2.3. Зміст розділу “Громадянська безпека” в 11 класі

2.3.1. Надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру. На початок ХХІ століття у світі накопичилось багато гострих проблем як наслідок суперечливого розвитку відносин між державами світового співтовариства. За всю історію свого розвитку світова динаміка розвитку людства спричинила виникнення великої кількості глобальних проблем.

Під глобальними проблемами людства розуміють загальний планетарний масштаб загрози, труднощі та протиріччя у відносинах природи й людства, а також усередині суспільства.

Глобальні проблеми мають як однакові, так і різні прояви в багатьох районах світу. Вони поділяються на природні, демографічні, економічні, екологічні, соціальні та інші. Це проблеми війни й миру, природних катастроф і техногенної безпеки, продовольства, бідності, зайнятості, генетичної безпеки тощо.

Інтенсивне наростання проблем сучасного світу у сфері глобальної політики на порозі ІІІ тисячоліття підвело цивілізацію до критичної межі. Особливо драматична ситуація у світі складається через загострення світових проблем, які діалектично пов’язані між собою та безпосередньо впливають на всі сфери життя. Таких проблем, які засвідчують кризу сучасної цивілізації, налічується понад 60. Серед них перші місця посідають екологічна криза й відвернення нової світової війни.

Соціально–політичні надзвичайні ситуації

Донедавна людина відчувала свою могутність над природою: порушувала природні цикли, вносила небезпечні зміни в навколишнє середовище, створюючи цим самим реальну загрозу життю на планеті. Унаслідок нераціональної господарської діяльності порушено динамічну рівновагу біосфери нашої планети, що спричинило її прогресуюче руйнування. Показники забруднення й деградації природи унеможливлюють процес вирішення невідкладних соціальних проблем, збереження природи й одночасного продовження гонки озброєнь та розширення межі споживання природних ресурсів.

Проблема відвернення нової світової війни полягає у тому, що кількість нагромадженої у світі вибухівки у 10 тис. разів перевищує сумарну потужність боєприпасів, використаних у двох світових війнах. В арсеналах лише кількох держав знаходиться понад 220 млн. тонн хімічних речовин, один міліграм яких є смертельною дозою для людини. Руйнівна сила накопичених ядерних боєприпасів дозволяє знищити життя на Землі декілька десятків разів. Крім цього, інтенсивно розробляються новітні засоби масового знищення: променева, психотропна, етнічна, інфразвукова, космічна й інші види зброї. Учені прогнозують, що у випадку виникнення третьої світової війни цивілізація буде знищена, а Земля може відхилитися від своєї орбіти.

Соціально–політичні проблеми виникають і внаслідок розвитку засобів масової інформації (радіо, кіно, відео, телебачення, комп’ютерні засоби зв’язку тощо). Саме в цей час виникає “масова культура”, яка ігнорує особливості регіональних, релігійних або класових субкультур. Відповідно з’являються соціально–політичні проблеми, які важко вирішуються навіть на міжнародному рівні. В цілому такі елементи культури, як література, театр, освіта, наука, опинилися у кризовому стані. Тому разом із розбудовою нашої держави необхідна й нова культурна політика, спрямована на відродження культурних і освітніх цінностей.

Ще одним джерелом соціально–політичних проблем є політичні конфлікти, тобто зіткнення несумісних, часом протилежних інтересів, поглядів окремих людей, політичних партій або громадських організацій. Вони можуть бути як збройними, так і не збройними.

Небезпека збройних конфліктів полягає у створенні додаткової загрози залучення нових сил і виходу ситуації з–під контролю (застосування зброї масового знищення).

Незбройні конфлікти проявляються у дипломатичному протиборстві, митних, фінансових та інших “війнах”, які виражають економічні й політичні інтереси держав, а також негативно впливають на економічний, соціальний і інші аспекти розвитку людства.

Крім розглянутих вище небезпек, існують соціально–техногенні небезпеки, які пов’язані з функціонуванням різноманітних підприємств, а також комбіновані небезпеки, які мають соціальну основу.

