Детальне розмічування траси

Після задання початкового напрямку траси відкладають відстані

..., закріплюють вершини кутів, пікетів, плюсових точок і голов­них точок кривих (див. рис. 94).

Відстані вимірюють на плані траси за допомогою вимірю-

вача і поперечного масштабу з максимально можливою точністю. Ре­альна графічна точність вимірювання довжин на плані дорівнює 0,2 мм. На плані масштабу 1:10 000 цій величині відповідає 2 м. Отже, якщо проект траси складено на плані у масштабі 1:10 000, то відстані

... отримують із похибками ±2 м. На плані масштабу 1 : 5000 по­хибка відстаней становитиме ±1 м.

Відстань відкладають на місцевості частинами з урахуванням кутів нахилу ділянок місцевості і нерівностей рельєфу на початковому на­прямку. Слід звернути увагу на те, що розмічувальні роботи за своїм змістом і методикою виконання прямо протилежні зніманням. Під час знімання обчислюють горизонтальні проекції виміряних відстаней і від­кладають їх на планах.

Під час розмічувальних робіт на планах вимірюють горизонтальні проекції відстаней, а на місцевості розмічують «похилі» значення цих відстаней із урахуванням кута нахилу місцевості (рис. 99). Обчислен­ня похилих відстаней виконують за формулою

де — відстань між двома точками на місцевості; — горизонтальна проекція відстані — кут нахилу місцевості вздовж лінії.

Схему відкладання відстані зображено на рис. 100. Оскільки вздовж лінії рельєф місцевості має кілька точок зламу, то в цих точках забивають кілочки і кожну частину лінії вимірюють як самостійну лінію в прямому і зворотному напрямках (див. п. 6.3). Кути нахилу ліній вимірюють екліметром

або теодолітом і обчислюють горизонтальні проекції

Далі обчислюють суму і залишок який потрібно відкласти, щоб отримати на місцевості довжину

Рис. 99. Схема для обчис­лення відстаней D за їхніми горизонтальними проекція­ми d	Рис. 100. Схема відкладання відстаней під час розмічування траси

Рис. 101. Закріплення на місцевості пікетів і плюсових точок: 1- пікет або плюсова точка; 2- сторожок; 3-канавка

За значенням і кутом нахилу обчислюють

Величину відкладають мірною стрічкою і кінець лінії 5\ закріплюють кілоч­ком. Отримана точка є вершиною першого кута повороту траси BKj (див. рис. 94). У точці BKj встановлюють теодоліт і відкладають кут повороту О". Для цього на горизонтальному крузі суміщують нулі лімба й алідади, закріплюють алідаду, відкріплюють лімб і при положенні труби КЛ наводять її на початок траси або будь-яку іншу точку, розмі­щену в стулці початкового напрямку (на точці встановлюють віху).

Трубу переводять через зеніт, відкріплюють алідаду і встановлю­ють на горизонтальному крузі відлік, що дорівнює 9". Труба буде напрямлена вздовж нового напрямку траси. По лінії візування встанов­люють віху на відстані, трохи більшій за S₂ (якщо дозволяють умови видимості).

Потім при КП на горизонтальному крузі встановлюють відлік 0°00'00", відкріплюють лімб і з відліком 0°00'00" трубу знову наводять на точку ПТ. Далі всі операції повторюють. Уздовж візирної осі труби виставляють другу віху. Відстань між першою і другою віхами ділять навпіл і посередині забивають кілочок, який фіксуватиме напрямок

Вздовж нового напрямку траси відкладають відстань так само, як для Якщо відкласти довжину повністю за умовами видимості неможливо, то відкладають її частинами. Щоб продовжити побудовану лінію, в кінці її встановлюють і приводять у робоче положення (центру­ють, горизонтують) теодоліт. Трубу наводять на будь-яку задню точку в створі лінії, закріплюють лімб і алідаду, а потім трубу переводять через зеніт. По лінії візування встановлюють віху.

Операцію повторюють за іншого положення вертикального круга і встановлюють другу віху. Відстань між віхами ділять навпіл і посере­дині забивають кілочок. Це і буде продовжений напрямок лінії, вільний від впливу колімаційної похибки труби.

Вище було розглянуто побудову правого кута повороту траси. Під час побудови лівого кута повороту всі операції виконують у тому самому порядку, однак після переведен­ня труби через зеніт на горизонтально­му крузі встановлюють відлік, що дорів­нює оскільки при повороті труби вліво відліки на горизонтальному крузі спадатимуть.

На кожній вершині кута повороту траси розмінують головні точки кривої: початок кривої (ПК), кінець кривої (КК) і середину кривої (СК) (див. рис. 95). Для цього за попереднім і наступним напрямками траси від вершини кута за допомогою мірної стрічки відкладають дов­жини тангенсів Т. Далі будують бісектрису кута (180° - 0) і на напрям­ку бісектриси відкладають її значення. Точки ПК, СК, КК закріплюють кілочками, на сторожках вказують їхнє пікетажне положення.

