3.2. Соціологія моралі як спеціальна соціологічна теорія: теоретико-методологічні та методичні проблеми

Як галузь соціологічної системи знань, соціологія моралі не могла не розділити долю “материнської” науки, що стосується в першу чергу визначення її як науки й окреслення меж предмету. Сьогодні, наприклад, досліднику – початківцю важко обрати з кількох десятків існуючих визначень соціології якесь конкретне, щоб розпочати аналіз певної проблеми. Ситуація в межах соціології моралі в цьому плані є ще більш невизначеною, оскільки підсилюється й тими проблемами, які не вирішені в етичній науці. Адже якщо, здається всі дослідники згодні з тим, що етика є наукою про мораль, то на питання про те, що таке мораль, однозначної відповіді теж поки немає. Мова йде не про теоретичне визначення, хоча дефініцій моралі теж існує кілька десятків. Справа у встановленні емпіричних меж, у фіксації якісної своєрідності цього явища, інакше кажучи, як мораль із повсякденного факту зробити фактом науковим? Глибинні причини цього, скоріше за все, треба шукати в тій специфічній особливості моралі, про яку вже йшла мова: відсутності строгої локалізації моралі в певній сфері соціального життя. Адже поняття “добра” та “зла”, “справедливого” та “несправедливого”, “людяного” та “нелюдського” найприроднішим чином пов'язані не тільки з економічними, політичними, релігійними, побутовими та іншими відносинами у самому суспільстві, а й можуть бути ужитими по відношенню до природних процесів (екологічна мораль, феномен вегетаріанства як морального ставлення до всього живого тощо).

Мабуть тому існуючі визначення соціології моралі даються в основному через опис того, чим вона займається, що вивчає: реальні норови, моральні уявлення різних груп суспільства, тенденції розвитку моральної свідомості тощо.

Найбільш повно перелік елементів проблемного поля соціології моралі представив свого часу В. Соколов. На його думку, структуру предмету цієї науки можна охарактеризувати через такі складові:

• вплив конкретних соціальних умов на “виробництво” та функціонування компонентів тієї чи іншої історичної форми моралі;

• зворотній вплив цих форм на існуючі суспільні відносини;

• закономірності взаємодії моралі з іншими видами соціальної регуляції поведінки людей;

• моральні аспекти механізмів соціалізації індивіда, її кінцевих результатів;

• специфіка моральності окремих соціальних груп;

• особливості функціонування моралі в конкретних сферах життєдіяльності;

• різні види соціально-групових аномалій у моральному житті суспільства [27].

Друге принципове питання пов'язане із соціологічним вимірюванням моральних явищ. Що може стати предметом конкретно-соціологічного аналізу моралі, які об'єктивні прояви морального, котрі можуть бути емпірично зафіксовані? Які методи збору соціологічної інформації можна застосувати з максимальною ефективністю?

Стосовно вивчення моральної свідомості треба зазначити, що плідним шляхом її дослідження є аналіз громадської думки, представленої у засобах масової комунікації; контент-аналіз письмових та усних звернень читачів та телеаудиторії до редакцій; опис даних “моральної статистики”.

Як відомо, всі суспільні відносини містять у собі моральний аспект. Як тільки мова заходить про уявлення, норми, почуття, що відбивають людські взаємовідносини в будь-якій сфері життєдіяльності, ми вступаємо в “царство” моралі. Так можуть виникати дослідження: наука та мораль, політика та мораль, мистецтво та мораль тощо, завдяки яким складається уявлення про стан моральних відносин у суспільстві.

Що може бути предметом емпіричного аналізу, коли йдеться про моральний розвиток особистості?

Процес соціалізації, зокрема, формування свідомості, може бути схематично представлений таким чином:

Отримання знань, інформації

Засвоєння та переробка їх на основі досвіду та індивідуально-психологічних особливостей

Формування переконань, система цінностей

Реальні вчинки, соціальна поведінка

Результат проходження особистістю всього “циклу”, а також кожного з вказаних етапів, може стати самостійним предметом дослідження в межах соціології моралі.

Рівень сформованості особистісних якостей, до вивчення яких за допомогою оцінок та самооцінок достатньо часто звертаються соціологи, теж розширює проблемне поле емпіричних досліджень соціології моралі.

Моральна поведінка особистості може вивчатися у двох напрямках: по-перше, це аналіз мотивацій найрізноманітніших видів діяльності, в які включається особистість протягом усього життя; по-друге, власне вчинки, особливо у співвідношенні з їх мотивами. Хоча треба зазначити, що цей напрямок досліджень утруднюється дискусійністю питання про те, що є основним критерієм оцінки морального вчинку: суб'єктивна спрямованість мотиву чи характер його об'єктивного результату, який втілюється на практиці? У випадках, коли вчинок, що супроводжується позитивним моральним мотивом, призводить до значимого цінного результату або ситуації негативних наслідків діяльності особистості, яка керувалася аморальними мотивами, особливих труднощів із науковою інтерпретацією не виникає. Складніше оцінити ті варіанти, коли позитивний мотив призводить до негативних наслідків або коли вчинок, що спрямовується аморальним мотивом, своїм завершенням має позитивний результат.

Щодо методів вивчення моральних явищ, треба зазначити, що у значній кількості випадків виправдовує себе застосування традиційних методів соціології. В той же час саме аналіз моральних процесів та явищ, в першу чергу на особистісному рівні, вимагає застосування різних модифікацій проективних методик, адаптованих відповідно до мети та завдань кожного конкретного дослідження морального життя суспільства.