34. Цивільне, шлюбно-сімейне, трудове право в Радянській Україні.

Цивільне законодавство спрямовувалося передусім на зміцнення права державної власності. Так, протягом 1945-1946 pp. здійснювалася націоналізація землі, підприємств, банків, засобів зв’язку в захід¬них областях, Буковині й Закарпатті. В умовах переходу до мирного будівництва збільшилася роль господарсько-договірних відносин між підприємствами й організаціями. Постанова Ради Міністрів СРСР від 26 квітня 1949 р. мала сприяти поширенню практики укла¬дення договорів господарськими організаціями. Передбачалася пев¬на цивільно-правова регуляція порядку здавання виробниками зерна державі. Але у відповідь на директиву Сталіна від 15 вересня 1947 p., в якій засуджувалося послаблення керівництва заготівлею зерна з бо¬ку партійних та радянських органів, ЦК КП(б)У і Рада Міністрів УРСР повернулися до застосування надзвичайних адміністративних заходів (встановлення добових завдань, закріплення керівних праців¬ників з обласних центрів “персонально за молотильними агрегатами й відповідними колгоспами” тощо). Як наслідок - новий, штучно створений голодомор в Україні.

Відбувалося “зближення” державної та колгоспно-кооператив¬ної форм власності. Так, згідно з рішенням Пленуму ЦК КПРС (червень 1956 р.) у державну власність були передані артілі промис-лової кооперації.

Зміцненню товарно-грошових відносин сприяла Постанова Ради Міністрів СРСР та ЦК ВКП(б) від 14 грудня 1947 p., якою запровад-жувалося проведення грошової реформи. Було скасовано карткову систему, ліквідовано комерційну торгівлю і запроваджено продаж товарів за єдиними державними цінами. Але внаслідок зміни грошо¬вої системи майже втричі підвищилися роздрібні ціни.

Певні зміни відбулися у цивільно-правовому регулюванні особис-тої власності. Відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 р. “Про право громадян на купівлю та будівництво ін-дивідуальних житлових будинків” громадяни отримали право осо¬бистої власності на одно- або двоповерховий дім. Щоправда, загаль-на площа його обмежувалася 60 кв. метрами, а кількість кімнатп’ятьма. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 вересня 1953 р. замість адміністративного запроваджувався судовий порядок висе¬лення з будинків державних підприємств, установ робітників і служ-бовців, які припинили з ними трудові відносини.

Прийнятий Верховною Радою УРСР 18 липня 1963 р. новий Ци-вільний кодекс УРСР віддзеркалював Основи цивільного законодав¬ства Союзу РСР (1961 p.). Кодекс містив вісім розділів: І. Загальні положення. II. Право власності. III. Зобов’язальне право; IV. Автор-ське право. V. Право на відкриття. VI. Право на винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів та послуг, раціоналі-заторську пропозицію. VII. Спадкове право. VIII. Правоздатність іноземних громадян та осіб без громадянства. Застосування цивіль-них законів іноземних держав, міжнародних договорів і угод.

Істотний вплив на основні положення ЦК 1963 р. мали утопічні погляди КПРС щодо побудови комунізму. Так, завданням кодексу проголошувалося регулювання “майнових і пов’язаних із ними не-майнових відносин з метою створення матеріально-технічної бази комунізму та дедалі повнішого задоволення матеріальних і духов¬них потреб громадян”. Перевага віддавалася забезпеченню права державної власності. Громадянські права у випадку, коли вони су¬перечили “призначенню цих прав у соціалістичному суспільстві”, взагалі не охоронялися законом. Подальшого розвитку набуло зо¬бов’язальне право, якому присвячено переважну більшість статей кодексу.

Цивільний кодекс 1963 р. містить норми, що врегульовують як за-гальні положення про зобов’язання, так і окремі види зобов’язань (купівля-продаж, дарування, підряд та ін.). Особлива увага надава-лася забезпеченню тих видів зобов’язань, зміст яких виникав з актів планування народного господарства.

