5.Особливості роботи страхової компанії по страхуванню життя

5.1.Управління укладенням, веденням, страхових угод і здійсненням страхових виплат

Договір страхування життя складається з чотирьох частин: 1. Заглавна частина (адреса страховика, його назва, контактні телефони тощо). 2. Преамбула договору – де говориться, що сторони укладають договір конкретного типу за даними заяви клієнта. 3. Загальні умови – які визначають ризики страхування, тип наданих гарантій, взаємні зобов’язання сторін. 4. Шедула – індивідуальна частина полісу, яка має 7 підрозділів.

1 – Номер полісу;

2 – Інформація про клієнта;

3 – Страхова сума;

4 - Страхові випадки;

5 – Страхова премія;

6 – Дата початку і закінчення дії договору;

7 – Спеціальні доповнення.

Значна увага при укладенні договорів страхування життя повинна приділятися зрозумілості і чіткості викладеної в договорі інформації. Усі умови договору повинні бути зрозумілі для клієнтів і не мати подвійного тлумачення.

Процедура укладення договору страхування життя представляє собою алгоритм послідовних дій, які здійснюються страховиком і страхувальником.

1 – Підготовка договору

2 – Акцепт (прийняття) договору страховиком

3 – Укладення договору і видача страхового полісу

4 – Виконання договору (внесення змін до договору, оплата страхових премій, управління математичними резервами, проведення фінансових операцій страхувальника під страховий договір тощо).

5 – Закінчення дії договору.

Закінчення дії договору страхування життя передбачає здійснення страховиком страхової виплати. Одним з важливих моментів при здійсненні страхових виплат по договорам страхування життя є перевірка обставин смерті застрахованої особи, оскільки саме у цьому випадку можливі найбільші факти шахрайства. Підозру у страховиків викликають трупи, які неможливо обізнати або випадки коли:

1. застрахована особа часто змінює місце проживання;

2. помирає у молодому віці;

3. помирає сплативши усього декілька перших внесків;

4. має невідповідний доход узятим на себе зобов’язанням по здійсненню страхових внесків.

В усіх вищенаведених випадках страхова компанія має право і зобов’язана провести детальне розслідування обставин смерті застрахованої особи з залученням відповідних фахівців за власний рахунок.

Розслідування включає в себе:

1. Отримання представниками страховика детальної інформації про причини і обставини смерті застрахованої особи (лікарняні довідки, довідки від органів внутрішніх справ, пожежників тощо);

2. Отримання інформації про спадкоємців застрахованої особи (особливо підозрілою може виглядати ситуація коли застрахована особа не мала заповіту і прямих нащадків, а на отримання страхової суми претендують дальні родичі);

3. Отримання тіла, залишків фрагментів тіла, залишків автомобілів після аварії тощо для проведення незалежної страхової експертизи.

5.2. Канали реалізації послуг по страхуванню життя

Послуги по страхуванню життя можуть реалізовуватися по наступним каналам:

прямий продаж – безпосередньо в компанії або її філіях;

продаж за допомогою страхових агентів;

продаж через засоби зв’язку (телефон або Інтернет);

продаж за допомогою банків;

операції фронтингу.

Реалізація за допомогою прямого продажу є достатньо поширеною. Така реалізація передбачає зустріч з клієнтом на території компанії, співбесіду з ним, заповнення договору, в окремих випадках медичний огляд. Основна перевага реалізації продажу полісів безпосередньо в компанії або в її філіях – дешевизна. Поліси реалізуються штатними працівниками і їх реалізація не потребує комісійної винагороди. Комісійна винагорода при реалізації полісів зі страхування життя є достатньо високою (може складати до 10% від суми страхового платежу).

Продаж полісів страхування життя за допомогою страхових агентів набрав поширення в західних країнах в 60-70 роках. При цьому використовувалася однорівнева система страхових агентів в якій один агент обслуговував декількох клієнтів і система генеральних агентств. В 80 роках при реалізації послуг зі страхування життя почала використовуватися многорівнева агентська система. Таку систему страхові компанії скопіювали з реалізації косметичних продуктів. За даної системи агентами виступають самі страхувальники – фізичні особи. Придбаваючи поліс страхування життя вони отримують право продажу іншого полісу іншим фізичним особам за винагороду. Головний недолік продажу страхових полісів через агентську мережу це дорожнеча. Вартість реалізації може зростати до 10% на суму комісійної винагороди агента. Тому зараз в західних країнах намітилася тенденція до зменшення реалізації полісів зі страхування життя за допомогою агентів. Причина – в умовах жорсткої конкуренції компанії в будь-який спосіб намагаються зменшити витрати пов’язані з реалізацією страхових полісів.

Останнім часом в західних компаніях через підвищену конкуренцію стали нехтувати медичним оглядом і особистою співбесідою зі страхувальником і укладати поліси страхування життя по телефону. В Україні звісно така практика поширення не має. В 1996 році 43 страхові компанії – американські, канадські і британські – приступили до продажу своїх продуктів через мережу Інтернет. Зараз продаж своїх послуг через мережу Інтернет використовує майже кожна велика західна страхова компанія.

В деяких країнах Європи, серед яких можна виділити Іспанію і Францію, дуже поширеним каналом розповсюдження послуг по страхуванню життя виступають установи банків. Через установи банків продається більше 50% послуг по страхуванню життя. Таким чином, реалізується концепція “фінансового супермаркету”. Переважна більшість фахівців вказують на поширення даного каналу і надалі, оскільки між договором страхування життя і банківським депозитом є багато спільного. Оскільки в країнах з перехідними економіками, як правило, банківська система розвивається швидше ніж страхова, то участь банків в реалізації страхових полісів може сприяти розвитку страхування життя взагалі.

В багатьох країнах світу участь іноземних страховиків на ринку страхування життя обмежена. Тому існує ще один канал реалізації послуг, яким користуються компанії-нерезиденти. Він має назву фронтинг. Фронтингом називають операцію в процесів якої компанія резидент оформляє страховий поліс, а ризик повністю передає на утримання компанії нерезиденту. При цьому компанія нерезидент може бути невідома страхувальнику, а може повідомлятися у рекламних цілях. Явище фронтингу дуже поширене в Україні (приклад, друга компанія на ринку страхування життя Граве – Україна).