Кожна невирішена глобальна проблема породжує загрози у відповідних галузях людської життєдіяльності. Знання особливостей таких загроз дає змогу знизити їхню потенційну небезпеку. Демографічна проблема тягне за собою загрози, пов’язані з перенаселенням, міграціями, старінням населення, і, у свою чергу, є причиною ряду інших глобальних проблем; це зокрема стосується й екологічної проблеми з її численними складовими. Кожна невирішена проблема загальносвітового масштабу таїть у собі можливість виникнення надзвичайних ситуацій.

Наведемо короткий перелік лише деяких соціальних і політичних катастроф ХХ століття.

До соціальних катаклізмів належать:

• перша світова війна (1914–1918), в якій загинуло 10 мільйонів чоловік;

• громадянська війна в Росії (1917–1922), в якій теж загинули мільйони людей;

• друга світова війна (1939–1945), яка забрала життя десятків мільйонів людей;

• війна США у В’єтнамі та Камбоджі (1964–1975) – загинуло близько ста тисяч чоловік, в тому числі і мирні жителі;

• війна СРСР в Афганістані (1979–1989) – загинуло не менше 15 тисяч (а за деякими даними – до 45 тис.) радянських військовослужбовців; жертви з афганського боку ніким не підраховувались.

Наведемо деякі приклади переворотів і терористичних актів:

• 25 січня 1905 року в Санкт–Петербурзі розстріляна мирна демонстрація робітників (Кривава неділя), вбито більше ста тисяч чоловік.

• 6 листопада (25 жовтня) 1917 року більшовики здійснили збройний державний заколот, який потяг за собою в наступні десятиліття людські жертви в десятки мільйонів життів.

• За період із 1933 по 1945 рік фашисти знищили в концтаборах (Освенцім, Бухенвальд, Майданек) близько восьми мільйонів чоловік.

• 22 липня 1985 року над Атлантикою біля узбережжя Ірландії підірвано “Боїнг–747”, загинуло 329 чоловік.

• 9 вересня 1999 року в Москві на Печатниках було підірвано житловий будинок, загинуло більше 92 чоловік; 13 вересня того ж року підірвано житловий будинок на Каширському шосе, загинула 121 людина.

Цей перелік постійно поповнюється новими даними (терористичні акти в Росії (Беслан), Америці, Великобританії).

Для сучасної міжнародної ситуації характерний перехідний етап від конфронтації, політики сили і жорсткого протиборства держав із різними державними системами до спільного партнерства й співробітництва. В цілому, розвиток міжнародних відносин характеризується періодами стабільності й нестабільності.

Нестабільність – це вірогідність стрибкоподібного розвитку систем міжнародних відносин, що підсилює невизначеність політичного життя. Часто це призводить до різного роду конфліктів і воєн. Нестабільність доволі часто породжує надзвичайні ситуації соціально–політичного характеру.

Конфлікти (лат. conflictus – зіткнення) – зіткнення двох чи більше різнобічних сил із метою реалізації своїх інтересів в умовах протиборства. Конфлікти бувають політичними, економічними та ін. Вони можуть бути з можливим примиренням (агоністичні) і непримиренні (антагоністичні).

Агоністичні конфлікти здатні переростати в хронічні і, навпаки, в антагонічні (наприклад, конфлікти навколо Нагірного Карабаху, Чечні тощо).

Конфлікти як соціальне явище можуть бути позитивними, продуктивними, негативними. Виникають у різних сферах громадського життя, можуть спричиняти великомасштабні протистояння різних сил (революційних і контрреволюційних) між державами й союзами держав. До конфліктів належать війни, партизанські рухи та інше.

Війна – озброєна боротьба між державами. Уся історія людства пов’язана з війнами. За останні п’ять із половиною тисяч років народи Землі пережили майже 15 тисяч воєн і конфліктів (із яких більше половини виникло в Європі). У різних війнах загинуло більше трьох із половиною мільярдів жителів планети. Перша світова війна, в якій брали участь 38 держав, забрала життя більше десяти мільйонів осіб. Друга світова війна вже охопила 72 держави, а загальні людські втрати досягли 55 мільйонів чоловік. У другій половині минулого століття за період з 1945 по 1986 рік виникло близько 250 воєн, в яких брали участь майже 90 держав, загинуло більше 35 мільйонів людей. Тільки в Ірано–Іракській війні (1980–1988 рр.) загинуло близько мільйона людей, в тому числі велика кількість мирних жителів.

