3. Методи та форми фінансового контролю

Фінансовий контроль здійснюється різними методами та формами, під якими розуміють прийоми, способи та засоби його реалізації. Застосування конкретного методу (форми) залежить віл багатьох факторів: від правового статусу органу, що його здійснює; від підконтрольного суб'єкта; від об'єкта контролю; від мети контролю; від підстав виникнення контрольних правовідносин.

Розрізняють наступні методи фінансового контролю: інспектування у формі ревізії, перевірка, аналіз, обстеження; Податковий кодекс виділяє також ведення обліку платників податків, інформаційно-аналітичне забезпечення та перевірки та звірки.

Інспектування здійснюється у формі ревізії (від лат. revisio -перегляд) та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.

Головним завданням ревізії є перевірка та оцінка законності фінансових, бухгалтерських та банківських операцій і дотримання фінансової дисципліни, правильності ведення бухгалтерського обліку і оформлення документів, виявлення правопорушень з метою їх усунення, притягнення винних до відповідальності й забезпечення нормальної роботи підприємства, установи організація.

Ревізії поділяють на декілька видів за різними підставами: за зміс­том; за організаційною ознакою; за обсягом фінансової діяльності, яка підлягає ревізії; за підставою для призначення; залежно від органу, який проводить ревізію; за періодом діяльності, який обстежується.

1. За змістом ревізії поділяють на документальні та фактичні.

Документальні ревізії передбачають перевірку первинних доку­ментів (звітів, рахунків, платіжних відомостей, кошторисів), бухгалтер­ської, статистичної звітності, нормативної та іншої документації підконтрольного суб'єкта, їх наявності, оформлення, зберігання.

Під час проведення фактичної ревізії перевіряється вся сукупність різних сторін фінансової діяльності підконтрольного об'єкта: документи, наявність коштів, цінних паперів, матеріальних цінностей тощо. Обов'язковими елементами фактичної ревізії є інвентаризація матеріальних цінностей.

Інвентаризація (від лат. inventarium - опис майна) - перевірка наявності засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів у матеріально відповідальної особи підприємства на певну дату шляхом перелічення, обміру, зважування і подальше порівняння фактичних залишків з даними бухгалтерського обліку. Здійснюється для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку і звітності. Проведення інвентаризації є обов'язковим: перед складанням річної бухгалтерської звітності; при зміні матеріально відповідальної особи (на день приймання-передачі справ); за приписом правоохоронних органів; при встановленні фактів крадіжок, зловживань та псування матеріальних цінностей тощо. Інвентаризації проводяться відповідними інвентаризаційними комісіями. За результатами інвентаризації складається акт у двох примірниках, який підписують члени інвентаризаційної комісії та матеріально відповідальна особа. Отримані результати інвентаризації порівнюються з даними бухгалтерського обліку. Наслідки інвентаризації відбиваються в інвен­тарних, порівняльних відомостях. Встановлені при цьому розходження фактичної наявності матеріальних цінностей та коштів з даними бухгал­терського обліку регулюються підприємством у певному порядку. Ма­теріали інвентаризації, рішення щодо врегулювання розбіжностей за­тверджуються керівником підприємства з включенням результатів до звіту за відповідний період та до річного звіту. Відповідальність за організацію інвентаризації несе керівник підприємства, організації, установи.

Основні засади проведення інвентаризації майна, коштів і фінансо­вих зобов'язань визначає Інструкція по інвентаризації основних засобів,нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 11 серпня 1994 року № 69.

2. За організаційною ознакою ревізії бувають плановими та позаплановими. Планові ревізії Передбачені у плані суб'єкта здійснен­ня контролю, а позапланові - не передбачені планами суб'єктів контрольних правовідносин і призначаються за наявності особливих обставин.

Органи державної фінансової інспекції проводять планові та позапланові виїзні ревізії відповідно до вимог ст. 11 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу України».

Планова виїзна ревізія - це ревізія фінансової діяльності, стану збереження коштів і матеріальних цінностей,достовірності обліку і звітності,повноти оприбуткування, правильності витрачання і збереження валютних коштів у підконтрольних установах, яка передбачена у плані роботи органу державної фінансової інспекції і проводиться за місцезнаходженням чи за місцем розташування об'єкта ревізії.

Підконтрольними установами є такі: міністерства та інші органи виконавчої влади, державні фонди, бюджетні установи, а також підприємства, установи і організації, які отримують кошти з бюджету та з державних фондів.

Планова виїзна ревізія проводиться за письмовим рішенням керів­ника відповідного органу державної фінансової інспекції не частіше одного разу на календарний рік. Право на її проведення нада­ється лише у тому разі, коли підконтрольним установам не пізніше ніж за десять днів до дня проведення надіслано письмове повідомлення із зазначенням дати початку та закінчення.

Проведення таких ревізій здійснюється органами державної фінансової інспекції одночасно з іншими органами виконавчої влади, уповноваженими здійснювати контроль за нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів).

Тривалість планової виїзної ревізії не повинна перевищувати 30 робочих днів з можливістю продовження проведення за рішенням суду на термін, що не перевищує 15 днів.

Позапланова виїзна ревізія - ревізія, яка не передбачена в планах роботи органу державнної фінансової інспекції і проводиться у підконтрольних установах на підставі рішення суду, а в інших установах - за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи за наявності хоча б однієї з обставин,визначених у ст. 11 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні».

Такими обставинами є такі:

1) за наслідками ревізій або перевірок в установах, які не є підконтрольними, виявлено факти, які свідчать про порушення підконтрольними установами законів України, перевірку додержання яких віднесено законом до компетенції органів державної фінансової інспекції, якщо підконтрольна установа не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної фінансової інспекції протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту;

2. підконтрольною установою подано у встановленому порядку скаргу про порушення законодавства посадовими особами органу державної фінансової інспекції під час проведення планової виїзної ревізії, в якій міститься вимога про повне або часткове скасування результатів відповідної ревізії або перевірки;

3. у разі виникнення потреби у перевірці відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з підконтрольною установою, якщо остання не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної фінансової інспекції протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту;

4. проводиться реорганізація (ліквідація) підконтрольної установи;

5. у разі находження доручення щодо проведення ревізій у підко­нтрольних установах від Кабінету Міністрів України, органів прокуратури, державної податкової служби, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, в якому містяться факти, що свідчать про порушення підконтрольними установами законів України, перевірку додержання яких віднесено законом до компетенції органів державної фінансової інспекції;

6. у разі, коли вищестоящий орган державної фінансової інспекції в порядку контролю за достовірністю висновків нижчестоящого її органу здійснив перевірку актів ревізії, складених нижчестоящим органом, та виявив їх невідповідність вимогам законів за умови, коли стосовно посадових або службових осіб нижчестоящого органу, які проводили позапланову виїзну ревізію зазначеної підконтрольної установи, розпочато службове розслідування або порушено кримінальну справу.

Орган, який ініціює проведення виїзної позапланової ревізії або перевірки (орган державної фінансової інспекції, прокурор або слідчий), подає до суду письмове обґрунтування підстав такої ревізії, дати її початку і закінчення, документи, які свідчать про виникнення підстав для проведення такої ревізії, а також на вимогу суду - інші відомості.

Рішення про вилучення оригіналів фінансово-господарських та бухгалтерських документів,зупинення операцій на рахунках в установах банків, інших фінансово-кредитних установах можуть прийматися лише судом.

Тривалість позапланової виїзної ревізії не повинна перевищувати 15 робочих днів з можливістю продовження проведення лише за рішенням суду на термін, що не перевищує 5 робочих днів.

3. Критерієм поділу ревізій на комплексні і тематичні є обсяг фінансової діяльності, яка підлягає ревізії. Комплексні ревізії передбачають перевірку усіх сторін фінансової діяльності, а тематичні - однієї або декількох. При проведенні комплексної ревізії беруть участь декілька контро­люючих органів із залученням спеціалістів.

4. За підставою для призначення ревізії можуть бути повторні та додаткові.

Повторна ревізія призначається, якщо попередня ревізія визнана такою, що проведена неякісно або з порушенням встановлених вимог. Для перевірки питань, які не знайшли відображення в акті ревізії або у зв'язку з новими обставинами, проводять додаткову ревізію.

