4. Суспільна оцінка художніх творів. Критика як особливий соці-

альний інститут виникає і розвивається в умовах перетворення мис-

тецтва переважно на духовну форму діяльності, специфічну форму 469

відображення дійсності. Вона стає важливим чинником, що формує

суспільну свідомість. доки мистецтво було більшою мірою ремеслом,

тобто переважно предметною діяльністю, його критиком виступав за-

мовник або покупець, який актом купівлі оцінював як споживчі, так і

естетичні властивості твору.

на ранніх стадіях суспільного розвитку потреба у професійному

мистецтві, а також можливість придбати відповідний твір існували

тільки у представників заможного прошарку, які, наймаючи майстра

чи роблячи конкретне замовлення, підтримували художній талант,

творчі здібності виконавця або нехтували ними і тим самим зумовлю-

вали зміст мистецтва. Мистецтво регламентувалося канонами (зокре-

ма й релігійними), які певною мірою виконували функцію цензора.

демократизація суспільства, ускладнення його соціальної струк-

тури, а також значне урізноманітнення видів і форм мистецтва сприя-

ли тому, що канон як спосіб закріплення і передачі художньої форми

та змісту замінюється художнім методом, ще передбачає можливість

існування різних напрямів, течій, індивідуальних стилів, створює си-

туацію, якої раніше мистецтво не знало. Виникла проблема орієнтації

в розмаїтті художніх творів, що постала спочатку як проблема смаку.

Саме в цей період починається формування інституту літературно-

художньої критики, яка взяла на себе функцію суспільної оцінки

художнього твору. певна річ, в умовах розшарування суспільства

критика, як і будь-який інший соціальний інститут, не могла бути

вільною від упередженості. Однак це не виключало розвитку спосо-

бів естетичного оцінювання творів мистецтва з огляду на їх соціальну

значущість та художню довершеність. через твори мистецтва дослі-

джувалося саме життя, розмежовувалися чи консолідувалися різні

напрями суспільної думки.

дієвість такої критики, що ставала «прапором», навколо якого

об’єднувалися різні духовні течії, пояснювалася виконанням крити-

кою свого призначення. у своєму ставленні до творів вона відобража-

ла суспільний історичний інтерес, для якого література й мистецтво

— це не тільки професійна діяльність літератора, художника, а й засіб

пізнання та перетворення життя.

критика може влитися в єдиний духовний потік суспільства лише

в тому разі, якщо вона виявить здатність аналізувати як художні тво-

ри, так і реалії життя. З усіх форм духовної діяльності вона найціле-спрямованіша, оскільки орієнтує людину на практичну дію, виражає

життєві позиції її як суспільного об’єкта. Справа передусім у єдності

завдань, що поставлені перед суспільством і критикою. не якийсь аб-

страктний, штучно створений, а масовий, справді історичний інтерес

критики сприяє життєствердженню людини.

Статус «високої проби» щодо творів мистецтва створює особливу

атмосферу художнього життя, дає публіці можливість орієнтуватись

у художніх пошуках сучасного мистецтва, залучає широку глядаць-

ку та читацьку аудиторію до їх осмислення та оцінювання. Водночас,

було б несправедливим покладати на критику відповідальність за

стан мистецтва в суспільстві. Літературно-художня критика можли-

ва тільки за умови існування цілісної теоретичної системи естетики й

мистецтвознавства, що виробляє об’єктивні критерії для оцінювання

художніх творів, кожен з яких є оригінальним і неповторним.

Саме тому критика й естетика, критика й мистецтвознавство пе-

ребувають у тісному взаємозв’язку. Естетика і мистецтвознавство, з

одного боку, розвиваються під впливом критики, з іншого — критика

має спиратися на виявлені та закріплені в теорії загальні закономір-

ності розвитку і соціального буття мистецтва, що й роблять можли-

вою критику, дають їй змогу «сперечатися про смаки», претендувати

на об’єктивність і загальну значущість.

різниця у вихідних методологічних поглядах на природу мис-

тецтва, його соціальні функції породжує різноманітність принципів

критики, а отже, нерідко призводить до протилежних оцінок одних

і тих самих творів. певна річ, за цим стоять, здебільшого, різні сві-

тоглядні установки. Таким чином, успіх критики визначається усім

комплексом наук, що вивчають, з одного боку, мистецтво і художній

процес, з іншого — суспільне життя.

Серед критиків, мистецтвознавців, а подекуди й серед естетиків

набув визнання погляд на літературно-художню критику як на літе-

ратурний жанр, тобто самостійне художнє явище, позначене силою

естетичного, чуттєво-емоційного впливу на людину. і справді, діяль-

ність критика — це професійне вміння словесно інтерпретувати спе-

цифічну художню образність, наприклад, музики, живопису, танцю

тощо. Саме в цьому й полягає властиве критиці творче начало, яке не-

рідко абсолютизується, наділяючи критику правом належати до мис-

тецтва. читацько-глядацький загал звертається до критичної роботи

і твір мистецтва сприймається вже опосередковано, крізь призму про-

фесійного художнього бачення, до того ж у вербалізованій формі.

критик зазвичай привносить у своє «прочитання» твору чимало

історично важливих і особливо значущих для нього нюансів, про які

художник нерідко й не підозрював. Саме тому критичне «прочитан-

ня» певного художнього твору далеко не завжди збігається з науковим

його вивченням. Ця суперечність криється в самій природі мистецтва,

оскільки художній образ у своєму самостійному існуванні значно ба-

гатший, ніж будь-яка спроба передати його за допомогою мови