Одночасно з відкладенням відстаней і побудовою кутів

уздовж ліній траси розмічують пікети. Пікети позначають 100-метро-ві відстані, вони слугують для визначення довжини траси від її початку до заданої точки. Початок траси позначається як «пікет нуль» і за­писується ПКО. Сто метрів траси позначають ПК1, двісті метрів — ПК2 тощо. Один кілометр траси має позначку ПК10, а 1100 м траси — ПК11 іт. д.

Якщо між пікетами профіль рельєфу місцевості по лінії траси має нерівності (горби, пагорби, яри, низини тощо), то в точках зламу лінії профілю (на вершинах пагорбів, у найвищих точках горбів, на дні ярів, низин тощо) розмічують додаткові точки, які називають плюсовими. Плю­сові точки мають позначення, наприклад ПК1 + 62,30 або ПК7 + 18,10. Це означає, що точка знаходиться від початку траси на відстані 100 м плюс 62,30 м або на відстані 700 м плюс 18,10 м.

Нерівності рельєфу заввишки (завглибшки) 0,4 м і більше обов'яз­ково мають бути зафіксовані й закріплені кілочками як плюсові точки, оскільки у подальшому вони підлягають нівелюванню. Положення кож­ної плюсової точки траси визначають від найближчого заднього пікету вимірюванням відстані від пікету до цієї точки мірною стрічкою.

Усі пікети і плюсові точки закріплюють на місцевості кілочком, біля яких установлюють сторожок (рис. 101). Поверхню землі навколо пікетів і плюсових точок очищують від каменів, сухих гілок, знімають трав'я­ний шар і обкопують точку канавкою у формі прямокутника, кола, три­кутника. На сторожку фарбою або фломастером записують номер пікету або назву плюсової точки, а також назву підприємства, що виконує вишукувальні роботи. Іноді біля точки встановлюють стовп або віху для полегшення пошуку точки на місцевості під час нівелювання.

Рис. 102. Креслення і заповнення сторінки пі­кетажного журналу

Під час вишукувань і розмічування траси креслять і заповнюють пікетаж­ний журнал, до якого заносять усі точки траси, їхнє пікетажне положення, а та­кож ситуацію у смузі траси. Пікетаж­ний журнал у подальшому використо­вують під час нівелювання траси, скла­дання відомості прямих, кривих, кутів по­вороту, побудови плану і профілю тра­си. Для пікетажного журналу зручно використовувати загальний зошит «у клітинку» в твердій палітурці. Порядок складання і креслення журналу такий. На кожній сторінці фіксують 100 м траси. Посередині аркуша знизу вгору проводять пряму, яка зображує лінію траси, внизу на лінії позначають точку і надписують ПКО, угорі позначають таку саму точку і роблять напис ПК1 (рис. 102). Якщо на цій 100-метровій ділянці траси є плюсо­ві точки, то їх позначають на лінії траси точками і відповідними написа­ми, наприклад, +35,40; +67,70.

Абрис у пікетажному журналі складають без масштабу, проте якщо для цього використовують учнівський зошит, то при розміщенні на сторінці 100-метрового інтервалу траси масштаб абрису виходить = 1: 500 (в 1 см - 5 м). Положення плюсових точок на лінії траси в журналі має приблизно відповідати їхнім «плюсовим» положенням на місцевості (+35,40 м, +67,70 м).

Оскільки плюсові точки фіксують злами профілю місцевості й підля­гають нівелюванню, їхні «плюсові числа» обводять кружками, щоб під час нівелювання траси не пропустити точки. їх у подальшому назива­тимемо плюсовими точками першого роду.

На плюсових точках першого роду розмічують лінії поперечних профілів. Довжина лінії поперечного профілю залежить від категорії дороги, рельєфу місцевості та інших особливостей проекту дороги. На дорогах III, IV категорій ліворуч і праворуч від траси розмічують по 20—25 м ліній поперечних профілів. На дорогах І, II, III категорій дов­жини поперечних профілів можуть бути по 30-40 м ліворуч і право­руч від лінії траси.

На кожній лінії поперечного профілю розмічують плюсові точки в місцях зламу поперечного профілю місцевості. Точки на лініях попе­речних профілів підлягають нівелюванню, результати нівелювання ви­користовують у подальшому під час проектування дороги і підрахунку обсягів земляних робіт.

На кожній наступній сторінці пікетажного журналу побудови повторюють: посередині проводять вертикальну пряму, внизу позначають початковий, а вгорі кінцевий пікети наступного розмічувального 100-метро­вого інтервалу траси.

Із викладеного випливає, що під час зображення траси в пікетажному журналі застосовують умовний прийом, згідно з яким лінія траси завжди проходить посередині сторінки знизу вгору. Повороти траси зобража­ють на цій лінії стрілками, напрямленими вправо (при правих поворотах) або вліво (при лівих поворотах). Початок стрілки виходить із точки ВК, яку показують на лінії траси згідно з її пікетажним положенням.

У пікетажному журналі відображують також ситуацію в смузі тра­си. Знімання ситуації виконують методом перпендикулярів одночасно з прокладанням траси. Праворуч від траси знято узлісся, ліворуч — межу ниви.

