Авторський варіант розподілу навчального матеріалу курсу “Методичні особливості викладання безпеки життєдіяльності у середній школі” за розділами й видами занять

№ з/п	Р о з д і л и й т е м и	Кількість годин
		Разом	Лек.	Лаб.–прак.	Сам.
1.	Особливості вивчення шкільного курсу ОБЖ у сучасній школі	8	2	1	5
1.1	Правові засади впровадження шкільного предмета “Основи безпеки життєдіяльності”.	0,5	0,25	–	0,25
1.2	Цілі й принципи навчання	1,5	0,25	–	1,25
1.3	Зміст і структура програми з ОБЖ	2	0,5	–	1,5
1.4	Формування знань про безпеку життя й діяльності людини на різних циклах вивчення ОБЖ	2	0,5	0,5	1
1.5	Норми й критерії оцінювання знань учнів ОБЖ	2	0,5	0,5	1
2.	Форми й методи навчання ОБЖ у 9–11 класах	12	2	2	8
2.1	Вимоги до організації навчання з ОБЖ у 9–11 класах	1.5	0,25	0,25	1
2.2	Характеристика методів навчання	1.5	0,25	0,25	1
2.3	Організація діяльності учнів на уроках з ОБЖ	3	0,5	0,5	2
2.4	Ефективні форми організації навчання	3	0,5	0,5	2
2.5	Реалізація принципів розвивального навчання	3	0,5	0,5	2
3.	Методика створення технологічної моделі уроку з основ безпеки життєдіяльності	9	2	2	5
3.1	Сутність технологічного підходу в освіті	5	1	1	3
3.2	Технологічна модель уроку з ОБЖ та її компоненти	2	0,5	0,5	1
3.3	Деталізація макроструктури навчальних занять	2	0,5	0,5	1
4.	Алгоритмізація навчання з основ безпеки життєдіяльності	10	2	2	6
4.1	Сутність алгоритмізації навчального процесу	2	0,5	–	1,5
4.2	Методика створення навчальних алгоритмів з ОБЖ	4	1	1	2
4.3	Структурно–логічні схеми вивчення основних понять і термінів з ОБЖ	4	0,5	1	2,5
5.	Інформаційні технології у процесі вивчення ОБЖ	10	2	2	6
5.1	Інформатизація навчально–виховного процесу як необхідна умова реформування системи освіти	2,5	0,5	–	2
5.2	Дидактичні засади використання інформаційних технологій у навчально-виховному процесі	3,5	0,5	1	2
5.3	Застосування нових інформаційних технологій при вивченні безпеки життєдіяльності	2	0,5	0,5	1
5.4	Вимоги до створення електронних посібників з ОБЖ	2	0,5	0,5	1
6.	Дидактичні засади впровадження дослідницьких технологій у навчально-виховний процес з ОБЖ	10	2	2	6
6.1	Дослідницькі технології у навчанні	2,5	0,5	–	2
6.2	Розширення дослідницької діяльності на уроках ОБЖ	3,5	0,5	1	2
6.3	Лабораторний практикум з ОБЖ в 11 класі	4	1	1	2
7.	Узагальнюючі уроки з ОБЖ	8	2	2	4
7.1	Значення узагальнюючих знань учнів	2	0,5	–	1,5
7.2	Міжпредметні зв’язки при вивченні ОБЖ	4	1	1	2
7.3	Узагальнення знань та інтегровані уроки з ОБЖ	2	0,5	1	0,5
8.	Комплексна діагностика знань учнів	7	2	1	4
8.1.	Визначення основних термінів і понять	1,5	0,5	–	1
8.2.	Навчальні заняття й самостійна робота учня	1,5	0,5	–	1
8.3.	Підсумковий контроль знань	2	0,5	0,5	1
8.4.	Рейтингова оцінка успішності учнів з ОБЖ	2	0,5	0,5	1
9.	Планування уроків з ОБЖ у старшій школі	4	1	1	2
9.1	Тематичне планування занять у 10 класі	2	0,5	0,5	1
9.2.	Тематичне планування уроків з ОБЖ в 11 класі	2	0,5	0,5	1
10.	Державна підсумкова атестація з ОБЖ	3	1	1	1
Разом		81	18	16	47

Розділ 1. Методичні особливості викладання

безпеки життєдіяльності у середній школі

1. Шкільний курс «Основи безпеки

життєдіяльності» у сучасній школі

1.1. Правові засади впровадження шкільного предмета “Основи безпеки життєдіяльності”. Характерною рисою сучасного періоду розвитку суспільства є зміна домінуючих видів людської діяльності в напрямі її ускладнення та підвищення рівнів безпеки людського життя. Це пов’язано в першу чергу з переходом людини від природних умов існування до принципово нових умов – життєдіяльності в природному й техногенному середовищі. Сучасні темпи науково–технічного прогресу характеризуються не лише позитивними процесами, а в багатьох випадках мають суттєво негативні й небезпечні прояви. Умови життя людини особливо інтенсивно змінилися упродовж минулого століття внаслідок:

• науково–технічної революції, яка позитивно впливає на розвиток людства та забезпечує комфортність життєдіяльності людини, але призводить до суттєвих техногенних впливів на довкілля та здоров’я людини, до аварій і катастроф, травмування на виробництві тощо;

• катастрофічного зростання забруднення навколишнього природного середовища, що є результатом прорахунків суспільства у вирішенні окремих економічних, технічних і технологічних проблем;

• глобальних негативних проблем людства, які є результатом складних демографічних, соціально–політичних та економічних процесів.

Україна підтримала Концепцію ООН, яка розглядає проблеми безпеки як базисну потребу людини. Метою цієї Концепції є створення умов для збалансованого безпечного існування кожної окремої людини як найвищої цінності суспільства.

Основні принципи такої позиції знайшли відображення в головному законі держави – Конституції України (1996 р.), де проголошені питання безпеки життя й діяльності людини.

У статті 3 головного закону України проголошується, що людина, її життя й здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

У статті 16 обов’язком держави визнається забезпечення екологічної безпеки й підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, а також збереження генофонду Українського народу.

Стаття 17. Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього українського народу.