5. Ревізії можуть проводити різні органи, залежно від чого існують відомчі та позавідомчі ревізії.

Відомчі ревізії проводяться контролюючими органами мініс­терств, відомств, інших органів державного управління, до яких нале­жить суб'єкт, що ревізується, а позавідомчі - органами інших мініс­терств і відомств.

6. За періодом діяльності, який обстежується, розрізняють повні (фронтальні) та вибіркові (часткові) ревізії.

Повні ревізії передбачають перевірку усієї фінансової діяльності суб'єкта, що перевіряється, за визначений період, вивчення всіх пер­винних документів.

Вибіркова ревізія являє собою перевірку фінансової діяльності за якийсь короткий проміжок часу. Під час такої ревізії перевіряють або всі документи певних періодів протягом року, або частину документів, але за весь звітний період.

Результати ревізії оформляються актом. Акт ревізії є службовим двостороннім документом, який стверджує факт проведення ревізії, відображає її результати стосовно наслідків окремих фінансово-господарських операцій чи діяльності підприємства в цілому і є носієм доказової інформації про виявлені й систематизовані за економічною однорідністю недоліки в господарюванні та порушення законів й інших нормативно-правових актів.

Досить поширеним методом фінансового контролю є перевірка - це обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації або їх підрозділів. Перевірка являє собою одиничну контрольну дію на визначеній контрольній ділянці фінансової діяльності суб'єкта фінансового контролю. Проводиться шляхом порівняння фактичних даних контролю з даними, відображеними у первинній документації. Під час перевірок контролюються окремі сторони фінансово-господарської діяльності. За результатами перевірок визначаються заходи для усунення виявлених недоліків. В науковій літературі виділяють такі види перевірок: залежно від місця проведення: камеральні та виїзні; залежно від повноти охоплення предмета перевірки: суцільні або вибіркові; залежно від поставлених перед перевіркою завдань: комп­лексні та тематичні. Перевірки бувають також плановими та позаплановими.

Податковий кодекс виділяє такі види перевірок ст..76 : Органи державної податкової служби мають право про­водити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

1.Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків. Проводиться посадовими особами органу ДПС без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність не обов’язкові. Не регламентуються строки проведення. За результатами в разі наявності порушень складається акт у двох примірниках

2.Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених Податковим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також: отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Вона буває плановою та позаплановою.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок, що встановлюються центральним органом державної податкової служби. До плану-графіка проведення документальних планових пере­вірок відбираються платники податків, які мають ризик щодо неспла­ти податків та зборів, невиконання іншого законодавства, контроль за яким покладено на органи державної податкової служби.

Періодичність проведення документальних планових перевірок платників податків визначається залежно від ступеня розвитку в ді­яльності таких платників податків, який поділяється на високий, середній та незначний. Платники податків з незначним ступенем ризику включаються до плану-графіка не частіше, ніж: раз на три календарних роки, середнім — не частіше ніж: раз на два календарних роки, високим — не частіше одного разу на календарний рік.

Платники податків — юридичні особи, що відповідають критері­ям, визначеним пунктом 154.6 статті 154( до них застосовується до 1.01.20016р. 0 % податку на прибуток), та у яких сума сплаченого до бюджету податку на додану вартість становить не менше п'яти відсотків від задекларованого доходу за звітний податковий період, а також: самозайняті особи, сума сплачених податків яких становить не менше п'яти відсотків від задекларованого доходу за звітний по­датковий період, включаються до плану-графіка не частіше, ніж раз на три календарних роки. Зазначена норма не поширюється на таких платників податків у разі порушення ними статей 45(податкова адреса), 49 (подання податкової декларації), 50(податкова звітність), 51(податкові відомості), 57(строки сплати податкового зобов’язання) Податкового Кодексу.

Забороняється проведення документальної планової пе­ревірки за окремими видами зобов'язань перед бюджетами, крім правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати податку з доходів фізичних осіб та зобов'язань за бюджетними позиками і кредитами, що гарантовані бюджетними коштами.

Про проведення документальної планової перевірки керів­ником органу державної податкової служби приймається рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної планової перевірки платни­ка податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж: за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

У разі планування різними контролюючими органами у звітному періоді проведення перевірки одного й того самого платника податків така перевірка проводиться зазначеними органами одно­часно. Порядок координації проведення планових виїзних перевірок органами виконавчої влади, уповноваженими здійснювати контроль за нарахуванням та сплатою податків та зборів, визначається Ка­бінетом Міністрів України.

Трива­лість документальних планових перевірок не повинна перевищувати 30 робочих днів для великих платників податків, щодо суб'єктів мало­го підприємництва — 10 робочих днів, інших платників податків — 20 робочих днів.

Продовження строків проведення документальних планових перевірок можливе за рішенням керівника органу державної подат­кової служби не більш як на 15 робочих днів для великих платників податків, щодо суб'єктів малого підприємництва — не більш як на 5 робочих днів, інших платників податків - 10 робочих днів.

Порядок оформлення результатів документальної планової пере­вірки встановлено п. 86.3 ст. 86 Податкового кодексу України. Акт (довідка) документальної виїзної перевірки складається у двох при­мірниках, підписується посадовими особами органу державної по­даткової служби, які проводили перевірку, та реєструється в органі державної податкової служби протягом п'яти робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або перебувають на консолідованій сплаті, — протягом 10 робочих днів).

У разі відмови платника податків або його законних представни­ків від підписання акта (довідки) посадовими особами органу дер­жавної податкової служби складається відповідний акт, що засвідчує факт такої відмови. Один примірник акта або довідки про результати виїзної планової чи позапланової документальних перевірок у день його підписання або відмови від підписання вручається або надсила­ється платнику податків чи його законному представнику.

Відмова платника податків або його законних представників від підписання акта перевірки або отримання його примірника не звільняє платника податків від обов'язку сплатити визначені органом державної податкової служби за результатами перевірки грошові зобов'язання. У разі відмови платника податків або його законних представни­ків від отримання примірника акта або довідки про результати пере­вірки, або неможливості його вручення та підписання у зв'язку з від­сутністю платника податків або його законних представників за міс­цезнаходженням, такий акт або довідка надсилається платнику по­датків у порядку, визначеному статтею 58 Податкового кодексу Укра­їни для надсилання (вручення) податкових повідомлень — рішень. У зазначених у цьому абзаці випадках органом державної податкової служби складається відповідний акт.

3.Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за на­явності хоча б однієї з обставин, передбачених у Податковому Кодексі ст. 78 :

1. за наслідками перевірок інших платників податків або отри­мання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про мож­ливі порушення платником податків податкового, валютного та іншо­го законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на орга­ни державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмо­вий запит органу державної податкової служби протягом десяти ро­бочих днів з дня отримання запиту;

2. платником податків не подано в установлений строк податкову декларацію або розрахунки, якщо їх подання передбачено законом;

3. платником податків подано органу державної податкової служ­би уточнюючий розрахунок з відповідного податку за період, який перевірявся органом державної податкової служби;

4. виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом де­сяти робочих днів з дня отримання запиту;

5. платником податків подано в установленому порядку органу державної податкової служби заперечення до акта перевірки або скаргу на прийняте за її результатами податкове повідомлення — рі­шення, в яких вимагається повний або частковий перегляд результа­тів відповідної перевірки або скасування прийнятого за її результата­ми податкового повідомлення — рішення у разі коли платник подат­ків у своїй скарзі (запереченнях) посилається на обставини, що не були досліджені під час перевірки та об'єктивний їх розгляд немож­ливий без проведення перевірки. Така перевірка проводиться виключ­но з питань, що стали предметом оскарження;

6. у разі виникнення потреби у перевірці повноти та своєчас­ності нарахування і сплати податків та зборів, виконання вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, на підставі отриманих від особи відомостей про фінансово-господарські відносини з платни­ком податків, яким не надано пояснення та належно засвідчені копії документів на обов'язковий письмовий запит органу державної по­даткової служби протягом десяти робочих днів від дня отримання запиту;

7. розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків;

8. платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкоду­вання з бюджету податок на додану вартість, за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V цього Кодексу, та/або з від'ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень. У такому разі документальна позапланова виїзна пере­вірка проводиться виключно стосовно правомірності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та/або з від'ємного значення з податку на додану вартість, яке стано­вить більше 100 тис. гривень;

9. щодо платника податку подано скаргу про ненадання таким платником податків податкової накладної покупцю або про порушен­ня правил заповнення податкової накладної у разі ненадання таким платником податків пояснень та документального підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом де­сяти робочих днів з дня його отримання;

10. у разі коли платником податку на прибуток підприємств про­тягом чотирьох послідовних базових звітних періодів у податковій звітності відображається від'ємне значення об'єкта оподаткування (збиток);

11. отримано постанову судді (ухвалу суду) про призначення перевірки або постанову органу дізнання, слідчого, прокурора, вине­сену ними відповідно до закону у кримінальних справах, що пере­бувають у їх провадженні;

12. органом державної податкової служби вищого рівня в поряд­ку контролю за діями або бездіяльністю посадових осіб органу дер­жавної податкової служби нижчого рівня здійснено перевірку доку­ментів обов'язкової звітності платника податків або матеріалів до­кументальної перевірки, проведеної контролюючим органом нижчого рівня, і виявлено невідповідність висновків акта перевірки вимогам законодавства або неповне з'ясування під час перевірки питань, що повинні бути з'ясовані під час перевірки для винесення об'єктивного висновку щодо дотримання платником податків вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної по­даткової служби.

Рішення про проведення документальної позапланової перевірки в цьому випадку приймається органом державної податкової служби вищого рівня лише у тому разі, коли стосовно посадових осіб органу державної податкової служби нижчого рівня, які проводили докумен­тальну перевірку зазначеного платника податків, розпочато службове розслідування або порушено кримінальну справу;

13) у разі отримання інформації про ухилення податковим агентом від оподаткування виплаченої (нарахованої) найманим особам (у тому числі без документального оформлення) заробітної плати, пасивних до­ходів, додаткових благ, інших виплат та відшкодувань, що підлягають оподаткуванню, у тому числі внаслідок не укладення платником податків трудових договорів з найманими особами згідно із Кодексом законів про працю України, а також провадження особою господарської діяльності без державної реєстрації. Така перевірка проводиться виключно з питань, що стали підставою для проведення такої перевірки.

На перевірки, що проводяться на звернення такого платника по­датків, або перевірки, що проводяться у межах порушеної криміналь­ної справи, не поширюються обмеження у підставах проведення пере­вірок платників податків, визначені Податковим кодексом України.

Окрему групу документальних виїзних перевірок складають пере­вірки платників податків, що проводяться податковою міліцією у по­рядку, встановленому Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність», Кримінально-процесуальним кодексом України та іншими законами України. Законодавець встановлює обмеження щодо участі працівників податкової міліції у проведенні планових та позапланових виїзних перевірок платників податків, що проводяться органами дер­жавної податкової служби. Винятки становлять перевірки, пов'язані з веденням оперативно-розшукових справ або розслідуванням кримі­нальних справ, порушених стосовно таких платників податків (поса­дових осіб платників податків), що знаходяться в їх провадженні.

Рішення про проведення документальної позапланової перевірки приймається керівником органу державної податкової служби та оформлюється наказом. Трива­лість документальних позапланових виїзних перевірок не повинна перевищувати 15 робочих днів для великих платників податків, щодо суб'єктів малого підприємництва — 5 робочих днів, інших платників податків — 10 робочих днів.

Винятком із загального правила є проведення документальних позапланових виїзних перевірок платника для визначення досто­вірності нарахування бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном прове­дення камеральної перевірки. Такі перевірки проводяться за наяв­ності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджет­ного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства.

Продовження строків проведення документальних позапланових виїзних перевірок можливе за рішенням керівника органу державної податкової служби не більш як на 10 робочих днів для великих плат­ників податків, щодо суб'єктів малого підприємництва - не більш як на 2 робочих дні, інших платників податків — 5 робочих днів.

Акт (довідка) документальної позапланової виїзної перевірки складається у двох примірниках, підписується посадовими особами органу державної податкової служби, які проводили перевірку, та реєструється в органі державної податкової служби протягом 5 робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або перебувають на консолідованій сплаті, — протягом 10 робочих днів).

4. Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка. Строки проведення виїзних перевірок встановлюються ст..82. Податкового кодексу

5.Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби. Проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Присутність платників податків під час проведення до­кументальних невиїзних перевірок не обов'язкова.

6.Фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється органом державної податкової служби щодо дотримання порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі свідоцтв про (державну реєстрацію, виробництва та обігу підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). Фактична перевірка здійснюється без попередження плат­ника податків (особи). Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника органу податкової служби, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких обставин:

- у разі коли за результатами перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про можливі порушення плат­ником податків законодавства щодо виробництва та обігу підакциз­них товарів, здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій, свідоцтв про державну реєстрацію та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на органи державної податкової служби, та виникає необхідність перевірки таких фактів;

- у разі отримання в установленому законодавством поряд­ку інформації від державних органів або органів місцевого самовря­дування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на органи державної податкової служби, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патен­тів, ліцензій, свідоцтв про державну реєстрацію та інших докумен­тів, контроль за наявністю яких покладено на органи державної податкової служби, виробництва та обігу підакцизних товарів;

- письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установле­ного порядку проведення розрахункових операцій, касових операцій, патентування або ліцензування;

- неподання суб'єктом господарювання в установлений за­коном строк обов'язкової звітності про використання реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та книг обліку роз­рахункових операцій, подання їх із нульовими показниками;

- отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробни­цтва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків;

- у разі виявлення за результатами попередньої перевірки порушення законодавства з питань, визначених у пункті 75.1.3;

- у разі отримання в установленому законодавством по­рядку інформації про використання праці найманих осіб без належ­ного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також: здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації.

Перед початком фактичної перевірки, з питань дотримання порядку здійснення розрахункових операцій та ведення касових опе­рацій, посадовими особами органів державної податкової служби на підставі підпункту 20.1.9 пункту 20.1 статті 20 цього Кодексу може бути проведена контрольна розрахункова операція.

Під час проведення фактичної перевірки в частині до­тримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), в тому числі тим, яким установлено випробування, перевіряється наявність належного оформлення трудових відносин, з’ясовуються питання щодо ведення обліку роботи, виконаної пра­цівником, обліку витрат на оплату праці, відомості про оплату праці працівника. Для з’ясування факту належного оформлення трудових відносин з працівником, який здійснює трудову діяльність, можуть використовуватися документи, що посвідчують особу, або інші до­кументи, які дають змогу її ідентифікувати (посадове посвідчення, посвідчення водія, санітарна книжка тощо).

Фактична перевірка проводиться двома і більше посадо­вими особами органу державної податкової служби у присутності посадових осіб суб'єкта господарювання або його представника та/ або особи, що фактично здійснює розрахункові операції. Під час проведення перевірки посадовими особами, які здій­снюють таку перевірку, може проводитися хронометраж: госпо­дарських операцій. За результатами хронометражу складається довідка, яка підписується посадовими особами органу державної податкової служби та посадовими особами суб'єкта господарювання або його представника та/або особами, що фактично здійснюють . господарські операції.

Тривалість фактичних перевірок не повинна перевищувати 10 діб.

Продовження строку таких перевірок здійснюється за рішенням керівника органу державної податкової служби не більш як на 5 діб.

Підставами для подовження строку перевірки є: заява суб'єкта господарювання (у разі необхідності подання ним документів, які стосуються питань перевірки); змінний режим роботи або підсумований облік робочого часу суб'єкта господарювання та/або його господарських об'єктів.

Акт (довідка) про результати фактичних перевірок складається у двох примірниках, підписується посадовими особами органів дер­жавної податкової служби, які проводили перевірку, реєструється не пізніше наступного робочого дня після закінчення перевірки.

