2.2. Зміст розділу “Надзвичайні події, які загрожують добробуту людини та суспільства”
2.2.1. Виробничі надзвичайні ситуації. Промисловість взагалі і конкретне промислове підприємство зокрема значною мірою впливають на навколишнє середовище й здоров’я людини. Метою роботи будь–якого підприємства є виробництво кінцевого продукту. При цьому підприємство забирає з навколишнього середовища сировину, матеріали, повітря, воду, енергію, а віддає навколишньому середовищу відходи свого виробництва: викиди в атмосферу, стічні води, тверді відходи, енергетичні викиди.
Екологічні наслідки господарської діяльності людини, на жаль, дуже багатогранні та різнобічні: виснаження та втрата природних ресурсів, руйнування й видозміна ландшафтів і пейзажів, забруднення навколишнього середовища (прискорене руйнування об’єктів, зниження врожайності, погіршення якості продукції, руйнування озонового шару, зміна клімату, загибель флори й фауни), а в кінцевому підсумку – погіршення здоров’я і соціально–економічного добробуту людини.
За статистичними даними сьогодні на одного жителя України припадає близько 400 тонн промислових і побутових відходів, серед яких близько 87 тонн токсичних відходів. Ракетного палива, яке зберігається в Україні, достатньо для зараження двох третин світових запасів води. Лише одне об’єднання «Донецьквугілля» зайняло відходами свого виробництва більше 100 гектарів сільськогосподарських угідь; забороненими і не придатними до використання пестицидами (13,3 тис. т) зайнято 10 тисяч складів, третина з них – в аварійному стані. За один 2000–ий рік «під сміття» було відведено більше 160 тисяч гектарів землі.
Аварії й пожежі на виробництвах
Сучасні виробництва є великою потенційною загрозою для навколишнього середовища і досить часто стають причиною виникнення аварій і пожеж.
Надзвичайні ситуації техногенного характеру можуть бути викликані транспортними аваріями, пожежами й вибухами, аваріями з викидами сильнодіючих і біологічно небезпечних речовин, раптовим руйнуванням будівель і споруд, аваріями на очисних спорудах тощо
Найбільш поширеними причинами можливого виникнення надзвичайних ситуацій є: розміщення неподалік від місця проживання, роботи та навчання людей підприємств, які пов’язані з виробленням, переробкою або зберіганням шкідливих хімічних речовини або радіоактивних матеріалів; наявність пожеже– і вибухонебезпечних об’єктів, вантажних залізничних станцій, вантажних портів, аеродромів, газо–, нафто– та продуктопроводів, гідротехнічних споруд, поховань хімічних і радіоактивних відходів, звалищ тощо; вміст у повітрі, ріках і водоймах району, який прилягає до місця проживання, роботи та навчання людей, шкідливих речовин у кількості, що перевищує гранично допустимі концентрації; наявність підвищеного радіоактивного фону в районі проживання.
Наведений перелік типових причин надзвичайних ситуацій може бути доповнений і уточнений залежно від особливостей місцевості проживання.
Аварія – небезпечна подія техногенного характеру, що створює на об’єкті, території або акваторії загрозу для життя й здоров’я людей і призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи завдає шкоди довкіллю.
Горіння – це хімічна реакція поєднання горючої речовини з киснем, при якій змінюється хімічний стан цієї речовини, внаслідок чого виділяється тепло й випромінюється світло. Горіння характеризується такими факторами: наявністю кисню, наявністю займистого матеріалу, температурою займання. У приміщенні завжди є займистий матеріал, повітря у своєму складі містить кисень. У зв’язку з цим постійно існує вірогідність виникнення пожежі.
Техніка гасіння пожеж ґрунтується саме на усуненні однієї з умов горіння. Наприклад, предмет, що горить, поливають водою (знижують температуру) або накривають цупкою тканиною (припиняється доступ кисню).
Під явищем «пожежа» розуміють стихійне розповсюдження вогню, який вийшов з–під контролю людей і призводить до матеріальної шкоди, а іноді й до загибелі людей.
Пожежна безпека – це стан об’єкта, при якому з регламентованою ймовірністю унеможливлюється виникнення та розвиток пожежі й впливу на людей небезпечних факторів, а також забезпечується захист матеріальних цінностей.
Щоденно в Україні трапляється 144 пожежі, у яких гинуть шість чоловік, травмується чотири особи, згоряють 31 будівля і чотири одиниці техніки. Пожежні виїжджають за викликами 576 разів на добу.
Головне Управління Державної пожежної охорони МВС України зазначає, що протягом останніх років ситуація з пожежами й загибеллю людей на них у країні залишається складною. Щорічно в Україні виникає більше 50 тисяч пожеж, у яких гинуть і одержують травми більше трьох тисяч чоловік.
Пожежі й вибухи – найпоширеніші надзвичайні ситуації у сучасному індустріальному суспільстві. Вони трапляються перш за все на промислових підприємствах, які використовують у виробничих процесах вибухові і легкозаймисті речовини, а також на залізничному й трубопровідному транспорті.
Практика показує, що причинами виникнення пожеж на підприємствах часто бувають: необережне поводження з вогнем або горючими речовинами; несправність електрообладнання; недотримання правил пожежної безпеки тощо.
У народному господарстві України діє більше 1200 великих вибухо– і пожеженебезпечних об’єктів. Основна їх частина розміщена в центральних, східних і західних областях країни, де сконцентровані хімічні, нафто– і газопереробні, коксохімічні, металургійні та машинобудівні виробництва, функціонує розгалужена мережа нафто–, газо– й аміакопроводів, експлуатуються нафтогазопромислові та вугільні шахти.
В Україні найвища у світі смертність у вугільній промисловості. На кожний мільйон тонн видобутого у країні вугілля палива припадає 4,4 загиблих людини.
У більшості випадків причиною великих аварій є вибух метану. З цієї причини у 1979 році сталася аварія на шахті «Молодогвардійська» (загинуло 54 особи), у 1980 році – на шахті «Гірська» (загинуло 68 чоловік), у 1986 році – на шахті «Яснівська – Глибока» (30 загиблих). У 1987 році через вибух метану сталася аварія на шахті «Чацькине» (загинуло 36 чоловік), у 1992 році – на шахті «Суходільська – Східна» (52 загиблих), у 1998 році – на шахті імені Скочинського (63 загиблих).
Крім цього, в Україні найвища собівартість вугілля у світі і найскладніше залягання гірських порід. У США, наприклад, не починають розробки пластів потужністю менше трьох метрів. У нашій же країні видобувають вугілля навіть у пластах, завтовшки 0,4 метра (для цього спеціально підбирають невисокого зросту людей).
Аварії з викидом (загрозою викиду) сильнодіючих отруйних речовин – це події, пов’язані з витіканням шкідливих хімічних продуктів у процесі їх виробництва, переробки й транспортування. Подібні аварії можуть виникати скрізь, де є отрутохімікати.
Всього в Україні працює більше 1800 об’єктів, де зберігаються, виробляються або використовуються у виробничій діяльності хімічно небезпечні речовини, у тому числі сильнодіючі отруйні речовини (хлор, аміак). За ступенем хімічної небезпеки ці об’єкти можна розподілити на чотири групи:
1–ий ступінь хімічної небезпеки (у зонах можливого хімічного зараження працює більше 75 тисяч чоловік) – 75 об’єктів.
2–ий ступінь хімічної небезпеки (у зонах можливого хімічного зараження працює від 46 до 75 тисяч чоловік) – 60 об’єктів.
3–ій ступінь хімічної небезпеки (у зонах можливого зараження працює менше 46 тисяч чоловік) – більше 1100 об’єктів.
4–ий ступінь хімічної небезпеки (зона можливого хімічного зараження не виходить за межі об’єкта) – більше 500 об’єктів.