У статті 18 проголошується, що зовнішньополітична діяльность України спрямовується на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного й взаємовигідного співробітництва із членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами й нормами міжнародного права.

Стаття 27. Кожна людина має невід’ємне право на життя.

У статті 34 кожному громадянинові України гарантується право на свободу думки й слова, на вільне висловлювання своїх поглядів і переконань.

Свобода слова має слугувати захистом суспільства від держави, виступати посередником між владою й народом. Свобода інформаційного простору пов’язана з моральними цінностями та етичними нормами. Тому свобода слова і думки має обмеження, але лише такі, що записані до Конституції України, тобто в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадянського правопорядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошення інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримки авторитету й неупередженості правосуддя.

Стаття 43. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Кожен має право на належні, безпечні умови праці, на заробітну платню, яка повинна становити суму, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах забороняється.

На виконання положень Конституції Міністерством освіти і науки України у 2001 році було затверджено Концепцію освіти з напряму “Безпека життя і діяльності людини”.

Сьогодні у багаторівневому освітянському просторі України однією з найбільших ланок є школа, в якій працюють біля 600 тис. учителів і щороку навчаються близько 5,5 млн. учнів. Школа віддзеркалює всі позитивні та негативні зміни, що відбуваються у нашому суспільстві, на неї впливають всі соціально–економічні процеси. Тому на загальну середню освіту покладається найбільша відповідальність за формування нових поглядів, цінностей і поведінки з метою запобігання виникнення ризику для життя і здоров’я людей.

У напрямі безпеки життя й діяльності учнів загальноосвітніх навчальних закладів за останні роки Міністерством освіти і науки України:

• розроблена навчальна програма з ОБЖ, проведено її експертизу й апробацію (1998 р.);

• розпочато поступове запровадження нового предмета у всіх загальноосвітніх навчальних закладах України (1999 р.);

• навчальний предмет ОБЖ визначено обов’язковим для вивчення у всіх типах загальноосвітніх навчальних закладів (2001 р.);

• розроблені критерії оцінювання навчальних досягнень учнів з ОБЖ (2001 р.);

• запроваджено державну підсумкову атестацію з ОБЖ (2002 р.);

• розроблено (2002 р.) та затверджено (2003 р.) проект державного стандарту з безпеки життєдіяльності

• на основі інтеграції шкільних предметів “Основи безпеки життєдіяльності” (17 год.) і “Основи охорони здоров’я дітей” (17 год.) розроблено навчальну програму нового курсу “Основи здоров’я” (35 год.) для учнів 5–9 класів (2004 р.) і запроваджено цей курс у навчальний процес (2005 р.).

1.2. Цілі й принципи навчання. Становлення шкільного курсу “Основи безпеки життєдіяльності” відбувається в умовах входження України у світовий освітній простір. Це вимагає від учених, політиків, учителів-практиків розуміння важливості безпечної взаємодії усіх верств населення. Посилення уваги до цього навчального предмета зумовлене усвідомленням того, що кожна людина не тільки бажає і має право жити у здоровому та безпечному суспільстві, а й повинна цього навчитися.

Формування в учнівської молоді культури безпеки життєдіяльності – процес багатоаспектний, цілями й завданнями якого є:

• навчання учнів різного віку розуміння структури, змісту і взаємозв’язків життєдіяльності людини на всіх етапах повсякденного життя і праці;

• формування вмінь визначати чинники, причини і параметри виникнення надзвичайних ситуацій;

• ознайомлення з принципами і способами захисту від небезпечних ситуацій у повсякденному житті та у надзвичайних умовах; профілактика шкідливих звичок, своєчасне прийняття рішень щодо запобігання їм;

• формування в учнів розуміння критеріїв цінування здоров’я і життя як найважливішого, що є у людини, а також сталої мотиваційної установки на здоровий спосіб життя як провідної умови збереження і зміцнення здоров’я;

• ознайомлення учнів з основними принципами, шляхами й методами збереження життя і зміцнення усіх складових здоров’я; навчання учнів методам самооцінки і контролю стану і рівня здоров’я протягом усіх років навчання;

• навчання методики передбачення результатів своєї небезпечної поведінки (необдуманих дій), нераціонального користування природними ресурсами тощо;

• навчання осмислення причинно-наслідкових зв’язків – через що трапляються людські жертви, матеріальні збитки, епідемії, війни тощо;

• ознайомлення з юридичними законами щодо відповідальності за порушення правопорядку.

Дидактичні принципи визначають характер навчально-виховного процесу з ОБЖ і слугують орієнтиром у конструюванні змісту й організації навчання. Тому у процесі планування, організації та проведення навчальних занять з ОБЖ учитель повинен керуватися загальнопедагогічними і специфічними принципами як системою основоположних вимог, вихідних положень, що визначають зміст, організаційні форми та методи навчальної роботи відповідно до загальної мети виховання і закономірностей процесу навчання, зокрема: демократизації і гуманізації; доступності і науковості; єдності змістовного і процесуального аспектів у навчанні; єдності наукових підходів та розвитку змісту шкільного курсу безпеки життєдіяльності; міцності, усвідомленості та дієвості здобутих знань; наступності та генералізації знань; фузіонізму (міжпредметної інтеграції); екологізації та здорового способу життя; активізації пізнавальної діяльності; наочності; самоосвіти; проблемності; діалогічності тощо.

У сучасній дидактиці принципи навчання розглядаються в конкретній системі, у взаємозв'язку, а не відокремлено.

Розглянемо сутність і особливості основних принципів та розкриємо шляхи їх реалізації в процесі навчання.

Демократизація освіти – принцип формування освіти в Україні на демократичних засадах, який передбачає децентралізацію, регіоналізацію в управлінні освітою, автономізацію навчальних закладів у розв'язанні основних питань діяльності, поширення альтернативних (приватних) навчально-виховних закладів, перехід до державно-громадської системи управління освітою, а також співробітництво учитель – учень у навчально-виховному процесі.