Одночасно в усьому світі зростає кількість військових конфліктів. Так, частота воєн у перший половині ХХ століття перевищує середню частоту воєн за всю історію людства в 1,5 раза, а в другій половині століття – вже у 2,5 раза.

Соціальними надзвичайними ситуаціями називаються події, які широко розповсюджені в державі та загрожують життю й здоров’ю людей.

Надзвичайні ситуації соціально–політичного характеру пов’язані із протизаконними діями терористичного й антиконституційних напрямків. Це існування або реальна загроза терористичного акту (військовий напад, захоплення важливих об’єктів, ядерних установок і матеріалів, систем зв’язку й телекомунікації, напад (або загроза) на екіпажі повітряних або морських суден); крадіжка (спроба крадіжки) чи знищення суден; захоплення заручників; установка вибухових пристроїв у населених пунктах; крадіжка або захоплення зброї; виявлення старих боєзапасів.

Причини соціальних НС можуть бути такі:

• психологічний тиск на людину (шантаж, шахрайство, крадіжка);

• фізичне насильство (розбій, бандитизм, терор, насильство, захоплення заручників);

• уживання речовин, які руйнують організм людини (наркоманія, алкоголізм, куріння);

• захворювання (СНІД, венеричні хвороби);

• небезпека суїциду (невирішені проблеми на соціальному ґрунті, наслідки війни в Афганістані).

Соціальні НС класифікуються таким чином:

а) локальні, регіональні, глобальні;

б) для людей старшого віку; для дітей, для молоді; для жінок тощо.

Причинами воєнних конфліктів можуть бути:

• боротьба за політичну й військову перевагу;

• боротьба транснаціональних сил за збереження контролю над розподілом енергоресурсів і за новий перерозподіл їх на планеті за джерелами сировини;

• боротьба за завоювання стратегічної ініціативи в деяких питаннях та інше.

Загальними причинами НС соціально–політичного характеру можна назвати: нестабільність соціально–економічних процесів; протиріччя соціально–політичного характеру як між державами, так і всередині держави; незаконні дії терористичного й антиконституційного напрямку; відсутність звичок адаптації в умовах життя, що склалося, як у громадській, виробничій, так і в побутовій сфері.

Наслідки НС соціально–політичного характеру: порушення соціально–політичних умов життя в державі, загроза життю та здоров’ю людини.

Політичні конфлікти мають соціальну основу і часто виникають під час переходу до нових умов життєдіяльності суспільства. Такі конфлікти відбуваються, наприклад, в умовах соціальної невизначеності у політичному житті та неконтрольованої злочинності.

Основними напрямками вирішення соціально–політичної кризи є: взаємні поступки через переговори сторін; усвідомлення причин кризи; формування уряду, який користується довірою народу; консолідація навколо програми виходу із кризового стану.

Проблема виникнення, перебігу та закономірностей врегулювання конфліктів недостатньо вивчена не лише у вітчизняній, але й у світовій практиці. Необхідність пошуків засобів врегулювання конфлікту та управління ним випливає з усвідомлення нової конфліктної парадигми мислення, яка полягає:

• по–перше, у визнанні та вмотивуванні значення соціальних конфліктів як щоденного й природного явища суспільного життя, його невід’ємного атрибута;

• по–друге, у визнанні неминучості появи конфліктів у суспільстві та виявленні їх конструктивної ролі для загального розвитку;

• по–третє, в усвідомленні того, що конфлікт можна регулювати й управляти ним.

Отже, більшість соціально–політичних конфліктів може бути оптимізована на будь–якому рівні, а головне інструментальне завдання щодо конфлікту повинно бути визначено як управління ним.

Види соціальних і воєнних надзвичайних ситуацій

Воєнний напад – збройний виступ проти іншої держави або всередині неї, виступ проти чогось або когось. Військові теоретики відводять значну, а подекуди і вирішальну роль у сучасних війнах зброї високоточній, звичайній і заснованій на нових досягненнях в галузі фізики, перш за все нелегальної дії. До неї відносять: лазерну зброю; джерела некогерентного світла; НВЧ–зброю; інфразвукову зброю; засоби радіоелектронної боротьби; засоби інформаційної боротьби; високоточну зброю нового покоління (інтелектуальні боєзапаси); метеорологічну, геофізичну зброю; біологічну зброю нового покоління, в тому числі психотропні засоби; біотехнологічні засоби; хімічну зброю нового покоління; зброю електромагнітного імпульсу; психотропну зброю; парапсихологічні засоби.

