«ЗАТВЕРДЖУЮ»

Завідувач кафедри фізіології і патофізіології

професор, докт. мед. наук

_________________________ О.В.Атаман

Протокол № ___ від «___» __________2007 р.

засідання кафедри фізіології і патофізіології

Лекції з фізіології

Механізм гуморальної регуляції вегетативних функцій організму.

Підготувала : доцент кафедри

фізіології і патофізіології

к.б.н. В.Ю.Гарбузова

Кількість годин – 2 год.

Актуальність теми:

Регуляція вісцеральних функцій організму здійснюється за рахунок діяльності не тільки автономної нервової системи, але й за участю гуморальних механізмів.

Гуморальна регуляція є більш давньою, ніж нервова. Проте у процесі еволюції вона не тільки не втратила свого значення, але й розвивалась і вдосконалювалась. Більшість вісцеральних функцій організму людини запускається й коригується переважно гуморальними, а не нервовими механізмами регуляції.

Лише знаючи основні закономірності гуморальної регуляції, можна зрозуміти механізми розвитку більшості патологічних станів організму, запобігти їх виникненню, досягти успіхів при лікуванні вісцеральних систем організму.

План лекції :

Історія питання:

Витоки ендокринології знаходяться в працях античних медиків. Зокрема Гіппократ вважав інтеграцію організма результатом змішування різнорідних гуморальних факторів (крові, жовчі, слизу), а індивідуальність – наслідком унікальної комбінації цих “життєвих соків”. Цей погляд був розвинутий Парацельсом, який також вважав, що інтеграція функцій здійснюється алхімічними субстанціями. Цікавим фактом є те, що навіть засновник рефлекторного принципу, Декарт, належне значення віддавав гуморальній регуляції. Він вважав шишкоподібну залозу містилищем душі, яка керує тілом.

Але попри всі ці факти в науці 18-19 століть панував погляд про провідне значення нервової системи в організмі. Тому на тлі такого погляду революційною стала робота Теофіле Бордю (фр. лікар) “Медичний аналіз крові : дослідження про хронічні захворювання” опублікована у 1775 році. У роботі автор вперше висловлює наукове формулювання принципа гуморальної регуляції: “Кожний орган є фабрикою і лабораторією специфічного гуморального агента, який після приготування і набуття індивідуальних властивостей надходить у кров. Кров несе в своєму потоці екстракти всіх органів, необхідні для життя цілого організма”. Дуже важливим і актуальним сьогодні (саме до цього прийшли і сучасні вчені ) є те, що Бордю відводив кожному органу, а не окремим залозам, певну внутріньосекреторну регуляторну функцію.

Подальший період розвитку ендокринології характеризується накопиченням клінічних і патологоанатомічних спостережень. Т. Аддісон у 1849 році описав бронзову хворобу, К. А. Фон Базедов - гіперфункцію щитовидної залози, Ш.Броун-Секар відтворив смертельний колапс у собак при білатеральній адреналектомії (1857). Й. Фон Мерінг і О. Мінковський - цукровий діабет шляхом повної панкреатектомії (1889), Ф. Хофмайстер виявив мікседему при тиреїдектомії та ін.

Але ми сьогодні згадаємо 1904 рік і звернемося до постаті і досліджень іншого вченого. Ми згадаємо Ернеста Генрі Старлінга (1866-1927). Старлінг був відомим вченим, професором, очолював кафедру фізіології Лондонського університету, був членом Королівського наукового товариства. Знаним в науці - Старлінг став завдяки роботам по вивченню механізмів фільтрації у капілярах тканин (колоїдно-осмотична теорія Старлінга) і дослідженню міогенної регуляції роботи серця (закон Старлінга). У кінці 19 - на початку 20 ст. Старлінг разом зі своїм братом Уїльямом Бейлісом активно вивчав інервацію органів травлення. У своїх дослідах вони досліджували панкреатичну секрецію за умов повної ретельної денервації панкреас і дуоденум і після внутрішньовенного введення екстракту слизової 12-палої кишки. У результаті цих досліджень вчені відкрили гуморальний чинник регуляції – секретин, який стимулює панкреатичну секрецію і опублікували у 1902 про це статтю у журналі «Фізіологія» (J.Physiol.). У цей час в Росії Іван Петрович Павлов також займався фізіологією травлення. Ознайомившись з результатами Старлінга і Бейліса, він доручив своїм співробітникам перевірити отримані ними дані. Дані були підтверджені в лабораторії Павлова. Але слід зазначити, що не дивлячись на це, Павлов не змінив своїх поглядів про те, що панкреатична секреція регулюється виключно вагусом. Сьогодні ми знаємо, що Павлов помилявся, і не тільки секретин, відкритий Старлінгом, а ще близько 10 інших гормонів впливають на утворення і виділеня панкреатичного соку. Але Павлов був неприклонний і, навіть у своїй Нобелевській лекції у 1904 році, він навіть не згадував про роботи Старлінга і Бейліса. Павлову було байдуже до Старлінга, а Старлінгу було байдуже до Павлова. Старлінг продовжував працювати далі у галузі гуморальної регуляції. І 20 червня 1905 року під час лекції «Хімічна регуляція функцій організму» у Лондонському королівському лікувальному коледжі Ернест Старлінг вперше використав термін «гормон». Слово «гормон» походить від грецької (ормао), що означає рухаю, збуджую. Треба справедливо зазначити, що термін гормон є плодом розумових зусиль самого Старлінга, а також біолога У.Харді і знавця грецької поезії У.Весея. Згідно дефініції Старлінга «гормони – це хімічні посередники, які переносяться током крові від одного органу, в якому вони утворюються, до іншого органу, на який вони впливають, а їх продукція і циркуляція визначається фізіологічними потребами організму». Пізніше, у 1909 році Микола Пенде ввів у наукове користування терміни “ендокринологія” і “ендокринна система”. І саме з цього часу гуморальна регуляція добилася свого повноправного місця в експериментальній і клінічній медицині. Наступники Старлінга намагалися вдосконалити дефініцію гормона. До обов’язкових критеріїв вони поступово додали специфічність місця утворення, дистантність дії та ін. І вже у 1926 році, виступаючи на засіданні Московського товариства патологів наш видатний співвідчизник О.О.Богомолець заявив : “Сьогодні можна сказати, що поняття гормону втратило свою визначенність. Уявлення про внутрішню секрецію дуже розширилось. Залозами внутрішньої секреції є не тільки залози без виводних протоків, які вивільнюють у кров свої інкрети, а й інші органи, що мають внутрішньосекреторну активність (легені, кишковий епітелій, печінка)“. А у 1937 році О.О.Богомолець сформулював свій остаточний висновок : «Всім органам і клітинам організму притамана ендокринна функція». Через 30 років Дж.Пірс підтрердив це у своїй концепції про АРUD-систему (amine precursor uptake and decarboxylation – захоплення і декарбоксилювання амінних попередників), яка складається з диспергованих в організмі клітин, що здатні синтезувати гормони. З цього часу загальнопринятою стала точка зору про те, що гормони синтезуються не лише у класичних ендокринних залозах, а й в інших тканинах, для яких ендокринна функція не є приоритетною.

Не дивлячись на молодий вік (аступного року будемо відзначати 100 років зоснування ендокринології), ця галузь фізіології і медицини є такою, що активно розвивається. Сьогодні велика кількість гормонів синтезована або виділена у чистому вигляді. Ретельно вивчені процеси синтезу, секреції, транспорту і рецепції гормонів. На основі цих глибоких досліджень досягнуті успіхи у розумінні етіології і патогенезу ендокринних порушень, їх діагностики і лікування, плануванні сім’ї, лікуванні злоякісних пухлин, алергічних захворювань. Але велика низка питань залишається нерозв’язаною. І тут для Вас, як для майбутніх лікарів, велике і неосяжне поле діяльності.

1. Особливості гуморальної регуляції.

	Основні риси гуморальної регуляції	Основні риси нервової регуляції
Носії інформації	хімічні речовини	електричні сигнали, хімічні речовини
Шляхи передавання інформації	кровоносні і лімфатичні судини,міжклітинні щілини	нерви
Способ передавання інформації	перенесення хім. речовин з течією крові	проведення нервових імпульсів, виділення медіаторів
Швидкість	повільна, довготривала	швидка, негайна
Адресність	за принципом ”Усім, хто відгукнеться” точність регуляції	висока адресність

2. Фактори гуморальної регуляції:

Фактори місцевої регуляції.

1.

Метаболічні фактори:

Метаболіти – глюкоза. амінокислоти, жирні кислоти. АМФ, аденозин. молочна кислота, СО₂.

Іони – К⁺, Na⁺, Са²⁺, Н⁺.

2. Тканинні гормони:

Тканино неспецифічні гормони (БАР) – утворюються в тканинах:

• біогенні аміни (гістамін, серотонін);

• кініни (брадикінін. калідин);

• простагландин, лейкотриєін;

• продукти активного комплементу.

Тканино неспецифічні гормони (БАР) – утворюються в певних тканинах певним типом клітин:

• фактори росту;

• цитокіни (лімфокіни. монокіни)

Фактори центральної регуляції.

Справжні гормони.

Властивості місцевих гормонів:

1. Мають короткий час життя.

2. Діють на ті тканини, де утворюються (або мають паракринний ефект – діють на сусідні тканини).

3. Основний механізм транспорту – дифузія в тканину ( в кров не надходять).

Ефекти місцевих гормонів - забезпечують швидку саморегуляцію тканинних процесів :

• місцевий кровообіг;

• проникність судин;

• міграційну активність клітин;

• активність проліферації;

• диференціювання клітин.

3. Поняття про гормони.

Справжні гормони – продукти діяльності ендокринних залоз.

Властивості гормонів:

1. Утворюються спеціалізованими клітинами ендокринних залоз (епітеліальні клітини, нейроендокринні клітини, міоендокринні клітини).

2. Секретуються в кров або інші циркулюючі рідини.

3. Специфічність дії.

4. Дистантність дії.

5. Висока активність.

Класифікація гормонів:

• За анатомічним принципом:

- гормони гіпоталамуса

- гормони аденогіпофіза

- гормони нейрогіпофіза

- гормони щитоподібної залози

- гормони прищитоподібних залоз

- гормони кори наднирників

- гормони мозкової речовини наднирників

- гормони статевих залоз

- гормони підшлункової залози

• За хімічною структурою:

- стероїдні гормони: мінералокортикоїди

глюкокортикоїди

жіночі статеві гормони

чоловічі статеві гормони

гормонально-активна форма вітаміну Д

- похідні амінокислот: тиреоїдні гормони

катехоламіни

мелатонін

- білково-пептидні гормони: рилізинг-гормони

вазопресин

окситоцин

гормони аденогіпофіза

гормони підшлункової залози

паратирин

кальцитонін

• За функціональними ефектами:

- ефекторні

- тропні

- рилізинг-гормони

• За значенням для організму:

- гормони, що забезпечують фізичний, статевий і розумовий розвиток

організму: соматотропний гормон

гонадотропні гормони

статеві гормони

нейропептиди

- адаптивні гормони: тиреоїдні гормони

глюкокортикоїди

аденокортікотропний гормон

- гомеостатичні гормони: альдостерон

вазопресин

паратирин

інсулін