Гуманізація освіти – центральна складова нового педагогічного мислення, яка передбачає перегляд, переоцінку всіх компонентів педагогічного процесу. Відповідно до завдань гуманізації освіти головною метою педагогічного процесу стає розвиток учня. Гуманізація освіти здійснюється через: формування відносин співробітництва між усіма учасниками педагогічного процесу; виховання морально-емоційних якостей; формування емоційно-ціннісного досвіду розуміння людини; створення матеріально–технічних умов для нормального функціонування педагогічного процесу, що виховує гуманну особистість.

Принцип доступності навчання. Під доступністю у навчанні розуміють відповідність між змістом, характером, обсягом навчального матеріалу і рівнем підготовки учнів та розвитком їх пізнавальних можливостей. Людина може засвоїти лише те, що їй доступно і відповідає рівню розвитку її розумових здібностей. Вимоги доступності у навчанні передбачають відповідність навчального матеріалу віковим та індивідуальним особливостям учнів, рівню підготовки, а також навчальному часу, тобто цей принцип встановлює ступінь складності навчального матеріалу відповідно до віку учнів і їхньої теоретичної та практичної підготовки. Доступність навчання залежить від певних чинників, а саме: дотримання дидактичних принципів; добору навчального матеріалу і ступеня його педагогічної переробки; методів роботи вчителя; впливу особистості вчителя, його педагогічної майстерності; використання правил навчання.

Отже, принцип доступності передбачає відповідність навчального матеріалу рівню розумового розвитку учнів, їхнім пізнавальним можливостям; щоб школярі засвоювали навчальний матеріал за допомогою напруження уваги і думки; щоб дотримувалися правил навчання (від простого до складного, від відомого до невідомого, від часткового до загального); щоб навчальний матеріал подавався педагогічно переробленим і в доступній формі.

Принцип доступності і правила навчання потребують від учителя глибокого творчого підходу до добору навчального матеріалу, вибору методів і форм навчання.

Видатні педагоги минулого (А. Дістервег, Я. Коменський, К. Ушинський та ін.) розробили такі правила використання цього принципу:

1. Доступність, переконливість, емоційність залежать від викладу і мови вчителя, тому чітко й однозначно треба формулювати поняття, навчати образно.

2. Учителеві не слід зловживати довгими монологами, а намагатися відчувати, що потрібно пояснити, а що учні можуть опрацювати самі.

3. Від легкого до важкого, від відомого до невідомого, від простого до складного.

4. У процесі навчання слід виходити з рівня підготовки та розвитку учнів і спиратися на їхні можливості; враховувати життєвий досвід, їхні інтереси, особливості розвитку учнів.

5. Головну увагу приділяти управлінню пізнавальної діяльності учнів: погано підготовлений учитель повідомляє істину, залишаючи її недоступною для розуміння, а грунтовно підготовлений – вчить її знаходити, роблячи доступним процес знаходження.

Принцип науковості є одним з найважливіших принципів дидактики, застосування якого забезпечує оволодіння учнями знаннями, сприяє формуванню наукового світогляду. В основу цього принципу покладено об'єктивну закономірність: науковий світогляд можна сформувати, лише засвоївши систему наукових знань про природу, суспільство і психіку людини.

Принцип науковості висуває певні вимоги до змісту і методів навчання. Він передбачає, щоб: навчальний матеріал добирався на суто науковій основі; у процесі навчання в учнів виховувався діалектичний підхід до предметів і явищ, які вивчаються, формувалися елементи діалектичного мислення; у викладанні відбивалися методи наукового пізнання, які розвивають мислення і підводять їх до пошукової і творчої діяльності; на заняттях створювалися необхідні умови для формування правильних уявлень, наукових понять і термінів, прийнятих у науці; учням давалися лише науково вірогідні, перевірені практикою знання; вживалися лише прийняті в науці символіка, позначення, формулювання, розмірності; під час проведення теоретичних, практичних, лабораторних занять використовувалися сучасне обладнання, передова технологія, комп'ютерна техніка.

Повідомляючи науковий і навчальний матеріал, слід враховувати специфіку і профіль навчального закладу, систему й логіку предмета, пізнавальні можливості, рівень підготовки та вікові особливості учнів.

Про необхідність зв'язку наукової інформації з викладанням говорили ще М. Пирогов і К. Ушинський, які вказували на тісний зв'язок навчального і наукового. Зокрема К. Ушинський підкреслював, що освіту необхідно постійно утримувати на однаковому з наукою рівні і поширювати її серед народу. Усе це забезпечує оволодіння основними положеннями, поняттями, законами, досягненнями науки. Для цього потрібно викладати навчальний матеріал лише на науковій основі, а в методиці навчання відображати методи наукового пізнання; давати учням науково обґрунтовані, перевірені на практиці відомості; під час проведення практичних занять використовувати передову технологію.

Отже, принцип науковості, спираючись на наукову методологію, дає змогу тлумачити явища навколишнього світу, без розуміння сутності яких неможливе досягнення безпечної життєдіяльності людини серед розмаїття небезпек сучасного світу.

Під час вивчення ОБЖ правилами реалізації цього принципу передбачається:

• упровадження у навчання найновіших досягнень педагогіки, психології, методики і передового педагогічного досвіду;

• розкриття логіки навчального предмета, яка забезпечує з перших кроків його вивчення надійне підґрунтя для засвоєння нових наукових понять;

• застосування наукової термінології та ознайомлення з новими науковими досягненнями;

• розкриття генезису наукових знань та послідовна реалізація вимоги історизму в навчанні.

Принцип зв'язку теорії з практикою. Результати досліджень свідчать, що знання, відірвані від практики і не пов'язані з життям, не використовуються при розв'язанні практичних завдань, погано засвоюються учнями, не збуджують у них інтересу, не стимулюють пізнавальної діяльності.

Філософське положення про практику, яка є “критерієм істини”, має принципове значення. По-перше, на початковому етапі практика є джерелом знань; по-друге, практика – це кінцева мета пізнання, оскільки знання потрібні для практичної діяльності; по-третє, практика є критерієм істинного пізнання на всіх його етапах, тобто практика – це форма наукового пізнання, джерело і критерій істини.

Принцип зв'язку теорії з практикою реалізується під час практичних і лабораторно-практичних занять, участі в предметних гуртках, проведення екскурсій, розв’язування ситуаційних задач, самостійної роботи учнів, організації та проведення спостережень тощо. Виходячи з єдності теорії і практики, сучасна дидактика розглядає практику як вихідний пункт пізнання людиною навколишнього світу, як найточніший і найправильніший критерій істини знань.