Найбільшу хімічну небезпеку являють собою такі об’єкти: Першотравневий «Хімпром» (1–ий ступінь небезпеки), ПУВХ «Донець» у селищі Кочеток Чугуївського району і насосна станція II підйому в Ізюмі (2–ий ступінь небезпеки), де виробляється й використовується хлор.
Територією восьми районів області проходить аміакопровод “Тольятті – Горлівка – Одеса” довжиною 285 кілометрів, яким перекачується за годину до 320 тонн аміаку. У кожній його секції знаходиться у середньому 280 тонн аміаку. На випадок аварії на будь–якій ділянці (об’єкті) може скластися дуже небезпечна обстановка.
Аварії з викидом (загрозою викиду) радіоактивних речовин можуть виникнути на радіаційнонебезпечних об’єктах: атомних станціях (аварія у 1986 році на Чорнобильській АЕС), підприємствах із виготовлення й переробки ядерного палива, поховання радіоактивних відходів тощо.
Аварії з викидом біологічно небезпечних речовин можуть спричинити масові захворювання (сибіркою, тифом та іншими смертельними хворобами.).
Раптове руйнування будівель і споруд найчастіше трапляється не саме по собі, а спричиняється іншими явищами: великим накопиченням людей на обмеженій площі; сильною вібрацією, яка створюється залізничним транспортом або великовантажними автомобілями; надмірним навантаженням на верхні поверхи будівель тощо. Зазвичай руйнування призводить до великих людських жертв.
Причинами руйнування споруд можуть бути також помилки при проектуванні, низька якість будівельних робіт і будівельних матеріалів, порушення проектів забудови й побудови.
Сьогодні в Україні експлуатуються більше 17 000 мостів. Більша частина з них побудована до 1961 року, хоча розрахований строк служби цих мостів не перевищує 30–40 років.
Зараз в Україні в основних галузях промисловості експлуатується більше 35 мільйонів тонн несучих металевих конструкцій і більше 250 мільйонів кубічних метрів залізобетонних конструкцій, які мають значний термін фізичного зношування.
Аварії на електроенергетичних системах і комунальних системах життєзабезпечення рідко призводять до загибелі людей. Однак вони суттєво ускладнюють життєдіяльність населення (особливо в холодну пору року), можуть бути причиною серйозних порушень і навіть зупинення роботи об’єктів промисловості та сільського господарства.
Багато аварій і катастроф тягнуть за собою інші аварії. Так, аварія на комунальному газопроводі може призвести до вибуху у житловому будинку, що, у свою чергу, може бути причиною виникнення пожежі та руйнування будівлі. Аварія на магістральному трубопроводі поблизу залізничного полотна буде причиною вибуху, частина вагонів може зійти з рейок або перекинутися, виникне пожежа і т. д.
Аварії на промислових очисних спорудах не лише різко негативно впливають на обслуговуючий персонал цих об’єктів і жителів навколишніх населених пунктів, але й призводять до залпових викидів отруйних, токсичних та просто шкідливих речовин у навколишнє середовище.
Сьогодні четверта частина водопровідних очисних споруд і мереж України фактично відпрацювала свій термін експлуатації, більше 20 відсотків мереж перебуває в аварійному стані, закінчився строк служби кожної п’ятої насосної станції. Аварії на об’єктах комунального господарства можуть призвести до значного забруднення поверхневих та підземних вод небезпечними та отруйними речовинами.
Виробничі фактори, які змінюють фізичні параметри навколишнього
середовища та викликають професійні захворювання
Основним джерелом антропогенного забруднення довкілля є розвиток машинного виробництва. Відомо, що за останні 100 років людство більше, ніж в 1000 разів наростило свої енергетичні ресурси. Узявши у природи 100 одиниць речовини, використовують 3–4 одиниці, а 96 – потрапляють у відходи.
У результаті спалювання природних ресурсів в атмосферу потрапляє вуглекислий газ, що спричиняє виникнення парникового ефекту. Відповідно рівень води у Світловому океані піднімається, затоплюючи значні площі суші прибережних країн.
Ще одне джерело забруднення навколишнього середовища – це пестициди (гербіциди, інсектициди, фунгіциди), які використовують для знищення бур’янів, грибків, комах, тварин. Пестициди мають токсичні властивості і є небезпечними для людей. Щорічно у світі близько 25 млн. сільськогосподарських працівників отруюються пестицидами (ураження та зміна функцій печінки, центральної нервової системи, дихальної системи тощо). Ці отрутохімікати спричиняють виникнення онкологічних захворювань і мають мутагенну дію.
Загальноприйнятою є класифікація забруднювачів за типом походження: фізичні забруднення – це зміни теплових, електричних, радіаційних, світлових полів у природному середовищі, а також шуми, вібрації, гравітаційні сили, спричинені діяльністю людини; механічні забруднення – різні тверді частинки, спрацьовані деталі, непотрібні предмети тощо; хімічні забруднення – тверді, газоподібні та рідкі речовини, хімічні елементи й сполуки штучного походження, які надходять у біосферу, порушуючи процеси кругообігу речовин і енергії; біологічні забруднення – різноманітні організми, що з’являються внаслідок життєдіяльності людини, наприклад, бактеріологічна зброя, нові віруси, катастрофічне розмноження рослин або тварин тощо.
У будь–якому (виробничому чи побутовому) середовищі існують шкідливі фактори, які з’явилися внаслідок діяльності людини і які негативно впливають на неї. Наприклад, серед шкідливих факторів виробничого середовища найбільш розповсюдженими є: несприятливі мікрокліматичні умови, шуми, вібрації, електромагнітні та теплові випромінювання.
Виробниче середовище – це місце, де людина здійснює свою трудову діяльність. Воно включає комплекс підприємств, організацій, установ, навчальних закладів, об’єктів транспорту, комунікацій та ін. Виробниче середовище є частиною штучного середовища мешкання людини. У зв’язку з тим, що значну частину свого часу людина проводить на робочому місці, важливо знати вплив виробничого середовища на її життєдіяльність.
До фізичних факторів виробничого середовища відносять: піднімально–транспортувальні машини та механізми; автотранспортні засоби; електричний струм; рухомі частини виробничого устаткування; наявність зброї у деяких категорій працівників; підвищені рівні електромагнітного випромінювання (ЕМВ), теплові випромінювання, шум, статичну електрику тощо.
Теплові забруднення водних басейнів відкритого й закритого типів можуть призвести або до загибелі усього живого від перегрівання й нестачі кисню, або до різкого збільшення маси водяних рослин, ракоподібних, риб та інших організмів. Це, у свою чергу, тягне за собою розкладання великої кількості органічних осадів, яке призводить до дефіциту кисню й накопичення сірководню у воді і “загибелі” водоймища.
До психофізіологічних факторів відносять: статичні та динамічні перевантаження, розумове перенапруження, перенапруження аналізаторів унаслідок дії вібрації, шуму та електромагнітних випромінювань від різноманітного обладнання.
Під вібрацією розуміють рух точки або механічної системи, при якому відбувається почергове зростання та зменшення у часі значень хоча б однієї координати.
Серед усіх видів механічних впливів на організм людини вібрацію вважають найбільш небезпечною. Вона сприймається людиною як природне навантаження, подібне до важкої праці. Шуми різної інтенсивності частотою менше 20 Гц сприймаються людиною теж як вібрація.
За способом впливу на тіло людини вібрацію поділяють: на загальну, яка передається через опорні поверхні на тіло людини; на місцеву (локальну), яка передається через окремі частини організму людини (наприклад, кінцівки).
У виробничих умовах частіше трапляються випадки комбінованого впливу вібрації – одночасно загальної та локальної. Вібрація викликає порушення фізіологічного та функціонального станів людини. Якщо частота коливань на робочому місці близька до власних частот окремих внутрішніх органів, то можуть виникати механічні ушкодження й зміщення цих органів, що створює загрозу здоров’ю, а інколи й життю.
