Технологічна модель уроку

Прізвище й ініціали вчителя _________________________________________

Клас, навчальний предмет _________________________________________

Тема уроку ________________________________________________________

Навчальна мета уроку ______________________________________________

Структурний елемент уроку	Поточна хвилина	Технологія уроку		Технологічний коментар
		діяльність учителя	діяльність учнів
О
А
Пн
Ф
У
С
К
Кр
П

Рис. 3.2.1. Схема оформлення технологічної моделі уроку.

Створюючи технологічну модель уроку, його основні етапи (макроструктура) доцільно занести до першої графи і позначати таким чином:

• організаційний момент (початок уроку) – (О);

• актуалізація потрібних знань: теоретичних відомостей, способів виконання дій і життєвого досвіду учнів (активізація потрібного навчального досвіду – (А);

• пояснення нового матеріалу та способів виконання дій – (Пн);

• формування знань, умінь і способів виконання дій (формування нового навчального досвіду) – (Ф);

• узагальнення – (У) і систематизація – (С) набутого навчального досвіду;

• контроль – (К) і корекція – (Кр) набутих знань, умінь і способів виконання дій (набутого навчального досвіду);

• підсумки уроку – (П).

Відповідно до структурного елементу уроку в наступній графі (Поточна хвилина) подається його тривалість як проміжок часу між початком і закінченням даного етапу не у кількісному, а в порядковому варіанті.

Такий вид порядкової реєстрації часових витрат на проведення кожного етапу дозволяє порівняти технологічну й психофізіологічну моделі конкретного уроку, міру врахування вчителем впливу тих психофізіологічних процесів, які відбуваються в організмі учня впродовж уроку.

Узагальнюючи значний практичний досвід, який накопичений вітчизняними вчителями–предметниками під час організації, проведення й аналізу різних уроків у процесі вивчення шкільних дисциплін, доцільно запропонувати такий варіант часового структурування уроку:

1. Початок уроку: психологічна організація учнів на навчальну діяльність (мотивація роботи, вправи на розвиток пізнавальних інтересів учнів, інтелектуальна розминка тощо).

2. Час активної навчальної праці на уроці. Кожний 5–6 – хвилинний проміжок вимагає зміни одного виду діяльності іншим. Друга половина уроку характеризується збільшенням швидкості втомлюваності школярів, тому навчальне навантаження на учнів у кінці уроку потрібно поступово зменшувати.

3. Час активного відпочинку кори головного мозку. На цьому етапі (25–30 хв. уроку) учнів необхідно залучати до спеціальних вправ, які сприяють насиченню крові киснем.

4. Подання домашнього завдання: запис змісту запропонованих учителем ситуаційних задач або номерів із підручника, рекомендації до розв’язання нестандартних ситуацій тощо.

5. Підсумки уроку: аналіз проведеної роботи й діяльності класу, оголошення оцінок або оцінних суджень, кількості балів за рейтингом тощо.

Враховуючи, що діяльність вчителя й учнів є найважливішою технологічною характеристикою уроку, обидва види діяльності мають міцні змістово–структурні зв’язки і взаємно зумовлюють способи вияву. Відповідно у діяльності вчителя переважатиме конструктивно–організаційний аспект, а в діяльності учнів – змістово–процесуальний.

Розглядаючи діяльність вчителя, яка спрямована на забезпечення умов для активної пізнавальної співпраці з учнями на всіх етапах уроку, можна виокремити такі показники: запланований зміст уроку (предметний, оцінний, методологічний); вибір методів і форм організації навчання, що відповідають змісту уроку та можливостям конкретного класу; формування технологічного супроводу (методичні прийоми, дидактичне забезпечення, технологічне оснащення); вибраний діагностичний апарат для оцінювання навчальних досягнень учнів та рівня їх відповідності нормативним критеріям; забезпечення ділової атмосфери уроку, визначеної характером спілкування й творчої співпраці у варіантах: “учитель–учень” та “учень–учень”; досягнення позитивного психологічного фону уроку.

Цей комплекс є динамічним і неоднорідним. Адекватно етапу уроку, той чи інший показник стає провідним, а решта – виконують допоміжні функції.

На початку уроку відбувається організаційне й психологічне налаштування учнів на активну співпрацю впродовж 45 хвилин. Стисла характеристика змісту минулого уроку та встановлення його логічних або конструктивних зв’язків із нинішнім у процесі ознайомлення з планом, мотивація запланованих видів і рівнів діяльності сприяють виробленню необхідного емоційно–психологічного настрою, що супроводжує безпосереднє спілкування вчителя й учнів. Швидкість виникнення потрібної ділової атмосфери визначається майстерністю педагога та наявним рівнем взаємоповаги між ним і вихованцями.

