Догматичне й практичне значення Літургії Передосвячених Дарів

(MissaPraesanctificatorum)

Загально прийнято, що візантійська Літургія Передосвячених Дарів (гр. `ΗΘειαΛειτουργιατωνΠροπγιασμενων, ц.-с. Божественная Літургія Преждеосвященных) й латинська Меса Передосвячених Дарів (MissaPraesanctificatorum) – це літургійні обряди, які відправляються у певні, будні, дні Великого Посту та Великого Тижня, коли відсутнє посвячення хліба й вина, а св. Причастя уділяється з Дарів, посвячених раніше, підчас Євхаристії[1].

Основуючись на такому описі, можна було б зробити висновок, що Літургія Передосвячених Дарів є попросту розширеним, більш урочистим обрядом св. Причастя.

Проте, з іншої сторони, виринає питання щодо догматичного й практичного значення цієї Літургії – отож наведене вище визначення цієї Літургії видається спрощенням. Чому ж бо тоді у візантійському обряді ця відправа називається Літургією, коли це слово зарезервовано виключно на означення Євхаристії? Чому Кодекс Канонів Східних Церков допускає можливість прийняття треб (пожертв) на Літургію Напередосвячених Дарів, як і на Божественну Літургію, тобто Євхаристію[2]? Теж подібно, чому у латинському обряді цю літургійну відправу також назвали Месою Попередньо Освячених Дарів, якщо слово Меса тут означає Євхаристію? Чому Літургію передосвячених Дарів завжди відправляє єпископ або пресвітер, вбраний у повний літургійний одяг, як до відправи Євхаристії?

А, відтак, чи Літургія передосвячених Дарів не є своєрідною посередньою формою між відправою Євхаристії, в час якої здійснюється посвячення хліба та вина, і звичайним обрядом св. Причастя, яке приймають поза Євхаристією? А якщо це так, то у чому мала б полягати специфіка цієї Літургії?

Щоб дати відповідь на поставлені вище питання, обговоримо насамперед походження та характер цієї Літургії, авторство, час відправлення, а також її структуру у візантійському та латинському обрядах. Лише в такому контексті можна буде здійснювати, намагаючись дати відповіді на задані запитання, богословські міркування про цю Літургію в догматичному та практичному аспектах.

1.Виникнення й характер Літургії Передосвячених Дарів

У візантійській літургійній традиції Євхаристію не можна відправляти в будні Великого Посту (з понеділка по п’ятницю)[3], оскільки відправа її завжди має радісний і урочистий характер, і вважається також об’явленням Воскреслого Господа своїм учням, які впізнають його по ламанні хліба (пор. Лк. 24: 13-35)[4]. Отож, цей радісний і урочистий характер Божественної Літургії відтак не личить характеру Великого Посту, оскільки Нареченого на цей час забрано у вірних (пор. Мт. 9:15; Лк. 5: 34-35). Тому вже Лаодикійський собор, який проходив між 364 і 383 рр. постановив у канонах 49 та 51, що в час Великого Посту (крім субот і неділь) не слід жертвувати хліб і вино, ні теж згадувати торжественно мучеників, що полягало передусім у відправленні Божественної Літургії, тобто Євхаристії[5]. Таким чином будні Великого Посту на Сході стають алітургійними днями, в рамках яких служать богослужіння лише добового циклу, що входять до Часослова[6], напр. Вечірня, Утреня, Перший, Третій, Шостий та Дев’ятий часи, – але Євхаристія не відправляється.

В Олександрії, натомість, на переломі IV-Vстт. у середи й п’ятниці Великого Посту читали вибраний фрагмент Євангеліє, після чого слідувала проповідь, а опісля відправляли Літургію, – проте без посвячення Дарів (δίχα των μυστηρίων τελετης). В часи Василія Великого (330-379 рр.) своєю чергою в Малій Азії багато вірних збиралося у будні дні Великого Посту на богослужіння і з цієї нагоди запитували про можливість приступлення до св. Причастя, зокрема у середи й п’ятниці[7]. Отож, корні виникнення Літургії Передосвячених Дарів можна шукати у цій практиці.

Зробити визначення щодо виникнення Літургії Передосвячених Дарів дуже важко. Найправдоподібніше, ця Літургія має східне походження. Можливо, що первісно вона формувалась в околицях Єрусалиму, але не виключено теж, що вона має сирійське або візантійське походження.

Найправдоподібніше вона виникла на переломі V-VIстт. Перша виразна згадка про Літургію Передосвячених Дарів залишилась нам від Олександрійської Церкви, в анонімному творі „Пасхальна Хроніка” від 645 р., де говориться про херувимську пісню „Нині Сили небесні”, введену патріархом Константинополя Сергієм І у 617 р, яку співають підчас цієї Літургії[8].

А відтак найправдоподібніше, що у VIIст., Літургія Передосвячених Дарів вже сформувалась остаточно – і поширилась у східному християнстві настільки, що на Трулянському соборі у 692 р. в 52 каноні було визначено: „в усі дні Великого Посту крім субот і неділь і святого дня Господнього Благовіщення відправляється не іншу Літургію, як лише Літургію Передосвячених Дарів”[9].

На підставі останнього можна зауважити, що характер цієї Літургії є дуже особливий – бо, з одного боку, її відправляють лише у ті дні, коли не можна служити Божественну Літургію, а з другого боку, вона усе ж творить можливість приступлення до Причастя. А відтак Літургія Передосвячених Дарів є своєрідним компромісом між літургійними днями, коли служиться Євхаристію, й алітургійними днями, коли відправляють лише богослужіння, освячуючи час (напр. Вечірню чи Утреню) без можливості приступлення до Причастя.