Особливості інспекційної перевірки - виїзної перевірки (інспек­тування) банку - визначені у Положенні про планування та порядок проведення інспекційних перевірок, затверджених постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року №276. Вона проводиться службою банківського нагляду Національного банку України. Розрізняють такі види інспектування: комплексне інспектування (перевірка); планова перевірка (інспектування); виїзна перевірка (інспектування). Об'єктами перевірки служби банківського нагляду Національного банку України є: банки, філії банків, власники суттєвої участі в банку, юридичні особи, що здійснюють банківську діяльність без банківської ліцензії. Перевірки здійснюються з метою визначення ризиків, властивих банку, рівня безпеки і стабільності його операцій, достовірності звітності банку і дотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність, а також нормативно-правових актів Національного банку України. Інспекційні перевірки банків та їх філій здійснюються відповідно до плану¹⁶²

Спільним наказом Головного контрольно-ревізійного управління України та Державної податкової адміністрації України передбачено Порядок взаємного інформування органів державної контрольно-ревізійної служби України та органів державної податкової служби України про факти фінансових порушень та вжиті заходи з метою встановлення механізму надання органами державної контрольно-ревізійної служби інформації про факти виявлених за результатами ревізій (перевірок) порушень фінансової дисципліни, що стосуються: а) порушень норм з регулювання обігу готівки; б) порушень порядку ведення бухгалтерського обліку, які свідчать про можливе заниження об'єкта або (та) бази оподаткування, та зворотного інформування органами державної податкової служби щодо вжитих за цими фактами заходів.

Особливості проведення ревізій (перевірок) Рахунковою палатою визначені у Законі «Про Рахункову палату» від 11 липня 1996 року та Стандарті Рахункової палати "Порядок підготовки і проведення перевірок та оформлення їх результатів" від 27 грудня 2004 року №28-6. Рахункова палата здійснює контрольні заходи відповідно до фун­кцій, визначених ст. 6 Закону «Про Рахункову палату». Терміни, обсяги і засоби їх проведення встановлюються Рахунковою палатою. В ході перевірок та ревізій на основі документального підтвердження їх ре­зультатів, достовірності бухгалтерського обліку і фінансової звітності визначаються своєчасність і достатність взаємних розрахунків об'єкта, що перевіряється, і Державного бюджету України. Якщо перевірка чи ревізія належить до компетенції як Рахункової палати, так і іншого державного контрольного органу, вона повинна проводитись ними спільно. За підсумками проведених контрольних заходів складаються звіти, за достовірність яких відповідні посадові особи Рахункової палати несуть персональну відповідальність.

Про результати проведених перевірок і ревізій Рахункова палата інформує Верховну Раду України, доводить до відома керівників відповідних центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій.

Про виявлені факти порушення закону, а також заподіяння державі шкоди Рахункова палата інформує Верховну Раду України, а у разі ви­явлення порушень закону, що тягнуть за собою адміністративну або кримінальну відповідальність, за рішенням Колегії Рахункової палати передає відповідні матеріали до правоохоронних органів.

Облік платників податків - ведеться з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за пра­вильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Взяттю на облік або реєстрації в органах державної по­даткової служби підлягають всі платники податків.

Взяття на облік в органах державної податкової служби юри­дичних осіб, їх відокремлених підрозділів, а також самозайнятих осіб здійснюється незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того або іншого податку та збору.

Платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік в органах дер­жавної податкової служби за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також: за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об'єктів оподаткування або об'єктів, які пов'язані з оподаткуванням або через які провадить­ся діяльність (неосновне місце обліку).

Центральний орган державної податкової служби може прийня­ти рішення про зміну основного місця обліку платника податків.

Платник податків зобов'язаний стати на обліку відповідних органах державної податкової служби за основним та неосновним місцем обліку, повідомляти про всі об'єкти оподаткування і об’єкти, пов'язані з оподаткуванням, органи державної податкової служби за місцезнаходженням таких об'єктів у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби. Заява про взяття на облік платника податків за неоснов­ним місцем обліку подається у відповідний податковій орган протягом 10 робочих днів після створення відокремленого підрозді­лу, реєстрації рухомого чи нерухомого майна чи відкриття об’єкта чи підрозділу, через які провадиться діяльність або які підлягають оподаткуванню.

Взяття на облік платників податків — юридичних осіб та їх відокремлених підрозділів здійснюється після їх державної реєстрації чи включення відомостей про них до відповідних державних реєстрів на умовах, що визначаються законодавчими актами України, крім випадків, коли органами реєстрації є органи державної податкової служби або коли проведення державної реєстрації платника податків у відповідному статусі законодавством не передбачається.

Всі фізичні особи - платники податків та зборів реєстру­ються в органах державної податкової служби шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб — платників податків у порядку, визначеному Податковим Кодексом. Фізичні особи - підприємці та особи, які мають намір провадити незалежну професійну діяльність, підлягають взяттю на облік як самозайняті особи в органах державної податкової служби згідно з цим Кодексом.

Облік платників податків в органах державної податкової служби ведеться за податковими номерами. Порядок визначення податкового номера встановлюється цен­тральним органом державної податкової служби.

Облік осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної подат­кової служби, ведеться за прізвищем, ім'ям, по батькові і серією та номером діючого паспорта. У паспортах зазначених осіб органами державної податкової служби робиться відмітка про наявність у них права здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспор­та. Порядок внесення відмітки визначається центральним органом державної податкової служби.

Орган державної податкової служби зазначає податковий номер або серію та номер паспорта у всіх свідоцтвах, довідках, патентах, в інших документах або повідомленнях, що видаються платнику податків або надсилаються йому.

Кожен платник податків зазначає податковий номер або серію та номер паспорта в усіх податкових деклараціях (розрахунках, звітах), платіжних до­кументах щодо податків і зборів, у фінансових документах, а також: в інших випадках, передбачених законодавством.

Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності органів держав­ної податкової служби - комплекс заходів із збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання органами держав­ної податкової служби покладених на них функцій та завдань. Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності органів дер­жавної податкової служби є самостійним методом податкового конт­ролю. Цей метод має загальні, притаманні всім методам податкового контролю, ознаки, одночасно даному методу притаманні свої особливості: 1. Змістовна складова методу інформаційно-аналітичного забез­печення діяльності органів державної податкової служби проявляється у роботі суб'єкта податкового контролю зі специфічним видом інфор­мації — податковою. Податкова інформація — сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб'єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на органи державної податкової служби завдань і функцій. Податкова інформація має ознаки, характерні для будь-якої інформації: є формою зв'язку між джерелом, яке передає повідомлення, та наступником, який його отримує; має спрямованість на зменшення невизначеності знань про певне явище, подію в їх користувача у відповідній сфері. Водночас податкова інформація має тільки їй притаманну сферу створення та використання — сферу оподаткування.

2. Специфіка суб'єктного складу учасників правовідносин, що виникають у зв'язку з реалізацією даного методу податкового конт­ролю. У переважній більшості випадків інформаційно-аналітичне забез­печення діяльності органів державної податкової служби неможливе без участі необов'язкових (допоміжних) суб'єктів контрольно-податкових правовідносин осіб. Останні не мають юридичного інтересу щодо участі в контрольно-податкових правовідносинах, але сприяють їх виникненню й розвитку в силу виконання покладених на них держа­вою обов'язків по здійсненню певних функцій та у зв'язку з цим володіють спеціальною інформацією чи знаннями. На відміну від обов'язкових учасників контрольно-податкових правовідносин (конт­ролюючого та підконтрольного суб'єктів), зазначені особи нездатні прямо впливати на виникнення й розвиток цих відносин. До таких суб'єктів у першу чергу варто віднести банківські та інші фінансові установи. Інформація, що надходить від банківських та інших фінан­сових установ, дозволяє контролюючим суб'єктам оперативно реагу­вати на сумнівні банківські операції платників податків, правопору­шення в царині податкового законодавства, відслідковувати зміни у фінансовій діяльності платників податків, стан проведених ними розрахунків із відповідними бюджетами. До необов'язкових учасників контрольно-податкових правовідносин слід віднести й інших суб'єктів, які сприяють реалізації даних відносин, а саме органи, уповноважені проводити державну реєстрацію та видавати спеціальні дозволи (лі­цензії, патенти тощо) на провадження деяких видів підприємницької діяльності, органи державної статистики, митні органи тощо. Так, зміст інформації, яку мають у своєму розпорядженні такі суб'єкти, багато в чому визначає зміст і результати реалізації контрольно-податкових правовідносин. Зокрема, інформацію, що використову­ється в процесі здійснення зазначених правовідносин, контролюючі суб'єкти одержують з інших (крім звітів і первинних документів контрольованих суб'єктів) джерел. Названі суб'єкти виступають, учасниками відповідних контрольно-податкових правовідносин, оскільки вони уповноважені законом здійснювати певні функції у конкретних сферах суспільної діяльності, у зв'язку з цим мають у своєму розпорядженні відповідні відомості, за допомогою яких можна визначити базу оподаткування. У цілому ж від дій зазна­чених суб'єктів, якості й повноти інформації, наданої ними при реалізації відповідних контрольно-податкових правовідносин, за­лежить належне виконання повноважень, покладених на контролю­ючих суб'єктів.