Основними параметрами, що характеризують вібрацію, є: частота ƒ (Гц); амплітуда зсуву А (м) – розмір найбільшого відхилення точки, яка коливається, від положення рівноваги; коливна швидкість (віброшвидкість) ν (м/с); коливальне прискорення (віброприскорення) а (м/с2).
Негативні відчуття від дії вібрації виникають, коли прискорення становить 5 % прискорення вільного падіння, тобто при 0,5 м/с2. Резонансні частоти для окремих частин тіла різні й знаходяться в діапазоні 2–60 Гц. Наприклад, резонансна частота серця, діафрагми і грудної клітки наближається до 5 Гц, голови – 20 гц, очних яблук – 60 Гц. Частоти людей, які сидять, становлять від 3 до 8 Гц.
В окремих випадках вібрація може мати стимулювальний вплив на людину. Наприклад, короткочасна дія вібрації певної частоти й інтенсивності знижує больову чутливість, а вібромасаж знімає м’язову втому і використовується для прискорення відновлювальних процесів нервової та м’язової систем.
Джерелами електромагнітних випромінювань у навколишньому середовищі є телевізійні та радіолокаційні станції, високовольтні мережі електропередач, електротранспорт, устаткування для радіозв’язку, комп’ютерна техніка тощо.
Підвищений рівень електромагнітних випромінювань завдає шкоди здоров’ю людини. Передусім від цього страждають нервова й серцево–судинна системи, виникають головний біль, перевтома, порушення сну.
Особливо небезпечними є райони біля радіотелецентрів і високовольтних ліній електропередач, де рівень електромагнітних випромінювань перевищує допустимі норми, негативно впливає на людину, порушує природну міграцію тварин, процеси росту рослин тощо.
Електромагнітні поля виникають також в атмосфері при атомних вибухах. Вони є короткочасними, тому називаються електромагнітними імпульсами. Одночасно з ними виникають радіохвилі, що сприймаються апаратурою як перешкоди. Під дію електромагнітного імпульсу можуть потрапити лінії зв’язку, електропостачання, а також апаратура, що пов’язана з ними.
Захистом від електромагнітних випромінювань є екранування, засоби індивідуального захисту, скорочення часу перебування в зоні електромагнітного випромінювання.
Однією з поширених форм фізичної дії середовища, що безпосередньо впливає на самопочуття й працездатність людини, є шум. Тривала дія шуму на людину вповільнює перебіг розумових процесів, унаслідок чого людина стає пригніченою, неуважною, дратівливою. Це може спричинити аварії на виробництві, конфліктні ситуації у побуті, а також інші негативні наслідки.
Під шумом розуміють сукупність звуків різної частоти та інтенсивності в діапазоні від 16 до 20 000 Гц, які заважають роботі та відпочинку. За одиницю вимірювання інтенсивності звуку прийнято децибел (дБ). Ця фізична величина показує, у скільки разів у десяткових логарифмічних значеннях цей звуковий тиск (сила звуку) більший від порогового слухового відчуття. Приріст інтенсивності звуку на 0,1 дБ уже відчутний для органів слуху людини.
Рівень шуму 20–40 дБ не є шкідливим для людини: це природний шумовий фон (розмова людей без підвищеної тональності, шум води, яка тече, тощо). Допустима межа звуку різної тональності сягає 80 дБ (шум автомобілів на автомагістралі, пилосос на відстані трьох метрів). Невеликий біль у вухах людина відчуває вже при величині шуму 120 дБ (гучна музика, автомобільна сирена), а при 140 децибелах настає поріг нестерпності звуку (робота двигунів реактивного літака в момент його зльоту).
За впливом на організм людини шум більш шкідливий, ніж хімічне забруднення. Негативний вплив шуму на продуктивність праці та здоров’я людини загальновідомий, але слід звернути увагу на те, що наслідки його дії індивідуальні. У деяких людей погіршення слуху настає через декілька місяців, а в інших – не настає навіть і через декілька років роботи в умовах підвищеного рівня шуму. Установлено також, що для 30% людей шум є причиною передчасного старіння.
Сильний звук, шкідливий сам собою, створює ще й вібрацію. Одночасна дія цих двох чинників негативно впливає на нервову систему та клітини головного мозку. Шум руйнує організм навіть тоді, коли людина його не відчуває, наприклад, спить або дуже захоплена. На пристосування до шуму організм витрачає велику кількість енергії. Виникає своєрідний стрес, який спричиняє різноманітні захворювання. Наприклад, серед жителів гомінких міських вулиць жертв інфаркту міокарда набагато більше, ніж у середньому по країні.
Існує хибна думка, що підвищений рівень шуму впливає на людину лише на виробництві, внаслідок чого розвивається професійна “шумова хвороба”. Не набагато тихіше в житлових будинках через постійне збільшення кількості сучасної побутової техніки. В закладах освіти дуже часто рівень шуму перевищує 80–100 дБ (при нормованих значеннях: 40–60 дБ – під час занять і 80 дБ – на перервах).
За характером порушення фізіологічних функцій організму людини шум поділяється на: такий, що заважає (перешкоджає мовному зв’язку); подразнювальний (викликає нервове напруження, зниження працездатності, загальну перевтому); шкідливий (порушує фізіологічні функції на тривалий час і викликає розвиток хронічних захворювань органів слуху, гіпертонію, виразку шлунка, які безпосередньо або опосередковано пов’язані зі слуховим сприйняттям); травмувальний (різко погіршує фізіологічні функції організму людини).
Основними методами боротьби із шумовим забрудненням є: зменшення шуму в джерелах його утворення; зниження його рівня на шляхах поширення; послаблення дії на організм людини за рахунок організаційних та медичних заходів і за допомогою засобів індивідуального захисту.
В Україні та в міжнародній організації зі стандартизації застосовується принцип нормування шуму на основі граничних спектрів (гранично допустимих рівнів звукового тиску) в октавних смугах частот. Граничні величини шуму регламентуються санітарно–гігієнічними нормами, в яких закладено принцип установлення певних параметрів шуму, виходячи із класифікації приміщень за їх призначенням для різних видів діяльності.
Радіаційне та радіоактивне забруднення може виникнути внаслідок аварії на ядерних та енергетичних установках. Радіоактивне забруднення при аварії на підприємстві (об’єкті ядерної енергетики) має деякі особливості:
радіоактивні продукти (пил, аерозолі) легко потрапляють усередину приміщень;
порівняно невисока висота підйому радіоактивної хмари призводить до забруднення значно більше населених пунктів і лісів, ніж відкритої місцевості;
при великій тривалості радіоактивного викиду, коли напрямок вітру може неодноразово змінюватися, виникає вірогідність радіоактивного забруднення місцевості практично в усі боки від джерела аварії.
Радіаційні наслідки опромінення людей багатогранні та дуже серйозні, їх можна розподілити на такі групи:
Соматичні (наслідки впливу опромінення, які виявляються на опроміненій людині, а не на її потомстві): гостра променева хвороба, хронічна променева хвороба, локальні променеві ушкодження (променевий опік, катаракта очей, ушкодження статевих клітин).
Соматико–стохастичні (важко виявляються, тому що вони незначні і мають тривалий прихований період, який вимірюється десятками років після опромінення): скорочення тривалості життя, злоякісні зміни кровотворних клітин, злоякісні пухлини різних органів.
Генетичні (природжені каліцтва, які виникають у результаті мутацій, зміни спадкових властивостей, та інші порушення в статевих клітинних структурах опромінених людей).
Знаючи вплив іонізуючого випромінювання на окремі тканини й органи людини, його можна значно послабити. Конкретні рекомендації, які стосуються усунення наслідків радіаційного впливу та радіоактивного забруднення, профілактики й попередження таких НС, розглядаються при вивченні наступної теми.
