2. Державно-правовий розвиток Японії доби Мейдзі (друга половина хіх ст.).

У середині XIX ст. Японія перебувала в стані глибокої соціально-політичної кризи, обумовленого в кінцевому підсумку розкладанням панування феодального ладу, який стримував подальший розвиток країни. Основні сільськогосподарські землі разом з селянами перебували у власності великих феодалів - князів (дайме), які за допомогою васалів управляли своїми володіннями. Селяни віддавали князям більше половини врожаю, не рахуючи інших поборів і повинностей. Система пятідворок пов'язувала селян кругової відповідальністю, кругова порука була і в самій японській родині. У містах існували феодальні цехи і купецькі гільдії.

Цехові і гильдийские статути регламентували не тільки виробництво товарів, а й особисте життя своїх членів.

Подальше посилення експлуатації в умовах низького рівня сільськогосподарської техніки вело до розорення більшості селянства. У країні практично безперервно відбувалися селянські заворушення і повстання (у першій половині XIX ст. В Японії стався близько 250 селянських повстань: в 50-і і 60-і роки селянські повстання відбуваються одне за іншим; з 1853 по 1856 рік їх налічується 52, в одному тільки 1861 році - 17 і т. д.). Уряд сьогуна суворо розправлялися з селянським революційним рухом. Ватажки селян піддавалися болісній страті через розп'яття. Перед тим на очах у страчуваного звірячому вбивали членів його сім'ї.

Хід революції

В кінці 60-х років XIX ст. в Японії відбулася буржуазна революція. Вона відома під назвою "революції Мейдзі" ("освіченого уряду").

Проти існуючого порядку виступили основні верстви японського суспільства: селянство, робітники, ремісники, торгово-промислова буржуазія, самураї - військовий стан дрібних дворян і навіть багато князів, головним чином південно-західних князівств, найбільш розвинених в економічному відношенні. У другій половині 70-х і початку 80-х років XIX ст. розгорнувся рух "за свободу і народні права" (рух "Мінкен ундо"), в якому брали участь ліберальні шари правлячих класів і демократичні кола японського суспільства.

Участь у цьому русі дворянства, особливо дрібного, зумовлювався його негативним ставленням до зовнішньополітичного курсу уряду і в ще більшому ступені погіршенням його соціально-економічного становища. Самураї, будучи васалами князів, зазвичай не мали своєї землі, а отримували від князів платню рисом; платню васалів зменшувалась, їх кількість скорочувалася, і багато хто з них поповнювали ряди інших соціальних груп.

Дворянство, включаючи князів-опозиціонерів, завдяки своїй відносній згуртованості, наявності військової організації, економічним можливостям зайняло керівну роль у русі. Вони визнавали необхідність реформ, які враховують іноземний досвід, але вважали, що проведення їх слід було здійснювати зверху, за допомогою держави.

У цей період главою держави номінально вважався імператор, але реальна влада перебувала в руках сьогуна (полководця) - вищої посадової особи, що був головнокомандувачем і начальником всього апарату державного управління, безконтрольно здійснював виконавчо-розпорядчі, фіскальні та законодавчі функції. Починаючи з XVII ст. пост сьогуна займали представники дому Токугава - найбагатшого феодального клану країни, опирається будь-яким прогресивним реформам.

У таких умовах були сформульовані конкретні завдання князівсько-самурайського руху: повалити сьогунат, відновити владу імператора і від його імені провести необхідні реформи.

У жовтні 1867 р. керівники руху зажадали у сьогуна Кейко негайної передачі верховної влади імператору (15-річному Муцухито) і оголосили збір військових сил, що підтримують імператора. Сьогун послав проти них вірні йому війська, але вони зазнали жорстокої поразки (січень 1868 р.). Через декілька місяців сьогун капітулював. Влада перейшла до рук князів і самураїв - прихильників імператора. Було офіційно оголошено про відновлення імператорської влади.

У японської офіційної історіографії цей період зазвичай називають «реставрація Мейдзі» (Мейдзі - назва часу правління імператора Муцухито; «Мейдзі» - «освічений уряд»). За своїм змістом це була антифеодальна революція, керівництво якої належало помірно радикальним колам дворянства, пов'язаним з імператорським двором. Роздробленість і недостатня організованість селянського руху, відносна слабкість буржуазії багато в чому зумовили незавершений характер цієї революції. Тим не менш, країна вступила на шлях буржуазного розвитку. Про це свідчили почалися економічні та політичні реформи, хоча і не завжди послідовні, але об'єктивно покликані модернізувати японське суспільство, залучити його до більш високого технічного та державно-правового рівня.

Результати революції

Наслідком "революції Мейдзі" стало прийняття в 1889 р. буржуазної конституції, що закріпила нову структуру державної влади. Конституція відобразила компроміс між домінуючим в державі дворянством на чолі з імператором і буржуазією, яка допускалася до участі в законодавстві.

Конституція 1889р. юридично затвердила статус імператора як глави держави, наділеного дуже широкими повноваженнями.

Законодавча влада належала імператору разом з парламентом. Закони, прийняті парламентом, не могли бути оприлюднені і прийняті до виконання без імператорського затвердження і підписи, і без санкції Таємної ради. У проміжках між сесіями парламенту імператор міг видавати укази, що мають силу закону. Імператор скликав парламент і закривав його, переносив терміни парламентських засідань, міг розпустити палату депутатів. Імператор також мав право на амністію, помилування, пом'якшення покарання і відновлення в правах.

Японський парламент складався з 2-х палат: палати перів і палати депутатів.

У сфері внутрішньодержавних нововведень найважливішою була реорганізація на європейських засадах судової системи. За законом 1890р. засновуються єдині по всій країні суди. Її територія поділяється на 298 округів, у кожному з яких створюється місцевий суд. Наступними інстанціями стали 49 губернських судів, 7 апеляційних судів та Високий імперський суд, у компетенції якого входило розгляд найбільш важливих справ, вища апеляція і роз'яснення законів. Конкретизировался статус прокуратури, розширювалися її правомочності.

Значення аграрних перетворень, проведених у перші роки періоду Мейдзі, украй велика. Вони надали всебічний вплив на подальший розвиток всього японського суспільства. З реформою аграрних відносин в першу чергу пов'язані такі заходи уряду, як скасування феодальної залежності селян, феодальної власністю на землю, запровадження свободи вибору вирощуваних культур і, нарешті, реформа поземельного податку. У поєднанні зі зміною класового характеру влади (хоча і не радикальним) одних цих перетворень достатньо, щоб визнати події Мейдзі буржуазною революцією.

Класова структура пореформеного села визначалася існуванням двох основних класів: класу поміщиків і класу селян. Офіційно з'явився після перших перетворень Мейдзі (фактично він виник набагато раніше) клас поміщиків значно відрізнявся від класу феодалів, який панував в епоху феодалізму.

Частина нових землевласників вийшла з лав верхнього шару феодалів - дайме, які, хоч і втратили феодальних привілеїв, тим не менш виявилися власниками значних грошових сум. Колишні дайме одержали в 1876 р. облігації в результаті капіталізації їх рисових пенсій. Так, 289 колишніх дайме стали володарями облігацій в середньому по 97 тис. ієн, 148 Куге - по 14 тис. ієн, а представники нижчого шару буси дісталося в середньому лише по 415 ієн на людину. Багато буси прожили ці кошти, а колишні великі феодали заснували банки, вклали гроші в покупку землі, нерідко збільшивши своє багатство.