- •1. Визначити предмет, завдання курсу історії України та методологію його вивчення.
- •2. Проаналізувати основні стадії первісного ладу на українських землях.
- •3. Охарактеризувати передумови виникнення та походження Київської Русі.
- •3) Період занепаду та розпаду к.Р. (Сер. Хі – 40 рр. Хііі ст.).
- •5. Дати оцінку соціально-економічним процесам у Київській Русі.
- •6. З’ясувати історичне значення прийняття християнства на Русі.
- •7. Визначити причини занепаду Київської Русі, охарактеризувати піднесення Галицько-Волинського князівства, його роль в історії українського народу
- •8. Проаналізувати особливості політичного розвитку та соціально-економічних процесів на українських землях у др. Пол. Хіv – перш. Пол. Хvіі ст.
- •9. Обґрунтувати причини Люблінської унії, її сутність та наслідки для українських земель.
- •10. Охарактеризувати сутність Берестейської церковної унії, її наслідки для українського суспільства.
- •11. Дати оцінку проблемі походження українського козацтва, джерел його формування та етапів його розвитку.
- •12. Проаналізувати внутрішній устрій Запорозької Січі.
- •13. Дати оцінку козацько-селянським повстанням кінця хvі – 30-х років хvіі ст.
- •14. Визначити причини, характер та рушійні сили Визвольної війни середини хvіі ст.
- •2) Осінь 1649 - червень 1652 рр. – невдачі та перемоги козацького війська, завершення Селянської війни.
- •3) Червень 1652 – серпень 1657 рр. – погіршення геополітичного становища України та активні пошуки союзників на міжнародній арені.
- •16. Дати оцінку договору 1654 р. З Росією, охарактеризувати його зміст та наслідки для Козацької держави.
- •17. Проаналізувати процес становлення Української Козацької держави у роки Визвольної війни середини хvіі ст., визначити внесок б.Хмельницького у її формування.
- •18. Визначити причини, особливості та етапи громадянської війни (“Руїни”) на українських землях у другій половині хvіі ст.
- •1) 1657 – 1663 Рр. – визрівання причин громадянської війни, розкол України на Правобережжя та Лівобережжя;
- •19. Дати оцінку соціально-економічним процесам на українських землях у другій половині хvіі – хvііі ст.
- •20. Проаналізувати політичний розвиток українських земель наприкінці хvіі – хvііі ст., обґрунтувати причини ліквідації Російською державою автономного устрою України.
- •21. Проаналізувати соціально-економічний розвиток України у складі Російської імперії у першій половині хіх ст.
- •22. Обґрунтувати необхідність реформ 60 – 70-х років хіх ст. У Російській імперії та їх наслідки для Наддніпрянської України.
- •23. Проаналізувати соціально-економічний розвиток Наддніпрянської України другої половини хіх ст., визначити особливості промислового перевороту на українських землях.
- •24. Дати оцінку суспільним рухам першої половини хіх ст. На українських землях у складі Російської імперії.
- •25. Охарактеризувати процес національного відродження в Наддніпрянській Україні у першій половині хіх ст., дати оцінку діяльності Кирило-Мефодіївського товариства.
- •26. Дати оцінку суспільним течіям та рухам в Наддніпрянській Україні другої половини хіх ст.
- •27. Проаналізувати адміністративно-політичний статус та соціально-економічний розвиток західноукраїнських земель у кінці хуііі – на поч. Хх ст.
- •28. Визначити основні течії у суспільному русі західноукраїнських земель у хіх – початку хх ст.
- •29. Дати оцінку соціально-економічному розвитку Наддніпрянської України на початку хх ст.
- •30. Проаналізувати процес виникнення українських політичних партій, їх теоретичні положення.
- •31. Проаналізувати процес виникнення загальноросійських політичних партій, їх теоретичні положення.
- •33. Проаналізувати причини і характер Лютневої революції 1917 р., її вплив на розвиток подій в Україні.
- •35. Визначити основні напрямки політики Української Держави п.Скоропадського (квітень – грудень 1918 р.).
- •36. Проаналізувати основні напрямки політики Директорії унр та її боротьбу за владу в Україні (кін. 1918 – поч. 1921 рр.).
- •37. Дати оцінку діяльності Західноукраїнської Народної Республіки, охарактеризувати її історичну долю.
- •38. Проаналізувати політику радянської влади в Україні у 1919 – 1920 рр., сутність і зміст “воєнного комунізму”.
- •39. Визначити мету діяльності білогвардійського руху в Україні у 1919 – 1920 рр. Та його участь у подіях громадянської війни.
- •40. Визначити причини поразки та значення Української революції 1917 –1921 рр.
- •41. Проаналізувати становище усрр на початку 1920-х років, обґрунтувати причини впровадження, сутність та особливості реалізації нової економічної політики в Україні.
- •42. Дати оцінку розвитку народного господарства України у роки непу (1921 – 1928 рр.).
- •43. Проаналізувати процес утворення срср і входження до його складу України.
- •44. Обґрунтувати необхідність політики українізації, пояснити її сутність та особливості культурного будівництва 1920-х рр.
