Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
граматика студентам.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
18.08.2019
Размер:
308.22 Кб
Скачать

. Дитячі оказіоналізми як продукт мовної системи

Аналіз відомих наукових праць стверджує, що процес засвоєння дитиною рідної мови складає велику загадку психології, проте ця загадка й до сьогодні є не розгаданою до кінця як у психології, так і в лінгводидактиці.

У процесі аналізу дитячого мовлення науковці використовують терміни “словотворчість”, “оказіоналізм”, “новоутворення”, “новації”, “неологізми”, “інновації”. Спробуємо розвести ці поняття і визначити найбільш доречні терміни для нашого дослідження.

У межах дослідження ми будемо використовувати усталений у дошкільній лінгводидактиці термін “словотворчість” як синонім до слова “оказіоналізми”.

З метою наукової коректності відмежуємо терміни “неологізми”, “новоутворення”, “новації”, “оказіоналізми”. Так, тлумачні словники подають такі визначення: “неологізми” – нове слово або вислів, нове значення старого слова [11, С. 409], “новації” – дещо нове, новина” [11; 419]. “Новоутворення” – те, що недавно або тільки що створили [3, С. 625], цей термін використовується у віковій психології і розуміється як новий тип побудови особистості та її діяльність, психічні зміни, які виникають у конкретному віці та визначають перетворення у свідомості дитини, її внутрішній і зовнішній світ. Зазначимо, що найчастіше в методиці навчання мови використовується термін “неологізми”. Проте значення цього терміна недостатньо для пояснення багатоманітності фактів, що пов’язані з появою нових слів. Як відомо, із часом неологізми втрачають свою новизну, легко відтворюються носіями мови і можуть фіксуватися словниками.

Отже, жодна з аналізованих дефініцій не задовольняє потреби точного визначення змісту. З’ясуємо ще два терміни – “оказіоналізми” та “дитячі мовленнєві інновації”.

Так, Т.Г. Аркадьєва під оказіоналізмами розуміє достатньо широкий прошарок слів, який охоплює унікальні слова, що відсутні в нормативній мові, а також створені дітьми на основі комбінації відомих кореневих та афіксальних морфем за продуктивними словотвірними моделями (або за схожістю звукового складу).

До оказіоналізмів, на думку авторки, слід також віднести загальновживані слова літературної мови, але які одержали в дитячому мовленні своє змістове наповнення, свої семантичні характеристики, які не збігаються з узуальними, тобто виходять за межі нормативно закріплених. Науковці, що працюють у галузі дефектології, більш категоричні щодо визначення терміна.

Так, Р.І. Лалаєва, Н.В. Серебрякова оказіональними формами дитячого мовлення вважають аграматизми. Оказіоналізми найчастіше з’являються в мовленні дитини засобом формотворення. С.Н. Цейтлін виокремлює такі види оказіоналізмів засобом формотворення: уніфікація місця наголошеного складу; усунення чергування голосних; ігнорування чергування прикінцевих приголосних; відсутність суплетивізму при формотворенні [16]. Д. Слобін так визначає цей факт дитячого мовлення: “...помилковий вибір відбувається в глибині функціонального класу або підкатегорії”.

Як видно з аналізованих наукових джерел, не розмежовуються поняття “узуальний” (загальновизнане мовцями вживання мовних одиниць) та “оказіональне” (уживання одиниць, що не відповідає загальновизнаному).

Термін “узуальний” тісно пов’язаний з поняттям “мовна норма”. При створенні оказіоналізму мовець порушує межі, які накладає норма. Отже, оказіоналізми з’являються внаслідок свідомого мовленнєвого новаторства і розраховані на вживання в певній мовленнєвій ситуації, або в цьому контексті. Оказіоналізми не претендують на узус, тому що є фактом мовлення. Серед оказіоналізмів, які описані в лінгвістичній літературі, трапляються такі, що утворені: 1) телескопічним способом, тобто за допомогою контамінації; 2) внаслідок оказіональної субстантивації; 3) поєднанням двох чистих способів – “складання”+“зрощування”. Усі названі види оказіоналізмів трапляються як в мовленні дошкільників, так і молодших школярів. Так, Р.І. Лалаєва і Н.В. Серебрякова, розглядаючи оказіональні форми як специфічні аграматизми, виокремлюють загальні оказіоналізми і спеціальні. Загальні оказіоналізми характерні як для нормального мовленнєвого розвитку, так і порушеного. Зауважимо, що в дефектологічній літературі частіше можна знайти термін “аграматизм” на позначення явища оказіоналізму, ніж пояснення того, як утворила дитина те чи інше слово.

Факт створення дітьми оказіоналізмів пояснюється ще й тим, що в системі є порожні клітини, тобто нереалізовані можливості мови. Саме їх “часто заповнюють діти своїми інноваціями, які вони створюють за моделями, що наявні в мовній системі”. І не тільки інноваціями, але й оказіоналізмами. Можливості системи, які не використані мовною традицією, зумовлюють існування на рівні мовної норми так званих порожніх клітин, або лакун. Термін “лакуна” походить від латинської – заглибина, у переносному значенні у мовознавстві використовується на позначення прогалин, пропусків.

Так, В.Л. Муравйов, С.Н. Цейтлін виокремлюють два типи лакун: абсолютні та відносні. Під абсолютною лакуною науковці усвідомлюють факт відсутності мовної одиниці на рівні норми, а під відносною – нереалізовану на рівні мовної норми можливість існування варіанта певної одиниці. Відомо, що типи лакун у сфері словотворення й словозміни суттєво різняться. Якщо у сфері словотворення превалюють абсолютні лакуни, то в галузі словозміни абсолютних лакун не багато, більша їх частина носить випадковий характер, проте більша чисельність відносних лакун, оскільки є різноманітні можливості формального варіювання.

Саме ці процеси визначають таке поширене явище дитячого мовлення, як інновації. Отже, можна констатувати, що суттєвою особливістю мовленнєвого онтоґенезу є те, що, оволодіваючи системою мови раніше, ніж мовною нормою (загальними правилами раніше, ніж винятками), дитина в своїй мовленнєвій діяльності використовує деривацію, конструює мовні одиниці, правильні відносно системи, але які розходяться із нормою. Інакше кажучи, дитина постійно заповнює наявні в мові лакуни, як абсолютні, так і відносні. Частіше дитяче слово заповнює абсолютну лакуну, тобто попадає в розряд дитячих інновацій не тому, що створено якимось особливим способом, а тому, що в системі і нормативній мові не має такого слова. На думку С.Н. Цейтлін, дитина, реалізуючи потенції словотвірного механізму, дає однослівну номінацію тому чи іншому явищу, і не залежно від того, яка модель була використана, слово потрапляє в розряд інновацій [16, С. 174].

Більшість дослідників дитячого мовлення (О.М.Гвоздєв, С.Н.Цейтлін, О.М. Шахнарович та ін.) підтримують думку, що дитячі висловлювання лаконічніші, виразніші, ніж висловлювання дорослих. Справді, діти роблять мову більш живою і предметною, пластичною й гнучкою, “реконструюють усе багатство можливих відтінків слова, розкріпачують творчу силу мови”.

Якщо у нормативному мовленні відсутня однослівна назва тієї чи іншої речі, дитячі інновації мають певною мірою, “вимушений” характер. Конструювання дитиною слова, яке не має синоніма в нормативній мові, С.Н. Цейтлін називає сукупним явищем “власне словоскладання”. В іншій ситуації, коли дитині відома мовно-нормативна назва речі, проте слово нею використовується неточно, його звукова оболонка більшою чи меншою мірою перебудовується, науковець пропонує закріпити назву видозміна слів нормативної мови [16, С.24].

Під дитячою мовленнєвою інновацією усвідомлюють будь-який мовний факт, зафіксований у мовленні дитини й відсутній у загальному вжитку [16, С. 165]. С.Н. Цейтлін виокремлює різні типи інновацій: словотвірні, формотворні (морфологічні), лексико-семантичні, синтаксичні. Причинами широкого розповсюдження в мовленні дитячих інновацій, на думку науковця, є особливості засвоєння дошкільниками мови, складність і багатоступеневість цього процесу, специфічність мовленнєвих операцій дитини. Дослідник дитячого мовлення О.М. Гвоздєв писав, що “стихія мови” в цьому випадку виявляється без будь-якого перекручування. К.І. Чуковський, аналізуючи феномен дитячої словотворчості, стверджував, що дорослі здаються дитині творцями законів, які самі їх і порушують, але діти не винні, що в граматиці не дотримується чітка логіка. Отже, в контексті дослідження ми будемо послуговуватися обома термінами – “оказіоналізми” (на позначення словотворчості) і “дитячі мовленнєві інновації”.

На думку А.Г. Арушанової, існування неологізмів не можна пояснити недостатнім володінням словотвірними засобами рідної мови – у дитячому мовленні вони можуть існувати поруч із правильними граматичними формами. Спостереження, проведені науковцем, свідчать, що інновації з’являються в ситуації, коли слово дитині відоме (вона його чула), але недостатньо засвоєне.

Аналіз дитячих інновацій, який було здійснено С.Н. Цейтлін, свідчить про існування достатньо цікавого факту онтоґенезу дитячого мовлення – дитячі інновації іноді реалізують такі глибинно-системні можливості, які зовсім не реалізовані в мові [16, С. 70]. Так, В.К. Харченко провела дослідження щодо зіставлення інновацій дитячого мовлення з фактами історії мови, розглянувши лише один, гносеологічний, аспект семантики слова. Проте репрезентативність вибірки досліджуваних дітей дала можливість з’ясувати, що слово для дитини є предметом пізнання, інструментом і результатом цього пізнання, хоча вага цих іпостасей різна і залежить від ступеня оволодіння дитиною мовою і від конкретної мовленнєвої ситуації.

Цікавим є також висновок: як у сфері словотворення, так і у сфері семантики, типові відхилення в мовленні дітей відбивають у багатьох випадках колись реальні значення та вживання, а мовленнєві помилки дітей – це передусім стара, давня або стародавня норма мови. Тобто дитина нібито “намацує” звукову оболонку основи та суфікса, ось чому науковці впевнені, що відбувається процес узагальнення.

Отже, в дитячих мовленнєвих оказіоналізмах відбивається нібито “саморозвиток” мовної системи, а “оказіоналізми” є начебто надмірністю продуктів такого “саморозвитку”.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.