1. Поняття та ознаки права інтелектуальної власності

Відповідно до ст. 418 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) право інтелектуальної власності - це право особи на результати інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної діяльності, визначе­ний законом. Не кожний результат творчої діяльності визнають об'єктом права інтелектуальної власності, а лише той, який охороняють ЦК та інші закони України про інтелектуальну власність. Результа­ти творчої діяльності, які з тих чи інших причин не стали об'єктом охорони права інтелектуальної власності, можуть бути визнані об'єктами цивільного права. Поняття «право інтелектуальної власності» вживають у об’єктивному та суб’єктивному зна­ченнях. Право інтелектуальної власності у об’єктивному значенні - це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері створення, використання й охорони результатів інтелектуальної, творчої діяльності.

Суб'єктивне право інтелектуальної власності - це право суб'єкта на володіння, користування та розпорядження належним йому відпо­відно до закону результатом інтелектуальної, творчої діяльності. Таким чином, інтелектуальна власність — це матеріально виражений результат розумової (інтелектуальної) діяльності, що дає його творцеві (авторові) виключне право на нього і захищається відповідними офіційно виданими документами — патентами або свідоцтвами, а також установленими нормами законодавства.

2. Класифікація об’єктів права інтелектуальної власності

У науковій літературі широко поширена думка про те, що результати інтелектуальної діяльності діляться на дві групи. До першої групи належать авторські твори та виконання артистів-виконавців, а до другої групи - всі інші види результатів. Як критерій для такого розподілу звичайно вказується на те, що в результатах, які відносяться до першої групи, право охороняє форму об'єкта, а в результатах, що належать до другої групи, право охороняє зміст об'єкта. Погоджуючись із розподілом результатів інтелектуальної діяльності на зазначені дві групи, разом з тим, слід уточнити критерій, на основі якого повиннен здійснюватись цей розподіл: об'єкти, що належать до першої групи, є унікальними, оригінальними в тому розумінні, що їх неможливо повторити в результаті паралельної творчості, у той час як об'єкти, що належать до другої групи, повторювані при паралельній творчості. Ці особливості самих об'єктів породжують особливості побудови їхньої правової охорони: критерій надання охорони авторським творам - їх оригінальність, відсутність копіювання; критерій надання охорони винаходам - їх новизна, відсутність паралельно створених тотожних об'єктів. Ця особливість об'єктів визначає й саму побудову системи правової охорони: для об'єктів першої групи - «автоматичне» надання охорони з моменту створення; для об'єктів другої групи - державна реєстрація як передумова виникнення правової охорони. До об'єктів права інтелектуальної власності належать: літературні та художні твори; комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мов­лення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (зна­ки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці. Залежно від особливостей об'єктів права інтелектуальної власності можна виділити чотири різновиди: