54. Грошова реформа 1922 – 1924 рр.

У 1922 – 1924 рр. була проведена грошова реформа, суть якої полягала в тому, що на основі закону від 11 жовтня 1922 року були випущені десятикарбованцеві банкноти – червонці. Один червонець прирівнювався до 7,7 грам чистого золота, або 10 карбованців золотом дореволюційного карбування. Червонці випускались не для покриття бюджетного дефіциту, а для забезпечення потреб нормального господарського обігу. Крім червонця, в обіг були випущені казначейські білети вартістю 1,3 і 5 крб. Старі грошові знаки більше не випускались, а ті, що перебували ще в обігу, поступово були вилучені.

Внаслідок грошової реформи 1922 – 1924 рр. склалась грошова система.

Одночасно з грошовою реформою була проведена податкова реформа, мета якої була забезпечити надходження коштів до державного та місцевих бюджетів.

55. Індустріалізація та її соціально-економічні наслідки (1926 – 1941).

У роки довоєнних п’ятирічок велику увагу приділяли індустріалізації, тому що народне господарство в цілому перебувало на доіндустріальній стадії розвитку. ХІV з’їзд партії (грудень 1925 р.) проголосив курс на індустріалізацію – створення великого машинного виробництва та технічну реконструкцію народного господарства, здійснювану на найпрогресивнішій тоді енергитичній основі

У 1927 р. економісти почали розробку першого п’ятирічного плану розвитку народного господарства (1928 – 1932 рр.). Він передбачив розвиток всіх регіонів країни і максимальне використання всіх ресурсів з метою індустріалізації економіки. Керівництво країни взяло курс на прискорення темпів індустріалізації та колективізації сільського господарства, щоб створити матеріально-технічну базу соціалізму. Для проведення індустріалізації потрібні були великі кошти. Не маючи змоги отримати іноземні позики, радянська влада повинна була шукати внутрішні капіталонагромадження, вони були такі:

• перерозподіл грошових коштів і сільського господарства, легкої, харчової промисловості в тяжку;

• податки з населення;

• внутрішні позики;

• збільшення продажу горілки;

• експорт хліба, нафти, лісу, тканини та ін.;

• жорсткий режим економіки;

• експлуатація селян і робочого класу, використання праці ув’язнених.

Важливим завданням індустріалізації було зміцнення та подальший розвиток її паливнометалургійної бази. Були споруджені 3 нові гіганти світового значення – “Азовсталь”, “Запоріжсталь”, “Криворіжсталь”.

У 1932 р. в Україні виникла нова галузь металургійної промисловості – електрометалургія. Швидкими темпами створювались трубопрокатне виробництво, кольорова металургія.

На початку 30-х років на перше місце у капіталовкладеннях вийшло машинобудування. Продукція машинобудування і металообробки за першу п’ятирічку зросла у 4 – 5 рази.

Індустріалізація вивела Україну на якісно новий рівень промислового розвитку, докорінно змінивши структуру народного господарства; зросла доля промисловості порівняно з долею сільського господарства у загальному обсязі валової продукції України; у валовій продукції промисловості починає переважати виробництво засобів виробництва; дрібна промисловість активно витісняється великою індустрією.

У результаті індустріалізації Україна стала індустріальною країною. Однак форсована індустріалізація стимулювала появу негативних тенденцій в економіці: домінуюче становище виробництва; побудова й реконструкція підприємств-монополістів; незавершене будівництво багатьох об'єктів через нестачу сировини, палива, обладнання, робочої сили; нерівномірне формування промислового потенціалу України; централізація економіки.