2. Особливості функціонування кредитної системи Японії.
Банківська система Японії почала формуватись відповідно до законів про національні банки 1872 і 1897 рр. за прикладом європейських країн. Саме тоді створено державний емісійний банк та інші державні й напівдержавні кредитні установи. Після Другої світової війни банківську систему Японії будували за американським зразком з високим ступенем спеціалізації. Сучасна кредитна система Японії складається з приватних, державних і кооперативних інститутів. За функціональним призначенням їх поділяють на емісійний банк (Банк Японії), комерційні банки і спеціальні фінансово-кредитні інститути.
Банк Японії створено 1882 р. терміном на 30 років. За законом 1889 р. банк отримав право фідуціарної емісії. Сучасні функції Банку Японії визначає спеціальний Закон від 1942 р. (нові редакції закону 1979 та 1998 р.), відповідно до якого банк було реорганізовано, а його капітал становить 100 млн єн. (55 % капіталу належать державі, 45 % − приватним акціонерам). Акціонерам гарантовано дивіденди у розмірі 4 %. Решта прибутку надходить до державного бюджету.
Загальне та оперативне керівництво Банком Японії провадить правління банку, що складається з дев’яти осіб. Голову і двох його заступників призначає кабінет міністрів за згодою обох палат парламенту. Шість членів правління призначає кабінет міністрів з осіб, що мають певний досвід у сфері економіки та фінансів. Термін повноважень голови правління банку і його заступників та інших членів правління становить п’ять років. На засіданнях правління в разі потреби можуть бути присутні представники уряду. Вони мають право вносити на розгляд правління свої пропозиції та давати оцінку грошово-кредитній політиці Банку Японії, однак остаточне рішення ухвалює правління.
До структури управління Банку Японії також входять не більше трьох аудиторів, яких призначає кабінет міністрів і не більше шести виконавчих директорів та радники, яких призначає міністр фінансів. Термін повноважень аудиторів та виконавчих директорів становить чотири роки, а радників – два роки з правом повторно бути обраними на посаду.
Бюджет банку затверджує міністр фінансів. Двічі в рік банк через міністра фінансів звітує перед парламентом про грошово-кредитну політику, однак розробляє і провадить її як незалежна інституція, що передбачено законодавством. Банк має необмежену монополію на випуск банкнот. Головне його завдання – підтримувати цінову стабільність, щоб сприяти збалансованому розвитку національної економіки.
Банк Японії, штаб-квартира якого розташована в Токіо, має 32 відділення у Японії, а також представництва у Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Франкфурті-на-Майні та у Гонконзі.
Банк Японії також забезпечує ефективне функціонування системи розрахунків між фінансовими посередниками. Він виконує такі операції:
облік комерційних та інших векселів і боргових зобов’язань;
надання позик під забезпечення векселів, боргових зобов’язань, державних облігацій та цінних паперів;
купівля–продаж комерційних та інших векселів і боргових зобов’язань, державних облігацій та цінних паперів, інших облігацій;
виписування векселів на отримання;
приймання вкладів;
операції в національній валюті;
приймання на зберігання цінностей, купівля–продаж золота та срібла у зливках.
Як фінансовий агент уряду, Банк Японії керує державними коштами та провадить валютно-фінансову діяльність, спрямовану на стабілізацію валютного курсу єни. Кредити урядові надають через підписку та андерайтинг випусків короткотермінових державних цінних паперів.
Банк за згодою міністра фінансів може проводити купівлю–продаж валюти, надавати кредити або виконувати операції від імені іноземних центральних банків та інших організацій для розвитку співробітництва з ними, приймати від цих організацій вклади і робити інвестиції.
Також Банк Японії забезпечує контроль за кредитною сферою і стабільне функціонування системи платежів і розрахунків, надаючи фінансовим установам кредити на обмежений термін.
Основа кредитно-банківської системи Японії − міські та регіональні банки, траст-банки, банки довготермінового кредиту. Їхні операції законодавчо регламентовані. Банк не має права розпочати діяльність без спеціальної ліцензії міністерства фінансів (умови реєстрації: відповідність капіталу, активів та пасивів, необхідний досвід роботи адміністрації, її певний соціальний статус). Банк повинен бути організований у формі акціонерного товариства і мати статутний капітал не менший 1 млрд єн. У його назві має бути слово “банк”. Для відкриття відділень банку необхідний дозвіл міністерства фінансів.
Міські банки − найбільші приватні банки Японії. Вони зосередили понад 1 / 4 загального обсягу залучених депозитів. Ці банки надають близько 30 % позик і є основними постачальниками коштів для японської промисловості. Міські банки мають розгалужену мережу філій (175 установ) у Японії та за кордоном. Основу активних операцій цих банків становить кредитування компаній, що входять у визначену фінансово-промислову групу. Банки є головними учасниками валютного ринку. Під їхнім контролем перебуває і діяльність фінансових установ, у тім числі регіональних комерційних банків.
Особливістю сучасної кредитної системи Японії є наявність кейрецу, або промислової групи, до якої, крім фінансових посередників, входять великі промислові, торгові та фінансові компанії.
Місцеві (регіональні) банки − здебільшого малі й середні за масштабом операцій, можуть відкривати відділення та філії тільки в тій префектурі, де розташований їхній головний офіс; 64 міські банки входять до Асоціації регіональних банків Японії, а 47 − до Другої асоціації регіональних банків Японії. Крім цього, до групи комерційних банків належать філії 93 іноземних банків, що працюють в Японії.