Установлювалися дві черги спадкування за законом: 1) діти, чо¬ловік чи дружина, батьки померлого; 2) брати, сестри, діди й бабусі. Заповідач отримав право заповідати свою власність також іншим особам або позбавляти спадщини на власний розсуд.

Відбулися певні зміни у сімейному праві. 1953 року ліквідовано за-борону шлюбів між громадянами СРСР та іноземцями. Кодекс про сім’ю, опіку, шлюб та акти громадянського стану УРСР доповнено положенням про обов’язок батьків утримувати своїх дітей до досяг-нення ними повноліття.

Зміни у трудовому праві передбачали поновлення довоєнних норм, що регулювали трудові відносини. Скасовувались трудова мо¬білізація, трудова повинність, щоденні понаднормові роботи. Ука-зом Президії Верховної Ради СРСР від 30 червня 1945 р. відновлюва-лося право працівників на чергові й додаткові відпустки. Відповідно до Постанови Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1947 р. поновилася практика укладення колективних договорів між адміністрацією під¬приємства, установи й профспілковими організаціями. Водночас зберігалися такі форми примусового залучення до праці, як органі-зований набір працівників (договори господарських організацій з колгоспами й колгоспниками) та призов (мобілізація) молоді в ре-місничі та залізничні училища.

Подальша демократизація трудового права пов’язана з періодом десталінізації. У квітні 1956 р. була скасована кримінальна відпові¬дальність працівників за самовільне залишення роботи. З 1957 р. від¬мовилися від призову молоді на навчання у системі державних тру-дових резервів. Відновилося право працівника на звільнення з робо¬ти за власним бажанням; необхідно було тільки попередити про це адміністрацію за два тижні. Отже, поновилася дія інституту трудово¬го договору.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 березня 1956 р. робо¬чий день напередодні вихідних і свят скорочувався на дві години. Протягом 1958-1960 pp. відбулося переведення всіх робітників і службовців на семигодинний робочий день. Для працівників, зайня-тих на підземних роботах, та деяких інших категорій встановлював-ся шестигодинний робочий день.

Посилилась охорона праці підлітків, вагітних жінок. Відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР “Про посилення охорони праці підлітків” від 13 грудня 1956 р. заборонялося приймати на ро¬боту молодь до 16 років. Для працівників віком від 16 до 18 років встановлювався шестигодинний робочий день, посилювалися гаран-тії у наданні щорічних відпусток. З квітня 1956 р. до 112 днів збільши-лась тривалість відпусток жінкам у зв’язку з вагітністю та пологами.

Посилилася захисна функція профспілок. Так, необхідною умо¬вою звільнення працівника з ініціативи адміністрації потрібна була згода на це профспілки. З 1957 р. на підприємствах і установах за участю на паритетних началах представників адміністрації й проф¬спілок створюються комісії з трудових спорів (КТС). Підвищенню ролі профспілок у трудовому регулюванні, охороні прав працівників сприяло затвердження 15 липня 1958 р. Президією Верховної Ради СРСР положення про права фабричного, заводського, місцевого ко¬мітету профспілки.

14 липня 1956 р. був прийнятий Закон “Про державні пенсії”, який встановлював порядок призначення і виплати пенсій. Право на пен-сію за віком мали чоловіки - коли вони досягали 60 років і їхній тру-довий стаж становив не менше 25 років, жінки - коли вони досягали 55 років і мали 20 років трудового стажу.

Суперечливим виявився розвиток колгоспного права. Постановою Ради Міністрів СРСР та ЦК ВКП(б) “Про заходи з ліквідації пору-шень Статуту сільськогосподарської артілі в колгоспах” від 19 ве-ресня 1946 р. визначалися основні засади вдосконалення організації та діяльності колгоспів у повоєнний період. Ряд нормативних актів регламентував здійснення колективізації у західних областях (1947-1950 pp.), але це не позбавило її від порушення темпів і прин-ципу добровільності.