Принцип систематичності й послідовності. Щоб знання краще засвоювалися, вони мають бути зрозумілими, упорядкованими й послідовно включеними у систему знань – саме цей бік пізнавальної діяльності учнів знаходить відображення у цьому принципі.

Систематичність у навчанні передбачає засвоєння знань, навичок і вмінь у певному логічному зв'язку. У цьому випадку навчальний матеріал становить цілісну систему. Поняття послідовності у навчанні вказує на необхідність такого вивчення навчального матеріалу, коли наступне базується на попередньому і, у свою чергу, логічно визначає подальший ступінь у пізнавальній роботі.

Цей принцип сформувався у педагогіці ще в далекому минулому. Великого значення йому надавали І. Герберт, Я. Коменський, А. Дістервег, К. Ушинський та інші видатні педагоги.

Одним із правил принципу систематичності й послідовності у навчанні є те, що учні переходять до нового вивчення матеріалу тільки після фундаментального засвоєння попереднього.

Принцип систематичності і послідовності передбачає: чітку послідовність і систему викладання матеріалу, систематичність і послідовність побудови самого поняття, перехід до вивчення нового питання після засвоєння учнями попереднього.

Принцип систематичності й послідовності реалізується за таких умов: складання навчальних планів і програм; добору і вивчення навчального матеріалу; добору і використання форм і методів; керування вчителем пізнавальною діяльністю учнів тощо.

Для реалізації цього принципу необхідно:

• не допускати порушень системи як у змісті, так і в способах навчання, а у випадку порушення системи намагатися ліквідувати прогалини, щоб запобігти неуспішності учнів;

• у кінці теми, розділу, курсу обов'язково проводити узагальнення і систематизацію вивченого матеріалу;

• вимагати від учнів засвоєння системи знань, умінь, навичок з кожного розділу програмного матеріалу.

За висловом Я. Коменського, у виконанні цих правил має бути послідовність, щоб сьогоднішнє закріплювало вчорашнє і готувало шлях для завтрашнього.

Принцип свідомості й активності учнів, висунутий прогресивними педагогами XVII-XVIII ст. Я. Коменським, Ж.-Ж. Руссо, Й.-Г. Песталоцці та іншими, дістав повне і всебічне розкриття у сучасній педагогіці.

Свідомість учнів у навчанні виявляється: у розумінні матеріалу, що вивчається; в умінні відрізняти головне від другорядного, істотне від неістотного; в умінні користуватися раніше здобутими знаннями; в усвідомленні самих процесів розумової і фізичної роботи, в послідовності застосованих при цьому прийомів і операцій.

Цей принцип визначається самими умовами демократичного суспільства. Свідомість, активність та ініціативність – важливі риси сутності людини демократичного суспільства, ознаки її внутрішнього багатства, зрілості і суспільної цінності. Ці риси формуються щодня в процесі навчання, у найрізноманітніших сферах життєдіяльності людини.

Принцип свідомості й активності учнів полягає в цілеспрямованому сприйманні конкретних явищ, їх осмисленні, творчій переробці і застосуванні. Він зумовлений насамперед двобічним характером, за якого навчання можливе лише тоді, коли активним і діяльним є сам учень.

Визначальними умовами, що забезпечують свідомість і активність у навчанні є: усвідомлення учнем мети і завдань навчання; свідоме засвоєння всього навчального матеріалу; активне засвоєння понять на підставі самостійного аналізу конкретних явищ; використання кожного поняття, узагальнення, вмінь і навичок для подальшого пізнання предметів і явищ; усвідомлення учнем своїх помилок, а також розуміння причин виникнення помилок і шляхів їх усунення. Зокрема, принцип активності реалізується під час використання різних прийомів наочності, проблемності, активних форм та методів навчання (самостійна робота, ділові ігри, проблемний урок тощо).

Для успішної реалізації цього принципу вчителеві потрібно:

1. Усвідомлювати, що головним є не предмет, який він викладаєте, а особистість, яку він формує. Навчати так, щоб учень був об'єктом активного засвоєння навчального предмета.

2. Зосередити зусилля на вихованні активності учня, бо сьогоднішній активний учень – завтрашній активний член суспільства.

3. Створювати умови для оволодіння учнями найпродуктивніших методів навчально-пізнавальної діяльності, навчати їх учитися.

4. Використовувати усі види і форми пізнавальної діяльності, поєднувати аналіз із синтезом, індукцію з дедукцією, зіставлення з протиставленням, застосовувати аналогію.

Принцип наочності у навчанні. Шлях людського пізнання починається з чуттєвого сприймання конкретних фактів і явищ. Пізнання пов'язане зі зверненням до самих речей та явищ і потребує починати навчання від живого споглядання. Споглядання передбачає залучення до пізнання основних органів чуття: слуху, зору, дотику, смаку.

Принцип наочності, як уже зазначалося, науково обґрунтований в теорії пізнання «від живого споглядання до абстрактного мислення...». Живе споглядання здійснюється через наочне навчання, і на цій основі відбувається перехід до абстрактного мислення. Вперше принцип наочності сформулював і обгрунтував у XVII ст. Я. Коменський. За його твердженням, навчання – це процес, в якому вирiшальну роль вiдiграє чуттєве сприйняття речей. Вiн називав наочнiсть "золотим правилом" дидактики. Треба, писав педагог, все, що тiльки можна, давати для сприймання чуттям, а саме: видиме – для сприймання зором, чутне – слухом, запахи – нюхом, те, що пiдлягає смаку – смаком, доступне дотиковi – через дотик. Якщо якiсь предмети вiдразу можна сприймати кiлькома чуттями, нехай вони вiдразу сприймаються кiлькома чуттями.

Велике значення наочності у навчанні надавав К. Ушинський, який вбачав у ній засіб розвитку мислення і мови. Фізіологічне обґрунтування цього принципу в навчанні дає вчення видатного фізіолога І. Павлова про вищу нервову діяльність. Воно підкреслює взаємозв'язок образу, слова і дії.