Таким чином, вплив шкідливих чинників виробництва на організм людини виявляється у вигляді різноманітних захворювань, які класифікують як професійні.
Професійне захворювання – це захворювання, викликане впливом на людину шкідливого виробничого фактора.
Розрізняють гострі й хронічні професійні захворювання. До гострих професійних захворювань відносять ті, які виникли раптово після одноразового впливу шкідливого фактора виробничої сфери. До хронічних професійних захворювань належать захворювання, які розвинулися в результаті тривалого та багаторазового впливу шкідливих факторів виробничого середовища.
Найчастіше зустрічається такий вид професійного захворювання – професійне отруєння, яке розвивається під впливом на організм хімічної речовини у несприятливих умовах виробничої сфери.
Стійкі шкідливі зміни фізіологічного стану, які виникли під дією вібрацій, називають вібраційною хворобою, основними симптомами якої є: головний біль, заніміння пальців рук, біль у кистях та передпліччі. Окрім цього, можуть виникати судоми, безсоння, підвищуватися чутливість до охолодження тощо.
Найбільш поширеною є така форма цієї хвороби, яка виникає внаслідок впливу локальної вібрації і характеризується ураженням нервової та опорно–рухової систем. Низькочастотна вібрація впливає на процеси обміну речовин (білкового, ферментативного, вітамінного, холестеринового), що відбуваються в організмі людини.
Загальна вібрація, наприклад, викликає у водіїв транспортних засобів вібраційну хворобу, основним симптомом якої є вестибулопатія. Ознаками вияву вестибулопатії є запаморочення, головний біль, гіпергідроз (підвищена пітливість).
Вібрація з амплітудою коливань до 0,015 мм не впливає на організм, до 0,05 мм – спричиняє нервове збудження з депресією; від 0,051 мм до 0,1 мм – негативно впливає на центральну нервову й серцево–судинну системи та органи слуху; від 0,101 мм до 0,3 мм – викликає розвиток вібраційної хвороби при частоті коливань у діапазоні 150–250 Гц.
Установлено, що з віком ризик захворювання на вібраційну хворобу збільшується. Ступінь негативного впливу вібрації підвищується за умов одночасного впливу на людину інших фізичних забруднювачів навколишнього середовища, зокрема інтенсивного шуму та несприятливих метеорологічних умов (параметрів мікроклімату).
Як зазначалося вище, шум є не менш небезпечним, ніж забруднення води чи повітря. Він як один із небезпечних стресових факторів може призвести до захворювання слухового нерва (туговухості) у поєднанні з функціональними розладами центральної нервової, вегетативної, серцево–судинної та інших систем організму. Такі порушення діяльності різних систем людського організму класифікують як “шумову хворобу”, що не виліковується. Підступність захворювань органів слуху полягає в тому, що майже всі вони розвиваються поступово й непомітно для людини.
З 2001–ого року в Україні введено загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. Разом із постановою про це затверджено також новий перелік професійних захворювань. Вони поділяються на сім груп залежно від основних видів причин захворювань.
Так, наприклад, джерелами шкідливих і небезпечних факторів у сільськогосподарському виробництві вважаються: засоби електромеханізації, транспортні засоби, технологічне обладнання, шкідливі речовини, добрива й пестициди, вантажопідйомні механізми й машини, інструменти; рослини, різні комахи й плазуни, тварини, птахи, звірі тощо.
До професійних захворювань, крім уже згаданих «шумової» та «вібраційної» хвороб, можуть також належати захворювання органів слуху у робітників ковальсько–пресових цехів підприємств; опорно–рухового апарату – у водіїв тролейбусів, великовантажних автомобілів, автобусів; органів зору – в операторів ЕОМ, електрогазозварників; легеневі захворювання – у робітників хімічних і нафтохімічних підприємств, у гірників і шахтарів.
Професійна орієнтація
Трудова діяльність людини поділяється на декілька видів: фізична праця (пов’язана з навантаженням на м’язи та опорно–руховий апарат людини) – легка, середня, важка; розумова праця (пов’язана з нервово–емоційним напруженням) – мало напружена, помірно напружена, напружена; механізована праця (вимагає менших витрат енергії та м’язових навантажень, ніж ручна, проте характеризується великою швидкістю й монотонністю рухів людини, що призводить до швидкої втомленості та зниження уваги).
В основу поділу робіт на категорії (легка, середньої важкості, важка) покладено фізіологічний принцип витрачання енергії організмом людини. Ці витрати фізичної та розумової енергії людини необхідні й корисні для неї. Тільки в шкідливих умовах праці або при надмірному напруженні сил людини в тій чи іншій формі можуть проявлятися негативні наслідки праці, які становлять загрозу її життю й здоров’ю.
Помилковим буде твердження про те, що найбільшими енерговитратами супроводжується важка фізична праця. Наприклад, робота вчителя, наукового працівника вимагає не менших витрат енергії, ніж гірника або верстатника, а часу на відновлення працездатності таких працівників потрібно більше. Зокрема при розумовій роботі у 8–10 разів збільшується кровопостачання мозку порівняно з фізичними (динамічними) навантаженнями на м’язи. Одночасно уповільнюється частота серцевих скорочень, підвищується кров’яний тиск і послаблюються процеси обміну речовин, а значне напруження органів слуху та зору, яке зростає у 5–10 разів, і швидке виснаження організму потребує особливих вимог до рівнів шуму, освітленості, газового складу навколишнього повітря, параметрів мікроклімату, необхідного часу для відновлення функцій організму тощо.
Отже, поділ трудової діяльності на фізичну (важку) та розумову (легку) має умовний характер. Для більшої достовірності виробничу діяльність потрібно аналізувати й оцінювати комплексно, при цьому враховувати як механічний компонент, так і психічний, одночасно приділяючи увагу навантаженням на окремі органи. Тому при виборі майбутньої професії необхідно обов’язково враховувати такі чинники, як стан здоров’я, темперамент людини, здатність до адаптації, інформованість про зміст професії тощо.
Виходячи з фізичного та психологічного стану людини й загального стану здоров’я, небажано обирати будівельні професії, якщо організм схильний до застудних захворювань і реакцій алергійного характеру; тим, хто має дефекти зору, не рекомендуються професії водія автотранспорту та електронника (бо йому доводиться працювати із дрібними деталями); тим, хто має слабкий вестибулярний апарат (здатність організму протистояти закачуванням), не доцільно обирати професії, пов’язані з мореплавством та керуванням літаком.
Крім стану здоров’я, при виборі професії важливо враховувати темперамент людини. Людині з темпераментом холерика протипоказана робота, пов’язана з посидючістю, монотонністю (бухгалтера, оператора, референта тощо) і тривалим нервовим напруженням (пілота, космонавта). У той же час флегматику й меланхоліку не доцільно обирати професії автоводія або шахтаря.
Особливе значення для певних професій (геолога, шахтаря, підводника, водолаза) має здатність людини до адаптації. Людина, яка обирає професію, повинна мати достатньо повну інформацію про різноманітні професії, яку можна одержати з довідкової літератури, в центрах зайнятості населення, під час проведення днів відкритих дверей у навчальних закладах, ярмарок професій тощо.
Вибравши уподобану професію, необхідно пройти цільовий медичний огляд, щоб з’ясувати, наскільки здоров’я людини дозволяє їй займатися цим видом діяльності.
У наш час у багатьох галузях виробництва впроваджується система професійного психологічного відбору з метою усунення можливих помилок при прийомі людини на ту чи іншу роботу. У комп’ютерну базу даних уводять відомості про всі види освіти, результати тестування людини, про її схильності та стан здоров’я (за найрізноманітнішими параметрами), проводять спеціальне тестування для визначення психічної й психологічної стійкості, а потім за допомогою спеціально розроблених програм видають рекомендації про професії, опанувавши які людина з мінімальними втратами для здоров’я може максимально реалізуватися як особистість.