3. Метод інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби має наскрізний характер та ви­користовується податковими органами як для попередження порушень законодавства, чинного в сфері оподаткування, так і для їх виявлення та усунення. Використання даного методу податкового контролю сприяє вирішенню його превентивного завдання, дозволяє мати уяв­лення про дійсний стан виконання зобов'язаними особами податко­вого обов'язку в широкому його розумінні та є вирішальним для приведення діяльності підконтрольних суб'єктів у відповідність до законодавчо встановленої моделі.

Збір, опрацювання та використання податкової інформації здійснюються органами державної податкової служби протягом всього процесу податкового контролю. Етапи руху інформації тісно пов'язані один з одним та можуть бути розмежовані тільки умовно. Проте на кожному етапі інформаційно-аналітичного забезпечення переважає певна сторона цього єдиного за своєю суттю інформаційного про­цесу. Так, на стадії збору податкової інформації відбувається головним чином виявлення відомостей та даних, їх передача, накопичення ма­теріалу, необхідного для встановлення істинного знання про стан виконання платником податків вимог чинного законодавства. Проте збір податкової інформації не може розглядатися як самоціль. Оскіль­ки існує потреба у використанні такої інформації, необхідно вивчити, дослідити її зміст. Пізнання податковим органом змісту зібраної ін­формації, перевірка достовірності існування фактичних даних, що його становлять, встановлення узгодженості з іншими відомостями, визначення шляхів використання інформації — все це характеризує етап опрацювання податкової інформації. Використання податкової інформації — це задоволення податковим органом потреб в отриман­ні достовірного знання про стан законності у сфері оподаткування.

Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності органів дер­жавної податкової служби може бути реалізовано податковим органом як: 1) основний метод податкового контролю; 2) додатковий метод. За змістом абз. З п. 2 п. 73.3. ст. 73 Податкового кодексу України необ­хідною умовою для одержання певної інформації є здійснення щодо платника податків перевірки. Отже, витребування й одержання інфор­мації у порядку п. 73.3(2) ст. 73 Податкового кодексу України не є основним способом податкового контролю, а може бути реалізова­не лише під час перевірки.

Обстеження як метод фінансового контролю застосовується лише до окремо взятих сторін фінансової діяльності, але здійснюється за широким колом показників. При проведенні обстеження можуть використовуватися такі прийоми, як опитування та анкетування.

Специфічним методом фінансового контролю є аналіз, що базується на використанні прийомів, розроблених економічною та статистичною науками. Аналіз проводиться на основі матеріалів поточної та річної звітності і дає можливість виявити причини та факти порушень фінансової дисципліни.

Серед організаційно-правових форм фінансового контролю можна виділити фінансовий моніторинг, державний фінансовий аудит і аудит.

Фінансовий моніторинг - сукупність заходів, спрямованих на виконання вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом.

Система фінансового моніторингу складається з двох рівнів - первинного та державного. Суб'єктами первинного фінансового моніторингу є: банки, страхові та інші фінансові установи; платіжні організації, члени платіжних систем, еквайрингові та клірингові установи; товарні, фондові та інші біржі; професійні учасники ринку цінних паперів; інститути спільного інвестування; гральні заклади, ломбарди, юридичні особи, які проводять будь-які лотереї; підприємства, організації, які здійснюють управління інвестиційними фондами чи недержавними пенсійними фондами; підприємства і об'єднання зв'язку, інші некредитні організації, які здійснюють переказ грошових коштів; інші юридичні особи, які на підставі законодавства здійснюють фінансові операції. Суб'єктами державного фінансового моніторингу є: центральні органи виконавчої влади та Національний банк України, які відповідно до закону виконують функції регулювання та нагляду за діяльністю юридичних осіб, що забезпечують здійснення фінансових операцій; Державний комітет фінансового моніторингу України (далі - Держфінмоніторинг) - центральний орган виконавчої влади із спеціальним статусом.

Суб'єкти первинного фінансового моніторингу: проводять ідентифікацію особи, яка здійснює фінансову операцію, що підлягає фінансовому моніторингу, або відкриває рахунок (в тому числі депозитний), на підставі наданих в установленому порядку документів або за наявності підстав вважати, що інформація щодо ідентифікації особи потребує уточнення; забезпечують виявлення і реєстрацію фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу; надають Держфінмоніторингу інформацію про фінансову операцію, що підлягає обов'язковому фінансовому моніторингу; надають відповідно до законодавства додаткову інформацію на запит Держфінмоніторингу, пов'язану з фінансовими операціями, що стали об'єктом фінансового моніторингу, в тому числі таку, що становить банківську та комерційну таємницю, не пізніше, ніж протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту; сприяють суб'єктам державного фінансового моніторингу у проведенні аналізу фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу; вживають заходів щодо запобігання розголошенню (у тому числі особам, стосовно фінансових операцій яких проводиться перевірка) інформації, яка надається Держфінмоніторингу, та іншої інформації з питань фінансового моніторингу (в тому числі про факт подання такої інформації); зберігають документи, які стосуються ідентифікації осіб, якими здійснено фінансову операцію, що підлягає фінансовому моніторингу, та всю документацію про здійснення фінансової операції протягом п'яти років після проведення такої фінансової операції.

Суб'єкт первинного фінансового моніторингу з урахуванням вимог чинного законодавства і нормативно-правових актів Держфінмоніторингу встановлює правила проведення внутрішнього фінансового моніторингу та призначає працівника, відповідального за його проведення.

Особливості здійснення фінансового моніторингу визначені Зако­ном України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» від 28 листопада 2002 року №249, Указом Президента України «Про заходи щодо розвитку системи протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму» від 22 липня 2003 року № 740/2003, постановою Кабінету Міністрів України та Національного банку України «Про Сорок рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF)» від 28 серпня 2001 року № 1124, Порядком реєстрації фінансових операцій суб'єктами первинного фінансового моніторингу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2003 року № 644, Порядком взяття на облік Державним департаментом фінансового моніторингу фінансових операцій, що підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2003 року № 646, Вимогами до організації фінансового моніторингу суб'єктами первинного фінансового моніторингу у сфері запобігання та протидії запровадженню в легальний обіг доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму, затвердженими наказом Міністерства фінансів України та Державного департаменту фінансового моніторингу від 24 квітня 2003 року № 40, Положенням про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 14 травня 2003 року № 189, Рекомендаціями щодо виявлення та інформування про фінансові операції, які підлягають фінансовому моніторингу, схваленими Методологічною радою Головного контрольно-ревізійного управління України від 18 серпня 2003 року № 6 тощо.

Державний фінансовий аудит полягає у перевірці та аналізі фактичного стану справ щодо законного та ефективного використання державних чи комунальних коштів і майна, інших активів держави, правильності ведення бухгалтерського обліку і достовірності фінансової звітності, функціонування системи внутрішнього контролю. Здійснюється Рахунковою палатою та органами Державної контрольно-ревізійної служби відповідно до законів. Результати державного фінансового аудиту та їх оцінка викладаються у звіті. Механізм здійснення органами державної контрольно-ревізійної служби державного фінансового аудиту визначений у таких нормативно-правових актах: постановах Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку проведення органами державної контрольно-ревізійної служби державного фінансового аудиту виконання бюджетних програм від 10 серпня 2004 року № 1017, "Про затвердження Порядку проведення органами державної контрольно-ревізійної служби державного фінансового аудиту діяльності бюджетних установ" від 31 грудня 2004 року № 1777, "Питання проведення органами державної контрольно-ревізійної служби державного фінансового аудиту" від 25 березня 2006 року № 361, якою затверджено Порядок проведення органами державної контрольно-ревізійної служби державного фінансового аудиту діяльності суб'єктів господарювання, Методичних рекомендаціях з проведення органами державної контрольно-ревізійної служби аудиту фінансової та господарської діяльності бюджетних установ, затверджених наказом Головного контрольно-ревізійного управління України від 9 грудня 2005 року № 451.