Цивільно-правові відносини врегульовувалися нормами Цивільно¬го кодексу 1963 р. Дещо розширили сферу цивільно-правового регу-лювання норми Конституцій СРСР і УРСР. Так, громадяни СРСР отримали право на судовий захист від посягань на їх честь і гідність. Відповідні зміни стосовно зміцнення державної та суспільної влас-ності, охорони немайнових прав громадян, вдосконалення зо¬бов’язальних відносин було внесено до загальносоюзного та респуб¬ліканського законодавства Указом Президії Верховної Ради СРСР від 30 жовтня 1981р.

Розвиток сімейного законодавства спрямовувався на зміцнення сім’ї, захист інтересів матері та дитини, охорону здоров’я молодого покоління. 20 червня 1969 p. було прийнято Кодекс про сім’ю і шлюб УРСР, який базувався на положеннях Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про шлюб і сім’ю (1968 p.). Кодекс складав-ся із шести розділів: загальні положення, шлюб, сім’я, опіка і піклу-вання, акти громадянського стану, застосування законодавства Ук-раїни про шлюб та сім’ю до іноземців і осіб без громадянства. Ос-новними завданнями Кодексу визначалися: зміцнення сім’ї; побудо¬ва сімейних відносин на добровільному шлюбному союзі, позбавле-них матеріальних розрахунків почуттях взаємної любові, дружби та поваги усіх членів сім’ї; виховання сім’єю дітей; охорона інтересів матері й дитини. Законним визнавався лише шлюб, укладений в ор-ганах загсу. Визначалися умови вступу до шлюбу: взаємна згода, до¬сягнення шлюбного віку (18 років для чоловіків і 17 - для жінок), неперебування в іншому шлюбі, дієздатність, відсутність близької спорідненості. Припинення шлюбу здійснювалось у судовому поряд-ку. Розірвання шлюбу в органах загсу допускалося за взаємною зго¬дою подружжя, якщо воно не мало неповнолітніх дітей, а також у ви-падках розлучень з особами, безвісно відсутніми, недієздатними чи засудженими до позбавлення волі на три і більше роки.

Кодекс урегульовував особисті й майнові відносини у сім’ї між подружжям, між батьками та дітьми, між іншими членами сім’ї, від-носини, які виникали у зв’язку з усиновленням, опікою та піклуван-ням, прийняттям дітей на виховання, порядок і умови припинення шлюбу, порядок реєстрації актів громадянського стану.

Норми житлового права містив прийнятий Верховною Радою УРСР 30 червня 1983 р. Житловий кодекс УРСР, який вводився в дію з 1 січня 1984 р. Він відображав положення Основ житлового законо-давства Союзу РСР і союзних республік (1981 p.). Кодекс містив сім розділів: І. Загальні положення. II. Управління житловим фондом. III. Забезпечення громадян жилими приміщеннями, використання жилих приміщень. IV. Забезпечення збереження житлового фонду, його експлуатація і ремонт. V. Відповідальність за порушення житло-вого законодавства. VI. Вирішення житлових спорів. VII. Заключні положення. Норми Кодексу становили правовий механізм реалізації гарантованого Конституціями СРСР (1977 р.) та УРСР (1978 р.) пра-ва громадян на житло. Врегульовувався порядок надання житлової площі й поліпшення житлових умов громадянам, передбачалася від-повідальність за порушення житлового законодавства.

Подальшого розвитку набуло трудове законодавство. 10 грудня 1971 р. Верховна Рада УРСР прийняла Кодекс законів про працю УРСР (КЗпП УРСР), який набув чинності з 1 червня 1972 р. Кодекс, відтворюючи положення Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про працю (1970 p.), визначав правові засади й гарантії здійснення громадянами права на працю. КЗпП УРСР складався з 18 глав і містив норми про колективний договір; трудовий договір; робочий час; час відпочинку; нормування праці; заробітну плату; га-рантії та компенсації працівникам; охорону праці, працю жінок; працю молоді; пільги для робітників і службовців, які суміщають ро¬боту з навчанням; профспілки та участь робітників і службовців в управлінні виробництвом; трудові спори тощо.