2) Проблеми мікрорівня:

- зменшення рівня фінансових ризиків для постачальників капі­талу шляхом надання страхових послуг і портфельного управління активами;

- зменшення невизначеності у фінансовій діяльності;

- стимулювання підприємницької активності шляхом належного фінансування і участі в управлінні (у капіталі інших структур).

Фінансові посередники повинні зважати на дві обставини:

• по-пер­ше, обов'язково випереджати можливості індивідуальних інвесторів з точки зору дохідності вкладень та якості портфельного управління ак­тивами,

• по-друге, застосовувати інновації в інструментах і формах ро­боти, продукувати сервісне «ноу-хау», формувати фінансову культуру поведінки на ринку.

У зв'язку з цим виокремлюють такі позиції фінан­сових посередників:

• активна, коли пропозиція виступає піонерною, випереджає і формує попит;

• пасивна, коли попит задовольняється навздогін потребам.

9.2. Види фінансових посередників

1) За видами фінансових установ:

а) Банківські установи:

• універсальні банки;

• спеціалізовані банки (інвестиційні, іпотечні, ощадні, земельні тощо).

б) Небанківські установи:

• інститути спільного інвестування (інвестиційні фонди та ком­панії);

• довірчі товариства;

• страхові компанії, пенсійні фонди;

• установи кредитної кооперації (кредитні спілки, кооперативні банки, ощадно-кредитні асоціації);

• ломбарди.

2) За видами пропонованих послуг:

а) Депозитно-кредитні установи:

• універсальні банки;

• спеціалізовані банки;

• установи кредитної кооперації (кредитні спілки, кооперативні банки, ощадно-кредитні асоціації);

• ломбарди.

б) Контрактно-ощадні установи:

• страхові компанії;

• пенсійні фонди;

• установи кредитної кооперації (кредитні спілки, ощадно-кре­дитні асоціації);

в) Інвестиційні установи:

• інвестиційні банки;

• інститути спільного інвестування тощо.

Відмінності між банківськими і небанківськими фінансовими посе­редниками:

1) Тільки банки відкривають і ведуть розрахункові рахунки своїх клієнтів, депонують грошові кошти і кредитують позичальників у грошовій формі.

Проведення банками зазначених операцій безпосередньо впливає на обсяг грошової маси в обігу і, відповідно, на рівень монетизації еко­номіки. Роль банків у творенні грошового капіталу та підтримці його кругообороту є виключною. Небанківські структури не мають таких можливостей впливу на обсяги грошової маси.

2. Банки беруть на себе весь ризик ліквідності, тоді як небанківські посередники, наприклад, інвестиційні компанії і фонди, пере­розподіляють ризики щодо зміни вартості чистих активів порів­ну між засновниками і учасниками.

3. Відмінності у переліку фінансових послуг, пропонованих банків­ськими і небанківськими фінансовими посередниками: кредиту­вання, інвестиції, операції з цінними паперами, страхування тощо.

4. Відмінності у характері та підзвітності органам державного регу­лювання діяльності фінансових установ у країні, зокрема, діяль­ність комерційних банків регулюється Національним банком України, кредитних спілок ─ Державною комісією з регулюван­ня ринків фінансових послуг тощо.

5. Відмінними є державні регулятивні норми та вимоги щодо діяль­ності банківських і небанківських фінансових посередників. Зокрема, вимоги до банківської діяльності є більш жорсткими та містять більше обмежень. Наприклад, згідно з Постановою НБУ № 209 від 7 березня 2001р. «Про встановлення перехідних строків виконання вимог Закону України «Про банки і банківську діяль­ність» до 17.01.2003 р. банки повинні зафіксувати співвідношен­ня між розміром капіталу і територією діяльності. Для небан­ківських структур подібних географічних «шлагбаумів» немає.