1. Поняття про характер

Кожній людині крім динамічного боку дій, що виявляється в темпераменті, властиві істотні особливості, які позначаються на її діяльності та поведінці. Про одних говорять, що вони працьовиті, дисципліновані, скромні, чесні, сміливі, колективісти, а про інших — лінькуваті, хвалькуваті, неорганізовані, честолюбні, самовпевнені, нечесні, егоїсти, боягузи. Ці й подібні до них риси виявляються настільки виразно й постійно, що становлять собою типовий вид особистості, індивідуальний стиль її соціальної поведінки. Такі психологічні особливості особистості називаються рисами характеру. Ці риси характеризують і цілі, до яких прагне людина, і способи досягнення цілей. Знати це важливо, оскільки особистість характеризується не тільки тим, що вона робить, а й тим, як вона це робить. Сукупність таких стійких рис становить характер особистості.

Отже, характер — це сукупність стійких індивідуально-психологічних властивостей людини, які виявляються в її діяльності та суспільній поведінці, у ставленні до колективу, до інших людей, праці, навколишньої дійсності та самої себе.

Термін “характер” (від грецьк. charakter — “риса”, “прикмета”, “відбиток”). Введений він для позначення цих властивостей людини другом Арістотеля Теофрастом, який у “Характеристиках” описав з позицій мораліста 31 тип людських характерів — людей хвалькуватих, базік, нещирих, нудних у розмові, улесливих та ін. Пізніше філософи та психологи засадовими стосовно пояснень і класифікації людських характерів робили або особливості будови та функцій тіла, або морально-етичні особливості суспільних стосунків людей, або їхні розумові властивості та досвід.

Характер найбільше пов’язується з темпераментом, який, як відомо, визначає зовнішню, динамічну форму його вираження.

Характер людини можна зрозуміти тільки в її суспільній діяльності, суспільних відносинах.

Про характер людини судять і за тим, як вона мислить і поводить себе в різних обставинах, якої думки вона про інших та про саму себе, які манери їй властиві.

Знати характер людини дуже важливо. Це дає можливість передбачати, як людина поводитиме себе за певних умов, чого від неї можна чекати, як вона виконуватиме дані їй доручення. Художня література дає прекрасні описи поведінки людей з різними характерами. Історія знає багатьох політичних, громадських і військових діячів, які завдяки силі позитивних рис свого характеру сприяли прогресу суспільства, натомість особи з негативними рисами характеру або слабохарактерні спричинили його занепад.

2.Історія вивчення характеру

Ідеї про психологічне розрізнення людей виникли ще в епоху ранньої античності й зумовлювались суспільними потребами. Так, грецький рабовласник, купуючи раба, уважно оглядав його зовнішність - м'язи, хребет, зуби, для того щоб визначити фізичну працездатність невільника. Однак рабовласника цікавили і психічні риси раба - чи буде він слухняним, стриманим, покірним та працелюбним. Тому саме в Давній Греції зароджується на виникає візуальна психодіагностика - теорія розрізнення рис характеру людини на основі її зовнішності.

Давньогрецький філософ та лікар Теофраст (372 – 287 рр. до н.е.) у своєму трактаті «Етичні характери» дав опис 31 характеру: бовтун, хвалько, хвастун тощо. Він розумів характер як відбиток в особистості морального життя суспільства.

Французький письменник-мораліст Лабрюйер (1645-1696) дав 1120 таких характеристик. Він, як і Теофраст, в своїх характеристиках розкривав внутрішню сутність людини через його справи. Наприклад, він писав: «Плуты схильні вважати інших плутами; їх майже неможливо обманути, але ж і вони недовго обманюють»

Аристотель ототожнював характер з вольовими рисами характеру: він поділяв характер на сильні та слабкі за наявністю в ньому вольових рис. Наприклад, людина з сильним характером – надійна людина, про нього кажуть «Не підведе».

Пізніше філософи і психологи, пояснюючи і класифікуючи людські характери, головними чинниками їх формування вважали особливості тіла. Так, Арістотель здійснював спроби визначати риси характеру людини, ототожнюючи її зовнішність з тваринами - приміром, якщо людина мала товстий бичачий ніс, то вважалась лінивою, форма лев'ячого носа означала поважність особи, тонке та рідке волосся, як у зайця, показувало боягузтво т. п.

Типологія характеру Галля -перша спроба класифікації характерів з науковою метою була зроблена творцем френології (греч. «френ» - душа, розум) Галлем. У основу він поклав анатомо-фізіологічні особливості ЦНС. Австрійський анатом Франц Галь (1758 – 1829) запропонував «карту головного мозку, згідно якої різні здібності «розміщені» в певних ділянках мозку. Це, на думку Галя, впливає на форму черепа і дозволяє обмацуючи його визначати по «шишках», наскільки розвинені у даного індивіда розум, пам'ять і інші функції.

У теорії Галля перераховуються 27 елементарних здібностей, з яких складається людських характер.

Впродовж всього свого життя Ф. Галль намагався довести, що кожна здатність людини локалізована в певному центрі головного мозку. У кожної людини якась одна здатність розвинена більшою мірою, чим всі останні, а значить, сильно розвинений і відповідний центр мозку. На думку Ф. Галя, це змінює форму черепа, і можна за допомогою спеціальних вимірювань «поспостерігати» «шишки здібностей» до поезії, живопису, музики, скульптури; «горби» скупості, хоробрості, честолюбства, скучности, доброти, чесності, оптимізму і так далі.

Відомими в історичному контексті є також погляди Ч. Дарвіна на вияви рис характеру людини через зморшки на її обличчі. Наприклад, характер зморшок на лобі діагностує зовсім різні риси характеру-якщо зморшки мають горизонтальний характер, то показують безпосередність, оптимізм та простодушність людини, а вертикальні зморшки свідчать про вдумливість, емоційну стриманість та критичність особистості.

На сьогодні науковці дещо скептично ставляться до діагностики рис характеру на основі зовнішності людини, психологи-практики обирають для цього численні стандартизовані та проективні тести. Вчені працюють над вивченням питань формування характеру, виявів національного характеру, проблеми гармонійності структури та виявів характеру.На протязі всього розвитку психології вчені робили багато спроб класифікувати характер.

В.Бен (1818-1903) поділяв типи характеру на інтелектуальні, емоціональні та вольові. Робилися спроби поділити характер на дві групи: чуттєві та вольові (Т.Рібо, 1839-1916), на екстравертовані (напрямок на зовнішні об’єкти) та інтровертовані ( напрямок на власні думки та переживания) типи К.Юнг (1875 – 1961).

Деякі вчені (Ч.Ломброзо, Е.Кречмер) не тільки темперамент, але й характер намагалися зв’язати з конституцією тіла.

В побуті найбільш широко розповсюджено поділення характеру за їх соціальною цінністю: хороший – поганий, легкий – важкий.

В останні роки в практичній психології, дякуючи зусиллям К.Леонгарда та О.Є.Лічко, сформувалися уявлення про найбільш яскраві (акцентуйовані) характери, які досить цікаві та корисні для практики. Були помічені деякі стійкі сукупності характерологічних рис, при цьому виявилося, що таких сукупностей трохи більш за десяток.