
ступінь механізації і автоматизації виробничих та трудових процесів;
кількість устаткування на робочому місці та ін. Це в значній мірі визначає класифікацію робочих місць, яка наведена в таблиці 1.1 [9, 125].
Таблиця - 1.1. Класифікація робочих місць
Ознаки |
Вид робочого місця |
Тип виробництва (спеціалізація) |
Спеціальне, спеціалізоване, універсальне |
Розподіл і кооперація праці |
Основного, допоміжного робітника, керівного працівника, технічного працівника (за функціями) |
Місце виконання роботи |
У закритому приміщенні, на відкритому спеціальному майданчикові |
Зміст роботи |
Індивідуальне, групове (бригадне) |
Ступінь автоматизації та механізації праці |
Автоматизоване, механізоване, ручної роботи |
Кількість устаткування |
Багатомашинне, одномашинне |
Рухомість |
Стаціонарне (постійне), пересувне (маршрутне, зональне) |
Час функціонування |
Постійне, тимчасове |
Кількість змін |
Одно-, двозмінне та ін. |
Організація робочого місця передбачає створення комплексу технічних, організаційних та інших умов для продуктивної та безпечної праці. Необхідно зазначити, що при вирішальній ролі знарядь праці визначальним фактором в організації робочого місця є предмет праці. Залежно від його геометричної форми, ваги, хімічного складу та інших особливостей, вимог до якості виготовлюваного з нього виробу визначаються потрібні для робочого місця устаткування, інструмент, та інше технологічне оснащення. В поєднанні знаряддя праці й характер предметів праці обумовлюють оснащення робочого місця, а також розташування в просторі та часі окремих компонентів робочого місця працівника.
Крім того, кількість, повторюваність, маса, габаритні розміри оброблюваних на робочому місці предметів праці, особливості знарядь праці, якими воно оснащене, визначають систему і форму його обслуговування. Характер і розміщення засобів на робочому місці, особливості оброблюваних предметів праці повинні узгоджуватися з вимогами людини, тобто, її можливостями приводити в рух і використовувати речові елементи процесу праці без шкоди для свого здоров’я. Існують такі чинники, які визначають складність робочих місць:
відповідна їх спеціалізація;
розташування устаткування;
рівень оснащення;
характер оброблюваних предметів праці;
вимоги до освітлення, вид обслуговування;
створення комфортних умов для праці.
Елементами оснащення робочого місця є: обладнання, технологічна оснастка, підйомно-транспортні пристрої, засоби зв’язку, джерела освітлення, різні пристрої, які полегшують умови праці. Обслуговування робочого місця передбачає своєчасне забезпечення його сировиною, матеріалами, інструментами, технологічними картами, технічним наглядом за станом обладнання, своєчасним ремонтом, а також підтримання чистоти на робочому місці (рисунок – 1.1).
Основні вимоги до організації робочого місця такі: НП робочому місці постійно повинно знаходитися усе необхідне для безперервної, високоякісної і продуктивної праці. На робочому місці не має бути нічого зайвого, що могло б заважати працівникові (робітникові) виконувати будь-які трудові рухи.
Важливе значення має організація робочого місця в просторі, яка передбачає раціональне розміщення обладнання з урахуванням архітектурних та кольорових рішень, визначення місцезнаходження робітника і його положення при виконанні робіт. Обладнання повинне бути розміщене з урахуванням зручності його експлуатації, вимог техніки безпеки та мати зв’язки із суміжними робочими місцями.
Розміщення та зберіганні інструментів, пристроїв, заготовок, деталей повинне забезпечувати робітникові економічні робочі рухи і робочі прийоми, що є особливо важким при роботі на високопродуктивному обладнанні.
Охарактеризувати зміст і завдання фінансового планування.
Описати методику розрахунку показників економічної ефективності від впровадження заходів НОП.
Описати методику планування прибутковості: основні показники ,їх економічний зміст та спосіб розрахунку.
Охарактеризувати суть технічного нормування та його методи.
Пояснити економічний зміст поняття прибуток та описати його види.
Описати класифікацію витрат робочого часу.
Описати методику планування та аналізу показників фінансового стану підприємства.
Охарактеризувати поняття і структуру норми часу і норми виробітку.
Описати загальний принципи побудови раціональної системи оподаткування та основні функції податків.
Охарактеризувати методику планування оновлення продукції: суть, зміст, показники оцінки економічної ефективності.
Описати правові основи функціонування підприємств в Україні.
ПІДПРИЄМСТВО
Стаття 62. Підприємство як організаційна форма господарювання
1. Підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. 2. Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.
3. Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту або модельного статуту. Підприємства незалежно від форми власності, організаційно-правової форми, а також установчих документів, на основі яких вони створені та діють, мають рівні права та обов'язки.
4. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.
5. Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.
Стаття 63. Види та організаційні форми підприємств
1. Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:
приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи); підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);
комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади; державне підприємство, що діє на основі державної власності; підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності). В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом.
2. У разі якщо в статутному капіталі підприємства іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному капіталі якого іноземна інвестиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством. 3. Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.
4. Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника. 5. Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб. 6. Особливості правового статусу унітарних і корпоративних підприємств встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. 7. Підприємства залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих підприємств, середніх або великих підприємств. Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує сімдесяти мільйонів гривень. Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує двісті п'ятдесят осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму сто мільйонів гривень. Усі інші підприємства визнаються середніми.
8. У випадках існування залежності від іншого підприємства, передбачених статтею 126 цього Кодексу, підприємство визнається дочірнім. 9. Для підприємств певного виду та організаційних форм законами можуть встановлюватися особливості господарювання.
Охарактеризувати методику планування організаційно-технічного розвитку: суть, зміст, показники оцінки економічно ефективності.
Описати суть і складові елементи виробничої структури підприємства.
Охарактеризувати суть стандартизації та сертифікації та категорії стандартів.
Описати поняття та структура пріоритетів конкурентоспроможності.
Охарактеризувати класифікацію підприємств.
ПІДПРИЄМСТВО
Стаття 62. Підприємство як організаційна форма господарювання
1. Підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. 2. Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.
3. Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту або модельного статуту. Підприємства незалежно від форми власності, організаційно-правової форми, а також установчих документів, на основі яких вони створені та діють, мають рівні права та обов'язки.
4. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.
5. Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.
Стаття 63. Види та організаційні форми підприємств
1. Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:
приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи); підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);
комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади; державне підприємство, що діє на основі державної власності; підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності). В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом.
2. У разі якщо в статутному капіталі підприємства іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному капіталі якого іноземна інвестиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством. 3. Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.
4. Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника. 5. Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб. 6. Особливості правового статусу унітарних і корпоративних підприємств встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. 7. Підприємства залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих підприємств, середніх або великих підприємств. Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує сімдесяти мільйонів гривень. Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує двісті п'ятдесят осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму сто мільйонів гривень. Усі інші підприємства визнаються середніми.
8. У випадках існування залежності від іншого підприємства, передбачених статтею 126 цього Кодексу, підприємство визнається дочірнім. 9. Для підприємств певного виду та організаційних форм законами можуть встановлюватися особливості господарювання.
Описати суть і складові елементи виробничої інфраструктури підприємства.
Охарактеризувати поняття якості, показників якості та складові елементи ціни якості продукції.
Описати поняття і види інфраструктури підприємства.
Охарактеризувати поняття, завдання та методи калькулювання собівартості продукції(робіт, послуг).
Описати економічний зміст ПДВ та методику його планування підприємства.
Охарактеризувати суть та елементи кошторису витрат виробництво.
Описати поняття виробничої програми та фактори, які впливають на процес підготовки до її виконання.