4. Стилі відношення учителя до учнів

Дослідники виділяють п’ять основних стилів відношення вчителя до класного колективу:

• стійко-позитивний;

• пасивно-позитивний;

• нестійкий;

• ситуативно-негативний;

• стійко-негативний.

Стійко-позитивний стиль характеризується стабільним емоційно-позитивним відношенням до дітей, турботою про них, допомогою при труднощах, діловою реакцією на недоліки в навчальній роботі і поведінці, спокійним і рівним тоном в спілкуванні з дітьми. Учителі цієї групи відрізняються яскравою педагогічною напрвленістю, люблять свою професію і дітей, відчувають потребу в неформальному спілкуванні з ними.

Пасивно-позитивний стиль характеризується нечітко вираженою і емоційно-позитивною установкою у відношенні до дітей. Сухість спілкуванняі офіційний тон є в основному результатом педагогічної установки: тільки вимогливість і суто ділові відносити можуть забезпечити успіх в навчанні і вихованні учнів.

Нестійкий стиль характеризується ситуативністю відносин при загальній емоційно-позитивній установці. Учителі цієї групи нерідко попадають під вплив свого настрою і перживань; оцінка особистості учня і манера поведінки залежать від ситуації, що склалася.

В класах де працюють учителі з стійко-позитивним стилем відношення до учнів, більша частина дітей знаходиться в умовах благополучного емоційно-психологічного клімату, має почву для хорошого емоційного самопочуття.

В класах увчителів з рисами негативного стилю немало дітей, у яких немає стійкої привязаності до однокласників. Дефіцит у спілкуванні з однолітками-однокласниками створює грунт для утворення таких рис особистості, як недовіра до людей, низька товаризькість, прагнення бути одному, а то і до таких потворних форм самоствердження, як лицемірство, підлабузництво, виконання ролі класного клоуна і т. п.

Основний висновок про роль стилю відношення учителя до учнів робить А.А. Леонтьєв, відзначаючи, що і «негативні» і «нестійкі» учителі викликають негативне відношення до себе. А це означає – вони працюють і проти школи, і проти суспільства. Адже ідея для учнів невід’ємна від особистості.

«Те, що говорить будь-який учитель сприймається зовсім інакше ніж те, що говорить, той кого зневажають або чужа для них людина. Найвищі ідеї в його устах стають ненависними» – писала Н.А. Крупська.

2. Організація вербальної взаємодії.

   1. Поняття мовної діяльності

Спілкування – це дуже важкий процес взаємодії людей. Як справедливо відзначає А.А. Леонтьєв, в сучасній науці про спілкування існує велика кількість неспівпадаючих визначень даного поняття. Це пояснюється полісистемністю і багатогранністю явища. Проблемами спілкування займаються представники різних наук – філософи, психологи, лінгвісти, соціологи, культорологи та ін. Кожний з них розглядає спілкування з позиції своєї науки, виділяє специфічні аспекти для вивчення і відповідно формулює визначення. Поняття «спілкування» набуло міждисциплінарного характеру.

Поряд з терміном спілкування широкого розповсудження набуло слово комунікація. Найчастіше воно використовується як синонім.

Комунікація (лат. communicatio) – узагальнюю, пов’язую, спілкуюсь. Спілкування – обмін думками, відомостями, ідеями і т. п.– спеціифічна форма взаємодії людей в процесі їх пізнавально-трудової діяльності.

За даними дослідників людське спілкування на дві третини складається з мовного. Саме за допомогою мови найчастіше відбувається спілкування між людьми. Мовна діяльність людини є найскладнішою і найпоширенішою. Без неї неможлива ніяка інша діяльність, вона пердує, супроводжує, а іноді і формує, створює основу будь-якої діяльності людини (виробничої, комерційної, фінансової, наукової, управліської та ін).

Особливість мовної діяльності заключається в тому, що вона завжди включається в більш широку систему діяльності, як необхідний і вхзаємообумовлений компонент. Так, наприклад, освіта, навчання, виховання неможливі без мовної діяльності.

Підприємець, управляючий, архітектор, референт, лікар, будівельник, продавець, виконуючи свою основну роботу, вимушений щось обговорювати, радитись, вести переговори. задавати питання, відповідати.

Від того наскільки вміло здійснюється мовна діяльність, залежить успіх будь-якої професійної діяльності. Мовна взаємодія являє собою дуже складне явище. Щоб зрозуміти його суть перш за все необхідно уяснити, що таке мовна діяльність, як вона протікає, при яких умовах можлива, що необхідно для її здійснення.

Від природи людина наділена мовним апаратом, без акого неможлива була б мовна діяльність. Щоб займатися мовною діяльністю людина повинна володіти здібностями мислити і говорити, повинна відчувати бажання реалізувати свою думку, передати її іншому.

