2. Організаційна структура механізованих військ у структурі сухопутних військ;

Механізо́вані війська́ Сухопу́тних ві́йськ Збро́йних Сил Украї́ни — рід військ, якій складає основу Сухопутних військ України, що виконують завдання щодо утримання зайнятих районів, рубежів і позицій, відбиття ударівпротивника, прориву оборони противника, розгрому його військ, захоплення важливих районів, рубежів і об'єктів, діють у складі морських та повітряних десантів. [8]

Склад механізованих військ Збройних Сил України:

• 4-а окрема механізована бригада м.Яворів Львівска обл.

• 28-а окрема механізована бригада Одеська обл.

• 30-а окрема механізована бригада Житомирська обл.

• 51-а окрема механізована бригада Волинська обл.

• 72-а окрема механізована бригада Київська обл.

• 92-а окрема механізована бригада Харьківська обл.

• 93-а окрема механізована бригада Дніпропетровська обл.

• 128-а окрема механізована бригада Закарпатська обл.

• 300-ий окремий механізований полк м.Чернівці

До складу механізованих військ входять механізовані бригади  та полки.

Розділ іі Військова техніка механізованих військ України та її характеристика

Поняття “піхота” у період до другої світової війни міцно асоціювалося з невеликими, воістину пішими швидкостями пересування військових з’єднань. І коли довгострокові позиційні затишку раптом перемінялися атаками, те максимальна швидкість “цариці полів” ледь перевищувала десять кілометрів у годину.

Необхідність різко збільшити мобільність піхотинця виникла з появою танків, що виконували спочатку функції вогневої підтримки. І якщо колонам бійців було зовсім неважко доганяти перші танки, то надалі взаємодіяти з піхотинцями досить швидкісним машинам виявилося дуже складно.

Досвід не занадто багатьох в 20-і й 30-і роки бойових дій показував, що навіть великі танкові з’єднання не можуть успішно виконувати завдання изолированно від піхоти. Однак спроби створити транспорт, порівнянний по швидкості й прохідності з танками й обладающий до того ж хоча б мінімальної бронезащитой екіпажа й пасажирів-піхотинців, до успіху не привели. У всякому разі, до початку другої світової війни в арміях воюючих країн, крім Англії й Німеччини, спеціалізованого транспорту для піхоти не було. В Англії в 1938 році був прийнятий на озброєння гусеничний бронетранспортер “Універсал”, що представляв собою легку, відкриту зверху машину із противопульной бронею (6 – 11 мм), розраховану на перевезення 9 піхотинців або установку піхотної зброї. У Німеччині з 1940 року випускалася середній напівгусеничний БТР (спецмашина 251) для перевезення 12 чоловік. Він був захищений 12-мм бронею й міг нести різне озброєння. Вести бій із цих бронетранспортерів піхота не могла, і тому атака позицій супротивника здійснювалася в пішому ладі.

У Радянському Союзі перед Великою Вітчизняною війною був прийнятий на озброєння напівгусеничний БТР Б-3, але з ряду причин у серійне виробництво він не пішов. У роки воїни доля радянських мотострілкових підрозділів мала на озброєнні американські колісні й напівгусеничні бронетранспортери, що поставлялися в СРСР по ленд-лізі. Основна ж маса піхоти й Червоної Армії, і армій інших воюючих країн (бронетранспортерів не вистачало, і бойові якості їх були невисокі) могла розраховувати тільки на вантажівки й власні ноги.[7]

Армії була потрібна для транспортування піхоти й боїв у бойових порядках танков. спеціалізована бойова машина — потужним, всюдихідним, швидкісним, оснащеним сильним озброєнням й обладающая надійної бронезащитой. От чому в післявоєнні роки у війська стали надходити колісні бронетранспортери БТР-152 і БТР-40 і гусеничний бронетранспортер БТР-50. По тимі часам це були гарні, надійні машини. Але до кінця 50-х років їхньої характеристики вже не відповідали зрослим вимогам сучасного бою.

В 1960 році з’явився новий бронетранспортер — чотиривісний плаваючий -БТР-60ПБ. Він мав повністю закритий герметичний бронекорпус із бійницями для ведення вогню десантом з особистої зброї. У його вежі встановлювалася спарена система двох кулеметів, причому один з них був крупнокалиберний. По прохідності й маневреності ця машина завдяки приводу на всі колеса практично не уступала гусеничним.

У середині 60-х років радянськими конструкторами вперше у світі була розроблена принципово нова машина — бойова машини піхоти — БМП-1. Відзначимо, що у ФРН аналогічний транспортер був створений в 1975 році, у Франції – в 1978 році, в Англії в 1982 році й у США в 1983 році.

Докладний опис БМП-1 публікувалося в “ДО” № 2 за 1984 рік. Коротко нагадаємо, що це швидкісна (швидкість до 65 км/ч), високоманевренная машина, здатна не тільки рухатися по суші, але й переборювати водні перешкоди. Екіпаж – три чоловіки: командир, механік-водій і навідник-оператор. До складу озброєння БМП;! входить 73-мм гладкостовбурна гармата для стрілянини опереними – кумулятивними й осколково-фугасними гранатами, спарений з нею кулемет ПКТ і пускова установка протитанкових реактивних керованих снарядів (ПТУРС). Все це озброєння встановлене в обертовій вежі.[9]

У десантному відділенні розміщаються 8 піхотинців, які можуть вести вогонь із особистої зброї, що кріпиться в спеціальних кульових установках. Додатково на озброєнні десанту є. протитанковий гранатомет РПГ-7 і переносний зенітний комплекс “Стріла-2″ для боротьби з низколетящими цілями.

Подальшим розвитком концепція бойової машини піхоти стала БМП-2. Машина одержала більше простору вежу з нової 30-мм скорострільною гарматою, здатної звістки вогонь як по наземним, так і по повітряним цілям (кут піднесення пушки збільшений до 74°). Гармата стабілізована у двох площинах наведення, тому прицільний вогонь можна вести на ходу. Двухленточная система живлення знаряддя дозволяє швидко міняти тип снаряда – бронебійний або осколковий – залежно від мети. Пушка може вести автоматичний вогонь у двох режимах: малим темпом – 200-300 пострілів у хвилину, або більшим – 550 пострілів у хвилину. Дальність прямого пострілу пушки – 1000 м, прицільна дальність стрілянини по наземним цілям – 4000 м. Стрілянина по зенітним цілям може вестися на висотах до 2000 м. Боєкомплект – 500 снарядів. Зі знаряддям спарений кулемет ПКТ калібру 7,62 мм зі скорострільністю 250 пострілів у хвилину й прицільну дальність стрілянини до 2000 м.

У машині є новий протитанковий комплекс, що на відміну від установленого на БМП-1 може діяти не тільки з машини, але й із ґрунту. Інше озброєння БМП-2 аналогічно применялись на БМП-1.

По загальному компонуванню корпуса БМП-2 подібна зі своєю попередницею. У носовій частині корпуса праворуч перебуває моторно-трансмісійне відділення із установленим у ньому V-образним шестицилиндровим дизельним двигуном потужністю 300 л. с. зі зв’язаними в єдиному агрегаті главним. фрикціоном, коробкою передач і планетарних механізмів повороту. Тут же перебувають системи, що обслуговують роботу двигуна й трансмісії.[6]

Відділення керування, розміщене попереду ліворуч, відділено від моторного відділення тепло й звукоізоляційна перегородка. У ньому перебувають робочі місця механіка-водія й стрілка, органи керування машиною, контрольно-вимірювальні прилади, прилади спостереження й кульова установка для стрілянини з автомата.

Бойове відділення розташоване в середній частині корпуса й у вежі. Тут розміщені штатне озброєння машини, боєкомплект, прилади спостереження й прицілювання, витяжна й приточная вентиляція й робочі місця командира й навідника-оператора. Перед навідником-оператором установлений комбінований (денний і нічний) приціл для стрілянини зі спареної установки по наземним цілям, три прилади спостереження й пульти керування стабілізатором і системою запуску димових гранат. Перед командиром розміщений денний приціл для стрілянини по наземним і зенітним цілям і пульти керування стабілізатором і комплексом ПТУРС. Таким чином, з гармати можуть вести вогонь як навідник, так і командир машини. На командирській башточці змонтовані три прилади спостереження й освітлювач для нічної стрілянини.[10]

Десантне відділення займає кормову частину машини. У порівнянні із БМП-1 воно зменшено й розраховане на 8 чоловік. Для посадки й висадження десанту служать два люки в даху й двоє дверей у кормі корпуса. У бортах корпуса є кульові установки – дві кулеметні й п’ять автоматних.

БМП-2 має у своєму розпорядженні засоби захисту від зброї масової поразки, а також від пожежі й затоплення на плаву. Для маскування на поле бою машина обладнана термодимовой апаратурами й шістьома димовими гранатометами. Основою захисту екіпажа й устаткування машини служить кругове бронювання герметичного корпуса.

При ядерному вибуху потік гамма-випромінювання викликає спрацьовування системи ПАЗ — протиатомного захисту. При цьому глушиться двигун, зупиняються вентилятори, перекриваються всі воздухопритоки, так що до підходу ударної хвилі машина буде повністю герметизирована. Після проходження фронту ударної хвилі включається нагнітач, що через фільтр подає очищене повітря усередину машини під надлишковим тиском. Система забезпечує аналогічний захист при виявленні радіоактивних або отруйних речовин.

У випадку виникнення вогню усередині машини вступає в дію автоматична протипожежна система, що сама визначає вогнище пожежі й подає до нього огнегасящий состав.

Бойова вага БМП-2 становить 14 т, однак питомий тиск на ґрунт — усього 0,62 кг/див2 що при наявності потужного двигуна дозволяє машині впевнено рухатися по піску, заболоченій місцевості, глибокому снігу й в інших важких дорожніх умовах. А на гарній дорозі БМП може посперечатися у швидкості з автомобілем.

Переборна для неї й водна перешкода. Користуючись тими ж гусеницями, машина пливе зі швидкістю 7 км/ч.[7; ст. 57]

В умовах пересіченої місцевості машина може переборювати підйоми до 36°, рухатися по схилах крутістю 30°, форсувати стінки висотою до 0,7 м і рови шириною до 2,5 м.

Застосування БМП-2, що володіє гарною маневреністю, підвищеною вогневою міццю, сучасними засобами захисту, істотно підвищує бойові можливості мотострілкових підрозділів Радянської Армії, із честю вартої на захисті мирних рубежів нашої Батьківщини.