Складові системи професійної орієнтації молоді в нашій країні ілюструє схема на рис. 2.2.1.
СИСТЕМА ПРОФЕСІЙНОЇ
ОРІЄНТАЦІЇ МОЛОДІ
Професійна освіта
Професійне
виховання
Професійна
консультація
Професіографія
Професійний відбір
Професійна
діагностика
Професійна
адаптація
Рис. 2.2.1. Схема складових системи професійної орієнтації молоді.
Професіональна освіта, профдiагностика i профконсультацiя молодi здiйснюється в основному в середнiй загальноосвiтнiй школi i професiйних навчальних закладах, профвiдбiр i профадаптацiя реалiзується у професiйних навчальних закладах i трудових колективах. Професiйне виховання здiйснюється у школi, професiйних навчальних закладах i трудових колективах.
Професiйна освiта – повiдомлення учням знань про професiї, на основi яких формується позитивне ставлення до рiзноманiтних видiв трудової дiяльностi i стiйкi професiйнi iнтереси, осмислене ставлення до вибору професiї.
У професiйнiй освiтi можна видiлити такi складовi: профiнформацiю, профагiтацiю i профпропаганду.
Метою профiнформацiї є ознайомлення учнiв із рiзними видами працi, розмаїттям професiй, тенденцiями їх розвитку, потребами народного господарства у кадрах, особливостями працевлаштування або вступу до професiйних навчальних закладiв.
Профiнформацiя має бути: виховною (учні повинні усвідомити про значення працi у життi людини, суспiльства, важливiсть правильного i своєчасного вибору професiї); об’єктивною (повинна вiдображати не тiльки гарнi сторони професiї, але й її складнiсть); усебічною (необхiдно показувати професiю iз соцiально–економiчної точки зору, а не лише з технiко–технологiчної).
Завданням профагiтацiї молодi є створення атмосфери зацiкавленостi в учнiв до найважливiших для даного регiону професiй, галузей народного господарства, а також формування позитивного ставлення учнiв до масових робочих професiй промисловостi, будiвництва, сiльського господарства, сфери обслуговування.
Метою профпропаганди є розповсюдження знань про змiст i методику профорiєнтацiйної роботи серед учителiв шкiл, громадськостi, батькiв; узагальнення i запровадження в практику передового досвiду органiзацiйної роботи із профорiєнтацiї та працевлаштування.
Мета професiографiї – опис професiй з урахуванням змiни характеру i змiсту певної трудової дiяльностi пiд впливом науково–технiчної революцiї, створення професiограм. У професiограмах (квалiфiкацiйних характеристиках) наводяться: загальна характеристика професiї (iсторiя її виникнення, суспiльна значимiсть професiї, потреба пiдприємств у данiй професiї, приклади iз бiографiї знаменитих її представникiв); виробнича характеристика професiї (опис трудового процесу – змiсту i характеру працi, предмета, засобiв i результатiв працi); зв’язок цієї професії з iншими спецiальностями, рiвень механiзацiї та автоматизацiї виробництва; необхiднi загальнi та спецiальнi знання i вмiння; вимоги професiї до особистостi робiтника (стан здоров’я, фiзiологiчнi та психологiчнi особливостi людини); психологiчна характеристика працi (її привабливiсть i непривабливiсть, творчий характер працi, характернi риси передовикiв виробництва); умови працi: гiгiєнiчнi (робота у примiщеннi, на вiдкритому повiтрi, сидячи, стоячи; наявнiсть шуму, температура повiтря у робочому примiщеннi тощо); соцiальнi та економiчнi (оплата працi, пiльги, можливiсть професiйного зростання тощо); вiдомостi про можливiсть одержання професiї (навчальнi заклади, лiтература про професiю).
Пiд професiйним вихованням розумiють виховання в учнiв стiйких iнтересiв i мотивiв вибору професiї, любовi до працi, вибраної професiї.
Профдiагностика – це процес вивчення особистостi i органiзму людини, який здiйснюють медпрацiвники, психологи, педагоги з метою визначення професiйної придатностi i формування професiйної спрямованостi учнiв. Процес вивчення особистостi із метою профорiєнтацiї допомагає вирiшенню таких завдань: визначення рiвня знань школярiв у сферi трудової дiяльностi; вивчення iндивiдуальних особливостей особистостi та здiбностей до розумової i фiзичної працi; вивчення професiйних iнтересiв i намiрiв.
Профконсультацiя – порада, усна чи письмова рекомендацiя про вибiр професiї, навчального закладу, якi даються на основi результатiв професiйної дiагностики.
Доцiльно зазначити, що в шкiльних умовах профдiагностика i профконсультацiя знаходяться у тiсному взаємозв’язку та взаємозалежності. Видiляють такi види профконсультацiї: медична, психолого–педагогiчна i довiдкова.
Медична профконсультацiя здiйснюється медичними працiвниками (лiкарями) пiсля детальних iндивiдуальних дослiджень у виглядi рекомендацiї випускникові про рiзнi види дiяльностi, якi найбiльше вiдповiдають його стану здоров’я.
Психолого–педагогiчна профконсультацiя – це порада вчителя про види дiяльностi, професiї та спецiальностi, якi найбiльшою мiрою вiдповiдають морально–психологiчним рисам, знанням, здiбностям i нахилам учня.
Довiдкова консультацiя органiзується для випускникiв шкiл безпосередньо у школах, центрах профорiєнтацiї школярiв, професiйних навчальних закладах, на виробництвi.
Рекомендацiї шкiльної комiсiї із профорiєнтацiї про професiйну придатнiсть школяра видаються на основi медичних оглядiв.
Профвiдбiр здiйснюється на основi даних профдiагностики i використовується переважно відповідно до найскладнiших i вiдповiдальних професiй.
Профадаптацiя – це процес успiшного пристосування молодi, яка навчається у профтехучилищах, технiкумах, вузах тощо, а також молодих робiтникiв, селян до умов працi, в результатi чого відбувається закрiплення кадрiв у народному господарствi. Ефективнiсть адаптацiї певною мiрою може слугувати показником правильностi вибору професiї.
Профвiдбiр i профадаптацiя в умовах школи не проводиться. Проте на вчителя технічної культури покладаються обов’язки щодо такої органiзації роботи, щоб домогтися найбiльшого рiвня вiдповiдностi трудової пiдготовки учнiв IХ–ХI класiв i фактичного вибору ними професiї пiсля закiнчення школи.
Учені, які досліджували проблему довголіття, з’ясували, що серед лідерів довголіття опинилися і члени королівських родин, і вчені, і художники, і служителі церкви. Умови їхнього життя були дуже різними, спільним було те, що всі довгожителі зуміли реалізувати свій життєвий і творчий потенціал. Досягти справжнього успіху в житті можна, лише здійснивши гігантську роботу, щоб реалізувати свої здібності й талант, які даруються людині самою природою. Необхідно вміти керувати собою, своїми вчинками й діями, потрібна мобілізація усіх сил. Учені також припускають, що існує генетичний зв’язок між потужністю інтелекту й геном довголіття. І той, і інший регулюють увесь організм, у тому числі його власні цілющі сили.
Задоволення життям доступне не лише еліті. У кожного свій рівень можливостей, а творчий елемент є в кожному трудовому процесі. Висока майстерність у будь–якій галузі людської діяльності може бути джерелом задоволення. Але завжди, скрізь і в усьому така майстерність потребує суворого керування собою, жорсткої дисципліни, повсякчасної праці, яка дає необхідне духовне та фізичне навантаження.