Актуалізація потрібного навчального досвіду передбачає виконання таких традиційних видів роботи вчителя: перевірку наявного індивідуального навчального досвіду (виконання домашнього завдання); підготовку до здійснення провідного виду навчальної діяльності (опрацювання нової інформації, формування способів виконання дій та відповідних умінь і навичок, узагальнення власного навчального досвіду).

Відповідно до поставленої навчальної мети уроку обидва види роботи можуть бути рівноцінними або один із них переважатиме. Наприклад, для економії часу вчитель іноді проводить перевірку формально або у вигляді відстроченого варіанта – фіксується наявність виконаної домашньої роботи або збираються зошити для детального вивчення чи оцінювання її змісту й правильності виконання. За таких умов переважатиме той вид роботи, що наведений останнім.

У випадку, якщо наявний навчальний досвід учнів є об’єктом професійного інтересу вчителя, провідним видом є перевірка. Зокрема на уроках з основ безпеки життєдіяльності перевірка виконання домашнього завдання – це оцінювання якості засвоєння змісту конкретної навчальної інформації та рівня самостійності виконання дій (операцій).

Одночасно із знаннями, вміннями й навичками перевіряється якість самоорганізації учнем самостійної роботи: наскільки органічно новий досвід уписався в індивідуальну систему роботи, чи досягнуто потрібного рівня його узагальнення, чи став він конструктивним елементом системи знань, чи залишився виокремленим хаотичним напрацюванням.

Актуалізація потрібного навчального досвіду у вигляді підготовки до здійснення відповідної діяльності технологічно споріднена з перевіркою домашнього завдання, хоча принципово відрізняється навчальною метою. Головним тут є узагальнення наявного досвіду, а не контролю. Тому переважання колективних і групових форм роботи над індивідуальними полегшує завдання досягнення потрібного рівня взаємодії під час обміну інформацією.

Пояснення нового навчального матеріалу, розкриття нових способів дій є найголовнішим етапом серед усіх названих, адже йому підпорядковуються зміст і способи реалізації класичної тріади: опрацювання нового досвіду – формування нового досвіду – узагальнення нового досвіду. Під час пояснення нового навчального матеріалу вчитель перетворює звичні для нього відомості у нові для учня. Новизна кожного пояснення зумовлюється навчальними можливостями учнів. Тому основною професійною вимогою на цьому етапі є врахування під час пояснення наявного пізнавального досвіду школярів, який необхідно постійно нарощувати, а не творити кожного разу новий варіант.

Під час вивчення учнями основ безпеки життєдіяльності на відповідних уроках у середній школі поширеними є такі способи організації пояснення нового навчального матеріалу:

1. Абстрактно–дедуктивний спосіб, який реалізується у вигляді алгоритму (учитель організовує пояснення нового матеріалу як логічний ланцюг: означення поняття (введення терміну)  сфера застосування  практичний опис властивостей понять  формулювання закономірностей приклади застосування).

2. Конкретно–індуктивний спосіб (реалізується інша послідовність: конкретні приклади  узагальнення суттєвих ознак  формулювання означення поняття  опис властивостей понять  спроби виявлення й формулювання закономірності учнями).

Для урізноманітнення діяльності учнів на цьому етапі методисти радять періодично змінювати методи пояснення.

Формування нового навчального досвіду учнів відбувається одночасно з поясненням навчального матеріалу на етапі первісного сприймання інформації. Досить часто на уроках з ОБЖ формування нового досвіду відбувається у вигляді колективної самостійної роботи учнів – розв’язування ситуаційних задач або формулювання відповідей на систему питань, запропонованих учителем. Ефективним є і спеціальне самоузагальнення вчителем особливо важливих моментів пояснення та повторне звертання до інформативних джерел – опрацювання текстів підручника, довідкових матеріалів, зразків виконання дій, бо головним є розуміння й осмислення нової інформації, а не заучування готового змісту напам’ять. Процес формування нового навчального досвіду продуктивно завершується на етапі узагальнення власних знань. Тоді навчальний досвід набуває потрібної якості – стає особистим і, втрачаючи новизну, перетворюється у бажаний результат навчання, тобто набутий досвід, який використовуватиметься пізніше як підґрунтя, як базисна основа для формування наступного досвіду.

На етапі контролю й корекції набутого досвіду діяльність вчителя й діяльність учня набувають нового змісту. Учитель завершує процес розкриття учнем свого навчального досвіду, який розпочався на етапі узагальнення. У цьому випадку його результати виявляються новим явищем, але вже для вчителя.

Технологічні прийоми під час контролю й корекції набутого навчального досвіду адекватні етапу актуалізації, проте мають індивідуалізоване спрямування чи іншу дидактичну мету. Будь–який вид перевірки має зовнішній кількісний вимірник і за своєю сутністю є однією з форм систематизації знань учнів, під час якої виставляються оцінки або оголошується рейтинговий бал.

Різноманітні форми перевірки повинні обов’язково супроводжуватися відповідним коментарем учителя, аналізом, оцінними судженнями до виконання дій або одержаних результатів за відомими учням нормами й критеріями оцінювання.

