Тема 4. Комунікативна компетентність учителя фізичної культури

1. Сутність спілкування у педагогічній діяльності;

2. Організація вербальної взаємодії;

3. Умови ефективної мовної комунікації;

4. Майстерність педагогічної взаємодії;

1. Сутність спілкування у педагогічній діяльності

   1. Поняття і значення спілкування

Спілкування – специфічна форма взаємодії і взаємовпливу суб’єктів, породжена потребами сучасної діяльності. В процесі спілкування відбувається взаємосприйняття і взаємний обмін інформацією.

Умовно можна виділити наступні погляди та узагальнення.

Б.Ф. Ломов розглядає спілкування як самостійну сторону людського буття, що не зводиться до діяльності.

А.А. Леонтьєв розуміє спілкування як один з видів діяльності, С.Л. Рубінштейн вважав, що спілкування є диєвим в тих випадках, коли воно виступає як вплив. Це можна сказати, наприклад, про діяльність педагога, лектора.

Л.С. Виготський визначав спілкування як процес, заснований на розумінні і спрямованій передачі думок і переживань, що потребують відомої системи засобів.

Інші дослідники доводили, що в комунікативному процесі в єдності подані діяльність, спілкування і пізнання.

Широке розповсюдженняотримала точка зору на спілкування, як на діяльність суб’єкта, об’єктом якої є інша людина, партнер по спілкуванню (Я.Л. Коломинський). При цьому об’єкт спілкування є одночасно для іншого індивіда об’єктом, і навпаки. Активність однієї особистості в процесі спілкування зустрічається з активністю іншої особистості, а частіше всього декількох людей чи багатьох людей одночасно. В спілкуванні встановлюються ділові і особистсі відносини між людьми. Для успішного спілкування необхідно не тільки розуміти себе, але й інших, а також те, як інші розуміють тебе.

Спілкування охоплює осбливий клас між суб’єктами, де виявляється сприяння чи протистояння, погодження чи протиріччя, співпереживання чи емоційна глухота. Спілкування між людьми може відбуватись в різних формах, серед яких явно виділяються чотири: анонімне, функціональне, формальне, неформальне.

Таким чином спілкування може виступати у вигляді діяльності, а діяльність розглядається як частина спілкування. У всіх випадках вони знаходяться в єдності.

2. Функції спілкування

Спілкування являє собою не тільки необхідний, але й найбільш суттєвий соціально-психологічний аспект будь-якої діяльності і проявляється в наступних функціях:

• способі прояву людської сутності – саме в спілкування і тільки через спілкування може проявлятися сутність людини. Л. Фейербах вказував у свій час: «Отдельный человек как нечто обособленное не заключает человеческой сущности в себе ни как в существе моральном, ни как в существе мыслящем. Человеческая сущность налицо только в общении, в единстве человека с человеком, в единстве, опирающемся лишь на реальность различия «Я» и «Ты»».

• факторі становлення людини – спілкування є вирішальною передумовою винекнення і розвитку специфічних людських форм психологічної діяльності (свідомість, мова);

• умови існування людини і її органічної потреби в спілкуванні, що відносяться до числа різноманітних і специфічних для людини потреб, що спостерігаються в рівній мірі як в філо- так і в онто генезі.

Людські цивілізації поділяють на «контакті» і на «неконтактні». В контактних культурах погляд при розмові має велике функціональне значення. Люди контактних культур і стоять ближче один до одного, при розмові частіше торкаються один одного, дивляться в очі один одному. До «контактних» культури відносяться араби, латиноамериканці, народи північної Європи. До «неконтактних» культур відносять індійців, пакистанців, японців. Ці народи, як правило, при розмові стоять далі один від одного. Погляд направлений в район шиї чи середину лоба таким чином, що очі і лице партнера знаходяться в полі периферичного зору.

Дослідженнями в США встановлено, що навички використання погляду в спілкуванні, засвоєні з дитинства, на протязі життя майже не змінюються, навіть якщо людина потрапляє в складне національне середовище. Іноді це може призвести до недорозуміння і до незручності.

Шведи, розмовляючи, більше дивляться один на одного ніж англійці. Японці при розмові дивляться на шию співрозмовника, кудись під підборіддя. Прямий погляд в обличчя – прояв неповаги.

Вимушене виключення людини із сфери звичайного спілкування із іншими людьми переконливіше показує значимість людського контакту як фактора соціалізації і органічної потреби індивіда. Академік А.І. Берг пише: «первыми опытами доказано, что человек может нормально мыслить длительное время только при условии непрекращающегося информационного общения с внешшним миром».

Повна інформаційна ізоляція від зовнішнього світу – це початок безумства. Інформаційне, стимулююче мислення зв’язок з зовнішнім світом так само необхідна як їжа і тепло, мало того – як наявність тих енергетичних полей, в яких відбувається вся життєдіяльність людей на нашій планеті.

• фактори існування спільності – критерієм об’єднання різних частин чи підрозділів спільності є не тільки ступінь оперативності і швидкості передачі інформації. Більш високим критерієм міцності, монолітності тієї чи іншої соціальної спільноти є ступінь комунікабельності її членів між собою;

• передачі через засвоєння певної інформації життєвого, навчально-методичного, пошукового, науково-дослідного і іншого характеру. Реалізація цієї функції сприяє трансформації накопиченого життєвого досвіду, науковиг знань, забезпечує процес залкчення особистості до матеріальних і духовних цінностей суспільства. В процесі навчання вчитель виступає перед учнями як одне із основних джерел навчальної інформації в конкретній галузі науки, літератури. Мистецтва і практичної діяльності. Тому спілкування з вчителем сприяє трансформації відповідної інформації учнями;

• спілкування і особливостях поведінки людини. Одна із найважливіших умов гідного спілкування, це повага до роз’єднаності, до неоднаковості, до інших смаків, інтересів, поглядів. По певній мимовільній перестраховці в деяких людей переважає прагнення підігнати іншого під свою мірку, нав’язати йому свої стереотипи. Таке нав’язування – неоднінний атрибут низької культури. Культура поведінки, як правило, закладається в сім’ї, однак закріплюється, змінюється і шліфується на протязі всього життя.