В. Сухомлинський розглядав наочнiсть не тiльки як засiб виходу iз свiту конкретизацiї уявлень i понять, але i як засiб виходу iз свiту уявлень у свiт абстрактної думки. Тобто, основне призначення наочності полягає у тому, щоб пов’язати сприймання (сприйняття) з мисленням, конкретне з абстрактним.

Особливої важливості i значущості наочнiсть набуває на першому етапi ознайомлення учнiв з об'єктом вивчення, коли вiдомостi про цей об'єкт вiдсутнi або обмеженi. Наочність збагачує уявлення учнів, організовує їхню увагу і стимулює роботу думки, активізує пізнавальну діяльність, сприяє кращому засвоєнню матеріалу, розвитку мислення, просторової уяви, спостережливості, мови; наочність надає навчальному матеріалу доступності, емоційності; забезпечує запам'ятовування, тісний зв'язок сприймання з абстрактним мисленням.

На сучасному етапi розвитку педагогiчної науки наочнiсть iз бажаного елемента занять перетворюється у необхiдну умову наукової органiзацiї спiльної працi вчителя й учнiв. Правильне використання наочностi (поєднання слова й образу) дозволяє керувати плином думки учнiв, органiзовувати їхню навчально-пошукову дiяльнiсть, а врахування передового педагогiчного досвiду сприяє пiдвищенню пiзнавальної активностi школярiв на всiх етапах навчання.

Принцип міцності засвоєння знань, набуття умінь і навичок. Користуватися знаннями неможливо, якщо вони не закріплені, не стали здобутком пам’яті, міцно не засвоєні. Звідси випливає принцип міцності.

Одне з основних завдань школи – дати своїм випускникам міцні знання основ наук, умінь і навичок, які б вони завжди могли застосовувати на практиці.

Міцність знань, умінь і навичок досягається насамперед повторенням і закріпленням навчального матеріалу та застосуванням їх на практиці. Розрізняють два основних види повторення: поточне (протягом усього періоду навчання), узагальнювальне (після проходження теми, розділу).

Закріплення навчального матеріалу буває: первинне (після викладання нового матеріалу або в процесі викладання), відтворювальне (під час лабораторних робіт) і творче.

Основні правила використання цього принципу:

• не потрібно вимагати від учнів все заучувати напам'ять, крім того, що добре сприймається розумом;

• не слід повторювати вивчене безпосередньо за схемою вивчення: потрібно дати можливість учням розглянути матеріал з різних боків і різних поглядів;

• міцність запам'ятованої інформації, набута у формі логічних структур, значно вища за міцність розрізнених знань; необхідно закріплювати знання, представлені логічно цілісними структурами (структурно–логічними схемами).

• у процесі навчання доцільно застосовувати сучасні засоби та методи контролю, користуватися діагностичними засобами виявлення та виміру зрушень у розвитку учнів.

Принцип наступності. Наступність є поняттям значно ширшим від поняття «принцип навчання», хоча нерідко відіграє роль принципу. Залежно від умов і функцій, які виконує наступність, її масштабу, це поняття може бути “дидактичним принципом”, “закономірністю”, “принципом побудови системи освіти” тощо.

Наступність охоплює всю систему освіти, її ступені та сторони – навчання, виховання, розвиток, а також аспекти цих сторін – зміст, методику, організацію, взаємозв'язок елементів дидактичної системи.

У навчальному процесі наступність виявляється як принцип навчання в змістовному та процесуальному блоках. Тут вона відіграє роль між-предметних або органічних зв’язків.

Великого значення наступність набуває, коли відбувається перехід від нижчого ступеня до вищого і виявляється як у змістовному, так і в процесуальному блоках. Значну роль відіграє наступність у змісті навчальних планів і програм. При забезпеченні наступності слід дотримуватися правила, за яким змінам підлягають навчальні плани і програми вищого ступеня.

Принцип виховного навчання. У процесі навчання здійснюються освітня, виховна, розвивальна та інші функції навчання. Тому процеси навчання і виховання перебувають в органічній єдності: вирішуючи освітні і розвивальні завдання, навчання водночас має великий виховний вплив на особистість. Воно сприяє розвитку пізнавальних сил і творчих здібностей учнів, активності і самостійності в роботі, формуванню наукового світогляду, свідомості, моралі тощо.

Теорією навчання і виховання стала “Велика дидактика” Я. Ко-менського. У зв’язку з тим, що виховний характер навчання залежить від його змісту, значний виховний вплив на учнів має правильна організація навчальних занять і методика їх проведення. На заняттях потрібно застосовувати як індивідуальну роботу, так і колективні форми, які сприяють організації взаємодопомоги. Значний виховний вплив має дотримання робочого режиму: своєчасно розпочаті заняття; вимогливість до виконання домашнього завдання, практичних завдань, написання рефератів тощо. Виховну функцію виконують такі форми навчання: навчальна (ділова або рольова) гра, конференція, семінарські заняття. Вимогливість до учнів, постійний контроль за дотриманням режиму сприяють формуванню таких якостей, як наполегливість, дисциплінованість, сумлінність, уміння переборювати труднощі.

Особистий приклад учителя теж має суттєвий виховний вплив на учнів. Зокрема А. Макаренко ствержував, що вчитель має бути гідним наслідування. Тому його любов до своєї справи, справедливість, висока культура поведінки, ерудиція, вимогливість, поєднані з повагою до учнів, педагогічний такт – усе це має виховне значення.

Таким чином, розглянуті дидактичні принципи виражають закономірності процесу навчання. Неухильне їх дотримування є необхідною умовою успіху професійної діяльності педагога. Усі принципи навчання взаємопов’язані і взаємозумовлені. Недотримання в навчальному процесі хоча б одного з названих дидактичних принципів ускладнює реалізацію інших і призводить до зниження загальної ефективності навчання.