Це види зброї, якими можна вести так названі “гуманні” війни. У таких війнах знищуються споруди, техніка, системи управління, а люди залишаються неушкодженими, але системи життєзабезпечення руйнуються. Аналіз воєнних конфліктів останніх років (в Ірані, Іраку, Югославії, Чечні) показує, що часто створюється ситуація, коли йде збройна боротьба, страждає й гине мирне населення, а фактичного оголошення війни чи введення військового стану немає. Таким чином, мовби стирається грань між мирним і воєнним часом. Нещодавно розпалився скандал із приводу застосування під час воєнної акції, яку провела НАТО проти Югославії, артилерійських і ракетних снарядів із наконечниками зі збідненого урану. Військовий сенс їх застосування – у великій питомій вазі урану, який дозволяє досягти високого тиску з боку снаряда на перешкоду, що значно підвищує його руйнівну силу. При цьому в точці контакту снаряду з перешкодою розвивається висока температура, йдуть ланцюги хімічних реакцій, які супроводжуються виникненням надзвичайно токсичних речовин, відбувається забруднення зовнішнього середовища ураном, період напіврозпаду якого сягає 2500 років.

Під час авіанападів американські винищувачі випустили близько 31 тисячі боєзапасів із збідненим ураном, що, за оцінками спеціалістів, дорівнює 10 тоннам цієї речовини.

ХХ століття принесло нам таке поняття, як світові війни – конфлікти, в які було втягнено багато держав. Уперше в історії територіальна віддаленість перестала мати принципове значення. Як у 1914 р., так і в 1939 р. в центрі конфлікту стала Німеччина з її претензіями на світове панування. В обох війнах вона зазнала поразки.

Після закінчення Другої світової війни не було і року, щоб десь на землі не з’ясовували відносини за допомогою зброї. Карибська криза, війни у В’єтнамі та Афганістані, Лівані, Сирії, Ізраїлі тощо. За своєю жорстокістю маленькі війни мало чим відрізняються від великих.

Завданням ООН є збереження миру на всій планеті. Україна як один із найстаріших членів ООН не може залишатись осторонь від цього завдання. В липні 2000 року 650 українських військовослужбовців було відправлено на Близький Схід, ще 280 – в Африку, сьогодні миротворчий український батальйон закінчує виконання свої місії в Іраку.

Терористичні акти – це фізичне насильство аж до фізичного знищення. Насильство – це насильницькі дії, які загрожують життю й здоров’ю людини. Сьогодні в усьому світі розповсюджується епідемія тероризму – неоголошена війна без кордонів.

Історія тероризму губиться в часі століть. Терористичні акти насильства постійно супроводжують розвиток цивілізації. Саме розуміння “тероризм” походить від латинського слова “terror” – страх, жах. У другій половині ХІХ століття терор був на озброєнні прихильників анархістських і національних теорій. Жертвами терору стали такі особи, як король Франції Луї Філіп, імператор Фрідріх Вільгельм, імператор Олександр ІІ, Столипін та інші. Проте в той час тероризм не мав масового характеру і не ніс високого ступеня ризику для суспільства, як в ХХ столітті.

Найбільшу загрозу для світової спільноти являє собою міжнародний тероризм, стрімке зростання якого принесло страждання й загибель великої кількості людей (здебільшого мирного населення).

Основною метою терористичних акцій є бажання посіяти страх серед населення, завдати економічних збитків державі або приватній фірмі, виразити протест проти політики уряду тощо.

Суб’єкти терористичних дій – убивці–одинаки, злочинні угрупування, етнічні клани, релігійні секти, екстремістські політичні об’єднання, спеціальні служби держав, міжнародні терористичні організації.

Засобами, які використовуються для проведення терористичних актів, є: холодна, вогнепальна зброя, вибухові й отруйні речовини, біологічні агенти, радіоактивні речовини, ядерні заряди, випромінювачі електромагнітних імпульсів.

