3.Грошово-кредитна політика Банку Японії.
Інструменти грошово-кредитного регулювання Банку Японії протягом кількох повоєнних десятиліть відрізнялись від тих, які використовувались центральними банками розвинених провідних країн. Зокрема, коригування облікової ставки, політика мінімальних резервів та операції на відкритому ринку мали незначний вплив на грошово-кредитний ринок, а головним інструментом було пряме кількісне лімітування кредитів в умовах штучно заниженого рівня відсотку.
У середині 70-х років стан економіки Японії докорінно змінився: слідом за високими темпами економічного зростання прийшла глибока і тривала криза. Зі зміною фази економічного циклу істотно зросло значення грошово-кредитного регулювання економіки, що обумовлено, зокрема, посиленням позицій держави в банківській системі.
Методи і дієвість грошово-кредитної політики визначались нестачею фінансових ресурсів у японських корпорацій нефінансового сектору, слабким розвитком ринку позичкових капіталів, домінуванням банків у фінансування економіки. Протягом тривалого періоду основні ставки на ринку банківського кредитування жорстоко регулювались, відкритого ринку цінних паперів не існувало.
Водночас контроль з боку держави за діяльністю приватних банків був досить значним і базувався на специфічному явищі японської грошово-кредитної сфери – перекредитуванні.
Упродовж 18960-1980-*х років пік перекредитування припав на періоди стабільного економічного розвитку Японії.
Сьогодні основними засобами грошово-кредитної політики Банку Японії є:
коригування облікової ставки;
зміна обсягів купівлі-продажу облігацій та векселів;
встановлення норм резервування;
адміністративні заходи.
Встановлення, зміна або скасування обов’язкових резервних норм проводиться Банком Японії після затвердження відповідного рішення Міністром фінансів. Згідно з законом максимальна резервна норма становить 20% (пасиви в ієнах нерезидентів та валютні вклади резидентів резервуються на 100%), її встановлення допускається в цих межах окремо за категоріями рахунків та категоріями кредитно-фінансових установ.
Резервування поширюється: на депозити; банківські позички; номінальну вартість довірчої власності;; валютні вклади резидентів; пасиви в ієнах нерезидентів та аналогічні пасиви, визначені розпорядженням уряду; суми, що переводяться зі спеціального рахунку міжнародних фінансових операцій на рахунки інші.
Суми обов’язкового резервування за відповідними рахунками за будь-який місяць повинні депонуватись у Банку Японії протягом місяця. Штраф із недорахованої суми перераховується в казну.
Облікова ставка процентів за кредитами Банку Японії набагато нижча, ніж за онкольними короткостроковими міжбанківськими позичками.
Банк Японії ліцензує банківську діяльність, встановлює мінімальний розмір статутного капіталу, видає дозвіл на зміну фірмового найменування банку, злиття банків, створення і ліквідацію філій. Для забезпечення банком стійкої ліквідності важливе значення має встановлення рівня коефіцієнтів, що свідчать про ризик ліквідності. Такими коефіцієнтами є норма власного капіталу, відповідно до якої визначаються: частка власного капіталу банку у загальному сукупному капіталі4 норма ліквідних активів, що показує співвідношення капіталу і боргових зобов’язань на певний момент часу; обмеження на надання великих кредитів. Банк Японії встановлює для банків зобов’язання щодо надання звітних документів щодо їх діяльності.
На сучасному етапі грошово-кредитна політика регулюється Банком Японії, Міністерством фінансів, Федерацією економічних організацій.