- •45. Визначити етапи індустріалізації, її джерела та особливості проведення в Україні.
- •46. Дати оцінку колективізації сільського господарства, з’ясувати причини та масштаби голоду 1932 – 1933 рр. В Україні.
- •48. Висвітлити становище західноукраїнських земель у 1920-1930-х роках та проаналізувати офіційну політику Польщі, Румунії, Чехословаччини.
- •49. Дати оцінку діяльності основних політичних формувань у західноукраїнських землях у 1920-1930-х роках.
- •50. Проаналізувати сутність “українського питання” у міжнародній політиці напередодні Другої світової війни.
- •51. Дати оцінку об’єднанню українських земель 1939 – 1940 рр. Та політиці радянізації Західної України.
- •52. Проаналізувати обставини нападу Німеччини на срср, воєнні дії на території України у 1941 – 1942 рр.
- •53. Дати оцінку сутності окупаційного режиму в Україні.
- •54. Визначити основні напрямки Руху Опору в Україні та внесок українського народу у перемогу над фашистськими загарбниками.
- •55. Проаналізувати період визволення України від німецько-фашистських загарбників, дати оцінку підсумкам і урокам Другої світової війни.
- •56. Визначити суть соціально-економічних і політичних процесів в Україні у 1945 – 1953 рр.
- •57. Дати оцінку суспільно-політичного розвитку урср в умовах десталінізації радянського суспільства 1953 – 1964 рр.
- •58. Проаналізувати соціально-економічний розвиток Радянської України другої половини 50 – першої половини 60-х рр.
- •59. Визначити основні риси суспільно-політичного життя України в умовах посилення командно-адміністративної системи (1965 – 1985 рр.)
- •60. Проаналізувати соціально-економічний розвиток урср у 1965 – 1985 рр., обґрунтувати причини наростання застійних явищ.
- •61. Визначити вплив перебудови в срср на події в Україні (1985 – 1991 рр.).
- •62. Обґрунтувати передумови проголошення незалежності України, охарактеризувати історичне значення референдуму 1 грудня 1991 р.
- •63. Проаналізувати особливості державотворчого процесу в незалежній Україні та особливості конституційного процесу.
- •64. Дати оцінку проблемі формування багатопартійності в сучасній Україні.
- •65. Проаналізувати проблеми реформування економіки України у період незалежності.
- •66. Визначити основні напрямки зовнішньої політики України на сучасному етапі.
38. Проаналізувати політику радянської влади в Україні у 1919 – 1920 рр., сутність і зміст “воєнного комунізму”.
Більшовики тричі завойовували владу в Україні: наприкінці 1917 – на початку 1918 р., на початку 1919 р. і на початку 1920 р.
У травні 1919 р. радянська влада була встановлена майже на всій території України в межах колишньої Російської імперії (крім Надзбруччя і західних земель). Одночасно з наступом більшовицьких військ повернувся та активізував свою діяльність Тимчасовий робітничо-селянський уряд України. Він був утворений наприкінці листопада 1918 р. З 29 січня 1919 р. уряд очолював Християн Раковський. Місцем перебуванням урядових установ став Харків.
З початку 1919 р. більшовики встановили в Україні радянську форму державності – за декретом від 6 січня 1919 р. Україна стала зватися “Українською Соціалістичною Радянською Республікою” (таким чином було відмінено попередню назву – “УНР”). 10 березня 1919 р. ІІІ Всеукраїнський з’їзд рад ухвалив першу Конституцію УСРР. Вона закріпила радянський лад в Україні та перемогу “диктатури пролетаріату”, тобто перехід влади до рук робітничого класу та трудящого селянства. Влада трудящих мала здійснюватися через систему рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів. Селяни-середняки, заможні селяни, ремісники, дрібні підприємці, промисловці та інтелігенція були оголошені експлуататорськими класами. Монополія на владу закріплялася за більшовицькою партією. Однак вирішальне значення у формуванні державних структур в Україні належало ЦК РКП(б), що перетворювало КП(б)У у філіал російської більшовицької партії.
В умовах громадянської війни посилюються об’єднавчі зв’язки між радянськими республіками, які прагнули спільними зусиллями відстояти радянську владу. 1 червня 1919 р. Україна, Латвія, Литва, Білорусія та Російська Федерація уклали угоду про об’єднання під керівництвом вищих органів РСФРР військової, державної і господарської діяльності (об’єднувалися республіканські збройні сили, промисловість, фінанси, залізниці, комісаріати праці). Таким чином утворився “воєнно-політичний союз” радянських республік.
Основу соціально-економічної політики радянської влади у 1919 – 1920 рр. склали заходи “воєнного комунізму”, запозичені з практики Радянської Росії. Його основними рисами були: прискорена націоналізація всіх підприємств, заборона свободи торгівлі і згортання товарно-грошових відносин (натомість вводилася карткова система розподілу продуктів), мілітаризація народного господарства, введення трудової повинності для всього населення (у першу чергу для нетрудових елементів), безоплатність комунальних послуг, транспорту і зв’язку. Відмова від ринкових законів, посилення адміністративного втручання прискорили розруху в промисловості та загалом економічний занепад в Україні.
