4. Завдання та значення захисту прокурором інтересів громадян і держави при виконанні судових рішень та інших органів.

За виявленими порушеннями закону при виконанні рішень судів та інших органів необхідно вживати заходів реагування з метою усунення порушень закону, поновлення порушених прав, притягнення винних осіб до відповідальності, відшкодування заподіяних збитків. При цьому використовувати передбачені Законом України “Про прокуратуру” документи реагування.

За наявності в діях службових осіб складу злочину прокурор вирішує питання про їх кримінальну відповідальність з винесенням постанови про порушення кримінальної справи.

Кримінальна відповідальність у сфері виконання судових рішень застосовується за умисне невиконання особою вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню (ст. 382 КК України); приховування майна, що підлягає конфіскації або на яке накладено арешт чи яке описано ( ст.388 КК України); ухилення від сплати встановлених рішенням суду аліментів на утримання дітей (ст. 164 КК України); ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання непрацездатних батьків (ст. 165 КК України); порушення обов’язків щодо охорони майна (ст. 197 КК України). При цьому необхідно враховувати підслідність справ про ці злочини, яка визначена Кримінально-процесуальним кодексом України.

Підставою для вирішення питання про кримінальну відповідальність є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить ознаки вищезазначених злочинів. На відміну від попередньої редакції, на теперішній час кримінальній відповідальності підлягає будь-яка фізична особа, а не тільки службова.

Про вчинення злочину, передбаченого ст. 382 КК України, переважно свідчать такі дії, як умисне невиконання судового рішення, яке безпосередньо належить виконати особі, або вчинення дій, які не дозволяють виконати рішення (перешкоджання); тривалість неправомірних дій, неодноразовість фактів бездіяльності особи, пряме ігнорування вимог державного виконавця та суду, спрямованість умислу чи будь-які інші дії, направлені на невиконання чи перешкоджання виконанню судового рішення, у т. ч. пов’язані із застосуванням насильства. При цьому необхідно з’ясовувати, чи фактично надійшло до уповноваженої особи обов’язкове до виконання судове рішення (виданий на його виконання виконавчий документ), а також встановлювати, чи була реальна можливість такого виконання.

Насильство при виконанні судових рішень, застосоване до представника державної виконавчої служби, кваліфікується окремо - за ст.342 КК України як опір працівникові правоохоронного органу при виконанні ним своїх службових обов'язків або за ст.350 КК України як погроза або насильство щодо службової особи, яка виконує громадський обов'язок.

При вирішенні питань щодо притягнення до кримінальної відповідальності службових осіб державної виконавчої служби, чия діяльність безпосередньо пов’язана з виконанням від імені держави судових рішень на користь інших осіб, необхідно з’ясовувати наявність у них ознак таких злочинів у сфері службової діяльності, як зловживання службовим становищем, перевищення службових повноважень, службова недбалість.

Законом України «Про виконавче провадження» для державного виконавця установлено відповідні процедури ініціювання ним питання про кримінальну відповідальність службової особи за невиконання чи перешкоджання виконанню судових рішень певних категорій (ст. 87 Закону), а також за невиконання його законних вимог та порушення цього Закону (ст. 88).

Зокрема, за невиконання судового рішення, яке зобов’язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець порушує перед судом клопотання про притягнення боржника до кримінальної відповідальності лише після повторного накладення ним штрафу. Оскільки ст. 382 КК України за підслідністю відноситься до повноважень прокуратури, суди направляють такі матеріали до органів прокуратури. Крім того, у разі наявності ознак злочину у діях особи, яка умисно перешкоджає виконанню рішення чи іншим чином порушує вимоги законодавства про виконавче провадження, державний виконавець складає акт про порушення і надсилає до відповідних правоохоронних органів подання про притягнення винної особи до кримінальної відповідальності.

Таким чином, при одержанні із суду чи державної виконавчої служби клопотань і подань державних виконавців про притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності необхідно, окрім з’ясування питань повноти вжитих у виконавчому провадженні заходів, правильності визначення суб’єктів відповідальності, наявності відповідних обґрунтувань позиції державного виконавця, звертати також увагу і на додержання встановленої законом процедури ініціювання цієї відповідальності. У кінці звітного періоду потрібно проводити взаємозвірки з органами ДВС щодо вирішення подань і клопотань державних виконавців.