При виборі професії молодим людям необхідно враховувати всі обставини, пов’язані з майбутньою трудовою діяльністю, вміти правильно порівнювати стан свого здоров’я і негативні фактори професії. Це дасть можливість надовго зберегти свої життєві сили і досягти великих успіхів у житті й кар’єрі.
Права людини на безпечні умови праці
Умови праці – це сукупність факторів виробничого середовища, які впливають на здоров’я й працездатність людини в процесі роботи. З цієї точки зору, під безпекою розуміють стан діяльності, при якому з достатньою вірогідністю виключено прояв небезпеки. Під небезпекою розуміють процеси, явища, властивості предметів, об’єктів, які можуть у певних умовах завдавати шкоди (у тому числі й здоров’ю), тобто будь–які явища, які загрожують життю й здоров’ю людини.
В основу створення здорових умов праці покладено санітарні норми (СН), дотримання яких гарантує належні умови праці і повністю усуває причини професійних захворювань.
Техніка безпеки або інженерна безпека – це система організаційних і технічних заходів та засобів, які припиняють негативний вплив небезпечних виробничих факторів на людину.
Згідно з Конституцією України (ст. 43), кожний має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. При цьому кожен має право на безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату не нижче за ту, яка визначена законом. Конституційні гарантії права на працю полягають у тому, що держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії й роду трудової діяльності, реалізує програми професійно–технічного навчання, підготовки й перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Функції держави щодо створення умов для максимально безпечної праці визначені в Законі України «Про охорону праці» і Кодексі законів про працю (КЗпП). Закон України «Про охорону праці» передбачає: гарантії прав громадян на охорону праці; організацію охорони праці на виробництві; стимулювання заходів щодо охорони праці; державні, міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці; державне управління охороною праці; державний нагляд і контроль за охороною праці; відповідальність працівників за порушення вимог законодавчих і нормативних актів про охорону праці.
Для створення здорових і безпечних умов праці Закон України «Про охорону праці» зобов’язує власника підприємства (незалежно від форм власності) забезпечувати функціонування системи управління охорони праці.
Персональна відповідальність за створення й забезпечення безпечного функціонування робіт, виконання нормативних актів з охорони праці покладається на керівника структурного підрозділу підприємства (начальника цеху, зміни, керівника відділу тощо).
Покладаючи на керівників різних рівнів відповідальність за створення здорових і безпечних умов праці, стаття 18 Закону України «Про охорону праці» зобов’язує працівника виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці.
За порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці, створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці й представників професійних союзів винні працівники притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно із законодавством (стаття 49 Закону України «Про охорону праці»).
Основним нормативним актом, що регулює питання дисципліни праці та організації внутрішнього трудового розпорядку на підприємстві, є типові правила внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ, організацій. На підставі типових правил розробляються правила внутрішнього трудового розпорядку з урахуванням умов праці даного підприємства.
У правилах внутрішнього трудового розпорядку конкретизуються обов’язки адміністрації, робітників і службовців, питання прийому на роботу й звільнення, використання робочого часу, порядок застосування заохочень за сумлінну працю та заходів впливу на порушників трудової дисципліни.
Указані правила зобов’язують власника підприємства поліпшувати умови праці, дотримуватися вимог нормативних актів з охорони праці.
Колективний договір (угода) укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов’язань із метою регулювання виробничих, трудових і соціально–економічних відносин і узгодження інтересів працівників, власників або уповноважених ними сторін.
Вимогами законів України «Про охорону праці» і «Про колективні договори й угоди» передбачено, що здійснення комплексних заходів щодо організації безпечних і нешкідливих умов праці, визначення обов’язків сторін, а також реалізація працівниками своїх прав і соціальних гарантій на охорону праці забезпечуються насамперед за допомогою колективного договору (угоди).
Гарантії, пільги та компенсації, передбачені для працюючих чинним законодавством, повинні вважатися мінімальними, обов’язковими для виконання за будь–яких умов. За наявності на підприємстві кращих економічних можливостей нормативні пільги й компенсації можуть бути вищими за мінімальні та мати більші розміри на підставі додаткових зобов’язань згідно з колективним договором (угодою).
Зокрема відповідно до статей Закону України «Про охорону праці» може бути передбачено: надання працівникам додаткової відпустки за несприятливі умови праці (понад розміри, визначені чинними нормативними актами), додаткового комплекту спецодягу (понад установлені норми); облаштування додаткових санітарно–побутових приміщень (саун, душових, ванн тощо) на тих виробництвах, де нормами це не передбачено; встановлення залежно від конкретних умов праці додаткових оплачуваних перерв санітарно–оздоровчого призначення або скороченої тривалості робочого часу.
Колективний договір (угода) повинен обов’язково передбачати захист прав і спеціальних інтересів осіб, які постраждали на виробництві від нещасних випадків (профзахворювань), а також утриманців і членів сімей загиблих.
Перевірка виконання колективного договору проводиться не рідше, як два рази на рік. Підсумки перевірки розглядаються на зборах або конференції працюючих. За невиконання зобов’язань за колективним договором службові особи притягаються до адміністративної, дисциплінарної відповідальності.
Закон про охорону праці захищає соціальні права працівників. Він вимагає, щоб при укладанні трудового договору громадянин був поінформований роботодавцем під розписку: про умови праці на підприємстві; про наявність небезпечних і шкідливих факторів; про його права на пільги й компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.
Умови трудового договору не можуть мати положень, які не відповідають законам та іншим нормативно–правовим актам про охорону праці. Громадянину не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком і результатами психофізіологічної експертизи протипоказана за станом його здоров’я.
Під час роботи на підприємстві працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо виникла не передбачена трудовим договором виробнича ситуація, небезпечна для нього, оточуючих або довкілля. За період простою з цих причин за працівником зберігається середній заробіток.
Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, роботи машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, а також санітарно–побутові умови повинні відповідати вимогам нормативно–правових актів про охорону праці.
Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник не дотримується законодавства про охорону праці. У цьому випадку працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не меншому, ніж тримісячний заробіток.
2.2.2. Надзвичайні ситуації техногенного походження. Двадцяте століття цілком обґрунтовано назване століттям розщепленого атома. Значні досягнення людського розуму одночасно стали причиною появи нових небезпек, які часто призводять до величезного людського лиха. У пам’яті людей збереглися бомбардування Хіросіми й Нагасакі, трагедія Чорнобиля.
Радіація й життя
Аварія на Чорнобильській АЕС – найбільша й найтяжча за всю історію використання атомної енергії. Вона призвела до радіаційного забруднення величезних районів СРСР і десяти країн Європи.
Унаслідок аварії у зовнішнє середовище потрапило 1,8•1018 Бк різних радіонуклідів. Загальна площа радіоактивного забруднення в цілому досягла 25 тисяч квадратних кілометрів.
Розвиток ядерної енергетики в багатьох країнах світу став реальною загрозою радіоактивного забруднення значних за площею територій і не тільки на випадок застосування ядерної зброї, але й на випадок руйнування об’єктів паливного циклу, які знаходяться в районі ведення бойових дій звичайною (вогнепальною) зброєю або при аварії у ході промислової експлуатації.
Сьогодні небезпека використання ядерної зброї, виникнення радіаційних аварій не зменшилася. Збільшується кількість країн, які мають ядерну зброю, «старішають» АЕС та інші об’єкти ядерного паливного циклу. Соціально–політична обстановка у світі нестабільна. Усе це створює загрозу використання ядерної зброї, виникнення радіаційних аварій і появи інших небезпек забруднення навколишнього середовища радіонуклідами.
Радіоактивність існувала на Землі ще задовго до зародження життя. Відомо, що в природі існують хімічні елементи стійкі та нестійкі (уран, торій, радій та ін.). Ядра атомів нестійких елементів перетворюються на ядра атомів інших елементів. Так відбувається у природі радіоактивний розпад із вивільненням у навколишнє середовище енергії іонізаційних випромінювань, тобто виникає радіоактивність.