Загальні вимоги до проведення державного фінансового контролю визначені у Законі України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" від 26 січня 1993 року, Стандартах державного фінансового контролю за використанням бюджетних коштів, держав­ного і комунального майна, затверджених наказами Головного контрольно-ревізійного управління України від 9 серпня 2002 року № 168 та від 13 липня 2004 року № 185.

Основні вимоги до планування суб'єктами державного фінансового контролю заходів з контролю за використанням бюджетних коштів, державного і комунального майна визначає Стандарт 2 "Планування державного фінансового контролю". Відповідно до нього кожен суб'єкт державного фінансового контролю самостійно розробляє і затверджує порядок планування контрольних заходів. План контрольних заходів повинен включати: тему контрольного заходу; назву суб'єкта господарювання, який підлягає контролю, та місце його розташування; термін закінчення контрольного заходу; період, який підлягає контролю; перелік суб'єктів державного фінансового контролю, які будуть спільно проводити контрольні заходи (за їх погодженням).Суб'єкти державного фінансового контролю формують плани основних напрямів контрольних заходів терміном на рік, на основі яких складаються піврічні плани. До планів контрольних заходів не включаються суб'єкти господарювання, щодо яких термін проведення попередніх контрольних заходів цими ж суб'єктами з тих самих питань менший одного року (365 календарних днів) або вже здійснено контрольні заходи іншими суб'єктами державного фінансового контролю чи контрольними органами з тих самих питань та за період, який підлягає контролю. Затвердження планів контрольних заходів здійснюється керівником міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади у порядку, визначеному законодавством.

Стандарт 3 "Організація та виконання контрольних заходів", затверджений наказом Головного контрольно-ревізійного управління України від 9 серпня 2002 року № 168, визначає основні засади організації та виконання суб'єктами державного фінансового контролю контрольних заходів, а саме: підготовку до проведення контрольних заходів; оформлення офіційних розпорядчих документів, що надають право службовим особам суб'єктів державного фінансового контролю здійснювати контрольні заходи; ознайомлення з цими документами керівників суб'єктів господарювання; безпосереднє проведення контрольних заходів. Керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади шляхом надання службовим особам суб'єктів державного фінансового контролю офіційних розпорядчих документів надають їм право на проведення контрольних заходів безпосередньо у суб'єкта господарювання. Службовими особами суб'єкта державного фінансового контролю контрольні заходи мають проводитися з відома керівництва суб'єктів господарювання.

Термін проведення контрольних заходів, як правило, не може перевищувати 30 робочих днів. В окремих випадках, за рішенням керівника міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади або уповноваженої особи, що видала офіційний розпорядчий документ, установлений офіційним розпорядчим документом термін проведення контрольного заходу може змінюватися, про що службова особа суб'єкта державного фінансового контролю зобов'язана проінформувати керівництво суб'єкта господарювання та пред'явити належним чином оформлений розпорядчий документ, що засвідчує цю зміну.

За один робочий день до закінчення встановленого терміну проведення контрольних заходів, як правило, службові особи суб'єктів державного фінансового контролю повинні подати керівнику та посадовим особам, відповідальним за фінансову діяльність суб'єкта господарювання, на ознайомлення і підпис результати контрольного заходу, оформлені відповідно до вимог Стандарту 4 "Документування результатів та формування матеріалів контрольних заходів, порядок їх опрацювання і використання".

Документування результатів та оформлення матеріалів контрольних заходів здійснюється з метою надання власникові та іншим визначеним законодавством користувачам, у тому числі ініціаторам контрольних заходів, суттєвої, повної і достовірної інформації про результати контрольних заходів, які проводилися у певного суб'єкта господарювання. Складається з робочих, офіційних, додаткових та супровідних документів. Основною частиною матеріалів контрольних заходів є офіційна документація, обов'язкова для складання за результатами контрольних заходів, до якої належать акти, довідки та протоколи. Додаткова документація, складена за результатами контрольних заходів, є невід'ємною частиною матеріалів контрольних заходів і являє собою оформлену як додатки (частіше всього у вигляді зведених реєстрів, розрахунків, пояснень тощо) інформацію, що підтверджує підсумки дослідження за окремими напрямами або процесами контрольного заходу, які зафіксовані в офіційній документації.

Супровідна документація, яка має офіційний характер, є невід'ємною частиною матеріалів контрольних заходів (листування з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, суб'єктами господарювання і громадянами з питань, які стосуються результатів контрольного заходу, інші офіційні документи, оформлені після закінчення контрольного заходу).

Матеріали контрольного заходу являють собою повну або часткову сукупність офіційної, додаткової та супровідної, яка має офіційний характер, документації, складеної за результатами контрольного заходу.

Службова особа, яка очолює контрольний захід (керівник контрольного заходу), повинна детально ознайомитися з матеріалами контрольних заходів, розглянути їх на предмет змісту і форми документування результатів, оцінити повноту та якість розкриття теми контрольного заходу та прийняти відповідне рішення щодо достатності або необхідності доопрацювання його матеріалів. Про прийняте рішення керівник контрольного заходу обов'язково повідомляє його учасника (учасників) і в разі необхідності ставить вимоги (в усній або письмовій формі) щодо доопрацювання матеріалів контрольного заходу. У разі проведення спільних контрольних заходів службовими особами суб'єктів державного фінансового контролю декількох міністерств, інших центральних органів виконавчої влади або експертами з окремих питань матеріали передаються керівнику контрольного заходу, який відповідає за узагальнення всіх матеріалів контрольних заходів. За умови, коли на одному суб'єкті господарювання одночасно проводяться контрольні заходи службовими особами різних суб'єктів державного фінансового контролю, матеріали контрольних заходів, складені ними, за рішеннями ініціаторів контрольних заходів можуть надаватися в порядку обміну інформацією.

Норми Стандарту 5 "Здійснення контрольних заходів в умовах електронного зберігання і обробки інформації, яка підлягає дослідженню" поширюються на суб'єкти господарювання, які застосовують засоби електронного зберігання і обробки інформації, в частині їх зобов'язань щодо забезпечення проведення суб'єктами державного фінансового контролю контрольних заходів. Службові особи суб'єктів державного фінансового контролю під час здійснення контрольних заходів мають право користуватися засобами електронного зберігання і обробки інформації, що застосовуються суб'єктами господарювання в процесі здійснення фінансово-господарської діяльності, ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності та можуть використовувати службові портативні засоби електронного зберігання і обробки інформації. Для оформлення службовими особами суб'єктів державного фінансового контролю офіційної та додаткової документації за результатами контрольних заходів, проведених в умовах застосування суб'єктом господарювання засобів електронного зберігання і обробки інформації, необхідна для документування інформація переноситься на паперові носії та належним чином завіряється власним підписом службової особи та підписами керівника і інших відповідальних осіб суб'єкта господарювання.

Стандарт 6 "Оцінка стану внутрішнього фінансового контролю" визначає основні критерії оцінки стану внутрішнього фінансового контролю. Метою оцінки стану внутрішнього фінансового контролю є дослідження рівня досягнення суб'єктом господарювання таких цілей: усі рішення керівництва приймаються в межах власних повноважень та вимог законодавства, налагоджено контроль за їх виконанням; усі фінансово-господарські операції здійснюються за погодженням керівництва та достовірно і у повному обсязі фіксуються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності; доступ до грошових коштів і матеріальних цінностей можливий лише за погодженням керівництва; відслідковується відповідність між даними бухгалтерського обліку і фактичною наявністю активів, забезпечується їх належне збереження. За підсумками дослідження стану внутрішнього фінансового контролю визначається рівень ефективності та дієвості функціонуючої системи внутрішнього фінансового контролю щодо попередження та недопущення в подальшому правопорушень. Суб'єкти державного фінансового контролю інформують керівництво суб'єкта господарювання та ініціатора контрольних заходів про стан системи внутрішнього фінансового контролю з визначенням основних недоліків та резервів його здійснення.

Систему заходів щодо попередження правопорушень містить Стандарт 7 "Попередження правопорушень з боку суб'єктів державного фінансового контролю та їх службових осіб". З метою попередження суб'єктами державного фінансового контролю та їх службовими особами порушень вимог законодавства з питань державного фінансового контролю, прав та законних інтересів суб'єктів господарювання і громадян керівники суб'єктів державного фінансового контролю зобов'язані забезпечити: ознайомлення підлеглих з нормативно-правовими актами, які передбачають відповідальність працівників за неправомірні дії або бездіяльність; періодичне проведення з підлеглими навчань та атестацій з питань дотримання вимог законодавства про державний фінансовий контроль, про дотримання прав та законних інтересів суб'єктів господарювання і громадян; нагляд за виконанням службових обов'язків підлеглими; недопущення проведення контрольних заходів у суб'єктів господарювання тими самими службовими особами суб'єкта державного фінансового контролю, які проводили попередні контрольні заходи, або особами, які мають близькі родинні зв'язки з працівниками суб'єкта господарювання чи працювали там на керівних посадах; участь у проведенні контрольних заходів у суб'єктів господарювання, як правило, не менше ніж двох посадових осіб суб'єкта державного фінансового контролю.

Загальні норми оприлюднення результатів державного фінансового контролю містить Стандарт 8 "Оприлюднення результатів державного фінансового контролю". Суб'єкти державного фінансового контролю при оприлюдненні результатів державного фінансового контролю за погодженням з ініціаторами контрольних заходів можуть використовувати такі форми висвітлення інформації: випуск і поширення інформаційних та довідкових збірників, бюлетенів (спеціальних бюлетенів), журналів, оглядів, прес-релізів, експрес-інформації; опублікування нормативно-правових актів в офіційних виданнях та базах законодавства; проведення прес-конференцій, брифінгів, організація інтерв'ю з керівниками суб'єктів державного фінансового контролю для вітчизняних і зарубіжних засобів масової інформації; публікації виступів керівників або інших відповідальних працівників суб'єктів державного фінансового контролю у засобах масової інформації; проведення тематичних теле- і радіопередач з питань діяльності суб'єктів державного фінансового контролю; функціонування власних веб-сторінок в Інтернеті; інші форми поширення офіційної інформації, що не суперечать законодавству.'⁷⁵

Стандарт державного фінансового контролю за використанням бюджетних коштів, державного і комунального майна - 9 "Взаємодія з правоохоронними органами", затверджений наказом Головного контрольно-ревізійного управління України від 13 липня 2004 року № 185, визначає основні засади взаємодії суб'єктів державного фінансового контролю з правоохоронними органами в частині планування, організації та проведення контрольних заходів, документування, передачі та розгляду їх результатів, а також механізм зворотного інформування.

Взаємодія суб'єктів державного фінансового контролю з правоохоронними органами здійснюється як з власної ініціативи, так і за зверненнями правоохоронних органів.

Суб'єкти державного фінансового контролю у разі виявлення контрольними заходами, що проводяться не за ініціативою правоохоронних органів, порушень чинного законодавства щодо використання бюджетних коштів, державного чи комунального майна, за які передбачена кримінальна відповідальність, забезпечують, у межах своєї компетенції, усунення суб'єктами господарювання виявлених порушень, а у разі неможливості їх усунення в повному обсязі - передають матеріали до правоохоронних органів.

Правовими підставами звернення правоохоронних органів до суб'єктів державного фінансового контролю щодо здійснення контрольних заходів є норми законодавчих актів, які регулюють діяльність відповідного правоохоронного органу.

Звернення правоохоронного органу щодо проведення контрольних заходів повинно містити: повну назву суб'єкта господарювання, його місцезнаходження; відомості, що свідчать про фінансові порушення на суб'єкті господарювання; перелік конкретних питань, за якими належить проводити контрольні заходи; період, за який слід перевірити діяльність суб'єкта господарювання з визначених питань; інформацію про одержання суб'єктом господарювання бюджетних коштів, використання державного чи комунального майна.

Суб'єкти державного фінансового контролю приймають до виконання звернення правоохоронних органів щодо проведення контрольних заходів на суб'єктах господарювання у відповідності до питань програми контрольних заходів, письмово узгодженої з відповідним правоохоронним органом. Додаткові питання, порушені правоохоронним органом під час здійснення контрольного заходу, приймаються до виконання за рішенням керівника суб'єкта державного фінансового контролю.

При наданні прокурором, слідчим постанови, винесеної в ході розслідування кримінальної справи, або письмових відомостей про значні фінансові порушення, нецільове використання бюджетних коштів, недостачу державного і комунального майна - звернення приймаються до виконання у позаплановому порядку незалежно від кількості раніше проведених у суб'єктів господарювання контрольних заходів. Про термін початку таких заходів суб'єкт державного фінансового контролю письмово повідомляє правоохоронний орган.

У разі отримання від правоохоронного органу звернень стосовно проведення контрольних заходів з питань, що не належать до компетенції суб'єктів державного фінансового контролю, керівником суб'єкта державного фінансового контролю протягом 10 днів з дня отримання такого звернення дається обґрунтована письмова відповідь про неможливість проведення таких заходів.

Звернення правоохоронного органу, яке не відповідає встановленим вимогам, підлягає уточненню правоохоронним органом протягом 10 днів з дня отримання такого звернення.

За обґрунтованими зверненнями правоохоронних органів посадові особи суб'єктів державного фінансового контролю беруть участь як спеціалісти в перевірках, що проводяться правоохоронними органами, досліджуючи при цьому в межах своєї компетенції питання цільового використання бюджетних коштів, державного та комунального майна, а в необхідних випадках залучаються для участі як спеціалісти у проведенні слідчої дії під час розслідування кримінальної справи.

Документування результатів контрольних заходів, проведених за зверненнями правоохоронних органів, здійснюють посадові особи суб'єктів державного фінансового контролю відповідно до положень Стандарту 4 "Документування результатів та формування матеріалів контрольних заходів, порядок їх опрацювання і використання".

Контрольні заходи проводяться за оригіналами або належним чином оформленими копіями первинних бухгалтерських документів, даними обліку і звітності, документами розпорядчого характеру та іншими документами, а також за електронними документами, складеними відповідно до вимог Законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" від 22 травня 2003 року № 851-IV та "Про електронний цифровий підпис" від 22 травня 2003 року № 852-IV.

Офіційна і додаткова документація за результатами контрольних заходів складається на підставі наданих суб'єктом господарювання або вилучених у цього суб'єкта правоохоронним органом документів. Офіційна документація підписується керівником та посадовими особами, відповідальними за фінансово-господарську діяльність суб'єкта господарювання на дату її складання та/або протягом періоду, за який проводився контрольний захід.

У разі відмови керівника та посадових осіб суб'єкта господарювання від ознайомлення і підписання офіційної документації посадові особи суб'єкта державного фінансового контролю засвідчують це актом про відмову від підписання за своїми підписами в день передачі офіційної документації на ознайомлення й підписання. Водночас офіційна документація направляється рекомендованим листом керівнику суб'єкта господарювання для ознайомлення за місцезнаходженням суб'єкта господарювання, після чого суб'єкт державного фінансового контролю здійснює належні заходи щодо реалізації матеріалів контрольних заходів з обов'язковим зазначенням у супровідних листах факту відмови від ознайомлення з матеріалами контрольного заходу і від їх підписання.

У випадку надходження від суб'єкта господарювання письмових зауважень (заперечень) до офіційної документації протягом 5 робочих днів після її підписання, суб'єкт державного фінансового контролю повинен розглянути такі зауваження (заперечення) протягом 15 робочих днів та надати письмовий висновок щодо їх обґрунтованості. Якщо на суб'єкті господарювання відсутні особи, які повинні підписати офіційну документацію або надати письмові пояснення, суб'єкт державного фінансового контролю письмово інформує про це правоохоронний орган.

