2.Спілкування як обмін інформацією. Вербальна і невербальна комунікації.

Комунікативна сторона спілкування передбачає обмін інформацією між учасниками спілкування. При цьому один учасник спілкування повідомляє певну інформацію, кодуючи її у певних значеннях слів. Такий учасник спілкування, який передає інформацію називається комунікатором. Інший учасник спілкування, який приймає цю інформацію ставить на меті розуміння її змісту шляхом декодування тих значень слів, які повідомив комунікатор. Учасник спілкування, який розшифровує, приймає інформацію від комунікатора називається реципієнтом. При передачі інформації в комунікативному процесі використовуються певні способи, певні засоби в ролі яких виступають знакові системи. За критерієм характеру знакових систем вербальну і невербальну комунікації.

При взаємодії комунікатора та реципієнта в процесі обміну інформацією дуже важливо є використання і комунікатором, і реципієнтом однієї і тієї ж системи кодування та декодування смислів. Лише на цій основі можливе повноцінне розуміння інформації.

Невербальна комунікація

Необхідним та важливим параметром невербальної комунікації є міжособистісний простір – дистанція, яка несвідомо встановлюється між учасниками спілкування і відображає характер стосунків між ними.

Міжособистісний простір залежить від національних, культурних особливостей, від віку, статі та психологічних особливостей учасників спілкування.

За даними американських психологів виділяють такі види міжособистісної дистанції в залежності від типу взаємодії між людьми:

1. Інтимна дистанція до 0,5 м – при інтимних стосунках, а також у балеті і спорті.

2. Міжособистісна дистанція – 0,5 – 1,2 м. Це спілкування між друзями, тобто між людьми, які мають неформальні стосунки.

3. Соціальна дистанція. Спостерігається при спілкуванні зі значною аудиторією або таке спілкування передбачає можливість подати репліку у відповідь на репліку партнера або взагалі продемонструвати відсутність реакції-відповіді.

Для невербальної комунікації дуже важливим є візуальний контакт або контакт очей учасників спілкування.

Найбільш інформативною частиною зовнішності людини при спілкуванні є її обличчя, тому контакт очей має важливе значення при взаємодії між учасниками спілкування. Було виявлено психологами, що частіше людина дивиться на ту людину, якою захоплюється. Легше підтримує візуальний контакт при проведенні приємної, ніж неприємної розмови. Було виявлено, що при співробітництві контакт очей більш інтенсивний, тоді як при конкуренції суперники частіше відводять очі один від одного.

Одним із важливих засобів комунікації є також експресивні реакції. До експресивних реакцій належать: міміка, пантоміміка, жести та інтонація голосу.

Міміка – це виразні рухи м’язів обличчя для відображення певних емоцій та почуттів. Головною особливістю міміки є її виразність та специфічність для відображення різних емоцій, а також універсальність. Вираження емоцій за допомогою міміки виявляється у двох взаємопов’язаних напрямах, тобто міміка має подвійну природу: з одного боку міміка є природною формою відображення універсальних емоцій (радості, суму, гніву, болю) і тому міміка є зрозумілою при відображенні таки емоцій представниками різних культур.

Міміка з другого боку має специфічні форми вираження емоцій, на які впливають національні, етнічні, культурні стандарти та норми.

Пантоміміка представлена у вигляді жестів, рухів та інтонації голосу. Психологи виділяють такі види жестів, які належать до пантоміміки:

1. комунікативні жести часто замінюють мовлення і можуть використовуватись самостійно (жести привітання і прощання, погрози, заборони, привертання уваги, стверджувальні, запиту вальні, заперечні, подячні жести, а також брутальні та дратівні;

2. підкреслюючі жести - це жести, які підтримують мовлення та посилюють мовний контекст;

3. модальні жести – це жести, які передають оцінку ставлення людини до певних подій (жести розчарування, розпачу, страждання, здивування, задоволення і незадоволення, роздумів, зосередженості)