35. Екологічне нормування та стандартизація.

Екологічна стандартиза­ція і нормування проводяться з метою встановлення комплексу обов'язкових норм, правил, вимог щодо охорони навколишнього-природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Стандартизація — це діяльність, що полягає у встановленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимально­го ступеня впорядкування у певній сфері, результатом якої є під­вищення ступеня відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню (ст. 1 Закону України «Про стан­дартизацію»1). Можна сказати, що стандартизація — це діяль­ність, яка визначає певні обов'язкові вимоги до тих чи інших ха­рактеристик продукти, товару, об'єкту, процесу.

Змістом державних екологічних стандартів є:

- визначення понять і термінів, що використовуються в еко­логічній діяльності;

- режим використання і охорони природних ресурсів;

- методи контролю за станом довкілля;

- вимоги щодо запобігання забрудненню навколишнього природного середовища;

- інші питання, пов'язані з охороною навколишнього при­родного середовища та використанням природних ресурсів.

Нормування в галузі охорони довкілля становить діяльність компетентних органів по встановленню меж допустимого шкід­ливого впливу на навколишнє природне середовище з урахуванням сучасного науково-технічного розвитку.

Суть встановлення цього інституту обумовлена характером взаємодії суспільства і природи. Суспільство не може розвива­тись, не впливаючи на природу. При сучасному розвитку нау­ки і техніки зупинити виробничо-господарський вплив людини на довкілля неможливо і неможливо створити технології, які б не впливали на природу. Завдання полягає в тому, щоб обме­жити цей вплив таким чином, щоб, з одного боку, не допусти­ти гальмування розвитку економіки, а з другого — забезпечити збереження довкілля і життя людини. Тобто екологічний нор­матив — це своєрідний компроміс між екологією і економікою, між екологічними і економічними інтересами, що дозволяє роз­вивати господарство і одночасно охороняти довкілля та життя людини.

Правове значення нормативів охорони довкілля полягає в то­му, що вони є критерієм оцінки правомірності поведінки суб'єктів. Ці нормативи є обов'язковими для суб'єктів.

Система екологічних нормативів є досить розгорнутою. Стат­тя 33 Закону України «Про охорону навколишнього природно­го середовища» не містить чіткої системи і класифікації еколо­гічних нормативів. Разом з тим у системі екологічних нормати­вів можна виділити:

- нормативи граничне допустимих концентрацій забрудню­ючих речовин та гранично допустимі рівні шкідливих фізичних та біологічних впливів на довкілля. В літературі їх ще назива­ють нормативами екологічної безпеки. Це показники якості дов­кілля, які є своєрідними якісними обмеженнями на характерис­тики складу і властивостей природних компонентів. Вони мають бути однакові для всієї території. Більш суворіші нормативи мо­жуть діяти в курортних, оздоровчих зонах;

- гранично допустимі викиди та скиди забруднюючих хі­мічних речовин у навколишнє природне середовище, рівні шкід­ливого впливу на нього фізичних та біологічних факторів (ви­робничо-господарські нормативи). Це, до певної міри, кількісні показники, що пред'являються до виробничих суб'єктів. Вони встановлюються стосовно окремих джерел впливу.

Нормування здійснюється щодо окремих природних об'єк­тів і видів шкідливих впливів. Так, законодавство передбачає розроблення нормативів якості атмосферного повітря, екологіч­ного нормативу якості води водних об'єктів та ряд інших.