Об’єкти дії – фізичні особи, транспортні засоби, громадські й житлові будівлі, системи зв’язку й управління, магістральні трубопроводи, продукти харчування, напої.

Імовірні цілі терористичних дій – фізичне знищення політичних опонентів, залякування цивільного населення, “акції помсти”, дестабілізація діяльності державної влади, завдання економічних збитків, ускладнення міжнаціональних і міжконфесійних стосунків, провокування воєнного конфлікту, зміна політичного устрою.

Масштаби тероризму – злочини проти особистості, групові вбивства, масова загибель громадян, застосування диверсій на всій території держави, великомасштабні акції проти світової спільноти.

Способи терористичних акцій: застосування вогнепальної зброї, організація вибухів і підпалів у містах, захоплення заручників, застосування ядерних зарядів і радіоактивних речовин, застосування хімічної й біологічної зброї, організація промислових аварій, знищення транспортних засобів, електромагнітне опромінення, інформаційно–психологічний вплив.

У середині ХХ століття з’явився новий тип тероризму, який найменше зацікавлений у відстоюванні політичних ідей, а націлений на здійснення будь–якою ціною великомасштабного акту помсти проти мирних громадян. Мотивами в цих випадках часто були викривлені форми релігії, уявні ж нагороди виконавець має надію одержати на тому світі.

Сумний досвід застосування сектою “Аум Сенрикьо” отруйних речовин у токійському метрополітені показав, що для ліквідації наслідків подібних диверсій потрібні спеціальні професійно підготовлені сили.

Верховна Рада України прийняла закон “Про посилення боротьби з терористичними проявами”. Наша країна бере постійну участь у всіх міжнародних конвенціях у різних аспектах боротьби з тероризмом.

Ще одним із проявів тероризму є біотерор – це переміщення тварин, рослин і мікроорганізмів у те місце, де їх раніше не було. Так порушується природна гармонія, і з’являються невідомі захворювання. На цьому етапі ніхто не знає, скільки було випадків біотероризму.

В інших умовах займаються створенням засобів екологічного тероризму, за допомогою яких можна буде змінювати клімат, викликати землетруси та розбуджувати вулкани дистанційним способом, використовуючи електромагнітні випромінювання.

Захоплення важливих об’єктів – насильницький захват важливих об’єктів. Захват заручників – насильницьке захоплення й утримання людей з певними цілями, наприклад, із метою шантажу.

Страйки – організовані масові зупинення роботи з метою досягнення виконання своїх вимог. Масові заворушення – масові народні збурення, які є вираженням протесту проти чого–небудь (можуть бути цілеспрямованими й спонтанними).

Незаконні військові формування – це формування або групи, що мають організаційну структуру військового типу і створені в обхід законів. Наприклад, бандитизм – це створення озброєних банд із метою нападу на державні й цивільні об’єкти або на конкретних осіб. Розбій – злочин, який має на меті напад із метою захоплення державного, суспільного й особистого майна, із застосуванням насилля або його загрози, небезпечних для життя й здоров’я осіб, на яких напали.

Надзвичайними ситуаціями, які загрожують безпеці громадян, також є: крадіжки й збереження вогнепальної зброї, радіоактивних речовин, сильнодійних отруйних і хімічних речовин; наркотичних речовин і препаратів.

Відносно новим видом злочину стало посягання на інтелектуальну власність, аудіо– та відеопіратство.

Конституція України гарантує кожному громадянинові нашої держави права на свободу: право на свободу думки і слова, висловлювання своїх думок і переконань (ст. 34); право на об’єднання в політичні партії і громадські організації (ст. 36); право на мирні збори, без зброї, і проведення зборів, мітингів і демонстрацій, про які завчасно повідомляються органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування (ст. 39); право на страйки для захисту своїх економічних і соціальних інтересів (ст. 44).

У статті 37 Конституції України сказано, що політичним партіям і громадським організаціям заборонено мати воєнізовані формування.

У Карному кодексі України передбачається міра відповідальності і покарання за організацію масових заворушень і участь у них, за бандитизм, вимагання, викрадення людей, збереження і збут зброї, боєприпасів та інші протиправні дії, які можуть призвести до виникнення надзвичайних ситуацій і загрожують громадській безпеці.