1.3. Зміст і структура програми з основ безпеки життєдіяльності. Аналіз змісту навчальної програми свідчить про її високий рівень інтеграції з іншими галузями. Основою для розробки шкільної програми стали офіційні статистичні дані про нещасні випадки з дітьми та їхні причини. Статистика нещасних випадків з учнями зі смертельними наслідками за останні роки (згідно інформації, зібраної відділом безпеки життєдіяльності Міністерства освіти і науки України) підтверджує необхідність посилення роботи у напрямах, зазначених навчальною програмою, тому що розподіл нещасних випадків з учнями зі смертельними наслідками зберігається майже таким, як і в минулому десятилітті. Найбільш поширеними причинами загибелі дітей залишаються хвороби, утоплення та самогубства. Порівняльний аналіз даних за 2000 – 2003 рр. показує деяке зменшення кількості смертельних випадків із причин самогубства, електротравм, отруєнь і пожеж. Певною мірою це наслідок просвітницької роботи з дітьми, але за іншими показниками відбувається постійне зростання.

Зміст середньої освіти з безпеки життєдіяльності є циклічним і представлений змістовими лініями у табл. 1.3.1.

Таблиця 1.3.1

Циклічність програми шкільного предмета

“Основи безпеки життєдіяльності” та його зміст

Початкова школа (1–4 класи)	Змістова лінія	Стислий зміст
	Дитина вдома	Побутовий травматизм, пожежна й соціальна безпека.
	Світ навколо тебе	Небезпеки на дорогах, воді й льоду, у населених пунктах, на відпочинку.
	Безпека у школі	Травматизм і небезпеки соціального характеру під час перебування в школі.
	Моє здоров’я	Здоровий спосіб життя, способи і засоби збереження здоров’я.
Основна школа (5–8 класи)	Здоровий спосіб життя	Здоровий спосіб життя, способи і засоби збереження здоров’я (безпечне використання природних факторів, шкідливі звички, правила вибору якісних продуктів харчування, елементи першої допомоги).
	У навколишньому середовищі	Небезпечні виробництва населеного пункту, небезпеки на дорогах для пішохода, велосипедиста, пасажира автомобіля і громадського транспорту; пожежна безпека у побуті й на виробництві; безпечна поведінка в автономних ситуаціях.
	Серед людей	Небезпеки соціального характеру; дискримінація, торгівля людьми, конфлікти різного характеру; установи, що забезпечують захист людини.
Старша школа (9–11 класи)	Надзвичайні ситуації природного і техногенного характеру	Небезпеки, що загрожують людині у надзвичайних ситуаціях природного походження, рятування, захист і перша допомога під час їхнього виникнення.
	Надзвичайні ситуації соціально–політичного характеру	Небезпеки, що загрожують громадянину; посягання на права і свободу людини (захоплення заручників, шантаж, крадіжки, інформаційна небезпека).

Згідно програми шкільного предмета “Основи безпеки життєдіяльності” наскрізні змістові лінії мають формувати в учнів:

• моделі безпеки під час виникнення побутових, природних і техногенних надзвичайних ситуацій;

• свідому громадянську позицію щодо небезпек, які призводять до порушення прав людини;

• здоровий спосіб життя;

• навички профілактики захворювань і долікарської само– та взаємодопомоги.

1.4. Особливості формування знань про безпеку життя й діяльності людини в учнів 1–11 класів на різних циклах вивчення ОБЖ. На кожному етапі навчання (циклі програми) в учнів формуються певні знання і поняття про типові небезпеки. Поряд із теоретичними знаннями, необхідними й обов’язковими є практичні вміння та навички, якими повинні оволодіти учні. В основу проведення уроків має бути покладена активна розумова і фізична діяльність учнів, адже нагальна потреба у набутих знаннях, уміннях і навичках необхідна в сучасних умовах.

У процесі моделювання небезпечних ситуацій на уроках потрібно навчати учнів визначати небезпеку та рівень її загрози (прогнозувати можливість наразитися на небезпеку), аналізувати конкретні небезпечні ситуації, знайомити з типовими прикладами виходу з них, критично оцінювати особисті психологічні й фізичні можливості. Навчальна ситуація, яка створюється на уроці з основ безпеки життєдіяльності, повинна спонукати учнів до адекватних дій, які обов’язково регулюються вчителем. Це сприяє кращому розумінню учнями моделей безпеки, зокрема:

• як потрібно діяти у стандартних і нестандартних ситуаціях?

• чому саме так, а не інакше?

• який результат очікується внаслідок конкретних дій?

У процесі навчання школяра основам безпечної життєдіяльності, як і при вивченні інших предметів, формуються такі якості його особистості: світогляд, знання, вміння, навички, звички, здібності, а також деякі риси характеру – уважність, допитливість, воля, любов до праці тощо. Серед них головними є знання, які він повинен грунтовно засвоїти для подальшого їх застосування під час виконання комплексних дій, визначених навчальними завданнями, та в різних життєвих ситуаціях.

Знання учнів як результат процесу пізнання, складаються з кількісної та якісної багатогранної сукупності засвоєних понять і уявлень, які зберігаються в пам’яті до того моменту, коли стають необхідними. При цьому під теоретичними знаннями, які є підґрунтям безпечної життєдіяльності, потрібно розуміти, у першу чергу, наукову сутність перебігу явищ і процесів, умов виникнення ситуацій, що можуть призвести до людських жертв або матеріальних втрат.

Знання основ безпечної життєдіяльності дають змогу учням осмислювати й узагальнювати складні взаємозв’язки у системі “Людина–навколишнє середовище”, робити висновки та обирати оптимальний варіант моделі безпеки.

Проведений аналіз програми з ОБЖ для загальноосвітніх навчальних закладів показує, що цей документ висвітлює два блоки питань і охоплює всі аспекти безпеки життя й діяльності людини. Перший блок – це класичне висвітлення теоретичних питань безпеки життєдіяльності (психологічні, валеологічні та екологічні аспекти, безпека життєдіяльності в умовах надзвичайних ситуацій тощо), що ґрунтуються на міжпредметних зв’язках.

Другий блок питань висвітлює особливості безпечного існування людини в сучасних умовах (держава на захисті безпеки життя й діяльності людини, безпека дорожнього руху, пожежна безпека, електробезпека, радіаційна безпека, безпека на воді, безпека при взаємодії з інформаційним простором, надзвичайні ситуації у житті сучасної людини, побутовий травматизм тощо).

