Функціональні причини
У виникненні мовленнєвих порушень велику роль грають і спеціальні умови, тобто чинники, що сприяють або перешкоджають виникненню розладів мовлення. Наприклад, при виникненні заїкання у дитини під впливом психічної травми вона розглядається як зовнішня причина, а сприятливими умовами для виникнення заїкання можуть бути: соматична ослабленість дитини, її невропатична конституція (підвищена нервово-психічна збудливість), залишкові явища раннього органічного ураження центральної нервової системи, вік і ін. У різних випадках один і той же чинник може грати роль то умови, то причини. Так, в приведеному вище прикладі вік дитини сприяє виникненню заїкання (етап найбільш інтенсивного розвитку мовлення) у поєднанні з конституціональною підвищеною нервово-психічною збудливістю може стати причиною виникнення заїкання.
Основу для вивчення етіології мовленнєвих розладів складають еволюційно-динамічний підхід і принцип діалектичної єдності біологічного і соціального в процесі формування психіки. У цьому аспекті розвиток мовленнєвої діяльності дитини визначається ступенем зрілості її центральної нервової системи і в значній мірі залежить від особливостей взаємодії дитини із зовнішнім світом.
Концепція розвитку психіки, розроблена Л.С.Виготським, складає методологічну основу вивчення причин порушень мовленнєвого розвитку в дитячому віці. Підкреслюючи зв'язок психічного розвитку з дією навколишнього середовища, він ввів поняття соціальної ситуації розвитку, що є поєднанням внутрішніх процесів розвитку і зовнішніх умов, що є специфічними для кожного вікового етапу розвитку психіки, а отже, мовлення як однієї з форм психічної діяльності.
У основі дозрівання мовленнєвої функціональної системи лежить аферентація, тобто надходження із зовнішнього світу через різні аналізатори, в першу чергу слуховий аналізатор, різноманітних сигналів і перш за все — мовленнєвих. Джерелом слухової аферентації є дорослий, який спілкується з дитиною. У зв'язку з цим роль мовленнєвого оточення і мовленнєвого спілкування дуже велика, і їх недостатність може бути одній з основних причин, що порушують формування мовлення.
Так, діти раннього віку, що виховуються в середовищі з обмеженим або дефектним мовленнєвим оточенням (глухонімі батьки або батьки з явними мовленнєвими дефектами, тривала госпіталізація, обмеження соціальних контактів через різні важкі захворювання, наприклад діти з церебральним паралічем), відстають в розвитку мовленнєвої функції.
Для нормального мовленнєвого розвитку дитини спілкування повинне бути значущим, проходити на емоційно позитивному фоні і спонукати її до відповіді. Їй недостатньо просто чути звуки (радіо, магнітофон, телевізор), необхідне перш за все пряме спілкування з дорослими на основі характерної для даного вікового етапу провідної форми діяльності. Важливим стимулом розвитку мовлення є зміна форм спілкування дитини з дорослим.
Так, заміна емоційного спілкування, характерного для першого року життя, на наочно-дієве у віці 2—3 років є могутнім стимулом розвитку її мовлення. Якщо ж цієї зміни в характері спілкування дорослого з дитиною не відбувається, то може відбутися відставання в мовленнєвому розвитку.
Передумовою в розвитку мовлення є накопичення дитиною вражень в процесі її наочно-ігрової діяльності, які і створюють основу для засвоєння значень слів і формування зв'язку їх з образами предметів навколишньої дійсності. Мовленнєвий розвиток дитини затримується і порушується за несприятливих зовнішніх умов: відсутність емоційно позитивного оточення, над галасливе оточення.
Мовлення розвивається за наслідуванням, тому деякі мовленнєві порушення (нечіткість вимови, заїкання, порушення темпу мовлення і ін.) можуть мати в своїй основі наслідування.
Мовленнєві порушення часто виникають при різних психічних травмах (переляк, переживання у зв'язку з розлукою з близькими, тривала психотравмуюча ситуація в сім'ї і так далі). Це затримує розвиток мовлення, а у ряді випадків, особливо при гострих психічних травмах, викликає у дитини психогенні мовленнєві розлади: мутизм, невротичне заїкання. Ці мовленнєвіі порушення, по класифікації М. Е. Хватцева, умовно можуть бути віднесені до функціональних.
До функціональних порушень мовлення можна віднести також порушення, пов'язані з несприятливими діями на організм дитини: загальна фізична ослабленість, незрілість, обумовлена недоношеністю або внутрішньоутробною незрілістю, різні захворювання внутрішніх органів, рахіт, різні порушення обміну речовин.
Таким чином, будь-яке загальне або нервово-психічне захворювання дитини перших років життя зазвичай супроводжується порушенням мовленнєвого розвитку.
Звідси правомірно розмежовувати дефекти формування і дефекти сформованої мовленнєвої функції, вважаючи трирічний вік їх умовним поділом.
При оцінці порушень мовлення у дітей важливо враховувати так звані критичні періоди, коли відбувається найбільш інтенсивний розвиток тих або інших ланок мовленнєвої системи, у зв'язку з чим з'являється підвищена ранимість нервових механізмів мовленнєвої діяльності і значний ризик виникнення порушень її функції навіть при дії незначних екзогенних чинників. У цих випадках в критичні періоди в розвитку мовлення діти є схильними до виникнення мовленнєвих розладів.