Важлива група кредитних інститутів Японії – банки довготермінового кредиту, створені після Другої світової війни шляхом реорганізації напівдержавних банків довготермінового кредиту. Головними джерелами кредитних ресурсів цих банків є облігаційні позики. Банки розміщують на ринку відсоткові (на термін п’ять років з виплатою відсотків двічі в рік) і дисконтні (з річним терміном; продають за ціною, зменшеною на суму дисконту) цінні папери.
Ринок банківського кредитування відіграє у Японії важливу роль, оскільки у цій країні переважає непряме фінансування економіки: до 80 % обігових коштів корпорацій є позиковими.
Для кредитування зовнішньої торгівлі 1950 р. створено Експортно-імпортний банк, головною функцією якого під час заснування було кредитування японського судно- і машинобудування. З часом кредити банку поширилися й на інші експортні галузі. Банк надає позики підприємствам Японії для зовнішньоекономічної діяльності на термін від п’яти місяців до шести років. Капітал банку належить державі, а контроль за його діяльністю провадить міністерство фінансів.
Іноземні банки в Японії представляють понад 90 держав світу. Домінують банки США, Великої Британії, Німеччини і Франції. Традиційною функцією іноземних банків є торгівля іноземною валютою. Завдяки їй у Японії з’явилися нові фінансові інструменти, що страхують ризики в зовнішній торгівлі.
З огляду на історичний розвиток банківської системи Японії можна виокремити такі характерні особливості комерційних банків:
тісний зв’язок з промисловими і торговельними компаніями по лінії кредитування (частка позикових ресурсів у сукупному капіталі японських компаній становить понад 80 %, у яких переважають кредити комерційних банків);
високий ступінь концентрації капіталу і великі суми активів.
Поряд з приватними банками у Японії діє кілька державних кредитних інститутів, які фінансують лише ті сфери економіки, де з певних причин не працюють комерційні банки. Кредити цих установ традиційно найбільш пільгові завдяки тому, що отримують кошти від Бюро довірчих фондів міністерства фінансів під офіційно визначений низький відсоток.
До державних кредитних установ належать також поштово-ощадні каси, що функціонують при поштових відділеннях. Ресурси поштово-ощадної системи формуються з продажу ощадних сертифікатів і залучення на депозитні рахунки заощаджень дрібних власників. Акумульовані таким способом кошти надходять до Бюро довірчих фондів міністерства фінансів і становлять головну частину його фондів.
На кредитному ринку Японії працюють спеціальні фінансово-кредитні інститути, до яких належать інвестиційні компанії (траст-банки), банки довготермінового кредиту, компанії зі страхування життя і компанії зі страхування майна, брокерські компанії, які здійснюють операції з цінними паперами, лізингові компанії.
Траст-банки виконують інвестиційні та довірчі операції, контроль за діяльністю брокерських компаній, які провадять операції з цінними паперами, зокрема довірчі операції, що передбачають управління пенсійними фондами, а також операції з нерухомістю. Акумульовані кошти банки інвестують у цінні папери – акції й облігації приватних компаній та урядові облігації. Монополією траст-банків є управління нерухомістю, в тім числі у формі земельних трастів, коли клієнт доручає банку забезпечувати оптимальне використання земельних ділянок, що йому належать.
Інвестиційні компанії дедалі більше втручаються у сферу банківської діяльності. Більшість з них тісно пов’язана з великими комерційними банками країни з огляду на взаємне володіння акціями. Як і комерційні банки, траст-банки через філії, створені за кордоном разом з комерційними банками країни чи самостійно, поширюють свою діяльність в інших країнах. Характерно, що створені ними закордонні філії функціонують як банківські установи і виконують різноманітні операції, властиві банкам та інвестиційним компаніям, тоді як у самій Японії їхня банківська діяльність обмежена.
Страхові компанії за сумою активів посідають третє місце серед приватних фінансових посередників і перше серед спеціальних. Вони в Японії акумулюють великі фінансові кошти, які використовують головно для інвестицій у цінні папери. Близько 15 % сукупного балансу приватних кредитних інститутів в Японії припадає на компанії зі страхування життя і майна. Основна частка активів страхових компаній належить компаніям зі страхування життя. Причини цього пояснюють тим, що в Японії тривалий час не було системи соціального забезпечення, яка існує в інших розвинених країнах, тому більшість населення, щоб забезпечити себе на старість або на випадок втрати працездатності, зверталися саме до страхових компаній.
У країні також функціонують фондові компанії, що спеціалізуються винятково на операціях з цінними паперами. Це одна з головних особливостей сучасної кредитної системи Японії.
Брокерські фірми за розміром ресурсів посідають незначне місце серед фінансово-кредитних установ. Однак у кредитній системі їхнє місце визначене роллю, яку вони відіграють як учасники децентралізованого ринку цінних паперів, що активно розвивається поряд із фондовими біржами країни.
Лізингові компанії почали створювати 1963 р. Одні з них є універсальними, вони пропонують в оренду різні машини й обладнання, інші спеціалізуються на наданні в оренду певного виду машин і обладнання: автомобілів, будівельного обладнання, комп’ютерів тощо.
На кредитному ринку Японії діють також фінансово-кредитні корпорації, що працюють у сфері кредитування малого і середнього підприємництва, сільського господарства, а також довготермінового пільгового кредитування приватного житлового будівництва. Пасиви корпорацій формують переважно з кредитів Бюро довірчих фондів міністерства фінансів.
Фінансово-кредитні корпорації спеціалізуються на наданні пільгових кредитів підприємствам окремих галузей народного господарства (сільського господарства, лісової промисловості, рибальства, житлового будівництва тощо), економічно відсталим регіонам, підприємствам місцевих органів влади.