2. Сучасна проблематика права виходу учасника з тов, її аналіз та варіанти вирішення

Результати проведеного узагальнення свідчать про тенденцію різкого зростання кількості корпоративних спорів на фоні відсутності детального та ефективного законодавчого регулювання корпоративних відносин. Це обумовило наявність численних помилок та неоднакової практики застосування матеріального та процесуального права. Тому спробую коротко охарактеризувати найтиповіші та найпоширеніші помилки та існуючі колізії і запропонувати деякі варіанти їх подолання.

Типовою помилкою, яка часто допускаються є, як я згадувала, неправильне визначення дати виходу учасника з господарського товариства. Тож зупинимося на цьому питанні докладніше.

В літературі щодо моменту виходу учасника з товариства, тобто припинення корпоративних відносин з товариством, існує декілька точок зору. Так, це може бути:

• рішення учасника вийти з товариства (час підписання заяви);

• подання заяви товариству;

• розгляд заяви вищим органом управління товариством;

• внесення відповідних змін до установчих документів;

• реєстрація змін у порядку, встановленому законодавством.

Так, навіть належним чином оформлене рішення учасника деякий час після його прийняття може бути не доведеним до відома товариства. А внесення змін до установчих документів, пов’язаних зі зміною складу учасників, та їх реєстрацію у відповідних органах мають проводити ті учасники, які залишилися. Ці питання навряд чи стосуються того учасника, який вибув, оскільки він у подальшому не братиме участь в управлінні справами товариства.

Тому, найбільш прийнятною на думку вищих судових інстанцій є точка зору, що моментом виходу учасника є день подачі заяви. На мою думку, в цьому випадку не порушуються принципи однобічності, добровільності, безумовності.

Вихід з товариства призводить до зміни складу учасників. Виконавчий орган, отримавши заяву від учасника, має скликати позачергові збори, до порядку денного яких внести питання щодо розгляду заяви учасника про вихід й виплату належної йому частки та затвердження змін до установчих документів.

На практиці трапляються непоодинокі випадки, коли учасники ухиляються від скликання зборів і затвердження змін до установчих документів, чим практично «затягують» строки проведення розрахунків з учасником. В результаті учасник, який виявив бажання припинити корпоративні правовідносини з товариством, протягом тривалого періоду фактично залишається його учасником. У випадку, якщо збори в розумний термін не скликаються, рекомендується учаснику, в судовому порядку вимагати від товариства внесення до установчих документів змін, пов'язаних з його виходом з товариства.

На думку найбільш обізнаніших у цій сфері фахівців, найважливішим правовим наслідком виходу учасника є виникнення у товариства зобов'язань щодо розрахунків з ним. Вибувший учасник набуває статусу кредитора, а товариство стає боржником.

Прийнявши рішення про вихід з ТОВ, на роздоріжжі виявляється не тільки учасник, але і саме товариство. Багато вчених схиляється до того, що – це одне з найскладніших практичних питань корпоративного права. Вихід учасника з товариства породжує певні правові наслідки як для цього учасника, так і для товариства. Двосторонній наслідок – припинення корпоративних правовідносин між учасником і товариством. З моменту виходу учасник втрачає право брати участь в управлінні товариством (право голосу на зборах учасників) і право отримувати частину прибутку від діяльності товариства.

До того ж, порядок денний позачергових зборів учасників повинен містити питання про затвердження змін до установчих документів. Збори не вирішують питання про вихід учасника і його явка на збори не обов‘язкова. Збори лише враховують цей факт у власній діяльності і на виконання вимог закону зобов‘язані затвердити зміни до установчих документів та подати їх на державну реєстрацію. Однією з прогалин законодавства є невизначеність у питанні щодо частки вибувшого учасника. З цього приводу є дві думки:

1) статутний капітал підлягає зменшенню на розмір частки учасника, котрий вийшов;

2) частка в статутному капіталі переходить у власність товариства.

Стаття 54 Закону України "Про господарські товариства" не передбачає вимоги зменшення статутного капіталу, як це, наприклад, вимагається ст. 56 цього ж Закону на випадок відмови у вступі до товариства правонаступникам учасника. Тому можна дійти висновку, що статутний капітал в цьому випадку зменшувати не потрібно, якщо збори не вирішать інше. Збори вправі прийняти рішення про зменшення статутного капіталу на розмір частки учасника, який вийшов. Вважаю, що з моменту виходу учасника його частка поступає в розпорядження товариства. Після цього товариство вправі вирішити чи зменшувати статутний капітал, чи відчужити цю частку іншим особам, чи закріпити її тимчасово за самим товариством. До цих відносин слід застосовувати ст. 53 Закону України "Про господарські товариства". Така частка може перебувати у товариства не більше одного року. Вона не дає товариству будь-яких прав і не враховується при визначенні кворуму чи голосуванні. Саме тому збори учасників будуть повноважними незалежно від розміру частки вибувшого учасника, якщо в них беруть участь всі інші.