Завершальним елементом набутого досвіду учнів є постановка домашнього завдання (цей вид діяльності вчителя може здійснюватися і на заключному етапі). Завдяки автономній роботі у процесі виконання домашнього завдання учень самостійно встановлює змістові зв’язки між уроком, що відбувся, та майбутнім уроком. Призначенням майже усіх видів домашніх завдань є закріплення власними зусиллями школяра набутого позитивного досвіду навчальної діяльності. Технологія подання домашнього завдання полягає в системній орієнтації учнів на самостійне виконання у домашніх умовах відповідної роботи, тому учні повинні знати, як виконувати завдання, мати зразок розв’язку, наприклад, ситуаційної задачі, розв’язаної на уроці.

Усі структурні компоненти технології уроку тісно взаємопов’язані між собою, проте залежно від завдань уроку можуть поєднуватися й реалізуватися дещо в іншій послідовності.

Підсумки уроку за своєю сутністю є інтеграційним за видом діяльності компонентом. Під час його реалізації вчитель характеризує роботу класу в цілому, оцінює індивідуальну роботу учнів, узагальнює основні змістові й операційні лінії, робить висновок про досягнення мети уроку тощо. При оцінюванні навчальних досягнень учнів і під час їх порівняння зі змістовим наповненням критеріїв оцінювання на рівні державного стандарту вчителеві потрібно уникати суб’єктивізму.

Технологічний коментар розкриває творчу ініціативу вчителя. У цій графі фіксуються результати самоаналізу фахової діяльності щодо доцільності вибору прийомів і способів дій, відповідності змісту пропонованим формам, ефективності прийнятої макро– і мікроструктури уроку, врахування рівня підготовки та можливостей класу. Таким чином забезпечується аналітичний огляд учителем структури власного уроку згідно з досягнутою метою, оцінюється дієвість обраного змісту, виду й форм подачі матеріалу, його мовного, графічного та образного оформлення, доцільність і якість застосування технічних засобів навчання, рівень досягнення потрібних результатів на відповідному психоемоційному фоні, який мав місце у конкретному класі.

На рис. 3.2.2. наведено приклад стислого змістового наповнення структурних елементів технологічної моделі уроку з основ безпеки життєдіяльності у дев’ятому класі.

Необхідність реалізації дидактичних принципів вимагає багатофункціональності уроку ОБЖ, який повинен мати чітку мету і відповідне змістове наповнення, зокрема: логічну структурну послідовність; оптимальне поєднання форм, методів і прийомів навчання; посилену процесуальну сторону; елементи індивідуалізації й диференціації навчання на основі педагогічної діагностики; чіткість організації при керівній ролі вчителя. У зв’язку з цим учителі все частіше відмовляються від традиційного плану уроку, який не задовольняє вимог організації сучасного навчально–виховного процесу, а в методиці викладання основ безпеки життєдіяльності виділяють два напрями, що впливають і на план уроку, – поелементний і синтетичний.

Синтетичному плану уроку найповніше відповідають особистісно розвивальні підходи. Синтетичність уроку ОБЖ полягає не тільки у тому, що на заняттях в учнів формуються потрібні теоретичні знання, а ще й у тому, що в школярів одночасно розвиваються творчі та розумові здібності, вміння і навички безпечного способу життя, активної громадянської позиції тощо. Саме це визначає його відповідність сучасним вимогам і забезпечує оволодіння принципами та закономірностями формування провідних понять і підвищення пізнавальної активності учнів.

Удосконалення процесу навчання з ОБЖ для забезпечення органічної єдності освіти, розвитку й виховання школярів потребує побудови методичної моделі уроку. Структура уроку, запропонована В. Онищуком, складається з мікро– та макроетапів. Мікроетап розглядається як елементарна одиниця системи уроку, яка поєднує в собі чергове дидактичне завдання з відповідним йому змістом навчального матеріалу, методичними прийомами та способами організації. Мікроетап впливає на ефективність уроку, але це – незавершений цикл навчання. Мікроетапи переростають у відносно завершені макроетапи, які є постійними складовими вивчення навчальної дисципліни.

План уроку ОБЖ складають відповідно до вимог чинної програми та тематичного планування з відповідного розділу, теми з урахуванням підсумків попередніх уроків. Традиційно план уроку може бути представлений у вигляді тексту, технологічної картки, структурно–логічної схеми, розгорнутого конспекту, на бланках форми (яка затверджена педагогічною радою навчального закладу), де чітко визначені: тема, загальноосвітні цілі й завдання уроку; перелік знань та вмінь учнів; тип (за дидактичною метою), форма уроку (за способом його проведення) і обладнання; робота з підручником; термінологічна робота; міжпредметні зв’язки (міжтемні та міжциклові – з іншими дисциплінами); домашнє завдання; література, використана вчителем у процесі підготовки до уроку; рекомендована література для учнів.