- •1 Історія України як предмет , методологія , джерела
- •2 Історіографія генезису українського народу
- •4. Державні об*єднання племен на території сучасної України кіммерійці скіфи сармати
- •3.2 Зародження і розвиток первіснообщинного ладу на території україни
- •5 Античні міста - держави Пінічного Причорномор*я
- •6 Східні слов*яни на території України
- •7 Виникнення київського князівства його розвиток за києвичів
- •8 Періоди розвитку Київської Русі її соціальний та економічний розвиток
- •9 Прийняття християнства . Володимир Великий
- •Передумови
- •[Ред.] Загальні міркування
- •10 Руська правда
- •11. Культура Київської Русі. Історичне значення Київської Русі.
- •12. Причини та наслідки феодальної роздробленості Київської Русі.
- •13. Південно-Західна Русь. Утворення Західно-Волинського князівства, його політичний та суспільно-економічний розвиток. Данило Галицький.
- •14. Монгольська навала на українські землі, її наслідки.
- •15. Захоплення українських земель Литовським князівством, Польщею, Туреччиною, Угорщиною. Адміністративно-політичний устрій українських земель
- •16. Українські землі наприкінці 14 у першій половини 16 століття. Литовсько-Руське князівство
- •17. Причини виникнення українського козацтва. Утворення Запорізької Січі та її роль в історії українського народу.
- •38. Занепад кріпосницьких та зародження ринкових відносин в Україні у першій половині 19ст. Початок промислового перевороту.
- •39. Поширення української національної ідеї в 20-4-х роках 19ст. У Галичині, «Руська Трійця».
- •40. Вплив подій революції 1848-1849 рр. В Австрійській імперії на західноукраїнські землі.
- •41. Культурно-національна політика російського царизму щодо України в другій половині 19 століття.
- •42. Відродження української національної свідомості. Кирило-мефодіївське товариство.
13. Південно-Західна Русь. Утворення Західно-Волинського князівства, його політичний та суспільно-економічний розвиток. Данило Галицький.
В епоху феодальної роздробленості в ХП-ХІП ст. завершуються процеси виділення окремих земель-князівств. Київ перетворюється із столиці Русі на "стольне" місто Київської землі. Окрім Київського, на території Південно-Західної Русі в ХП-ХІП ст. існували також незалежні Чернігівське, Новго-род-Сіверське, Переяславське, Волинське і Галицьке князівства, поміж яких не вщухала міжусобна боротьба. З відокремленням нових і нових князівств багатство, населення та землі Києва зменшилися до такої міри, що перед ним мало чим поступалися інші князівства. Та незважаючи на це, Київ ще довго залишався об'єктом боротьби за впливи. Оскільки в Києві жив митрополит і знаходилися головні храми й монастирі, він лишався незаперечним культурним і релігійним, якщо не політичним центром усієї Русі. Поряд із політичними проблемами існували й господарські. Розташування Києва на великому торговому шляху "із варяг у греки" відігравало важливу роль у його піднесенні. З кінця XI ст. значення цього шляху почало зменшуватися. Це мало згубні наслідки для економіки Києва. Заповзятливі італійські купці, обминаючи Київ, установили прямі зв'язки між Візантією, Малою Азією та Близьким Сходом, з одного боку, та Західною Європою - з іншого. Крім того, руським князям, що воювали між собою, важко було захистити шлях по Дніпру від наскоків кочівників. У 1204 р. торговельні зв'язки Києва зазнали нового удару, коли під час хрестового походу було пограбовано Константинополь. Водночас вступив у період стрімкого занепаду квітучий колись Аб-басидський халіфат зі столицею у Багдаді. Внаслідок цього Київ утратив двох найзначніших партнерів у торгівлі. З усією очевидністю велична колись столиця Русі політичне, економічно та соціальне занепадала.
Південно-західне руське князівство династії Рюриковичів, утворене у результаті об'єднання Галицького і Волинського князівств Романом Мстиславичем. З другої половини 13 століття стало королівством, головним законним спадкоємцем Київської династії та продовжувачем руських політичних і культурних традицій. Галицько-Волинське князівство було одним з найбільших князівств періоду феодальної роздробленості Русі. До його складу входили Галицькі, Перемишльські, Звенигородські, Теребовльські, Володимирські, Луцькі, Белзькі і Холмські землі, а також Поділля і Бессарабія. Економіка Галицько-Волинського князівства була переважно натуральною. В її основі лежало сільське господарство, що базувалося на самодостатніх угіддях — дворищах. Ці господарчі одиниці мали власні ріллі, сіножаті, луги, ліс, ловища та рибні озера. Головними сільськогосподарськими культурами були переважно овес і жито, менше пшениця і ячмінь. Окрім цього було розвинуте тваринництво, насамперед конярство, а також вівчарство і свинарство. Важливими складовими господарювання були промисли — бортництво, мисливство і рибалка. Суспільство Галицько-Волинського князівства складалося з станів, приналежність до яких визначалась як родоводом так і родом занять. Соціальну верхівку утворювали князі, бояри, духовенство. Вони контролювали землі держави і її населення.
Данило Галицький руський князь з династії Рюриковичів, правитель Галицько-Волинського князівства. Князь волинський (1211—1264), галицький (1211—1264), київський (1240). Син князя Романа II Великого з династії Рюриковичів. Після тривалої та напруженої боротьби відновив і розбудував Галицько-Волинську державу, створену його батьком. З перемінним успіхом чинив впертий опір монгольскій експансії, одночасно нейтралізуючи мілітарні спроби західних сусідів втручатися у внутрішні справи його держави. Сприяв розвитку міст, залучаючи туди ремісників і купців. За його правління були побудовані Холм, Львів, Кременець, Данилів, Стіжок, відновлений Дорогочин. Переніс столицю Галицько-Волинського князівства з Галича до Холму. Час його князювання був добою найбільшого економічно-культурного піднесення та політичного посилення Галицько-Волинської держави. Маючи кордони по Карпатах, Дніпру та Дунаю, за його правління вона зробилася найбільшою державою в Європі, стала праобразом першої української національної держави.