Далі пропоную розглянути більш детально позицію ВСУ про те, що можливість виходу учасника з ТОВ не залежить від згоди інших учасників, і не обумовлена здійсненням іншими учасниками яких-небудь юридично-значимих дій, у т.ч. проведення загальних зборів, внесення змін у статутні документи.

Розглянемо ситуацію, учасник направив товариству заяву про свій вихід зі складу учасників ТОВ. Через місяць після вручення товариству заяви про вихід, на адресу учасника надійшло повідомлення про проведення загальних зборів, до порядку денного якого внесене питання про вихід його із товариства та виплати йому частки.

Рішенням загальних зборів був затверджений вихід цього із товариства, а також визначена до виплати вартість внеску його до статутного капіталу ТОВ.

Зрозуміло, що подібне рішення учасників не можна вважати законним, оскільки відповідно до ч.1 ст. 54 Закону України «Про господарські товариства»: при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці в статутному (складеному) капіталі.

Стало бути, учаснику уже на момент підведення підсумків зазначених загальних зборів було відомо про порушення його майнового права на справедливу компенсацію вартості його частки в майні ТОВ. Далі задамося питанням – які дії може почати даний учасник для судового захисту свого права?

У Листі ВСУ роз'яснив, що однією з підстав для визнання недійсним рішення загальних зборів можуть бути порушення загальними зборами прав або законних інтересів учасника товариства. Однак, у нашому випадку виникає ситуація, за якої після проведення загальних зборів учасник таким бути перестав.

У продовження теми, хочу звернути увагу на те, що ВСУ вказав: «для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства обов'язково необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав і законних інтересів учасника товариства. Якщо за результатами розгляду справи такого порушення не встановлено, у господарського суду відсутні підстави для задоволення позову». У цілому така позиція ВСУ відповідає закону (ч. 5 ст. 98 ЦК України надає право саме учасникові звертатися до суду з позовом про визнання недійсним рішення загальних зборів) і не викликає критики. Але якщо буквально додержуватися цієї логіки, можна припустити, що учасник, який вийшов, не має правових підстав для звернення до суду з позовом про визнання недійсним рішення загальних зборів, оскільки на момент такого звернення вже не є учасником товариства.

На мою думку, судам не слід сприймати висловлену ВСУ позицію як обмеження  звернення учасників, що вийшли, до суду з позовами про визнання недійсним рішення загальних зборів у частині визначеної до виплати суми. Не можна забувати, що згідно ст.ст. 15, 16 ЦК України будь-яка особа має право на захист свого права і звернення до суду за таким захистом у випадку порушення, заперечення або не визнання такого права. Не викликає сумніву, що прийнявши вищевказане рішення, Товариство порушило б майнові права учасника, що є підставою для звернення до суду з відповідним позовом. Як на мене, що при розгляді позовів учасників, що вибули про визнання недійсними рішень загальних зборів, які порушують їхні майнові права, пов'язані з виходом із товариства, суди мають виходити саме з цієї логіки.

В доктрині висловлюється думка про те, що в описаному випадку даному учаснику необхідно, не чекаючи закінчення 12 місяців від дня виходу, звертатися до суду з позовом про визнання рішення загальних зборів частково недійсним. У противному випадку, після закінчення 12 місяців від дня виходу при розгляді судом можливого позову його до товариства про стягнення вартості частки в майні ТОВ, відповідач може прийняти на озброєння наступну позицію. Як роз'яснив ВСУ: «господарським судам необхідно враховувати, що рішення загальних зборів та інших органів управління господарського товариства, які за своєю природою є актами, вважаються дійсними, якщо в судовому порядку не буде встановлене інше, тобто існує презумпція легітимності рішень відповідних органів управління». Більше того: «рішення загальних зборів учасників є актами, оскільки ці рішення обумовлюють певні правові наслідки, спрямовані на регулювання господарських відносин, і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин». Таким чином, товариство буде посилатися на те, що рішення загальних зборів є обов'язковим для учасників товариства та вважається дійсним, якщо судом не встановлене зворотне. При цьому товариство не має підстав вийти за рамки прийнятого загальними зборами рішення при виплаті суми компенсації, а обов'язкова складова цивільного правопорушення – вина товариства у цьому випадку відсутня.

Таким чином, не можна не відзначити наявність певної колізії між майновим правом учасника на справедливу виплату та обов'язком товариства неухильно виконувати рішення свого вищого органа управління. Безумовно, що суд знайде вихід із ситуації та найімовірніше захистить права учасника, що вийшов. Однак, в обґрунтуванні свого рішення у зв’язку з наявністю певних колізій норм корпоративного права, суду доведеться уникати прямої оцінки «гострих кутів» корпоративних відносин, внутрішньо керуючись принципом розумності і справедливості.

