Лекция №5

Тема: Взаємозв'язок соціальної політики та соціальної роботи

ПЛАН

1. Взаємозв'язок соціальної політики та соціальної роботи

Содержание

Соціальна робота є прямим відображенням суті соціальної політики, яка охоплює численні та різноманітні аспекти життя. Безперечно, що соціальна політика, як наукова галузь і навчальна дисципліна, є перед­умовою розгортання соціальної роботи, оскільки науковці вбачають у соціальній політиці перш за все, регулятор соціальних процесів, пере­творень. Проте, щоб соціальна робота, як практичний прояв соціальної політики, стала конкретною проблемою і набула соціально значущої та державної ваги, в державі потрібне соціальне замовлення.

Різні науковці по-різному тлумачать поняття "соціальна політика" як базове поняття стосовно соціальної роботи. Так, скажімо, А. Райке-вич зазначає, що соціальна політика - це цілеспрямована діяльність держави та інших суб'єктів у галузі формування умов життя населення та міжособистісних відносин [1,7]. По-іншому розуміє соціальну полі­тику Я. Роснер, який вбачає серед завдань соціальної політики і таку, як "перебудову соціальної структури суспільства". Водночас він наго­лошує на тому, що метою соціальної політики має бути задоволення потреб особистості, і цьому повинні підпорядковуватись усі інші захо­ди соціальної політики [1,17].

Російські вчені (В. Афанасьев, Ю. Волков, С. Шаталін) вважали, що до сфери соціальної політики варто відносити такі питання, як за­безпечення матеріального добробуту народу, підвищення його культу­ри, громадської свідомості й активності, поглиблення демократії та прогресивний розвиток соціальної структури суспільства [2, 396J.

Український соціолог О. Якуба також пов'язує можливість вирі­шення соціальних проблем із зміною статифікаційної структури українського суспільства, оскільки це дозволяє уточнити чимало позицій, які відображають зміст соціальної політики [3, 145].

Виходячи з висловлених міркувань, можна стверджувати, що соціальна політика як регулятор має такі складові: суб'єкти, які розробляють впроваджують соціальні програми; об'єкти, які підлягають ре­гулюванню, корекції; канали, засоби впливу суб'єктів на об'єкти [4,12]. Глибоке наукове вивчення результатів соціальної роботи дозволяє говорити про позитивні чи негативні тенденції соціальної політики, її больові точки" і розробляються оптимальні шляхи їх усунення. При цьому однією із умов успішної реалізації соціальної політики є функ­ціонування її структурно-функціональног моделі, яка включає кілька і,митних компонентів:

об'єкт соціальної політики і соціального управління (соціальна сфера і соціальні процеси);

• функції управління;

• методи управління;

• ресурси на соціальні потреби;

• суб'єкти управління;

• системи інформаційно-аналітичного забезпечення.

Безумовно, для грамотного вирішення завдань соціального характеру на різних рівнях необхідне чітке визначення об'єктів і суб'єктів соціальної політики, а інтегрована якість соціальної сфери полягає у забезпеченні сприятливих умов для розвитку особистості, її соціально­го самопочуття в різних організаціях, достатньо повної реалізації твор­чих можливостей і здібностей, які в кінечному результаті справляють позитивний вплив на ефективність інших видів діяльності особистості. Досягнення збалансованості у соціальній сфері, зняття соціальної деформації і своєчасне розв'язання соціальних конфліктів — це і є змі­стом соціальної політики як на рівні держави, так і на рівні регіонів. Тому в її організації органи управління різних рівнів повинні мати вплив на хід соціальних процесів згідно з окресленими цілями. Зви­чайно, у працівників, котрі працюють у соціальній сфері, може з'явитися запитання: які умови необхідні для отримання оптимального результату, досягнення соціальної стабільності, збалансованості всіх елементів соціальної сфери, а отже, забезпечення гідного життя грома­дян у різних регіонах. Таких складових є кілька: 1) наявність ресурсів на соціальні потреби;

2) надійність концепції соціального захисту і підтримки населення, соціального управління (системи соціального управління);

3. налагодженість інформаційно-аналітичної системи управління соціальними процесами, коли функція соціального управління фіксу­- ється, уточнення в результаті соціальної діагностики, виявлення "бо­- льових точок" і застосовується вся сукупність методів самоуправління (прогностичних, соціально-технологічних, адміиістративно-правових, со­- ціологічних тощо);

4. всі суб'єкти соціального управління рівномірно розподіляють функції управління між відповідальними органами; адекватно реагу­- ють на соціальні процеси за допомогою сукупності методів управління;_ головні управління координують роботу відповідно до досягнень соці­- альних цілей.

Побудова моделі та визначення "білих плям" у соціальній політи­ці, базується на системі показників, які слід класифікувати за сферами життєдіяльності об'єкта соціальної роботи.

Перша сфера — виробничо-технологічна:

• надійність технологічних систем (суб'єктивні показники);

• надійність технологічних рішень (суб'єктивні показники);

• надійність економічного становища підприємства, установи, со­- ціального інституту (суб'єктивні показники);

• надійність управління відповідною структурою (суб'єктивні показники).