Перпендикуляри відновлені до лінії траси вправо і вліво на плюсо­вих точках +18,0; +80,3. Основою перпендикуляра слугує плюсова точ­ка, яку визначають за відліком на мірній стрічці, натягнутій уздовж лінії траси. Вершина перпендикуляра визначає положення елемента або точки ситуації. Довжини перпендикулярів вимірюють сталевою або тасьмо­вою рулеткою, прямі кути будують на око.

Плюсові точки, які визначають під час знімання методом перпенди­кулярів, називають плюсовими точками другого роду. На місцевості їх не закріплюють кілочками, а фіксують тільки в пікетажному журналі. Плюсові точки другого роду не підлягають нівелюванню, тому в піке­тажному журналі їхні пікетажні числа не обводять кружальцями. На­далі не слід плутати плюсові точки першого і другого роду.

Ситуацію із пікетажного журналу переносять на план і профіль траси.

Обчислення пікетажних І 8.6 положень точок траси І

Схему траси, складеної з трьох прямих вставок і двох коло-

вих кривих , зображено на рис. 103. Оскільки траса складаєть-

ся з послідовно розміщених прямих вставок і кривих, то довжина траси (або пікетажне положення кінця траси) дорівнюватиме:

(88)

На основі формули (86) можна записати

Рис. 103. Схема для обчислення пікетажних положень точок траси

Складаючи ліві й праві частини рівностей, отримаємо

Підставивши у формулу (88) значення з останньої рівності,

матимемо

(89)

Із рис. 103 випливає, що

Додаючи ліві й праві частини рівностей, отримаємо

Замінюючи у рівності (89) на суму , остаточно

можна записати

(90

Із формули (90) випливає, що довжина траси дорівнює сумі відста­ней між вершинами кутів мінус сума домірів на всіх кутах пово­ротів. Справді, якщо взяти суму всіх відстаней , то сума буде

більшою, ніж довжина траси на , оскільки на кожній вершині кута до довжини траси включатиметься ламана замість кривої

Проте , звідси випливає, що «надлишок» на кожній вершині кута має бути виключений із довжини траси.

Розглянемо пікетажні положення вершин кутів

Із рис. 103 випливає, що . Для обчислення пікетажних поло жень інших вершин скористаємося формулою (90). Якщо прийняти, що траса закінчується в точці , отримаємо

-

Аналогічно для отримаємо

У загальному випадку для вершини з номером k можна записати

Отже, пікетажне положення вершини кута з номером дорівнює сумі всіх відстаней між вершинами мінус сума домірів на всіх верши­нах, за винятком останньої. Формула (91) є найпростішою і найзручні­шою для обчислення пікетажних положень вершини кутів повороту.

Розглянемо обчислення пікетажних положень точок ПК, СК, КК на кожному куті повороту. Якщо відомо пікетажне положення вершини кута повороту, то пікетажне положення точок ПК, СК, КК на цьому куті повороту найпростіше можна обчислити від вершини кута. Із рис. 103 випливає, що

Для вершини кута повороту ВК₂ матимемо

Для вершини з номером п отримаємо

(92)

Обчислені пікетажні положення точок ПК, СК, КК на кожному куті повороту записують на сторожках біля відповідної точки.

Розглянемо методику відкладення відстані уздовж нового напрям­ку на кожній вершині кута повороту траси. Нехай це буде, наприклад, BK₁. Після того як побудовано кут повороту і зафіксовано напрямок траси на точку ВК₂, на попередньому і новому напрямках траси відкла­дають тангенси Т_р закріплюють точки ПК} і KK_t кілочками й обчислю­ють їх пікетажне положення, як розглянуто вище.

Далі від точки KK₁стрічкою продовжують відкладати відстані по 20 м. Проте пікетажне положення точки КК_1; що включає пікет і дрібне число, створює незручності при обчисленні пікетажного положення кож­ної нової точки наприкінці відкладеного 20-метрового інтервалу.

Щоб уникнути цих незручностей, рекомендується від точки КК₁спочатку

відкласти таку довжину, яка округлює пікетажне положення точки КК₁ до значення, кратного 20 м.

Нехай, наприклад, пікетажне положення КК₁дорівнює ПК9 + 23,60. Щоб пікетажне положення наступної точки було кратне 20 м, потрібно від KK₁ відкласти 16,40 м. Пікетажне положення кінця цього відрізка довжини буде ПК9 + 40,00 м. Далі відкладають 20-метрові інтервали, кінці яких матимуть послідовно пікетажне положення: ПК9 + 60 0 м-ПК9 + 80,0 м; ПК10.

У разі детального розмічування траси обчислюють і контролюють дирекційні кути напрямків між вершинами.

Із рис. 94 випливає, що

У загальному випадку для дирекційного кута напрямків можна за­писати

тобто різниця дирекційних кутів кінцевого і початкового напрямків траси дорівнює сумі всіх правих кутів повороту мінус сума всіх лівих кутів повороту.