З метою недопущення помилок при прийнятті рішення про порушення кримінальної справи за ст. 382 КК України потрібно звертати увагу на той факт, що вказаною нормою не передбачено адміністративної преюдиції. Верховним Судом України у постанові Пленуму № 14 від 26.12.2003 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» (п. 19) визначено, що накладення штрафів, передбачених статтями 87, 88 Закону України «Про виконавче провадження», є не адміністративним стягненням, а санкцією за невиконання зазначених у цих статтях вимог.

Оскільки злочинність діяння визначається виключно Кримінальним кодексом України (ст. 3 КК України), а обов’язок порушити кримінальну справу у кожному випадку виявлення ознак злочину покладено, зокрема, на прокурора (ст. 4 КПК України), то при вирішенні питання про кримінальну відповідальність службових осіб, у т.ч. за злочин, передбачений ст. 382 КК України, прийняття прокурором процесуального рішення в порядку ст. 97 КПК України не залежить від факту застосування державним виконавцем передбачених статтями 87 та 88 Закону України «Про виконавче провадження» процедур ініціювання такої відповідальності.

При проведенні перевірок з’ясовувати, чи використовуються державними виконавцями покладені на них законом повноваження про притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності за правопорушення у цій сфері. Необхідно зазначити, що адміністративна відповідальність за невиконання законних вимог державного виконавця передбачена статтею 188¹³ Кодексу України про адміністративні правопорушення, а за ухилення від відшкодування майнової шкоди, заподіяної злочином підприємствам, установам, організаціям або громадянам, – статтею 51-1 цього Кодексу. На практиці державні виконавці нерідко обмежуються накладанням санкцій (штрафів) лише в порядку, визначеному ст.ст. 87 та 88 Закону України «Про виконавче провадження», не застосовуючи такий важіль правового впливу на правопорушників, як притягнення їх до адміністративної відповідальності. На такі факти необхідно відповідно реагувати.

При встановленні прокурорською перевіркою у діях винної особи адміністративного проступку виноситься постанова про порушення провадження про адміністративне правопорушення, яка підлягає направленню органу (посадовій особі), уповноваженому розглядати справи про адміністративні правопорушення.

Загальні правила щодо адміністративної відповідальності державних виконавців встановлено у Кодексі України про адміністративні правопорушення, їх також може бути визнано суб’єктами корупційних правопорушень у порядку, встановленому Законом України «Про боротьбу з корупцією».

За наявності фактів невиконання законних вимог прокурора та в інших передбачених законом випадках необхідно вирішувати питання щодо адміністративної відповідальності осіб за правопорушення, передбачені ст.ст. 185⁶ , 185⁸ КУпАП.

За відсутності підстав для притягнення службової особи, яка допустила порушення законодавства при виконанні судового рішення, до інших видів відповідальності, та наявності в її діях (бездіяльності) дисциплінарного проступку необхідно виносити мотивовану постанову про дисциплінарне провадження, яку направляти повноважній посадовій особі або відповідному органу для розгляду.

Цивільно-правова відповідальність у сфері виконання судових рішень полягає у тому, що статтею 56 Конституції України гарантовано право кожного на відшкодування майнової та моральної шкоди, яку заподіяно державними органами, органами місцевого самоврядування, службовими та посадовими особами. Стаття 86 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що збитки, завдані державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню, хоча конкретного механізму визначення шкоди та порядку її відшкодування чинне законодавство не визначає. Підстави, умови та порядок відшкодування шкоди, завданої внаслідок неправомірної діяльності державного виконавця та інших працівників ДВС, установлено ст.ст. 1173, 1174 ЦК України, відповідно до яких завдана майнова та моральна шкода підлягає відшкодуванню державою незалежно від вини органів (осіб).

Позовна заява є також правовим засобом, спрямованим на забезпечення відшкодування збитків, заподіяних порушенням закону внаслідок розтрати переданого на зберігання арештованого майна, а також в результаті неправомірних дій, які перешкоджали стягненню з боржників сум, визначених судовим рішенням.

Результати роботи по здійсненню захисту інтересів громадян та держави при виконанні рішень судів та інших органів необхідно аналізувати, узагальнювати та з метою запобігання порушенням закону у подальшому використовувати у практичній діяльності, у т.ч. на семінарах, координаційних нарадах, у засобах масової інформації, при інформуванні органів влади тощо.