У деяких випадках при подачі учасником, що вийшов, позову про стягнення вартості частки в майні ТОВ, ще однією перешкодою може стати відсутність у такого учасника інформації про діяльність товариства.

Досить часто зустрічаються ситуації, коли в силу певних обставин особа стала учасником господарського товариства, однак надалі у зв'язку з порушенням права на участь у керуванні товариством не мало ніякої інформації про його діяльність. Очевидно, що у випадку звернення до суду з позовом про стягнення вартості частки при формулюванні позовних вимог першочерговим завданням є визначення суми вимог і її документальне обґрунтування.

Варто застерегти, що у випадку бажання такого учасника вийти із товариства, до виходу варто ретельно підготуватися. Зокрема, ст. 116 ЦК України передбачає, що саме учасники господарського товариства мають право в порядку, установленим установчим документом товариства, одержувати інформацію про діяльність товариства. Згідно ст. 88 ГК України на вимогу учасника товариство зобов'язане надати йому для ознайомлення річні баланси, звіти про фінансово-господарську діяльність товариства, протоколи ревізійної комісії, протоколи зборів органів керування товариства. Аналогічні положення містить п. «г» ст. 10 Закону «Про господарські товариства».

Специфіка відносин знову ж таки полягає в тому, що відповідач буде доводити, що право на одержання інформації про діяльність товариства має тільки особа, яка на момент подачі позову до суду перебуває в статусі його учасника.

Судова практика по-різному дивиться на ці питання. Зокрема, деякі суди вважають, що особа має право на одержання інформації про діяльність товариства за той період, у який вона була учасником товариства не залежно від наявності такого статусу на момент подачі позовної заяви.

Таким чином, уже після здійснення юридично значимих дій, спрямованих на вихід із товариства, можливості задоволення позову про витребування у товариства документів і інформації є неоднозначними, хоча позитивна тенденція задоволення таких позовів вже після виходу із товариства також існує.

У зв'язку із цим, перед прийняттям рішення про вихід із товариства та за відсутності інформації про його діяльність рекомендується завчасно звернутися до суду з метою витребування необхідних документів, а вже після планувати свій вихід зі складу учасників.

Ще однією цікавою ситуацією в межах представлених відносин є вихід учасника з одночасним уведенням нового учасника без зміни розміру статутного фонду. Щоб не зменшувати статутний фонд, потрібно, щоб рішення зборів учасників про вихід одного з них зі складу ТОВ і введення нового учасника було оформлено одним протоколом, а частка нового учасника має бути такою самою, як і того, хто виходить.

Цей спосіб виправданий у тих випадках, коли вартість майна товариства на момент виходу учасника не дуже відрізняється від такої на момент формування статутного фонду.

Недоліком є те, що цей спосіб передбачає розрахунок вартості майна підприємства пропорційно частці учасника, який виходить. І якщо ця сума значно перевищуватиме розмір внеску до статутного фонду, то це, по-перше, призведе до чималих витрат на сплату податку з доходів учасником, який виходить. По-друге, товариство зазнає серйозних витрат при розрахунках з таким учасником. Момент проведення розрахунків з учасником відсувається до дати затвердження звіту за рік, але не може перевищувати 12 місяців з дати виходу. Цей спосіб є найпоширенішим, хоча і зовсім не завжди найвигіднішим з позиції оподаткування.

У бухгалтерському обліку підприємство обов'язково здійснює і зменшення, і збільшення статутного фонду, навіть якщо рішення про вихід старого учасника та прийняття нового учасника затверджено одним протоколом зборів учасників (відповідно реєстрація зміни розміру статутного фонду не провадилася, а реєструвалася тільки зміна складу учасників ТОВ).

Для удосконалення регулювання у цій сфері, як на мене, доцільно включати до статуту положення, які б мали подібний зміст:

• частка учасника, який вийшов, переходить до товариства та протягом певного строку (напр., одного року) повинна бути розподілена між учасниками відповідно до їхніх часток у статутному капіталі або погашена шляхом зменшення статутного капіталу;

• протягом певного строку (напр., 3 місяці) ТОВ повинно виплатити учаснику, що вийшов, дійсну вартість його частки у майні ТОВ (а не номінальну вартість майна, внесеного до статутного капіталу).При цьому така вартість визначається на день виходу за бухгалтерськими документами.

Розглянуті проблеми дають підстави стверджувати, що в сфері регулювання корпоративних правовідносин існує ціла низка прогалин, які потребують врегулювання на законодавчому рівні, але в той же самий час не забуваємо про те, що теорія не завжди поєднується з практикою, тож позитивний результат виходу із товариства також залежиться виключно від дій самого заявника.