Навчанню учнів передує проголошення мети й визначення оптималь-ного змісту, форм і методів навчання. Основною метою загальної середньої освіти з питань безпеки життєдіяльності є формування в учнів адекватного мислення та цілісної системи знань із безпеки, в результаті чого мають бути сформовані вміння і навички щодо власної безпеки й безпеки оточуючих та розуміння своєї відповідальності за власні вчинки, життя й здоров’я.

Відповідно до програми з основ безпеки життєдіяльності для загальноосвітніх навчальних закладів України (Програма для загальноосвітніх навч. закладів/ Авт. кол.: І.А.Репік та ін. – К.: Шкільний світ, 2001) та інструктивно–методичних листів Міністерства освіти і науки України щодо особливостей вивчення ОБЖ, цей предмет входить до інваріантної складової навчальних планів. Форми й порядок вивчення ОБЖ можуть визначати місцеві органи управління освіти з урахуванням реального стану навчально–методичного забезпечення.

У 1–4–х класах зміст навчальної галузі “Здоров’я і фізична культура” складається з трьох компонентів: фізична культура, основи здоров’я та основи безпеки життєдіяльності, які можуть реалізуватися через різні навчальні програми. Зокрема у навчальному закладі за умови відсутності вчителя з безпеки життєдіяльності доцільно працювати за інтегрованою програмою “Основи здоров’я і фізична культура” (3 години на тиждень), яка враховує всі питання з основ здоров’я й основ безпеки життєдіяльності. Вивчення питань з основ безпеки й здоров’я має бути систематичним і послідовним, тому рекомендується 10–15 хвилин на кожному уроці фізичної культури приділяти увагу зазначеним питанням. У календарно–тематичному плануванні вчителя фізичної культури має бути відображено зміст усіх трьох складових.

У 5–9–их класах викладання відбувається за програмою інтегрованого курсу “Основи здоров’я“ (1 година на тиждень з інваріантної складової навчального плану протягом навчального року). Зміст тем розгорнуто відповідно з Державним стандартом базової та повної загальної середньої освіти. До кожного розділу програми визначені обов’язкові результати навчання, спрямовані на досягнення учнями компетентностей, необхідних для збереження та зміцнення здоров’я, ведення здорового способу життя тощо.

Конкретним результатом навчання має бути розвиток життєвих (психосоціальних) навичок учнів, зокрема таких, як: уміння приймати рішення; вирішувати проблеми творчого та критичного мислення, спілкування, самооцінки; виховувати почуття гідності; вміння чинити опір тиску в міжособистісних стосунках; долати емоції та стрес.

До кожної теми визначено перелік практичних занять, які передбачають формування зазначених вмінь.

Зміст програми у 5–9 класах структуровано за чотирма розділами, що представлені в програмах для кожного класу:

1. Життя і здоров’я людини.

2. Фізична складова здоров’я.

3. Соціальна складова здоров’я.

4. Психічна і духовна складові здоров’я.

Програма інтегрованого курсу “Основи здоров’я” має прикладний характер, тому його реалізація можлива на основі таких компонентів:

• мотиваційного (поєднує в собі знання основ збереження життя і здоров’я з ціннісними орієнтаціями на задоволення соціально-значимих і особистісно-орієнтованих потреб);

• операційного (поєднує в собі засоби, методи і форми організації діяльності, способи планування і регулювання її перетворювальними процесами);

• інформаційного (поєднує в собі знання про фізичну, соціальну, психічну, духовну складову здоров’я, основні умови і способи його збереження, основні засади здорового способу життя та безпеки життєдіяльності).

Особистісна орієнтованість при вивченні курсу здійснюється через зміст навчального матеріалу та особистісну спрямованість навчального процесу. Запорукою формування здорової особистості учня є взаєморозуміння, взаємоповага, толерантність, творче співробітництво всіх учасників навчального процесу. Увага вчителя має бути зосереджена на проведенні занять з використанням таких методів навчання, що ґрунтуються на активній участі всіх учнів: обговорення, мозкова атака, розробка концептуальних карт, рольові ігри, дискусії, творчі проекти, навчальні контракти, інтерв’ю, вивчення окремого випадку, екскурсії, робота в групі, вирішення проблеми тощо.

Особливу увагу необхідно надати позитивній мотивації учнів на активну, щоденну й поступальну їх дію за правилами й вимогами збереження життя й зміцнення здоров’я.

У ході реалізації програми інтегрованого курсу “Основи здоров’я” зміст кожного компоненту відпрацьовується в логіці поетапного формування особистості відповідно з віковими особливостями всіх складових здоров’я школярів. Навчально-виховний процес спрямований на набуття учнями життєвих навичок, необхідних для збереження та зміцнення здоров’я. У зв’язку з цим необхідне відпрацювання конкретних дій учнів на практичних заняттях, передбачених за навчальною програмою.

Успішна реалізація програми інтегрованого курсу “Основи здоров’я” можлива лише на засадах активної співпраці, партнерства всіх учасників навчально-виховного процесу (учнів, педагогів, сім’ї та громади), що передбачає й уможливлює: особистісно орієнтоване навчання; збагачення змісту інтегрованого курсу емоційним, особистісно значимим матеріалом; використання інтерактивних методів навчання; стимулювання позитивних інтелектуальних почуттів учнів, послідовна диференціація та індивідуалізація вивчення цього курсу; роботу учнів з різними джерелами інформації, різними видами і типами ресурсних матеріалів; відпрацювання практичних дій при вивченні кожної теми; створення умов для активного діалогу між учасниками-партнерами навчально-виховного процесу (учнів, учителів, членів сім’ї, громади) та вільного вибору учнями навчальних завдань і способів поведінки; залучення учнів до самооцінки різних видів своєї діяльності, у тому числі й розвитку життєвих навичок; багатоваріантність форм різних видів діяльності учнів; залучення до активної співпраці сім’ї та громади.

Кількість годин на вивчення предмета рекомендується збільшувати за рахунок варіативної частини навчального плану, що надає можливість поширення й поглиблення змісту тем. Зміни у програмі мають бути погоджені з педагогічною радою навчального закладу.

У матеріалах даного посібника значна увага приділяється третьому циклу навчання учнів основам безпеки життєдіяльності (9–11 класи), який є перехідним етапом до вивчення спеціальних розділів безпеки під час навчання у закладах професійно–технічної освіти або у процесі трудової діяльності людини.