Матеріали контрольних заходів (офіційна і додаткова документація) згідно з описом передаються до правоохоронного органу із супровідним листом суб'єкта державного фінансового контролю протягом 7 робочих днів після підписання офіційної документації або складання акта про відмову від ознайомлення і підписання, а за наявності зауважень (заперечень) суб'єкта господарювання, який підлягав контролю, - не пізніше 20 робочих днів з дня їх отримання суб'єктом державного фінансового контролю.

Незалежною організаційно-правовою формою фінансового контролю є аудит, легітимність існування якого встановлена Законом України «Про аудиторську діяльність» від 22 квітня 1993 р. в Україні.

Аудит - це фінансово-правові відносини з приводу перевірки публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам. Аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами), аудиторськими фірмами, які уповноважені суб'єктами господарювання на його проведення, може проводитись з ініціативи господарюючих суб'єктів, а також у випадках, передбачених чинним законодавством (обов'язковий аудит).¹⁷⁷

Аудитором може бути фізична особа, яка має сертифікат, що визна­чає її кваліфікаційну придатність на заняття аудиторською діяльністю на території України.

Аудитор має право займатися аудиторською діяльністю індивідуа­льно, створити аудиторську фірму, об'єднатися з іншими аудиторами в спілку; для здійснення аудиторської діяльності одноособово повинен на підставі чинного сертифіката отримати ліцензію. Аудиторам забороняється безпосередньо займатися торговельною, посередницькою та виробничою діяльністю, що не виключає їх права отримувати дивіденди від акцій та доходи від інших корпоративних прав. Аудитором не може бути особа, яка має судимість за корисливі злочини.

Аудиторська фірма повинна мати ліцензію на право здійснення аудиторської діяльності на території України і займатися виключно наданням аудиторських послуг; може створюватися на основі будь-яких форм власності; може здійснювати аудиторську діяльність за умови, якщо у ній працює хоча б один аудитор. Керівником аудиторської фірми може бути тільки аудитор.

Загальний розмір частки засновників (учасників, акціонерів) аудиторської фірми, які не є аудиторами, у статутному фонді не може перевищувати 30 відсотків.

За наслідками проведення аудиту у встановленому порядку складається аудиторський висновок - офіційний документ, засвідчений підписом та печаткою аудитора (аудиторської фірми), який містить у собі висновок стосовно достовірності звітності, повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності. Аудиторський висновок аудитора іноземної держави при офіційному його поданні установі, організації або господарюючому суб'єкту України підлягає підтвердженню аудитором України, якщо інше не встановлено міжнародним договором. Аудиторський висновок складається з дотриманням відповідних норм та стандартів і повинен містити підтвердження або аргументовану відмову від підтвердження достовірності, повноти та відповідності законодавству бухгалтер­ської звітності замовника.

Аудитор має право індивідуально надавати аудиторські послуги тільки з дня отримання ліцензії на підставі чинного сертифіката, а аудиторська фірма - з дня отримання ліцензії і за наявності в її складі хоча б одного аудитора, що має чинний сертифікат.

Забороняється займатися наданням аудиторських послуг органам державної виконавчої влади, виконавчим органам місцевих Рад народ­них депутатів, контрольно-ревізійним установам, що мають державно-владні повноваження, а також окремим особам, яким законами України заборонено здійснювати підприємницьку діяльність.

Аудит проводиться на підставі договору між аудитором (аудитор­ською фірмою) та замовником, у якому передбачаються предмет і термін перевірки, обсяг аудиторських послуг, розмір і умови оплати, відповідальність сторін.

Аудитори і аудиторські фірми України відповідно до ст. 22 Закону "Про аудиторську діяльність" мають право:

1. самостійно визначати форми і методи аудиту на підставі чинного законодавства, існуючих норм і стандартів, умов договору із замовником, професійних знань та досвіду;

2. отримувати необхідні документи, які мають відношення до предмету перевірки;

3. отримувати необхідні пояснення в письмовій чи усній формі від керівництва та працівників замовника;

4. перевіряти наявність майна, грошей, цінностей, вимагати від керівництва господарюючого суб'єкта проведення контрольних оглядів, замірів виконаних робіт, визначення якості продукції, щодо яких здійснюється перевірка документів;

5. залучати на договірних засадах до участі в перевірці фахівців різного профілю.

Законодавством України забороняється проведення аудиту:

1. аудитором, який має прямі родинні стосунки з керівництвом господарюючого суб'єкта, що перевіряється;

2. аудитором, який має особисті майнові інтереси у господарюючого суб'єкта, що перевіряється;

3. аудитором - членом керівництва, засновником або власником господарюючого суб'єкта, що перевіряється;

4. аудитором - працівником господарюючого суб'єкта, що перевіряється;

5. аудитором - працівником, співвласником дочірнього підприємства, філії чи представництва господарюючого суб'єкта, що перевіряється.

За неналежне виконання своїх зобов'язань аудитор (аудиторська фірма) несе майнову та іншу відповідальність, визначену в договорі відповідно до чинного законодавства.

Сертифікація - визначення кваліфікаційної придатності аудиторів - здійснюється Аудиторською палатою України. Право на отримання сертифіката мають громадяни України, які здобули вищу освіту, певні знання з питань аудиту та досвід роботи не менше трьох років підряд на посадах аудитора, ревізора, бухгалтера, юриста, фінансиста або економіста. Наявність певних знань з питань аудиту визначається шляхом проведення відповідного іспиту. Термін чинності сертифіката не може перевищувати п'яти років.

Ліцензія (дозвіл) на заняття аудиторською діяльністю надається Аудиторською палатою України окремим аудиторам або аудиторським фірмам. Клопотання про отримання ліцензій подається до Аудиторської палати України після державної реєстрації аудиторської фірми або окремого аудитора як суб'єкта підприємницької діяльності. За видачу ліцензії справляється плата у розмірі п'яти неоподатковуваних мініму­мів доходів громадян, яка спрямовується до державного бюджету.

Аудиторська палата України крім здійснення сертифікації і ліцен­зування суб'єктів, що мають намір займатися аудиторською діяльністю, затверджує програми підготовки аудиторів, норми і стандарти аудиту, веде Реєстр аудиторських фірм та аудиторів, які одноособово надають аудиторські послуги. Вона створює на території України регіональні відділення. Термін повноважень членів Аудиторської палати України не може перевищувати п'яти років.

За неналежне виконання своїх професійних обов'язків до аудитора Аудиторською палатою України можуть бути застосовані стягнення у вигляді попередження, зупинення дії сертифіката та ліцензії на термін до одного року або анулювання сертифіката та ліцензії.

Залежно від форми та мети здійснення аудит розмежовують на зовнішній і внутрішній. Внутрішній аудит організовують відділи внутрішнього аудиту акціонерних товариств, концернів, корпорацій з метою перевірки активів компанії, аналізу системи обліку та внутрішнього контролю, аналізу фінансової інформації, проведення стратегічного аналізу, розробки фінансових прогнозів. Зовнішній аудит контролює внутрішній і буває ініціативним та обов'язковим.¹⁷⁸ Відповідно до ст. 10 Закону України «Про аудиторську діяльність» проведення аудиту є обов'язковим для:

1. підтвердження достовірності та повноти річного балансу і звітності комерційних банків, фондів, бірж, компаній, підприємств, кооперативів, товариств та інших господарюючих суб'єктів незалежно від форми власності та виду діяльності, звітність яких офіційно оприлюднюється, за винятком установ та організацій, що повністю утримуються за рахунок державного бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю. Обов'язкова аудиторська перевірка річного балансу і звітності господарюючих суб'єктів з річним господарським оборотом менш як двісті п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів проводиться один раз на три роки;

2. перевірки фінансового стану засновників комерційних банків, підприємств з іноземними інвестиціями, акціонерних товариств, холдингових компаній, інвестиційних фондів, довірчих товариств та інших фінансових посередників;

1. емітентів цінних паперів;

3. державних підприємств при здачі в оренду цілісних майнових комплексів, приватизації, корпоратизації та інших змінах форми власності;

4. порушення питання про визнання неплатоспроможним або банкрутом.

Ініціативний аудит здійснюють за рішенням власника суб'єкта господарювання або уповноваженого ним органу, який визначає для аудитора об'єкт перевірки, її характер та обсяг.