Мовна діяльність містить соціальний характер, оскільки вона є частиною суспільної діяльності людини. Соціальний характер мовної діяльності проявляється в тому, що для її здійснення потрібен колектив (найменше дві людини). В процесі мовної (вербальної) взаємодії людини беруть участь їх мислення, воля, емоції, знання, пам’ять – модальна (вольова), емоційна, інтенціальна (наміри), конгнітивна (понятійна) сфери.

Мовна діяльність це процес, який складається, формується із діяльнісних актів. Їх характер, зміст, залежить від різних ситуацій, в які попадає людина. Наприклад, необхідно влаштуватись на роботу. Реалізувати заготовлену продукцію, взяти участь в конференції. Ці та інші обставини визначають характер мовної ситуації. В першому випадку необхідно підготуватися до співбесіди, в другому – продумати агітаційну промову (діалог), в третьому – написати доповідь.

Мовні ситуації бувають різноманітними, але етапи здійснення мовної діяльності в основному однакові. В якій би мовній ситуації не опинилась людина, якщо вона прагне досягнути успіху, звернути на себе увагу, то повинна перш за все зорієнтуватися в обстановці, що склалася, усвідомити, що може призвести до успіху, чим необхідно керуватися. Перший етап мовної діяльності – обдумування (продумування, роздумування). На другому етапі відбувається породження, структурування висловлювань. З пам’яті витягаються потрібні , по синтактичним моделям будуються речення. Третій етап – найвідповідальніший. Починається розмова. Суб’єкт мовної дії говорить, докладує, міркує, іншими словами, будує мову, яка звучить, використовує вербальні засоби спілкування.

Мова, висловлювання – продукт мовної діяльності, її породження.По мові можна визначити психологічний стан суб’єкта (хвилююча мова, щира, улеслива, груба, ласкава), її цільове призначення (переконлива мова, інформаційна, агітаційна_, її комунікативну значимість (змістовна мова, безглузда, пуста, глибока, осмислена), відношення того хто говорить до співрозмовника (зневажлива, іронічна, хвалебна, погрожуюча).

Мовна діяльність найчастіше переслідує якусь мету, тому важливий резутат. Про нього судять по зворотньому зв’язку, по тому, як сприймають сказане, як на нього реагують.

Щоб зрозуміти значення зворотнього зв’язку, відзначимо, що в мовній діяльності беруть участь суб’єкт і адресат, перший породжує мову, а другий її сприймає, тому слід розглядати мовну діяльність не тільки в генеративному плані, з точки зору її породження, відтворення, але і в перцептивному, з точки зору її сприйняття.

Для адресата, як і для суб’єкта важливо в яку мовну ситуацію вони попадають. Наприклад, начальник викликає підлеглого, запрошують на лекцію по маркетингу, відбудеться виробнича нарада, присутність на якій обов’язкова. В першому випадку стараються визначити причину виклику, якщо вона відома; обдумують, як себе поводити, про що буде говорити начальник, які питання буде задавати, що може запропонувати. В другому випадку адресат намічає коло запитань на які бажає отримати відповідь. В третій ситуації поведінка запрошеного на нараду визначається від його ролі на цьому заході. Якщо він на нараді тільки присутній, то дає собі установку: слухаючи виступаючих вияснити, що із сказаного безпосередньо відноситься до його роботи, що йому необхідно знати і використовувати у своїй діяльності.

Як бачите, у адресата на першому етапі мовної діяльності, етапі прогнозування, також народжуєть внутрішній план висловлювань (репліки, відповіді, питання, уточнення, заперечення. На другому етапі адресат сприймає мову. Сприймання мови складається з декодування сказаного суб’єктом, розуміння змісту і оцінки отриманої інформації. Третій етап – реагування. Воно може бути виражено вербально. Адресат підхвачує розмову і висловлює своє роземіння. В такому випадку адресат стає суб’єктом (міняються ролями). Спирймання може бути передано мімікою, жестом (виразом на обличчі здивування, зацікавленості, уважності; кивок головою, як знак згоди, при незгоді качання головою вліво, вправо; пожимання плечами як вираз сумнівута ін). Воно може бути виражено поведінкою адресата (адресатів) (аплодисменти як одобрення, вдячність, топання ногами, свист ям неодобрення, демонстративний вихід із залу, та ін.). Реакція на мову слугує її оцінкою.

Зворотній зв’язок дуже важливий елемент будь-якого спілкування.

Дослідження мовної діяльності органічно пов’язано з психологією, психофізіологією, соціологією. В мовній діяльності вивчаються різноманітні аспкти, що відповідає поставленій меті: інформаційній, перцептивній (вплив на адресата), експресивній (вираз емоцій, оцінок), міжособистісній (регулювання відношень між співрозмовниками), ігровій (апеляція до естетичного сприйняття, уяви, почуття гумору).