Одиниці радіоактивності
Величина дії іонізаційного випромінювання у будь–якому середовищі залежить від його енергетики й оцінюється відповідною дозою, яка визначається для повітря, речовини й біологічної тканини. Розрізняють експозиційну, поглинену та еквівалентну дози іонізаційного випромінювання.
Експозиційна доза характеризує іонізаційну спроможність випромінювання в повітрі, вимірюється в кулонах на 1 кг (Кл/кг); позасистемна одиниця – рентген (Р); 1 Кл/кг = 3,88 • 103 Р.
Поглинута доза характеризує енергію іонізаційного випромінювання, що поглинається одиницею маси опроміненої речовини. Вона вимірюється в греях (1 Гр = 1 Дж/кг). Застосовується і позасистемна одиниця рад (1 рад = 0,01 Гр = 0,01 Дж/кг).
Доза, яку одержує людина, залежить від виду випромінювання, енергії, щільності потоку й тривалості впливу. Проте поглинута доза іонізаційного випромінювання не враховує того, що вплив на біологічний об’єкт однієї і тієї ж дози різних видів випромінювань неоднаковий. Щоб урахувати ці особливості, введено поняття еквівалентної дози.
Еквівалентна доза є мірою біологічного впливу випромінювання на людину. За одиницю вимірювання еквівалентної дози прийнятий зіверт (Зв), який дорівнює поглинутій дозі в 1 Дж/кг (для рентгенівського та a– і b–випромінювань). Позасистемною одиницею є бер (біологічний еквівалент рада (рентгена)). 1 бер = 0,01 Зв.
Основним джерелом надходження в організм людини радону й продуктів його розпаду є повітря, іншим – питна вода. Доцільно зазначити, що взимку в атмосферному повітрі радону в 3–4 рази менше, ніж улітку, вночі – в 2 рази більше, ніж удень, а найменша його концентрація протягом доби спостерігається опівдні.
При вдиханні повітря в легенях утворюється певна щільність альфа–частинок, що призводить до опромінення людини зсередини (аналогічно, як і при вживанні забруднених радіонуклідами продуктів харчування). 10–20% випадків захворювання на рак легенів лікарі пов’язують саме із вдиханням радону.
У природі існують такі різновиди цього хімічного елемента: радон-222 і радон-220. Радон вивільняється із земної кори повсюди. Тому максимальну частину опромінення від нього людина одержує, перебуваючи у зачиненому, не провітрюваному приміщенні нижніх поверхів будівель, куди газ просочується через фундамент і підлогу. Зазвичай його концентрація в закритих приміщеннях у 8 разів вища, ніж на вулиці, а на верхніх поверхах нижча, ніж на першому. Найкращим захистом є гарна вентиляція у квартирах і підвалах будинків.
Дерево, цегла, бетон виділяють невелику кількість газу, а от граніт і пемза – значно більшу. Дуже радіоактивними є глиноземи, тому в деяких країнах їх припинили використовувати при виробництві бетону.
Високу радіоактивність мають червона цегла, яку виготовляють із відходів при виробництві алюмінію; доменний шлак, що залишається у процесі виробництва чорних металів; шлаковий пил, котрий утворюється при спалюванні вугілля тощо. При спалюванні вугілля значна частина його мінеральних компонентів спікається у шлак або попіл, в яких концентруються радіоактивні речовини. Учені підрахували, що із груб і камінів вилітає в атмосферу шлакового пилу приблизно така сама кількість, що його виділяють теплоелектростанції всього світу.
Джерелами надходження радону у житлові приміщення є також вода (особливо пара води у ванній кімнаті) та природний газ.
Загальними запобіжними заходами зниження концентрації цього небезпечного газу в приміщеннях є: проведення попереднього радіаційного контролю територій до початку будівництва; використання лише сертифікованих будівельних матеріалів, які відповідають І класу радіаційної безпеки; часте провітрювання приміщень, особливо житлових (ванна кімната й кухня); утримання від опалення житлових приміщень газовими приладами, які не мають спеціальної вентиляції.
На нашій планеті зареєстровано лише п’ять регіонів (Франція, Бразилія, Індія, Єгипет), де природний радіаційний фон підвищений. Населення, яке живе у цих районах, ретельно обстежували фахівці, однак ніякого зв’язку між підвищеним рівнем фону радіації й збільшенням біологічних порушень не встановлено. Це підтверджує висновки вчених про те, що людство за сотні тисяч років звикло до природного опромінення. Але за декілька останніх десятиліть людство створило сотні штучних радіонуклідів і навчилося використовувати енергію атома для військових і мирних цілей, що призводить до збільшення дози опромінення населення Землі.
Внутрішнє опромінення населення від природних джерел на 75 відсотків залежить від потрапляння радіоактивних речовин в організм разом із їжею, водою, повітрям. У середньому людина отримує близько 180 мкЗв на рік за рахунок тільки калію–40, який засвоюється організмом разом із нерадіоактивним ізотопом калію, що є необхідним для життєдіяльності людини. Радіонукліди свинцю–210, полонію–210 концентруються у рибі й молюсках. Тому ті люди, які вживають багато риби та інших морських продуктів, одержують відносно високі дози внутрішнього опромінення. Окрім того, наприклад, жителі північних районів, які споживають м’ясо оленів, також отримують додаткову дозу опромінення. Це пов’язано з тим, що північні олені споживають взимку лишайник, в якому накопичується значна кількість радіоактивних ізотопів полонію та свинцю.
Штучні джерела радіації (медичні й радіологічні процедури, пов’язані із застосуванням радіоактивності) також сприяють додатковому опроміненню людини. Радіація використовується як для діагностики, так і для лікування. Наприклад, всім відомий рентгенівський апарат, який широко застосовують у медицині, є джерелом таких доз опромінення: при рентгенографії зубів людина одержує місцеве разове опромінення 0,03 Зв (3 бера), при рентгеноскопії шлунка – 0,3 Зв (30 бер), при флюорографії – 3,7 мЗв (370 мбер або 0,37 рентгена). Таке променеве навантаження начебто перебуває у безпечних межах: відомо, що при короткочасному опроміненні в 10 рентген не спостерігається якихось змін в органах і тканинах.
Останнім часом почали використовувати безпечніші пристрої й устаткування, які призначені для проведення флюорографії, комп’ютерної томографії тощо.
Атомна енергетика, хоча і робить у сумарне опромінення населення незначний внесок, але є предметом гарячих суперечок і додатковим техногенним джерелом опромінення.
Іншим джерелом забруднення радіоактивними речовинами є рудники і збагачувальні фабрики. У процесі переробки уранової руди утворюється величезна кількість відходів, які збільшують рівень природного радіаційного фону.
У промисловості і в побуті через застосування різних технічних засобів людина також одержує додаткове опромінення. Під землею підвищені дози одержують шахтарі й рудокопи.
Джерелом рентгенівського випромінювання є також кольоровий телевізор. При перегляді одного хокейного матчу людина одержує опромінення 0,001 мкЗв (1 мкбер). Якщо дивитися передачі протягом року щоденно по 3 години, то річна доза опромінення зростає на 5 мкЗв (500 мкбер).
У цілому техногенний фон коливається від 150 до 200 мбер або складає близько 0,9 мЗв на рік.
Відомо, що проникаюча радіація спричиняє іонізацію атомів і молекул організму. Це призводить до порушення життєвих функцій окремих органів, ураження кісткового мозку, розвитку променевої хвороби. За даними Міжнародної комісії з радіологічного захисту, особливо небезпечними є дози, що перевищують 35 бер на годину.