Викладання ОБЖ у старших класах характеризується конкретизацією і розширенням здобутих раніше знань. Перед учителем постає питання, як визначити рівень сформованості знань з основ безпеки життєдіяльності, уміння користуватися здобутою інформацією. Тому на цьому етапі під час вивчення старшокласниками відповідних розділів учителеві необхідно акцентувати свою увагу на розумінні учнями залежності безпеки людини від її особистих дій, фізичних, психологічних можливостей, досвіду та вмінь. Одночасно у старшокласників необхідно сформувати знання про нормативно–правову базу та зміст діяльності різноманітних державних установ і служб, метою створення яких є захист особистості в надзвичайних ситуаціях, забезпечення її прав, зокрема на працю, освіту, медичне обслуговування, а також захист природного середовища, правопорядку тощо.

Зміст навчального матеріалу у старшій школі доцільно доповнити вивченням курсу “Екологічна безпека”, факультативів і спецкурсів за рахунок варіативної частини навчального плану, а також розгалуженою системою позашкільної роботи.

Відповідно до вимог Міністерства освіти і науки України у початковій школі основи безпеки життєдіяльності можуть викладати вчитель–класовод, вчитель основ безпеки життєдіяльності або вчитель фізичної культури. В основній та старшій школі викладання здійснюють вчителі основ безпеки життєдіяльності або вчителі, які навчалися на курсах удосконалення (перепідготовки) в інститутах післядипломної педагогічної освіти.

Не дозволяється використовувати години, відведені на цей предмет, для довантаження вчителів або класних керівників, які не мають відповідної підготовки для викладання ОБЖ.

У зв’язку з тим, що навчальна інформація посібників і підручників несе у собі життєво важливе навантаження, не допускається, щоб на шкільних уроках учень отримав неправильну інформацію, яка в майбутньому призведе до нещасного випадку. Учитель має бути обережним у відборі інформації, яку використовує на уроках. Наприклад, використання у навчальному процесі літератури, що не має відповідного грифу Міністерства освіти і науки України, може виявитися небезпечним для життя й здоров’я учнів.

Як свідчить практика, виховання безпечного й здорового способу життя дуже повільно стає невід’ємною складовою шкільного навчально–виховного процесу. Для деяких його учасників – завідувачів відділами освіти, директорів шкіл, учителів, батьків учнів, представників державних установ – проблема безпеки життєдіяльності учнів залишається другорядною. Про такий стан свідчать: фактична тижнева кількість годин, відведених для вивчення ОБЖ (мінімальна кількість годин установлюється Міністерством освіти і науки, оптимальна – навчальним закладом); кількість і якість позашкільних навчальних заходів; відсутність системи вищих педагогічних навчальних закладів, які готують майбутніх учителів ОБЖ; неузгодженість спільних дій між зацікавленими міністерствами і відомствами, громадськими організаціями.

Необхідними умовами усунення зазначених недоліків є: наявність високопрофесійних педагогічних кадрів; укомплектованість навчальних закладів навчально-методичною літературою; систематичне підвищення кваліфікації вчителів; виділення необхідної кількості годин на вивчення дисципліни; організація позакласної роботи.

Аналіз різноманітних форм роботи у школі в галузі безпеки життя й діяльності людини показує, що найефективніші з них можна об’єднати за видами навчальних занять, змістом позашкільної роботи та напрямом співпраці з громадськими організаціями і державними установами (табл. 1.4.1).

Результати перевірок, які постійно проводяться комісіями Міністерства освіти і науки України, та їхні висновки свідчать, що тільки ті навчальні заклади, які працюють за всіма означеними напрямами, можуть розраховувати на суттєве зниження рівня травмування дітей у побутових і шкільних умовах.

Таблиця 1.4.1

Виховання й навчання з основ безпеки життєдіяльності у середній школі

Уроки ОБЖ	Позашкільна робота	Робота з дорослими
урок–лекція з елементами бесіди	рух юних пожежників	з адміністрацією школи
урок–рольова гра	рух юних інспекторів дорожнього руху	з учителями
урок–вікторина	школи безпеки	з батьками
практичні заняття лабораторні роботи	бесіди усні журнали	з громадськими організаціями
узагальнюючі уроки підсумкові заняття	інші види	з державними установа-ми й організаціями

У процесі планування, організації й проведення уроків з основ безпеки життєдіяльності вчителям потрібно враховувати, що на сучасному етапі розвитку цієї науки нерозв’язаними залишаються термінологічні питання, які стосуються різних модулів ОБЖ: цивільного захисту, охорони праці, екології. Не повністю завершено роботу щодо узгодження навчальних програм середньої, професійно–технічної і вищої освіти; потребує покращення забезпечення навчального процесу літературою, друкованою наочністю, відеоматеріалами, програмними педагогічними розробками тощо. Тому у програму цієї дисципліни відповідно до місцевих умов, профілю навчання у різних класах, соціальних проблем і матеріально–технічних можливостей конкретної школи, а також наявності в регіоні потенційно небезпечних підприємств та інших чинників (географічних, економічних, етнічних, демографічних, екологічних, суспільно–політичних) учитель основ безпеки життєдіяльності може вносити зміни, які коригуються та схвалюються педагогічною радою навчального закладу.

1.5. Норми й критерії оцінювання знань, умінь і навичок учнів. Складовими навчальних занять з основ безпеки життєдіяльності є вміння оцінювати отриману інформацію, аналізувати її та застосовувати у стандартних і нестандартних життєвих ситуаціях. Навчальні досягнення учнів можуть бути оцінені на основі видів навчальної діяльності: учень називає, наводить приклади, розпізнає, характеризує, описує, пояснює, розуміє, порівнює, аналізує, оцінює, спостерігає, використовує, виконує, дотримується правил. Це дає підстави для проведення процесу оцінювання (вчителем) і самооцінювання (учнем) та визначення рівня його навчальних досягнень за 12-бальною шкалою.

У табл. 1.5.1. наведено взаємозв’язок змісту навчального матеріалу і вимог до навчальних досягнень учнів у 9–ому класі.

Таблиця 1.5.1