Друга сфера - професійно-трудова:

- професійна надійність (кваліфікація, стаж роботи за спеціалі­- зацією виступають як суб'єктивні показники);

- задоволення працею (суб'єктивні показники). Третя сфера — соціально-побутова:

• соціально-побутове влаштування (здоров'я, соціальний захист, пільги тощо - це об'єктивні показники);

• задоволення соціально-нобутовим аспектом життя (суб'єктивні показники).

Четверта сфера - соціально-політична:

• державна підтримка підприємства, установ тощо (об'єктивний показник);

• можливість колективу приймати рішення (суб'єктивний пока­- зник) ;

• громадська думка з приводу стану і перспектив розвитку ор­- ганізації (суб'єктивний показник).

П'ята сфера - культурно-духовна:

• культурно-освітній рівень (суб'єктивний показник). Шоста сфера - морально-психологічна:

• виявленість, надійність на майбутнє (суб'єктивний показник);

• високий професіоналізм і готовність виконувати технологічні вимоги у будь-яких ситуаціях;

• психологічна стійкість особистості до різних соціальних ано­- малій.

Сьома сфера - соціальна:

• єдність колективу, згуртованість;

• чисельність мікрогруп;

• співпадання нормативної і реальної соціальних структур у мі- кросоціумі.

Сьогодні, як стверджують соціологи, створює собі дорогу теорія "природного права" на розвиток і реалізацію людиною своїх здібнос­тей до творчого мислення і творчої діяльності. Безперечно, кожна лю­дина реалізує те, що в ній закладено природою, і не більше, а якщо закладено більше, то це стає не лише її особистим надбанням, але і благом для всіх у процесі досить різноманітного й універсального в умовах інформаційної цивілізації людського спілкування [5].

Щоб вести мову про соціальну роботу, її зміст і функції, доцільно сказати, що сьогодні ми маємо перевернути піраміду захисту індивіду­альної і соціальної суб'єктивності людини, де особистість і соціальне середовище, яке їх оточує, є єдиним цілим. При цьому не особистість функціонує заради середовища, а останнє повинне засобами своєї організації створювати умови для розвитку життєвих сил людини. Таку піраміду прогнозує С Григор'єв, в якій соціальне середовище й особистість перебувають у діалектичному взаємозв'язку [6].

Смисл соціального соціуму полягає у забезпеченні сприятливих умов для розвитку особистості, остання ж реалізує свої життєві сили через соціальну організацію, соціальне середовище.

Сама держава делегує своїм соціальним інститутам, організаціям, окремим особистостям ряд функцій по управлінню і розпорядженню власними справами, скорочує методи політичного тиску і розширює сферу правового, духовно-культурного, інтелектуально-інформаційного впливу на громадян.

В останні роки все частіше постає питання про обумовленість соці­альної роботи соціальною політикою держави, оскільки зміст і спрямо­ваність останньої служить не лише змістовою, але й організаційною основою соціальної роботи, виконуючи водночас надзвичайно важливу методичну функцію стосовно до останньої.

Спираючись на законодавчу базу і підзаконні нормативно-правові акти, різні структури органів державного управління, соціальна полі­тика прагне створити передумови для адаптації людини до умов жит­тєдіяльності, які постійно змінюються у часі та просторі.

Без сумніву, соціальна політика не може бути оформлена гарними гаслами і деклараціями, вона, перш за все, має врахувати інтереси та потреби соціальних, професійних, національних, різновікових й різно­статевих груп населення. І чим глибше будуть вивчені й усвідомлені життєві потреби населення, умови й можливості їх реалізації, тим точ­ніше і повніше вони будуть представлені у завданнях соціальної полі­тики, а отже, більш успішно вирішуватись у практиці. Тобто, можна сказати, що соціальна політика (як методологія) і соціальна робота (як практика) — це дві взаємообумовлені, взаємодіючі сторони, які вклю­чають науково-пізнавальний і практично-організаційний компоненти [1, 48-49].

Науково-пізнавальний компонент соціальної політики виступає як результат аналізу й осмислення потреб, які з'явилися у суспільстві, тенденцій розвитку соціальних процесів як узагальненою результату й оцінки попереднього етапу соціальної політики. Це дає змогу органам державного управління виробити концепцію соціальної політики і фо­рмулювати її головні завдання й напрями, які проявляються у соціаль­ній роботі.

Практично-організаційний компонент соціальної політики держа­ви пов'язаний безпосередньо з реалізацією концептуальних положень і стратегічних завдань. Саме названий компонент дозволяє глибоко усві­домити зміст соціальної політики й умови її реалізації; підбір і розстановку кадрів для вирішення окреслених завдань; визначення функцій виконавців, їх повноважень і відповідальності; наявність ресурсів і засобів для вирішення завдань; координацію зусиль і дії у реалізації завдань; поетапне виконання завдань.

Водночас слід зазначити, що, у свою чергу, соціальна робота з її розгалуженою структурою органів управління у різних регіонах, із широкою мережею центрів соціальної допомоги населенню здійснює досить активний вплив на соціальну політику. Вбираючи в себе практично-організаційний компонент соціальної політики держави, вона забезпечує реальність останньої, перевіряє її життєздатність. У цьому і проявляється діалектика взаємодії соціальної політики і соціальної роботи, хоча соціальна робота за своїм змістом значно багатша за соціальну політику, більш динамічна, рухливіша, і в той же час вона періодично визнає більшу стійкість і визначальний характер соціальної політики.