Орієнтовні норми радіаційної безпеки людини:
450 бер – тяжкий ступінь променевої хвороби;
100 бер – нижній рівень розвитку променевої хвороби;
75 бер – короткочасна незначна зміна складу крові;
25 бер – допустиме аварійне опромінення персоналу (разове);
10 бер – допустиме аварійне опромінення населення (разове);
5 бер – допустиме опромінення персоналу за рік;
3 бери – опромінення під час рентгеноскопії зубів (місцеве);
500 мбер – допустиме опромінення населення за рік;
100 мбер – фонове опромінення на рік;
30 бер – місцеве опромінення при рентгеноскопії шлунка;
1 мкбер – перегляд одного хокейного матчу по телевізору;
35 бер – межа для населення за 70 років (середня тривалість життя).
Допустимі рівні забруднення:
внутрішнє приміщення дитячих закладів – 0,02 мР/год.;
верхній одяг дітей – 0,05 мР/год.;
територія дошкільних закладів – 0,04 мР/год.;
верхній одяг, взуття, засоби індивідуального захисту – 0,045 мР/год.;
автотракторна техніка – 0,055 мР/год.
Життєдіяльність людей суттєво не погіршується, якщо доза опромінення за чотири доби дорівнює 50 рад, багаторазова протягом 10–30 діб – 100 рад, протягом року – 300 рад. Від впливу проникаючої радіації практично повністю людину захищають сховища та протирадіаційні укриття, а відкриті й особливо перекриті щілини зменшують цей вплив. Удвічі послаблюють інтенсивність гамма–променів такі матеріали: сталь товщиною 2,8 см, бетон – 10 см, ґрунт – 14 см, деревина – 30 см. Біологічна дія випромінювань поділяється на три види: фізико–хімічний вплив; вплив випромінювання на клітини організму; вплив випромінювань на весь організм.
Дія іонізаційної радіації на організм людини залежить від поглинутої дози, її розподілу в організмі в часі та типу випромінювання.
Фракціоноване (роздрібнене) опромінення приводить до менш тяжких наслідків, ніж одноразове у тій самій сумарній дозі. Хронічне опромінення (тривале, малими дозами) може призвести до розвитку хронічної променевої хвороби, зменшення стійкості організму до шкідливих впливів і так названих віддалених наслідків опромінення. Ступінь ураження організму залежить від розмірів опромінюваної поверхні. Основним ефектом радіації є іонізація молекул та атомів, що спричиняє усі подальші порушення. Наслідки опромінення людини можна розподілити на три групи:
І група:
соматичні ефекти (безпосередньо в опромінених);
гостра променева хвороба;
хронічна променева хвороба;
променеві опіки, катаракта, критичні ураження окремих органів.
II група:
соматико–стохастичні ефекти;
доброякісні та злоякісні пухлини.
ІІІ група:
генетичні ефекти;
спадкові хвороби у нащадків опромінених.
Ознаки радіаційного ураження: нудота, блювота, запаморочення, слабість, порушення координації рухів, виникнення загару та інше.
Під час аварії у Чорнобилі в атмосферу потрапило близько 450 типів радіонуклідів (у тому числі таких, яких раніше не було в атмосфері Землі). Під час аварії горів графіт (була висока температура), що спричинило викид радіоактивного аерозолю (дрібні частинки оксидів і карбідів), який осів на поверхню листя, обпалої хвої і був перенесений вітром на значні території. У забруднених радіонуклідами зонах сьогодні спостерігаються масові аномалії: гігантизм і викривлення форми листя дерев, народження поросят без очей, лошат із вісьмома ногами та інші атипічні випадки.
У результаті пригнічення імунної системи людини протікання різних хвороб ускладнювалося. Змінилася діяльність щитовидної залози й гіпофіза, який регулює її діяльність. У Києві, наприклад, утричі збільшилась кількість онкозахворювань, у 5 разів – ендокринної системи, в 31 раз – органів дихання.
Залежно від ступеня забруднення й небезпеки зараження людей радіоактивний слід розподіляється на чотири зони: А – помірного, Б – сильного, В – небезпечного і Г – надзвичайно небезпечного зараження (рис. 2.2.2).
Рис. 2.2.2. Зони радіоактивного забруднення території.
Зона відчуження – територія, із якої була проведена евакуація населення у 1986 році. За периметром вона сягає 223,5 км (рівень радіаційного забруднення перевищує 20 млР/рік).
Зона обов’язкового відселення – територія, на якій рівні ізотопів цезію складають від 150 Кюрі на квадратний кілометр і вище; плутонію – від 0,1 Кюрі і вище. Ефективна еквівалентна доза опромінення людини може перевищувати на 0,5 бер за рік дозу, яку б вона одержала в доаварійний період.
Зона добровільного відселення – це територія, де густина забруднення ґрунту на квадратний метр склала: цезієм від 5,0 до 15,0 Кюрі; стронцієм – від 0,15 до 3,0 Кюрі або плутонієм – від 0,005 до 0,01 Кюрі. Ефективна еквівалентна доза у цьому випадку не повинна перевищувати 0,1 бер на рік понад дозу доаварійного періоду.
Зона посиленого радіологічного контролю – це територія, де рівень забруднення ґрунту ізотопами на квадратний кілометр склав: цезію – від 1,0 до 5,0, стронцію – від 0,02 до 0,15, плутонію – від 0,005 до 0,01 Кюрі. Ефективна еквівалентна доза у цьому випадку не повинна перевищувати 0,1 бер на рік понад дозу доаварійного періоду.
Потужність дози опромінення при аваріях на АЕС зменшується значно повільніше, ніж при ядерних вибухах. Рівень радіації на місцевості в районі АЕС зменшується: через добу – удвічі; через місяць – у 5 разів, через 3 місяці – у 11 разів, через 6 місяців – у 40 разів, через рік – у 90 разів.
Небезпека ураження людей на відкритій місцевості за напрямом випадіння радіоактивних речовин після ядерного вибуху з часом зменшується. Це відбувається внаслідок довільного розпаду радіоактивних речовин. Кожне семиразове збільшення часу після випадіння радіоактивних опадів сприяє зменшенню потужності дози у 10 разів, тобто через 7 годин вона зменшиться У 10 разів, через 49 годин – у 100, через два тижні – у 1000. Таким чином, найбільш різке зменшення потужності дози відбувається у перші години після ядерного вибуху.
У результаті впливу іонізаційних випромінювань, так само як і під час впливу проникаючої радіації, у людей виникає гостра променева хвороба. Доза 150–200 Р спричиняє променеву хворобу першого ступеня, доза 250–400 Р – променеву хворобу другого ступеня; доза 400–700 Р – променеву хворобу третього ступеня, доза вище 700 Р – променеву хворобу четвертого ступеня.
Доза одноразового опромінення протягом чотирьох діб до 50 Р так само, як і багаторазового до 100 Р за 10–30 днів, не викликає зовнішніх ознак захворювання і вважається тимчасово допустимою в певний період.
За критерії радіаційної безпеки осіб, що працюють із джерелами іонізаційних випромінювань, та населення в цілому покладені відомості про біологічну дію радіації на організм людини. Ґрунтуючись на рекомендаціях Міжнародної комісії з радіаційного захисту, Міністерство охорони здоров’я України та Національний Комітет із ядерного захисту населення України розробили й увели в дію з 01.01.98 р. Норми радіаційної безпеки України (НРБУ–97).
Нормами радіаційної безпеки визначені три категорії осіб, що зазнають опромінення: категорія “А” – особи, які постійно або тимчасово працюють безпосередньо із джерелами іонізаційних випромінювань; категорія “Б” – особи, які безпосередньо не працюють із джерелами іонізаційних випромінювань, але у зв’язку з розташуванням робочих місць поблизу із приміщеннями з радіаційно–ядерними технологіями можуть отримати додаткове опромінення; категорія “В” – особи (населення), які мешкають на території населеного пункту, регіону (див. табл. 2.2.1).
Таблиця 2.2.1