Особливо неприйнятним, болючим для селянства заходом політики “воєнного комунізму” стало запровадження продовольчої розкладки: вводилася державна монополія на хліб, штучне утримання твердих цін і здача селянами “лишків” хліба за твердими цінами. Вилучення хліба набуло характеру примусової хлібозаготівлі. На початку липня 1919 р. в Україні діяло 46 продзагонів чисельністю 1500 осіб, які виконували продрозкладку. У 1920 р. продовольчий тиск на селян був посилений: крім зерна продрозкладка поширювалася на м’ясо, яйця та окремі продукти. Виконувалася продрозкладка з допомогою армії.
Аграрна політика більшовиків у 1919 – 1920 рр. була спрямована на перехід від одноосібного господарства до колективного і часом набувала характеру примусової колективізації.
Проти політики продрозкладки та колективізації в українському селі розпочалися селянські повстання: у квітні 1919 р. було зареєстровано 93 виступи, а найвищого розвитку повстанський рух досяг влітку 1919 р. (207 виступів). Повстання розпочалися на Київщині, Чернігівщині, Полтавщині й дуже швидко поширилися на всю територію УСРР. Характерними гаслами повстанців були: “Геть комуну!”, “Геть надзвичайки!”, “За радянську владу без комуністів!”. У середині 1919 р. українські повстанці оволоділи майже всією Україною, за винятком Волині і Поділля, де перебувала армія УНР. Придушити селянський повстанський рух у 1919 р. більшовики не змогли.
Таким розвитком політичної ситуації в Україні скористалися білогвардійські війська, які захопили Лівобережну Україну. 25 червня денікінські війська увійшли до Харкова, а 28-го – до Катеринослава. 31 серпня вони зайняли Київ. Радянська влада на Україні впала. На початку осені 1919 р. більшість української території була окупована військами Добровольчої армії генерала А.Денікіна.
Утретє завоювання влади на Україні більшовики розпочали у листопаді 1919 р. – лютому 1920 р. Червона армія відтіснила Директорію, розгромила білогвардійські війська генерала А.Денікіна. Радянську владу було встановлено майже на всій території України, за винятком Волині і Західного Поділля, які були окуповані Польщею.
У лютому 1920 р. відновили свою діяльність вищі органи державної влади: Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК), який був вищим законодавчим та контролюючим органом, і Рада Народних Комісарів (РНК) – вищий виконавчий та розпорядчий орган. Замість ревкомів створювалися виконавчі комітети рад – губернські, повітові та волосні. Керівництво ними здійснювали відповідні комітети партії. Однак до кінця 1920 р. ревкоми переважали у структурі влади.
В Україні прискорено йшов процес формування однопартійної системи: у березні 1920 р. саморозпустилася партія боротьбистів (деякі її представники вступили до КП(б)У), а наприкінці року – партія борбистів. Лише незначний вплив зберігала новоутворена боротьбистами і незалежниками Українська комуністична партія (УКП).
У 1920 р. радянська влада деякою мірою врахувала допущені раніше помилки: нею було формально визнано самостійність України, селяни отримали частину радгоспних земель, було зменшено темпи націоналізації підприємств та обсяги продрозкладки. Однак збереження продрозкладки було однією з основних причин селянського невдоволення: віддаючи державі хліб за твердими цінами, вони не могли купити промислові товари, бо ті були дуже дорогими і знаходилися лише у спекулянтів. Продовольче питання мало політичний характер – українські селяни відповідали на політику “воєнного комунізму” активізацією повстанського руху. Навесні 1920 р. він набув загрозливих масштабів. У соціальному плані повстанський рух мав переважно селянську основу.
Найбільшим повстанським формуванням була селянська армія Н.Махна, яка діяла на Півдні України (епіцентром повстанського руху було с. Гуляйполе на Катеринославщині). Своєю метою махновський рух ставив розподіл поміщицьких земель, захист селян від експлуатації державою та містом (досить поширеними серед повстанців були грабунки міст). У політичному відношенні махновці категорично виступали проти союзу з білогвардійцями, однак уклали кілька тактичних угод з більшовиками.
Завершення бойових дій на фронтах громадянської війни не означало остаточну перемогу більшовиків в Україні. У 1921 р. в Україні та Криму діяли 464 партизанських загони (від 20 до 500 осіб.). Армія Махна контролювала цілі регіони у центрі та на півдні України. Найбільшими центрами селянського антибільшовицького руху у цей період стали Київщина і Катеринославщина. У Катеринославській губернії, за офіційними повідомленнями (станом на 7 липня 1921 р.), існувало сім діючих повстанських формувань загальною кількістю 650 осіб. Однак уже в середині серпня їх кількість зросла до дванадцяти збройних загонів чисельністю більше 900 осіб. Наприкінці року (у середині грудня) на Катеринославщині за даними чекістів діяло 5-6 повстанських загонів загальною чисельністю у 90-130 осіб.
Запровадження нової економічної політики примирило українських селян із владою. Зменшив селянську активність голод 1921-1923 рр. В Україні остаточно утвердилась радянська влада.