6. Характер і темперамент
Дуже часто характер порівнюють з темпераментом, а іноді ці поняття використовують як тотожні. У психологічній літературі існує щонайменше чотири погляди на проблему співвідношення понять "темперамент" і "характер":
1) ототожнення характеру і темпераменту (Е.Кречмер, А.Ружицький);
2) протиставлення характеру і темпераменту, констатація антагонізму між ними (П.Вікторов, В.Віреніус);
3) визнання темпераменту елементом характеру, його ядром, незмінною частиною (С.Л.Рубінцггейн, С.Городець-кий);
4) визнання темпераменту природним підґрунтям характеру
(Л.С. Виготський, Б.Г. Ананьєв). Ґрунтуючись на матеріалістичному розумінні психічних явищ та властивостей людини, слід відзначити, що спільним для характеру і темпераменту є залежність від фізіологічних особливостей людини, насамперед від типу нервової системи. Характер розвивається на грунті темпераменту. Темперамент визначає в характері такі риси, як урівноваженість або неврівноваженість поведінки, легкість входження в нову ситуацію, рухливість чи інертність реакцій тощо. Однак темперамент не визначає змістовного боку характеру. У людей з однаковими властивостями темпераменту можуть бути абсолютно протилежні риси характеру. Особливості темпераменту можуть сприяти або протидіяти формуванню тих чи інших рис характеру. Так, холерику важко бути врівноваженим та стриманим, меланхоліку - сміливим та рішучим, флегматику - товариським та рухливим, сангвініку - "наполегливим трудівником життя" (І.П.Павлов).
Властивості темпераменту можуть приходити у певне протиріччя з характером. Так, П.І.Чайковський долав свою схильність до меланхолії підвищеною працездатністю.
У людини зі сформованим характером темперамент перестає бути самостійною формою вияву особистості, а стає його динамічним боком, виявляючись у певній емоційній спрямованості властивостей характеру, певній швидкості перебігу психічних процесів і виявів особистості, певній характеристиці виразних рухів та дій особистості.
Таким чином, риси темпераменту і характеру органічно пов'язані і взаємодіють одна з одною в єдиній цілісності людини, утворюючи неподільний сплав - інтегральну характеристику її індивідуальності.
Типологія характерів
Типологія характерів будується на припущенні про наявність у людей певних типових рис — загальних у деякої групи людей. У цьому сенсі під типом характеру розуміється вираження в індивідуальності людини рис, типових для групи людей з даним характером. Що є типології характеру виходять з певних постулатів:
-характер людини формується рано в онтогенезі;
-впродовж життя характер мало змінюється;
-поєднання і комбінації рис характеру, що відноситься до певного типу, є закономірними, а не випадковими;
-людей відповідно до їх характеру можна розділити на декілька груп.
Структура характеру багато в чому відповідає структурі особистості. Тут можна виділити декілька рівнів, нижчі з яких матимуть більше біологічного, а вищі — більше соціального.
Якщо розглядати характер з вищого рівня до нижчого, то ми бачимо:
-переконання (принциповість або безпринципність, оптимізм або песимізм);
-потреби і інтереси (якщо домінують духовні потреби, то допитливість і безкорисливість, якщо матеріальні — те скупість, заздрість);
-інтелект (гнучкість або відсталість мислення);
-волю (самостійний або залежний, рішучий або нерішучий характер);
-відчуття (дратівливий або спокійний характер);
-темперамент (товариський — нетовариський, урівноважений — неврівноважений).
У світовій психологічній науці немає єдиної типології характерів,але переважна більшість психологів вийшла з наступних основних загальних ідей:
а) досить рано сформувавшись, характер людини виявляє себе в період подальшого життя як більш або менш стійке психічне утворення;
б) поєднання рис, що входять у характер, не є випадковими. Вони в сукупності представляють системи, чітко різняться за типами, що і дозволяє будувати типологію характерів;
в) відповідно до типології характерів більшість людей може бути розділена на певні групи.
Найбільш відомі наступні типології характеру:
1. Конституційні теорії, які пов’язують особливості характеру із зовнішнім виглядом людини, з її конституцією, габітусом (Ростан, Ломброзо, Сіго,Кречмер, Шелдон та інші).
2. Акцентуальні теорії пов’язують особливості характеру з його акцентуацією – надмірною вираженістю окремих рис характеру і їх сукупностей, що представляє крайні варіанти психічної норми, які межують з психопатіями (Леонгард,Личко та інші).
3. Функціонально-типологічні теорії пов’язують особливості характеру зі стилем поведінки, який відповідає набору “функцій”, що є характерними властивостями кожної людини (Юнг та інші).
4. Соціонічні теорії, які пов’язують особливості характеру із типом інформаційного метаболізму (Аугустинавічюте та інші).
5. Соціальна типологія характерів, в основі якої – ставлення людини до життя, суспільства, моральних цінностей (Фромм).