10. Поняття, особливості та загальна характеристика джерел екологічного права.

Джерела екологічного права - нормативні акти, що містять еколого-правові норми, призначені для регулювання екологічних правовідносин. В Україні основними юридичними джерелами права фактично є тільки нормативно-правові акти, провідне місце серед яких займають закони. Цю сукупність правових нормативних актів, які прийнято вважати екологічним законодавством, поділяють на закони та підзаконні акти:

1) закони:

- Конституція України, Конституція Автономної Республіки Крим, Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про столицю України - місто-герой Київ», «Про місцеві державні адміністрації».

- Закон України «Про охорону атмосферного повітря», Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», Кодекс України «Про надра».

- Земельний кодекс України, Лісовий кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення Закон України «Про природно-заповідний фонд України», Закон України «Про тваринний світ» (неповний). Водний кодекс України, Закон України «Про екологічну експертизу».

2) підзаконні акти:

- постанови ВР України,

- нормативно-правові акти Президента України: укази, розпорядження

- урядові нормативні акти

- галузеві нормативно-правові акти: інструкції, методики

- правила, локальні нормативно-правові акти: рішення місцевих референдумів, акти органів місцевого самоврядування, акти органів місцевих держадміністрацій, акти місцевих органів управління в галузі екології.

Ознаки джерел екологічного права:

- мета правового регулювання

- сфера їхньої чинності: суспільні відносини, що виражають взаємодію людини та природи

- взаємодія юридичних норм та норм технічного характеру

- комплексний характер – пов’язані з різними галузями права

- притаманність цій галузі права норм міжнародного права довкілля

Особливістю екологічного права є високий рівень кодифікованості джерел екологічного законодавства.

11. Класифікація джерел екологічного права.

За юридичною силою – на закони й підзаконні акти;

За характером правового регулювання – на загальні й спеціальні;

За предметом правового регулювання – на комплексні або ті, якими регулюються певні види відносин довкілля;

За способом правового регулювання – на матеріальні та процесуальні;

За ступенем систематизації – на кодифіковані й не некодифіковані.

Нормативно-правові акти у сфері довкілля поділяються також на акти законодавчої й виконавчої влади, акти органів місцевого самоврядування, а також інші акти.

12. Конституційні основи регулювання відносин у сфері охорони довкілля

Серед законів, що регулюють екологічні відносини, головне місце належить Конституції України. Виходячи з принципу верховенства права, Конституція має вищу юридичну силу, і всі закони та нормативно-правові акти, зокрема в екологічному законодавстві, повинні прийматися на основі Конституції і відповідати їй.

У Конституції врегульовані найважливіші суспільні екологічні відносини. Зокрема, у ст. 13 визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду українського народу є, відповідно до ст. 16 Конституції, обов'язком держави.

В Основному Законі держави визначено принципові засади взаємовідносин «громадянин — держава — природа». Так, згідно з ч. 1 ст. 50, Конституції кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Разом з тим, ст. 66 покладений на кожного обов'язок не заподіювати шкоду природі та відшкодовувати завдані ним збитки. Частина 2 ст. 50 Конституції встановлює, що кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.

Підкреслюючи юридичну силу Основного Закону держави, у ст. 92 передбачено, що найбільш важливі екологічні відносини, зокрема засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, а також відносини екологічної безпеки повинні регулюватися виключно законами. Отже, зазначені конституційні норми є вихідними положеннями для прийняття відповідного екологічного законодавства з будь-яких конкретних питань.

Ряд норм Конституції визначають основи діяльності й компетенцію державних органів у екологічній сфері (Верховної Ради України, Прези­дента України, Кабінету Міністрів України), в тому числі шляхом прийняття ними відповідних нормативно-правових актів (статті 92, 106, 116 та ін.). Тут же йдеться і про повноваження Автономної Республіки Крим (ст. 138) та органів місцевого самоврядування (ст. 142) у вирішенні пи­тань охорони довкілля та раціонального природокористування.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції й повинні відповідати їй (ст. 8). Це конституційне положения повною мірою стосується й актів екологічного права.